Психологические особенности стилей воспитания в проблемных семьях

                                                   РЕФЕРАТ  

     Кваліфікаційна робота: 70 с., 43 джерел, 1 додаток

     Об’єкт дослідження –   виховання в проблемних сім’ях.

     Мета  роботи – визначити який стиль  виховання в алкозалежних та наркозалежних  сім’ях.

     Методи  дослідження – описовий, порівняльний, опитування. 
 

     Стиль виховання − це різні способи взаємодії батьків зі своїми дітьми. Стилі виховання можна підрозділити за рівнем їх вимогливості до дитини.

     Авторитетні батьки характеризуються готовністю прийти на допомогу, якщо це буде потрібно, одночасно  вірячи в успіх самостійної діяльності дитини.

     Авторитарні батьки у вихованні дотримуються традиційного канону: авторитет, влада  батьків, беззастережне слухняність  дітей.

     Ліберальні  батьки,  дитині надається повна свобода: він повинен до всього прийти самостійно, на підставі власного досвіду.

     Індиферентні батьки, схильні до цього стилю виховання, не встановлюють для дітей жодних обмежень, правил, найчастіше практично байдужі до власних дітей, закриті для спілкування. 
 
 
 
 
 

     ВИХОВАННЯ, МОТИВИ, ДЕСТРУКТИВНА СІМ’Я,  РИГІДНА ПСЕВДОСОЛІДАРНА СІМ’Я,  АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ,  ЛІБЕРАЛЬНИЙ СТИЛЬ,  ІНДИФЕРЕНТНИЙ СТИЛЬ,  АВТОРИТЕТНИЙ СТИЛЬ.

                                                   ЗМІСТ 

       ВСТУП……………………………………………………………………………7

 РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ  СІМ’Ї  ТА ВИХОВАННЯ...........................................10

1.1. Поняття терміну «виховання»та його процес……………………………10

1.2. Типи і стилі сімейного виховання……………………………………........13

1.3. Вплив стилів сімейного виховання на підлітка…………………………..22

1.4. Сім’я і виховання…………………………………………………………...23

РОЗДІЛ 2. СТИЛІ ВИХОВАННЯ В ПРОБЛЕМНИХ СІМ’ЯХ……………...26

2.1. Батьківські стилі виховання та установи…………………………………26

2.2. Стилі  виховання……………………………………………………………33

2.3. Алкозалежні  сім’ї…………………………………………………......................39

2.4. Наркозалежність  – сімейна проблема…………………………………......49

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ СТИЛІВ ВИХОВАННЯ

В ПРОБЛЕМНИХ СІМ’ЯХ…………………………………………………….56

3.1. Обробка  результатів………………………………………………………56

3.2. Інтерпретація отриманих результатів…………………………………….58

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..61

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………64

ДОДАТОК………………………………………………………………….........68 
 
 
 
 
 
 

                                             ВСТУП 
 

     Виховання − формування людини як особистості; здійснюється безперервно по всіх напрямах життєдіяльності.

     Актуальність  теми є в тім, що ми стикаємося більше з проблемними сім'ями які виховують своїх дітей  різними методам виховання, які більш за все відрізняютья від норм виховання.

     Об’єкт дослідження  − виховання в проблемних сім’ях.

     Предмет дослідження − особливості стилів виховання в проблемних сім’ях.

     Мета роботи − визначити який стиль виховання в алкозалежних та наркозалежних сім’ях.

     Згідно  з поставленою метою та гіпотезою  визначено наступні завдання дослідження:

     1.  Знайти більше інформації про стилі виховання в проблемних сім’ях та опрацювати;

     2.  Визначити які стилі виховання вважаються головними;

     3. Дослідити та порівняти які стилі виховання в наркозалежних та алкозалежних сім’ях.

     Методи  дослідження − описовий, опитування, порівняльний.

     Теоретична  значущість дослідження полягає  в розширенні й поглибленні знань  в своїй роботі я розкриваю які стилі виховання вважаються головними, та які стилі виховання в сім’ях алкозалежних та наркозалежних та порівнюю їх між собою.

     Основний  вплив на розвиток особистості людини має родина — батьки та родичі. Діти, позбавлені можливості безпосередньо і постійно брати участь у житті малої групи, що складається з рідних і близьких їм людей, серйозно збіднена і знедолені долею.

     Якщо  у дітей погані відносини з  одним або обома батьками, якщо діти відчувають, що їх вважають бездарними, або не відчувають батьківської підтримки, вони, можливо, виявляться втягнутими в злочинну діяльність; будуть воювати  на інших дітей; однолітки будуть говорити про них як про агресивних; будуть вести себе агресивно по відношенню до своїх батьків [1].

     Зухвала суспільна поведінка підлітка, що порушує норми і правила поведінки, прийняті серед дорослих, неприємні  поведінкові симптоми частіше за все є психологічним наслідком  або відображенням загального підліткового кризи і, як правило, самі собою зникають тоді, коли підліток стає дорослим і  у неї змінюється свідомість.

     Жінки, на яких в дитинстві їх власні матері звертали не так багато уваги і  які не отримали від батьків необхідної підтримки, схильні застосовувати  каральні заходи виховання (наприклад, сваритися, шльопати) і зривати гнів на своїх дітях. Деякі батьки втручаються  рідко: при вихованні вони свідомо  дотримуються політики невтручання − дозволяють дитині вести себе як він хоче або просто не звертають на нього уваги, не помічаючи, прийнятно чи неприйнятно його поведінку. Інші ж батьки втручаються часто, або заохочуючи (за поведінку, відповідне соціальним нормам), або караючи [2].

     Загалом, і в цілому виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності у дітей, a недостатній контроль і нагляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, часто супроводжується агресивною поведінкою.

     Кожна дитина має право бути улюбленим, але йому може бути відмовлено в  цьому праві, якщо батькам не вистачить  уміння спочатку навчити дитину бути в міру поступливим і неагресивним. У кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити. Навіть якщо це дійсно так, то все одно вихід є − людина здатна змінити своє ставлення до того, що трапилося [3].

     Бо  сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

     Батьки  повинні любити своїх дітей, дбати  про них, карати коли це необхідно, не використовувати стилі, методи виховання  які вважаються жорстокими. А виховувати в своїй дитині по-перше людину, по-друге особистість. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                         РОЗДІЛ 1 

               СУТНІСТЬ СІМ’ Ї ТА ВИХОВАННЯ 
 

       1.1. Поняття терміну «виховання» та його процес 
 

       Виховання − діяльність з передачі новим поколінням суспільно- історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують умови для його розвитку, підготовки до громадського життя і праці.

       За З. Фрейдом, виховання − це процес спонукання до подолання принципу задоволення і до заміщення його принципом реальності [4].

       Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.

     Виховання  − соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

     Суспільство як соціальне об'єднання людей  може функціонувати і розвиватися  лише за цілеспрямованої, систематичної  та організованої роботи з виховання  кожної особистості. Зупинення цього процесу − катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку [5].

       Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.

       Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

     Мотиви  виховання − спонукальна причина дій і вчинків людини.

     Внутрішні спонукальні чинники певних дій  і вчинків людини, зумовлюються передусім  анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908-1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

     У процесі виховання педагог має  постійно дбати про формування у  дітей певних мотивів самовиховання  через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння  знань, набуття соціального досвіду  кожна особистість самостійно починає  усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили − мотиви, програмує процес самовиховання [6].

       Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко − батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.