Психологічні особливості формування та розвитку емоцій

Поняття тривоги займає важливе місце в психологічних теоріях і досл­ідженнях з того часу, як Фрейд (1959) підкреслив її роль при неврозах. Більшість визначень схильні розглядати тривогу як унітарний стан. Інтен­сивний страх є найбільш загрозливою з усіх емоцій. При слабкій і середній інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і з негативними емоціями.

Страх збуджується різким зростанням частоти нейронної імпульсації. На нейрофізичному рівні страх має деякі компоненти, спільні із здиву­ванням і збудженням, у всякому випадку на перших стадіях виникнення емоційного процесу.

Існують як природні, так і набуті (культурні) причини і стимули для страху. Поріг виникнення страху, так як і пороги виникнення інших фун­даментальних емоцій, знаходяться під впливом індивідуальних відмінно­стей, що мають біологічну основу індивідуального досвіду. Природні пускові механізми, або природні причини страху, включають самотність, необізнаність, несподіване наближення, несподівана зміна стимулу і болю. Широко поширений страх перед тваринами, незнайомими об'єкта­ми і незнайомими людьми. Причини страху можуть бути поділені на 4 класи:

а)              зовнішні події і процеси;

б)              нахили, потяги і потреби;

в)              емоції;

г) когнітивні процеси суб'єкта.

Причини, що відносяться до кожного із цих класів, можуть бути при­родними і набутими.

Вираз обличчя в ситуації страху легко можна відрізнити від виразу об­личчя при інших емоціях. При страху брови підняті, але мають форму пря­му, внутрішні краї брів насунуті і через лоб проходять горизонтальні зморшки, очі розкриті ширше ніж при інтересі, нижнє віко напружене, верхнє злегка підняте, а кутики рота відтягнуті трохи назад, напружуючи губи.

Відчуття страху може варіювати від неприємного передчуття до жаху. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Значною мірою присутнє напруження середньої імпульсивності. Дорос­лий знаходиться під значним впливом того, яким чином соціалізується страх у дитинстві.

Взаємодія страху і інших емоцій може також мати великий вплив на особистість і поведінку. Взаємодія між страхом і стражданням може при­звести до зневіри в себе, навіть боязні себе. Сильний зв'язок між страхом і соромом може призвести до параноїдальної шизофренії.

Існують засоби зниження і контролю страху. В цілому дослідники роз­глядають страх і тривогу як тісно пов'язані стани і процеси, але більшість описів тривоги включають поряд із страхом інші афекти. Теорія диференційних емоцій стверджує, що тривога, як вона звичайно визначається, скла­дається із страху іншими фундаментальними емоціями, особливо такими, як страждання, гнів, сором, провина, інтерес тощо. Ця теорія визнає, що тривога, як і депресія, може бути пов'язана з потребовими станами і з біохі­мічними факторами. Реальна і уявна ситуація, що викликає тривогу, пов'я­зана зі страхом як домінуючою емоцією і підсиленням однієї чи кількох емоцій, таких як страждання, сором, гнів, інтерес.

Сором — негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповід­ності особистих думок, вчинків і зовнішності, не тільки очікуванням ото­чуючих, а й особистим уявленням про поведінку і зовнішність.

Переживання сорому починається із раптового і інтенсивного, підси­леного усвідомлення свого "Я". Усвідомлення "Я" настільки домінує в
свідомості, що когнітивні процеси різко гальмуються, призводять до
відсутності думок і збільшення помилок. Сором так впливає на "Я", що
"Я" стає маленьким, безпомічним і відчуває почуття поразки і невдачі.
Сором має 2 функції, які визначають його роль в еволюції. Він збільшує
чутливість індивіда до думок і почуттів інших і, таким чином, сприяє
і соціальній комфортності і соціальній відповідальності. Сором може відігравати значну роль у розвитку самоконтролю і самостійності. Для боротьби із соромом люди використовують захисні механізми заперечу­вання, придушення і самоствердження. Часто сором, що переживається, може призвести до страждань і депресії.

Виділяють різні форми переживання почуттів.

Афекти. Афектами називаються короткочасні і сильні емоції люди­ни, що виникають раптово й виявляються в різких змінах м'язової діяль­ності та стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо, Для афектів характерним є нестримний вияв їх, на який вказується і в щоденному слововживанні ("спалахнув від гніву", "завмер від переляку" тощо).

