Психологічні особливості формування та розвитку емоцій

Новизна є природним збудником інтересу. Підтримуваний інтересом розвиток перцептивно-когнітивної і моторної активності починається вже у новонароджених. Інтерес сприяє інтелектуальній, естетичній і іншим видам творчої діяльності. Людина може цікавитися головним чином предметами, ідеями, людьми.

Здивування не має чітко вираженого позитивного і негативного зна­ку. Це емоційна реакція на раптові обставини. Здивування породжуєть­ся різким збільшенням нервової стимуляції. Зовнішньою причиною зди­вування є раптова і несподівана подія. Зовнішні прояви здивування є раптова і несподівана подія. Зовнішні прояви здивування: брови підняті, створюючи зморшки на лобі, очі розширені, відкритий рот набуває оваль­ної форми. При більш сильному здивуванні специфічний вираз обличчя доповнюється своєрідною зміною пози, якщо людина стоїть, коліна злег­ка зігнуті і тіло нахилене вперед.

Здивування триває недовго. Однак більш важливою причиною є вра­ження, що в момент здивування відсутні думки, ніби звичайні розумові про­цеси зупинені. Тому із здивуванням практично не пов'язується розумова діяльність. Це нагадує відчуття від слабкого електричного удару: ваші м'язи швидко скорочуються і ви ніби відчуваєте поколювання електричним струмом, який проходить по нервах і змушує вас підскочити. В момент здивування ви не знаєте точно, як реагувати. Виникає тільки почуття невизна­ченості, створене раптовою несподіваною подією. Ситуації, які викликають здивування, уявляються такими ж приємними, як і ситуації, що викликають високий рівень інтересу. Ситуації, які є причиною здивування, згадуються як менш приємні, ніж ситуації, які ведуть до радості, але значно більш приємні, ніж ситуації, які є причиною якоїсь негативної емоції[11].

При здивуванні ставлення до об'єкта значно вище, ніж рівень самовпев­неності і імпульсивності. Імпульсивність при здивуванні значно вища, ніж рівень напруження. Самовпевненість при здивуванні значно вища, ніж за будь-якої із негативних емоцій. Величина напруження в ситуаціях здивування вища, ніж за якої-небудь із негативних емоцій, вона приблизно така сама, як і в ситуації інтересу, і значно вища, ніж у ситуації радості.

Здивування займає місце між позитивними і негативними емоціями. Таким чином, здивування виконує функцію виведення нервової системи із стану, в якому вона в цей момент знаходиться і пристосування її до раптових змін у нашому оточенні.

Радість — це позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, вірогідність чого у цей мо­мент була невелика і невизначена. Радість — це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значимої дії. Радість характеризується відчут­тям упевненості і значимості, почуттям, що ти любиш і тебе люблять. Упев­неність і особиста значимість, які набуваються в радості, дають людині відчуття здатності здолати труднощі і насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеність оточу­ючим і всім світом. З погляду цих характеристик радості, легко зрозуміти, що поки що в світі існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не можуть дозволити собі зберегти постійний стан ра­дості — події вимагають інших емоцій.

Деякі теоретики емоцій розрізняють радість активну і пасивну. Од­ним із показників для такого визначення може бути відмінність у рівнях інтенсивності переживання радості. Сильна радість може проявлятися в буйних формах, що буде здаватися активною, а слабка радість може здаватися пасивною. Але оскільки радість є емоційним переживанням, вона ніколи не буває абсолютно пасивною або абсолютно активною. Радість не може бути пасивною, тому що завжди є станом нервового збудження. Те, що називається активною радістю може бути насправді комбінацією збудження і радістю у взаємодії з когнітивною і моторною системами.

Переживання радості може проявлятися від активності до споглядан­ня. Вираження радості легко розпізнається, але посмішка дорослої лю­дини означає швидше привітання, ніж переживання радості. Згідно з тео­рією Томкінса, радість викликається зменшенням градієнта нейронної сти­муляції; є докази того, що вибіркова чутливість рецепторів і нервових механізмів також відіграє роль в активізації радості.

При обговоренні причин радості на феноменологічному рівні необ­хідно враховувати той факт, що радість швидше є побічним продуктом, ніж прямим результатом думок і дій, спрямованих на її досягнення. Радість може виникати при зменшенні стимуляції від негативного емо­ційного стану, при впізнаванні добре знайомого або при творчих зусил­лях. На психологічному рівні радість може підсилювати стійкість до фру­страції і сприяти впевненості в собі і мужності.

Розслаблюючий вплив радості захищає людину від руйнуючого впли­ву постійного пошуку успіху. Хоч батьки не можуть безпосередньо навчи­ти дитину радості, вони можуть розділити радість з дитиною і служити мо­делями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.

