Психологічні особливості формування та розвитку емоцій

3

Курсова робота

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ТА РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙ

ПЛАН

ВСТУП

Людина як суб'єкт практичної і теоретичної діяльності, яка пізнає і змінює світ, не є ні безпристрасним споглядальником того, що відбувається навколо неї, ні таким же безпристрасним автоматом, що проводить ті або інші дії на зразок добре злагодженої машини. Діючи, вона не тільки проводить ті або інші зміни в природі, в наочному світі, але і впливає на інших людей і сама випробовує дії, що йдуть від них і від своїх власних дій і вчинків, що змінюють її взаємини з оточуючими; переживає те, що з нею відбувається і їм здійснюється; вона відноситься певним чином до того, що її оточує. Переживання цього відношення людини до оточуючого складає сферу відчуттів або емоцій. Почуття людини - це відношення її до світу, до того, що вона випробовує і робить, у формі безпосереднього переживання.

Емоції можна заздалегідь в чисто описовому феноменологічному плані охарактеризувати декількома особливо показовими ознаками. По-перше, у відмінність, наприклад, від сприйнять, які відображають зміст об'єкту, емоції виражають стан суб'єкта і його відношення до об'єкту. Емоції, по-друге, зазвичай відрізняються полярністю, тобто володіють позитивним або негативним знаком: задоволення - незадоволення, веселість - смуток, радість – печаль і т.п. У складних людських відчуттях вони часто утворюють суперечливу єдність: у ревнощах пристрасна любов уживається з пекучою ненавистю.

Істотними якостями афектно-емоційної сфери, які характеризують позитивний і негативний полюси в емоції, є приємне і неприємне. Крім полярності приємного і неприємного в емоційних станах позначаються також (як відзначив В. Вундт) протилежності напруги і розрядки, збудження і пригніченості. Незалежно від того, чи будуть вони визнані, нарівні з приємним і неприємним, основними «вимірами» відчуттів (як це робив Вундт в своїй тривимірній теорії відчуттів), або ж напруга і розрядка, збудження і пригніченість розглядатимуться лише як органічні відчуття афектного характеру (як це має місце у ряду психологів: О. Кюльпе, Р. Еббінгауз, Ж. Дюма), в усякому разі потрібно визнати, що роль їх в емоціях і відчуттях вельми значна. Наявність напруги, збудження або протилежних ним станів вносить істотну диференціацію до емоцій. Разом із збудженою радістю існує радість покійна і напружена радість, виконана спрямованості; так само існує напружений смуток, наповнений тривогою, збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий смуток - меланхолія, в якій відчувається розрядка і заспокоєність. Цим, звичайно, теж не вичерпується реальне різноманіття відчуттів. У дійсності відчуття представляють велике різноманіття різних якостей і відтінків. При цьому емоції ніяк не зводяться до голої емоційності, або афективності, як такої. Емоційність, або афективність, - це завжди лише одна, специфічна, сторона процесів, які насправді є разом з тим пізнавальними процесами, що відображають, - хай специфічним чином - дійсність. Емоційні процеси, таким чином, ніяк не можуть протиставлятися процесам пізнавальним як зовнішні, один одного протилежності, що виключають. Самі емоції людини є єдністю емоційного і інтелектуального, так само як пізнавальні процеси зазвичай утворюють єдність інтелектуального і емоційного. І одні та інші є кінець кінцем залежними компонентами конкретного життя і діяльності індивіда, в якій в єдності і взаємопроникненні включені всі сторони психіки.

Основний початковий момент, що визначає природу і функцію емоцій, заключається в тому, що в емоційних процесах встановлюється зв'язок, взаємовідношення між ходом подій, що здійснюється у відповідності або врозріз з потребами індивіда, ходом його діяльності, направленої на задоволення цих потреб, з одного боку, і перебігом внутрішніх органічних процесів, що захоплюють основні вітальні функції, від яких залежить життя організму в цілому, - з іншою; в результаті індивід настроюється для відповідної дії або протидії.

Співвідношення між цими двома рядами явищ в емоціях опосередковане психічними процесами - простою рецепцією, сприйняттям, осмисленням, свідомим передбаченням результатів ходу подій або дій.

Емоційні процеси набувають позитивного або негативного характеру залежно від того, чи знаходиться дія, яку індивід робить, і дія, якій він піддається, в позитивному або негативному відношенні до його потреб, інтересів, установок; відношення індивіда до них і до ходу діяльності, що протікає через сукупність об’єктивних обставин у відповідності або врозріз з ними, визначає долю його емоцій.

