Психологические особенности стилей воспитания в проблемных семьях

     Особистість можна розуміти по-різному, проте в будь-якому випадку одне її властивість залишається незмінним − здатність діяти самостійно, а не просто дотримуватися у своїй поведінці нормам, звичаями і твоїми інших людей (батьків, керівників, духовних лідерів і так далі). При цьому важливими передумовами особистісного розвитку завжди є, з одного боку, освоєння людських норм і цінностей (інакше ми отримаємо не особистість, а дике істота, що діє на основі чисто тварин імпульсів), і з іншого боку − оволодіння інтелектуальними, комунікативними, вольовими та іншими здібностями (без цього "самостійне" дія виявиться сліпим і немічним).

     Мета  особистісно-орієнтованого виховання  я бачу в гармонійному розвитку особистості щонайменше у трьох аспектах.

     Перший  аспект − це залучення до людських цінностей і здатність визначати свою позицію по відношенню до цінностей і наповнювати змістом своє життя. Я маю на увазі весь спектр людських цінностей: моральних, культурних, патріотичних, естетичних, релігійних та інших. Причому конкретні цінності, до яких ми, як батьки долучаємо дитини, можуть бути різними і визначаються тим, до яких цінностей віддані ми самі. Важлива відмінність особистісного виховання від традиційного полягає в поєднанні і гармонійному рівновазі трьох моментів: з одного боку, прихильності до цінностей, з іншого − готовність поважати людей, які сповідують інші цінності, з третього − здатності самостійно і осмислено визначати свою позицію по відношенню до різних систем цінностей.

     Іншими  словами: батьки повинні спонукати  дитину до тих цінностей, які сповідують вони самі, але одночасно з цим  вчать його робити самостійний вибір  і займати самостійну і осмислену  позицію по відношенню до цих та будь-яким іншим цінностей.

     Другий  аспект особистісного розвитку −  це гармонійне поєднання здатності  зберігати душевну рівновагу  і здатності до саморозвитку, або, іншими словами, гармонія між стабільністю і вибуховим рівновагу творчістю.

     Третій  аспект − з’єднання осмисленої включеності у суспільство і вміння займати і відстоювати свою власну позицію в будь-яких ситуаціях соціальної взаємодії [9].

     У кожній родині об'єктивно складається  певна, далеко не завжди усвідомлена  система виховання. Тут мається  на увазі і розуміння цілей  виховання, і прийомів виховання, і  врахування того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в сім'ї і відповідають їм 4 типи сімейних відносин, які є передумовою і результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво [10].

     Диктат  у родині виявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи та почуття  власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні пред'являти вимоги своїй дитині, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами гніву, а інколи і відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним відбувається ломка багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості, все це-гарантія невдалого формування особистості.

     Опіка в родині − система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до реальності за порогом рідної хати. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона призводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття-гіпоопека, що припускає під собою поєднання байдужого ставлення батьківського відносини з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм заманеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують на повагу, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх забаганок.

     Система міжособистісних відносин у родині, яка будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного  існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

     Співробітництво як тип взаємин у сім'ї передбачає опосередкованість міжособистісних  стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм  дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку колективом [11].

     Існує 3 стилю сімейного виховання − авторитарний, демократичний і індиферентний.

     При авторитарному стилі бажання  батьків − закон для дитини. Такі батьки пригнічують своїх дітей. Вони вимагають від дитини беззаперечного підпорядкування і не вважають за потрібне пояснювати йому причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють усі сфери життя дитини, причому роблять це не завжди коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, їх спілкування з батьками порушується. Частина дітей йде на конфлікт, але частіше діти, які ростуть в подібній сім'ї, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.

       Демократичний стиль сімейних  відносин є найоптимальнішим  для виховання. Демократичні батьки цінують у поведінці своєї дитини і самостійність, і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось сферах його життя, не обмежуючи прав, одночасно вимагають виконання обов'язків; вони поважають його думку і радяться з ним. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумної турботі зазвичай не дуже дратує дітей і вони часто прислухається до поясненням, чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування особистості за таких обставин відбувається без особливих переживань і конфліктів [12].

       При індиферентному стилі батьки майже не звертають уваги на своїх дітей, ні в чому їх не обмежують, нічого не забороняють. Діти з таких сімей в період дорослішання часто потрапляють під поганий вплив і надалі можуть підняти руку на своїх батьків, у них майже немає ні яких цінностей [13].

     Таким чином, в процесі виховання людини головною метою є формування всебічно і гармонійно розвиненої людини, здатного до самостійного життя і діяльності в сучасних умовах. 
 

       1.3. Вплив стилів сімейного виховання на підлітків  
 

       А.Є. Личко докладно характеризує найбільш несприятливі поєднання відхилень характеру з порушеннями взаємин підлітка з батьками

     Домінуюча гіперпротекція (надмірна опіка, дріб'язковий контроль) надає найбільш несприятливий вплив на гіпертімних підлітків: посилює реакцію емансипації, призводить до різкого протистояння з батьками, може обумовити гострі афективні прояви. У той же час при психоастенічний, сенситивний і астеноневротичний акцентуаціях гіперпротекція, навпаки, посилює астенічні риси: тривожність, схильність до іпохондричним переживань, відчуття власної неповноцінності.