Сміх виникає дещо пізніше, ніж посмішка, і в своєму розвитку про­ходить певні стадії. Теорія і експеримент пов'язують сміх з певними ас­пектами розвитку, але динаміка емоцій під час сміху вивчена недостат­ньо. Сміх, як і посмішка, може сприяти формуванню міжособистих зв'язків в соціальному розвитку.

Радість взаємодіє і з іншими емоціями, і з сприйманням, пізнанням. Радість може затримувати дію, але вона також може сприяти інтуїції і твор­чості. Індивідуальні відмінності в порогах радості призводять до формування різних життєвих стилів. Для деяких людей збудження і радість заходять у конфлікт між собою, коли вони порівнюють спокій, з одного боку, і енергійне досягнення мети — з другого. "Емоційні потреби" можуть бути точно виз­начені теорією диференційних емоцій як вид залежності від певних людей, об'єктів і ситуацій при реалізації позитивних емоцій або униканні негатив­них. До деякої міри такі емоційні потреби можуть бути частиною ефектив­них соціальних взаємин[2].

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з одержаною або недостовірною інформацією про можливість задоволення важливих життєвих потреб, яке до цього моменту уявлялось більш або менш мож­ливим, найчастіше протікає у формі емоційного стресу.

Страждання — це глибинний афект, що відіграє свою роль в еволюції людини і продовжує виконувати важливі біологічні і психологічні функції. Страждання і сум можна розглядати як синоніми, Екман і Фрайзен (1975), розглядаючи сум як форму страждання, вважають страждан­ня більш активним почуттям, що призводить до активних дій. Така по­зиція не зовсім узгоджується з теорією диференційних емоцій, згідно з якою в основі страждань і суму лежать однакові емоційні переживання. Екман і Фрайзен виділяють відмінності між стражданнями і сумом, які можна віднести швидше за рахунок взаємодії між стражданням, мислен­ня і уявою, а також інших почуттів. Наприклад, активність, як вважа­ють дослідники, є рисою, що відрізняє страждання від суму, може бути результатом взаємодії страждання і гніву.

Страждання виникає як результат тривалого впливу безмірного рівня стимуляції. Джерелами стимуляції можуть бути біль, холод, шум, яскраве освітлення, голосна розмова, разчарування, невдача, втрата. Томкінс вва­жає, що біль, голод і деякі сильні тривалі емоції можуть бути внутрішніми причинами страждання. Страждання також може викликатися згадуванням і передбаченням умов, за яких воно виникло або повинно виникнути. Тоб­то , психологічні причини страждання включають велику кількість проблем­них ситуацій життя, потребнісних станів, інших емоцій, уяви тощо. Природне вираження страждання включає підняті брови, поперечні зморшки на лобі, опущені губи. Перетворене вираження страждання включає здивування, опущене обличчя і жалісливий голос. Переживання страждання описується як сум, знесилення, самотність, ізоляція. Хоч страждання може бути шкідли­вим, воно характеризується меншою напруженістю, ніж інші негативні емоції. Відповідно до положень теорії диференційних емоцій про динаміку страждання в горі і депресії здорові піддослідні, що уявляють ситуацію страж­дання, повідомляють про страх, як про другу за силою емоцію в ситуації, що викликає страждання.

Страждання біологічно корисне, коли воно веде до сліз, які знімають нездорову сухість слизових оболонок і містять лізосоми, що знищують шкідливі бактерії. На соціальному і психологічному рівнях страждання повідомляє собі і іншим, що індивіду погано. Вираз страждання викли­кає емпатію і допомогу з боку оточуючих. Страждання також відіграє роль єднальної сили в соціальних взаєминах.

Горе зводиться головним чином до страждання і суму, хоча часто є комбінацією емоцій афективних структур, що включають в себе страх, почуття провини і гніву. Горе—це реакція на втрату. Можна говорити з причини будь-якої втрати. Хоч страждання і сум є домінуючими емоція­ми в горі, умови, що створюють горе, часто викликають і інші емоції. Ступінь, в якому страх, гнів, сором взаємодіють із стражданням у період горя, залежить від особливостей індивідуального життєвого досвіду і умов, які переважають під час втрати.

Горе є біологічно адаптивним, виступає як єднальна сила в створенні соціальної організації у видів, які ведуть груповий спосіб життя. Горе може також бути інтерпретоване як корисне для індивіда. Сильне горе, таке, як втрата друга, може зробити людину більш сприйнятливою до захворювань. Страждання є найбільш поширеною негативною емоцією.

Депресія — це завжди складний комплекс емоцій, в який зі страждан­ням входять зміни в потребах. Крім того, депресія може викликатися багатьма нейрофізіологічними і біохімічними факторами. Термін "деп­ресія" дуже складний. Єдності в його розумінні немає.