Взаємовідношення емоцій з потребами може виявлятися двояко - відповідно до подвійності самої потреби, яка, будучи особистісною потребою індивіда в чомусь йому що протистоїть, означає одночасно і залежність його від чогось і прагнення до нього. З одного боку, задоволення або незадоволення потреби, яка сама не виявилася в формі відчуття, а випробовується, наприклад, в елементарній формі органічних відчуттів, може породити емоційний стан задоволення –незадоволення, радощі - печалі і т. п.; з іншої - сама потреба як активна тенденція може випробовуватися як відчуття, так що і відчуття виступає в якості прояву потреби. То або інше відчуття наше до певного предмету або особи - любов або ненависть і т.п. - формується на основі потреб у міру того, як ми усвідомлюємо залежність їх задоволення від цього предмету або особи, випробовуючи ті емоційні стани задоволення, радості або незадоволення, печалі, які вони нам доставляють. Виступаючи як прояв потреби - в якості конкретної психічної форми її існування, емоція виражає активну сторону потреби. Оскільки це так, емоція неминуче включає і прагнення, потяг до того, що для відчуття привабливо, так само як потяг, бажання завжди більш менш емоційно. Витоки у волі і емоції (афекту, пристрасті) загальні - в потребах: оскільки ми усвідомлюємо предмет, від якого залежить задоволення нашої потреби, у нас з'являється направлене на нього бажання; оскільки ми випробовуємо саму цю залежність в задоволенні або незадоволенні, яке предмет нам заподіює, у нас формується по відношенню до нього те або інше відчуття. Одне явно невідривно від іншого. Цілком роздільне існування функцій або здібностей ці дві форми прояву єдиного ведуть хіба тільки в деяких підручниках психології і ніде більше.

Відповідно до цієї подвійності емоції, що відображає укладене в потребі подвійне активно-пасивне відношення людини до світу, або двосторонньою, як побачимо, виявляється і роль емоцій в діяльності людини: емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення її потреб; виникаючи, таким чином, в діяльності індивіда, емоції або потреби, що переживаються у вигляді емоцій, є разом з тим спонуками до діяльності.

Проте відношення емоцій і потреб далеко не однозначно. Вже у тварини, у якої існують лише органічні потреби, одне і те ж явище може мати різне і навіть протилежне - позитивне і негативне - значення через різноманіття органічних потреб: задоволення однією може йти в збиток інший. Тому одна і та ж течія життєдіяльності може викликати і позитивні, і негативні емоційні реакції. Ще менш однозначно це відношення у людини.

Потреби людини не зводяться вже до одних лише органічних потреб; у нього виникає ціла ієрархія різних потреб, інтересів, установок. Через різноманіття потреб, інтересів, установок особи одна і та ж дія або явище в співвідношенні з різними потребами може придбати різне і навіть протилежне - як позитивне, так і негативне - емоційне значення. Одна і та ж подія може, таким чином, виявитися забезпеченим протилежним - позитивним і негативним - емоційним знаком. Звідси часто суперечність, роздвоєність людських відчуттів, їх амбівалентність. Звідси також іноді зрушення в емоційній сфері, коли у зв'язку із зрушеннями в спрямованості особистості почуття, яке викликає те або інше явище, більш менш раптово переходить в свою протилежність.

Розділ 1.

Афектно-емоційна сфера особистості

1.     1. Поняття про емоції та почуття

Події нашого життя стають для людини джерелом її переживань. У результаті виникає внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає, як діє.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів, почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які мають для людини ста­більну потребнісно—мотиваційну значущість. Почуття носять виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне і те ж почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їх зв'язків одне з одним. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному і тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як подвійність, амбівалентність.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини і зміню­ються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості під впливом виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, утво­рені почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, визначаючи динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархіч­ну систему, в якій одні з них займають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінуючих почуттів людини виражаються установки, спрямованість, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, який пе­реживає суб'єкт, де сприймання і розуміння чого-небудь, знання про що-небудь виступає в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відо­мого чи невідомого.

Емоції (від лат. егаоуео — хвилюю) — особливий клас психічних про­цесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами і мотивами, що відоб­ражають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволен­ня, радості, страху тощо) значущість діючих на індивіда явищ і ситуацій для здійснення його життєдіяльності. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко вик­ликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти:

Перший — це емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли відбувається подія, що має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості і інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів. У окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

Другий компонент—знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна — коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій підтримки позитивних подій, негативна — спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з не­гативною подією.

Третій компонент — ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація і контроль, і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично не­можливі. Емоції розрізняються за тривалістю: короткочасні емоційні ста­ни (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої, (за Я. Райковським) [23].

Позитивний і негативний характер емоцій. Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєвого значення набуває позитивний чи негативний характер переживань. Ці переживання приємні чи не­приємні, переживання з відтінком задоволення чи незадоволення.