       Гіперпротекція (некритичне задоволення потреб підлітка, прагнення звільнити його від труднощів) найбільш травматична при істероідній акцентуації, так як сприяє посиленню демонстративних рис,справляє негативний вплив на лабільну і гипертимной акцентуацію. Гіпопротекція (недолік опіки і контролю, бездоглядність) особливо несприятлива при акцентуації по нестійкого типу, оскільки при такому типі виховання нічим не обмежується властива таким підліткам підвищена тяга до задоволень неробства, що відбуватиметься в вуличних компаніях. Підлітки конформного типу в умовах гіпопротекцї можуть відчувати підвищену тривожність внаслідок недостатньої регламентації своєї поведінки, відсутність чітких і певних вимог [14]. 
 

     1.4. Сім`я і виховання 
 

     Своєрідним  мікроколективі, що грають істотну  роль у вихованні особистості, є  сім'я. До неї відносяться всі  ті висновки, до яких ми прийшли в  результаті аналізу взаємодії колективу  і особистості. Але сім'я − це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженню та холодності − всі ці якості особистість набуває в сім'ї. Вони виявляються і закріплюються у дитини задовго до вступу до школи і надають тривалий вплив на його розвиток. У тривожних матерів, наприклад, часто виростають тривожніше діти. Батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це призводить до появи у них комплексу неповноцінності. Нестриманий батько, який із себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поведінки у своїх дітей. Мати, яка за все, що у неї не виходить, звинувачує себе, а за все, що їй вдається, дякує долі та життєві обставини, з високою часткою ймовірності може розраховувати на утворення такої ж психологічної установки у дітей.

     Відносини між людьми в родині з усіх людських відносин бувають найбільш глибокими  і міцними. Вони включають чотири основних види відносин: психофізіологічні, психологічні, соціальні та культурні. Психофізіологічні − це відносини біологічного споріднення і статеві стосунки. Психологічні включають відкритість, довіру, турботу один про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку. Соціальні відносини містять розподіл ролей, матеріальну залежність в сім'ї, а також статусні відносини: авторитет, керівництво, підпорядкування . Культурні − це особливого роду сімейні зв'язки і відносини, зумовлені традиціями, звичаями, що склалися в умовах певної культури (національної, релігійної ), всередині якої дана сім'я виникла й існує. Вся ця складна система відносин впливає на сімейне виховання дітей. Усередині кожного з видів відносин можуть існувати як згоду, так і розбіжності, які позитивно чи негативно позначаються на вихованні.

     У зв'язку з особливою виховної роллю  сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати  позитивні і звести до мінімуму негативні  впливи сім'ї на виховання дитини. Для цього спочатку необхідно  точно визначити внутрісімейні  соціально-психологічні фактори, що мають  виховне значення.

     Спільне життя вимагає від подружжя постійної  готовності до компромісу в кожному  з названих видів відносин, вміння рахуватися з особистими інтересами і потребами партнера, поважати один одного, довіряти один одному, знаходити  порозуміння між собою. Статистика шлюборозлучних процесів показує, що найбільші  труднощі виникають у сфері відносин, пов'язаних з внутріродинною культурою. На них припадає велика частина розлучень, особливо в молодих сім'ях, що існують  від року до п'яти років. Культура спілкування передбачає, у свою чергу,  взаємна довіра,  ввічливість, тактовність,  чуйність,  доброзичливість,  уважність,  чуйність,  доброту.

     Нормальні виховні відносини складаються  при взаємній задоволеності подружжя, їх відповідності один одному в усіх видах внутрішньо-сімейних відносин. Особливу позитивне значення для виховання дітей мають довірчі відносини, в сім'ї, а також соціально-психологічна готовність подружжя до шлюбу, включаючи засвоєння елементарних норм і правил людського спілкування, прийняття взаємних зобов'язань по відношенню один до одного, відповідних їх сімейним ролям: дружина, дружини, батька, матері.

     Частими причинами аномалій у вихованні  дітей є систематичні порушення  подружжям етики внутрішньосімейних відносин, відсутність взаємної довіри, уваги і турботи, поваги, психологічної  підтримки і захисту. Нерідко  причиною такого роду аномалій є неоднозначність  розуміння подружжям сімейних ролей  чоловіка, дружини, господаря, господині, голови сім'ї, завищені вимоги, які пред'являються подружжям один до одного. Але самими, мабуть, суттєвими факторами, що негативно позначається на вихованні дітей, є несумісність моральних позицій подружжя, неузгодженість їх точок зору на честь, мораль, совість, обов'язок, обов'язки перед родиною, міру відповідальності за стан справ у сім'ї.

     Різні сфери розвитку дітей пов'язані  з різними проявами внутрішньосімейних відносин. Когнітивний розвиток дитини в найбільшій мірі залежить від того, як кожен з батьків справляється з його навчанням. Оцінка поведінкових проблем найбільш значуще пов'язана  з поведінкою батьків у відношенні один до одного.