Когнітивна теорія депресії Бека стверджує, що погляд людини не себе, на світ і на своє майбутнє є головною детермінантою депресії. Існує ба­гато біхевіорістських підходів до вивчення депресії. Хоч деякі з них вра­ховують біологічні фактори, більшість підкреслюють роль навчання. Одні вчені вважають, що часті одні і ті ж впливи болю або погрози при­зводять до страху, страждання, депресії, інші біхевіорістські дослідники вважають, що депресивні індивіди втратили певні види адаптивної по­ведінки і в них посилюється поведінка уникання.

Сучасні психоаналітичні теорії поширюють поняття втрати на зни­ження самоповаги, впевненості в собі і втрати почуття особистої гідності, які можуть бути причиною депресії.

У теорії диференційних емоцій депресія розглядається як комплекс фундаментальних емоцій, що включають емоцію страждання, різні ком­бінації гніву, відрази, зневаги, ворожості, страху, провини, сором'язли­вості. Враховується також роль інших афективних факторів, таких як зниження сексуальної потреби, збільшення втоми, погіршення фізичного стану. Оскільки страждання є ключовою емоцією в депресії, є підстави вважати поєднання значень цих двох термінів, Вивчення значень страж­дань, суму і депресії показало помітне співпадання. Екман і Фрайзен розглядають страждання і сум як дві форми однієї емоції.

Гнів — емоційний стан, негативний за знаком, як правило, прояв­ляється у формі афекту. На відміну від страждання, гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди до чогось, що ми хочемо зробити. Цією перешкодою можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста бездарність. Якщо перешко­ди незначні і невизначені, безпосередня реакція може в гніві не виража­тися. Однак, якщо який-небудь бар'єр справді заважає досягненню ба­жаної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Низькі рівні гніву можна стримувати протягом тривалого часу, що пов'язано зі шкідливі­стю для здоров'я і ризиком крайнього вибуху гніву. Інші причини гніву включають в себе особисту образу[41].

Гнів, відраза, зневага — це різні емоції, але в житті вони часто взаємо­діють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій складає основний афективний компонент ворожості. Багато причин гніву можна віднести до факторів, що викликають фрустрацію. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруження та імпульсивності. Почуття впевненості в собі під час гніву значно вище, ніж під час будь-якої негативної емоції. Ситуації, що викликають гнів, часто викликають деяку відразу і зневагу. Адаптивні функції гніву більш зрозумілі в еволюційній перспективі, ніж у повсякденному житті. Гнів мобілізує енергію для самозахисту і надає індивіду відчуття активності і сили. В повсякденному житті людини гнів інколи може бути справедли­вим, а контрольований гнів можна використати з адаптивною чи терапевтичною метою для приглушення страху.

Відраза — це реакція на щось дуже погане, негативний емоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і ін.), при зіткненні з якими (фізична взаємодія, комунікація вступає в різні суперечності з ідеологічними, моральними і естетичними принципами і установками суб'єкта.

Зневага пов'язана з почуттям переваги, основний афективний ком­понент забобонів і пересудів, а оскільки це найбільш холодна з усіх трьох емоцій, пов'язаних з ворожістю, вона є афективним компонентом "хо­лоднокровних" руйнівних тенденцій.

Ворожість визначається як комбінація фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, ворожість включає образи чи думки про завдавання шкоди об'єкту ворожості. Теорія диференційних емоцій розрізняє ворожість (афективно-когнітивний процес), прояв афек­ту і агресивні акти. Агресія є словесною чи фізичною дією, спрямованою на завдання шкоди, втрат, збитків.

Профілі емоцій в уявних ситуаціях ворожості і гніву дуже подібні. Існує така подібність ворожості з відразою і зневагою хоч для останніх двох емоцій існують важливі відмінності вираженості і відносного розподілу показників, що складають окремі емоції. Гнів, відраза і зневага взаємодіють з іншими афектами і пізнанням. Стійка взаємодія між будь-якою з цих емоцій і когнітивними структурами можуть розглядатися як особиста характеристика ворожості. Управління гнівом, відразою, зне­вагою є важким. Некерований вплив цих емоцій на мислення і діяльність може створити серйозні проблеми адаптації, може призвести до виник­нення психосоматичних симптомів.

Існують дані, що прояв емоцій відіграє важливу роль в міжособистісній агресії. Вплив має також фізична близькість партнерів і зоровий контакт.

Страх — негативний емоційний стан, що з'являється при одержанні суб'єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну і уявну загрозу. Страх рано чи пізно пере­живають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найбільш небезпечною їз усіх емоцій. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінюва­ти напрямок думок і поведінки людини.