Психологічні особливості формування та розвитку емоцій

Визначення якісних відмінностей, що виражаються в позитивному чи негативному характері емоцій, вже давно утвердилося в психології; про­тилежності задоволення чи незадоволення відзначалися ще у філософів античного часу. В науковому аналізі якісних особливостей емоцій вели­ку роль в історії психології відіграла розроблена Вундтом трьохмірна теорія емоцій. У пошуках об'єктивних показників виміру якісних особ­ливостей емоцій Вундт виділив три основні якісні відмінності з їх проти­лежностями: задоволення і незадоволення, збудження і заспокоєність, на­пруження і розрядка.

У багатьох працях із психології підкреслюється "полярність ", яка властива емоціям і виражається в тому, що емоції характеризуються по­зитивними чи негативними знаками задоволення чи незадоволення (ра­дості протилежна журба, веселощам — сум). Однак ця "полярність" приписується часто самим емоціям або почуттям, і в цьому виявляється одна із характерних особливостей емоцій (С.Л. Рубінштейн).

У сучасній психології під позитивними чи негативними емоційними переживаннями розуміється певне ставлення людини до дійсності, до ото­чуючого середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб'єктивне, особистісне ставлення — позитивне чи негативне з відтінком задоволення чи незадоволення певних потреб. Тому виникнення приємних чи неприємних переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, але також і від того, які потреби конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму. Так, наприклад, успіх в якійсь справі нас радує; ми із захопленням займаємося справою, що нас цікавить. Позитивна емоція задоволення виникає у людини, наприклад, коли вона вгамовує спра­гу, відчуває радість, впевненість, насолоду, бадьорість, любов тощо; все, що пов'язане з переживанням задоволення, виражає позитивне ставлення лю­дини до явищ, подій, предметів оточуючої дійсності, з якими вона зустрі­чається в процесі своєї діяльності.

Протилежними якостями характеризуються негативні емоції. Вони пов'язані з переживаннями незадоволення, невдоволеності. Так, невпев­неність у своїх силах, досада у зв'язку з невдачею, почуття образи на когось через несправедливість, почуття, перенасичені якоюсь одноманіт­ною діяльністю, нудьга, сум, страждання — всі ці почуття характеризуються відтінком неприємного, незадоволення. В них виражається пере­живання негативного ставлення людини до певних явищ[42].

У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті й інші пов'язані з усвідомленням своїх потреб і з їх задово­ленням. Те, що створює насолоду, часто змушує нас прагнути цього об'єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб одержати задоволен­ня. Те, що пов'язано з неприємними переживаннями, також змушує пев­ним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що вик­ликає незадоволеність, неприємні почуття.

Важливою особливістю емоцій є їх безпо­середній зв'язок з підвищенням або зниженням життєдіяльності організ­му людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоцій з станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття або "стенічні" і "астенічні" ("стенос" від грецк. — сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, на­приклад, радість, впевненість, гнів; інші — навпаки, викликають пасив­ний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Ці якісні особли­вості характеризують емоції, як напруження і розрядка, збудження і зас­покоєння, визнаються багатьма психологами як ознаки дієвості емоцій. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "наявність напруження, збудження або протилежних їм станів вносить суттєву диференціацію в емоції". Ці оз­наки доповнюють характеристику емоцій, як пов'язаних з підвищенням так і пониженням життєдіяльності організму, залишається невивченим цілий ряд питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяль­ності. Зв'язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізу­ють її або знижують активність, але і в тому що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і протікання емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнюючий характер емоцій. Відмінність в емоцій­них переживаннях розглядається в психологічній літературі також на основі їх зв'язку з певним об'єктом. Це, по-перше, "безпредметні" емоції дифузного характеру, які не мають певної спрямованості і переживаються як загальний стан. До них відносять (С.Л. Рубінштейн) найбільш елемен­тарні за своєю структурою чутливості задоволення і незадоволення, по­в'язані з органічними відчуттями або розмитим органічним самопочуттям людину, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можуть бути піднесені генералізовані переживання страху, бадьорості і т. ін.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення людини до певного об'єкта або явища.

По-третє, розрізняють узагальнені почуття, які виражають загальне більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виника­ють в результаті узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями якісних особливостей людських почуттів. Це стійкі мо­ральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією ситуа­цією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особ­ливостей емоційної сфери особистості.

Спостереження вчених давнини і сучасні фізіологічні дослідження свідчать, що емоційні стани людини завжди пов'язувалися і пов'язують­ся з різними змінами, які відбуваються в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. була висунута теорія емоцій, в якій намагалися по­казати, що емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіологічних про­цесів, які відбуваються в організмі. Спочатку зі сприйманням пов'язують тілесні процеси як зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла і т. ін., і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони являють собою наслідок вказаних змін і їх усвідомлен­ня. Ця теорія була запропонована американським психологом У. Джемсом у книзі "Принципи психології" (1890) і майже одночасно датським фізіоло­гом Г. Ланге у праці "Про емоції" (1884). На основі цієї теорії У. Джемс пи­сав, що на противагу загальноприйнятій думці слід говорити, що ми "су­муємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо; а не навпаки". У. Джемс пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним дос­відом і не відзначав рефлекторної природи їх виникнення[5].