В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-рефлектор­ний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори. Афективний стан пов’язаний з послабленням кіркового гальмування. Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Часом афект (наприклад, спалах гніву) виникає як розв'язання конфлікту, що буває у взаєминах людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких їй людей. Афект раптово і сильно починається, коли людина несподіва­но одержує якусь дуже важливу для неї звістку. Іноді афективний спалах є поступовим нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. У такому випадку він виникає як наслідок втрати нею терпіння. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалаху­ють через дрібниці, часто є ознакою їх невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і залишають часто після себе слід надовго. Для афективних станів людини характерним є "звуження свідомості", яке виявляється в нерозсудливих вчинках. Людина може, проте, регулювати свої афективні реакції. Вміння їх регулювати виробляється у людини за участю другої сигнальної системи, у процесі роботи над собою. Важли­ву роль в оволодінні афектами відіграє контроль за їх руховим проявом.

Стрес — стан психічного напруження, що виникає у людини в про­цесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Поняття стрес було введено канадсь­ким фізіологом Г.Сельє (1936) при описуванні адаптаційного синдро­му. Кожного разу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить через три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і повинна завер­шити діяльність. Така трьохфазна реакція є загальним законом. Це за­гальний адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним виражен­ням загальної мобілізації захисних сил організму. Однак реакція триво­ги є, по суті, лише першою стадією відповідної реакції на погрожуючий вплив. При тривалому впливі будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, наступає стадія адаптації. Інакше кажучи, ні один організм не може перебувати безкінечно в стані реакції тривоги. Якщо агент на­скільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина протягом перших годин або днів гине на стадії реакції три­воги. Якщо ж організм здатний вижити, слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.

Прояви цієї другої фази зовсім не співпадають з проявами реакції три­воги, а в деяких випадках і повністю протилежні їм. Так, наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. При ще трива­лішому впливі така набута адаптація знову втрачається. Настає третя фаза — стадія виснаження, яка, якщо стресор достатньо бильний, при­зводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба може викликати стрес, стрес може викликати хворобу. Оскільки кожний агент, що вимагає адаптації, викликає стрес, то і будь-яка хвороба пов'язана з деякими проявами стресу, оскільки хвороби викликають ті чи інші адап­таційні реакції. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. В цьому випадку причиною захворювання є надмірні або неадекватні адаптивні реакції (Г. Селье).

Настрої. Настроєм називають загальний емоційний стан людини, що ха­рактеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переважають у неї. Настрій часто виникає як відгомін силь­ної емоції, пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відпо­відного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніче­ним, досадним, спокійним тощо. Як і всі емоції, настрої характеризуються полярністю. Настрій є зумовленим явищем. Характер його і стійкість зале­жить від життєвих обставин, які його породжують, і від індивідуальних особ­ливостей людини. Тимчасові настрої зумовлюються тими враженнями, які людина дістає в конкретний момент, згадками про ті чи інші події минулого. Стійкіші настрої породжуються усвідомленням людиною ходу її діяль­ності, її результатів, успіхів у діяльності. Ясність життєвих перспектив, упев­неність в їх реальності допомагає людям переборювати тимчасові погані настрої, що зумовлюються тими чи іншими життєвими невдачами.

На настрої людини позначається й фізичний стан людини, стан її здоров'я. Настрої людини значною мірою залежать від того, як вона ус­відомлює ті чи інші події з власного і суспільного життя. Вона може, на­приклад, перебільшувати їх негативні сторони, неправильно оцінювати їх наслідки, падати духом, коли немає для цього об'єктивних підстав. Такий настрій демобілізує особистість у боротьбі з труднощами в її діяль­ності. Має при цьому значення і те, наскільки людина може опанувати свій настрій, а не просто піддаватися йому.

Пристрасті. До стійких і тривалий почуттів людини належать її при­страсті. Це є почуття, зв'язані зі стійким прагненням людини до певного об'єкта. У формі пристрасті виявляється часто любов людини до інших людей, до науки, мистецтва, спорту і т. ін.

Пристрасть має двоїсту природу. В пристрасті людина, по-перше, страж­дає, виступає як пасивна істота, а по-друге, вона тут є і активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності пере­шкод до її задоволення. Найсильніші пристрасті людини киплять бурхли­вим потоком тоді, коли зустрічають дуже багато перешкод: а коли людина поставлена в сприятливі обставини, пристрасті її перестають клекотати і, зберігаючи свою силу, втрачають безладність, жадібність і руйнівність[23].

Пристрасть є складною емоційною властивістю людини, тісно по­єднаною з пізнавальними і вольовими її властивостями.

Розділ 2. Емоційні особливості особистості

2.1. Емоції та діяльність

Якщо що все відбувається, оскільки воно має те або інше відношення до людини і тому викликає те або інше відношення з її боку, може викликати у неї ті або інші емоції, то особливо тісним є дієвий зв'язок між емоціями людини і її власною діяльністю. Емоція з внутрішньою необхідністю зароджується із співвідношення - позитивного або негативного - результатів дії до потреби, що є його мотивом, початковою спонукою.