У 1910—1915 роках ряд досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, виконав Кеннон. Дослідження Кеннона, а також Шеррінгтона дали цінний фактичний мате­ріал, що дозволив підійти до питання про емоції з погляду пристосуваль­них реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження не досить глибо­ко розкрили фізіологічну природу емоцій і закономірності їх виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В. М. Бехтерева (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. У своїх працях В.М. Бехтерев і його співробітники В.П. Осипов (1917) та Чалий (1914) дійшли висновку, що багато емоційних реакцій відтворюється. За типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій, з їх характер­ними руховими проявами, також і І. М. Сеченов. Прості емоційні реакції проходять той же механізм, що й складні. Початок справи — збудження чутливого нерва; продовження — діяльність центру, насолода; кінець — м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І. М. Сеченовим, — це рефлекс з "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнювали рефлекторні рухи, пов'язані в своїх елементар­них формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного ме­ханізму емоцій зробив І. П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їх складними рефлектор­ними зв'язками і регулюючу роль кори при емоційних реакціях.

Рефлекторна природа емоцій. Усі емоції — радість, любов, тривога, страх, сум, сором та інші — завжди виникають під впливом на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викли­кає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їх реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо вини­кають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спра­ги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно і обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значенні і являють собою успадковані форми реф­лекторних реакцій. Вони мають типову видову форму проявів у різних вищих тварин і людей. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. Однак механізм реакцій навіть при простих емоціях у людини значно складнішій, різно­манітніший, ніж у тварини. Ці реакції не такі стереотипні, мають багато різних відтінків щодо інтенсивності і якості. У людини природа цих бе­зумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-реф­лекторних реакцій.

Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов'язано з чис­ленними подразниками, з якими тварина чи людина зустрічається в своєму індивідуальному досвіді і які пов'язані з безумовними подразниками. В умов­них рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збуджен­ня можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку — від кори до підкоркового центру. До цього висновку І.П. Павлов дійшов на ос­нові досвіду з довільними руховими реакціями тварин. Це положення дуже важливе для розуміння нервових механізмів емоцій.

Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головно­го мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що люди­на може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні вияви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів тощо). З другого боку, підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їх сили[21].

Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпоталамуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоційних станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються роз­лади емоційних реакцій.

Складніші переживання людини пов'язані з утворенням систем тим­часових нервових зв'язків, з виробленням, підтримкою і зміною динамі­чних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реаль­них взаємозв'язків організму з середовищем. Не тільки встановлення, а й більш чи менш тривале підтримування динамічного стереотипу являє собою нервову працю, різну залежно від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходить байдуже, а переживається людиною.

Динамічні стереотипи змінюються протягом життя у зв'язку із зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від люди­ни і нових способів діяння, зміни старої системи зв'язків з її середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу на інший нерідко супро­воджується боротьбою між старим і новим стереотипами, що знаходить свій вияв у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених сис­тем зв'язків мають місце і в дітей у різні моменти їхнього життя (наприк­лад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших класів до середніх класів, закінчені школи тощо). Вони також стають джерелом різноманітних їх переживань. Зрозуміло, не все у ви­роблених системах зв'язків змінюється. Багато чого зберігається, збері­гаються й усталені почуття.

Різноманітні зовнішні вирази почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи, і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні зміни (від лат. viscero — нутрощі). І ті, й другі за своїм походженням бува­ють природженими, безумовними і надбаними, умовними.

Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Умовно-рефлекторні вияви почуттів своїм фізіологічним меха­нізмом мають інтероцептивні тимчасові нервові зв'язки, які утворюють­ся в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів.

Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експерименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамин, адреналін та ін.) показали, що ці препарати по-різному впливають на гіпоталамус і, зміню­ючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, вик­ликають у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, деп­ресію, тугу і ін.).

Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інтелектуальні і есте­тичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нашу нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також в процесі спілкування людей за допомогою умовних подразників, слів. Процес пере­творення тимчасових нервових зв'язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності, за законами іррадіації, кон­центрації і взаємної індукції нервових процесів, збудження і гальмування. Викликані другосигнальними подразниками, нервові процеси в корі мозку при їх іррадіації на нижчі відділи мозку викликають різноманітні реакції в життєдіяльності організму, характерні для емоцій. Ми спостерігаємо часто в повсякденному житті випадки, коли, наприклад, одержана словесна інфор­мація про якісь події викликає у людини певну емоційну реакцію — вона радіє, виражає задоволення, або, навпаки, тривожиться.