Це зв'язок взаємний: з одного боку, хід і результат людської діяльності викликають зазвичай у людини ті або інші відчуття, з іншої - відчуття людини, її емоційні стани впливають на її діяльність. Емоції не тільки обумовлюють діяльність, але і самі обумовлюються нею. Характер емоцій, їх основні властивості і будова емоційних процесів залежать від неї.

Оскільки об'єктивний результат людських дій залежить не тільки від спонук, з яких вони виходять, але і від об'єктивних умов, в яких вони здійснюються; оскільки у людини багато самих різних потреб, з яких то одна, то інша набуває особливої актуальності, результат дії може опинитися або у відповідності, або в невідповідності з найбільш актуальною для особистості в даній ситуації на даний момент потребою. Залежно від цього хід власної діяльності породить у суб'єкта позитивну або негативну емоцію, відчуття, пов'язане із задоволенням або незадоволенням. Появу одну з цих двох полярних якостей всякого емоційного процесу буде, таким чином, залежати від співвідношення, яке склалося в ході діяльності і в ході діяльності, що змінюється, між дією і його початковими спонуками. Можливі і об'єктивно нейтральні ділянки у дії, коли виконуються ті або інші операції, що не мають самостійного значення; вони залишають особу емоційно нейтральною. Оскільки людина як свідома істота відповідно до своїх потреб, своєю спрямованістю ставить собі певну мету, можна сказати також, що позитивна або негативна якість емоції визначається співвідношенням між метою і результатом дії.

Залежно від відносин, що складаються по ходу діяльності, визначаються і інші властивості емоційних процесів. В ході діяльності є зазвичай критичні точки, в яких визначається сприятливий для суб’єкта або несприятливий для нього результат, оборот або результат його діяльності. Людина як свідома істота більш менш адекватно передбачає наближення таких критичних точок. При наближенні до них у відчутті людини - позитивному або негативному - наростає напруга. Після того, як критична точка пройдена, у відчутті людини - позитивному або негативному - наступає розрядка[19].

Нарешті, будь-яка подія, будь-який результат власної діяльності людини в співвідношенні з різними його мотивами або цілями може придбати амбівалентне - одночасно і позитивне, і негативне - значення. Чим більш внутрішньо суперечливий, конфліктний характер приймає протікання дії і викликаний ним хід подій, тим більше сумбурний характер приймає емоційний стан суб'єкта. Такий же ефект, як невирішений конфлікт, може провести і різкий перехід від позитивного - особливо напруженого - емоційного стану до негативного і навпаки. З іншого боку, чим гармонійніше, безконфліктно протікає процес, тим більше покійний характер носить відчуття, тим менше в нім гостроти і збудження.

Ми прийшли, таким чином, до виділення трьох якостей, або вимірювань, відчуття. Варто зіставити їх трактування з тією, яка дана в тривимірній теорії відчуттів В. Вундта. Вундт виділяв саме ці вимірювання (задоволення і незадоволення, напруги і розрядки [дозволи], збудження і заспокоєння). Кожну з пар він спробував співвіднести з відповідним станом пульсу і дихання, з фізіологічними вісцелярними процесами. Ми пов'язуємо їх з різним відношенням до подій, в які включається людина, з різним ходом його діяльності. Для нас цей зв'язок фундаментальний. Значення вісцеральних фізіологічних процесів, звичайно, не заперечується, але їм відводиться інша – підлегла - роль; відчуття задоволення або незадоволення, напруги і розрядки і т.п. зв'язані, звичайно, з органічними вісцелярними змінами, але самі зміни мають у людини здебільшого похідний характер; вони лише «механізми», за допомогою яких здійснюється визначальний вплив взаємин, які в ході діяльності складаються у людини з світом.

Різноманіття відчуттів залежить від різноманіття реальних життєвих відношень людини, які в них виражаються, і видів діяльності, за допомогою яких вони здійснюються.

Характер емоційного процесу залежить далі і від структури діяльності. Емоції перш за все істотно перебудовуються при переході від біологічної життєдіяльності, органічного функціонування до суспільної трудової діяльності. З розвитком діяльності трудового типу емоційний характер набуває не тільки процесу споживання, використань тих або інших благ, але також і перш за все їх виробництво, навіть у тому випадку, коли - як це неминуче буває при розподілі праці - дані блага безпосередньо не призначені служити для задоволення власних потреб. У людини емоції, пов'язані з діяльністю, займають особливе місце, оскільки саме вона дає позитивний або негативний результат. Відмінне від елементарного фізичного задоволення або незадоволення відчуття задоволення або незадоволення зі всіма його різновидами і відтінками (відчуття успіху, успіху, торжества, тріумфування і неуспіху, невдачі і т. д.) пов'язане перш за все з ходом і результатом діяльності.