Особливості уваги та її властивостей у молодших школярів з затримкою психічного розвитку

     Післядовільна увага характеризується тривалою і високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

     Увага означає зв'язок свідомості з певним об’єктом, його зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають властивості уваги. До них відносяться : стійкість, концентрація, розподіл, об’єм [4, с. 197].

     Стійкість – властивість уваги, яка визначається часом, упродовж якого об’єкт є предметом діяльності – і внутрішньої і зовнішньої [5, с.352].

     Стійкість може визначатись периферичними  і центральними факторами. Експериментальні дослідження показали, що увага зазнає періодичних мимовільних коливань. Періоди таких коливань, за даними Н. Ланге, зазвичай дорівнюють 2-3с, доходячи максимуму до 12с. на рівні фізіології стійкість уваги пояснюється передусім гальмуванням дії побічних подразників[6, с. 230].

     Стійкість уваги залежить від змістовності, складності діяльності, що виконується, від усвідомлення її значення для задоволення потреб людини. Увага стійка до тих пір, доки виконувана робота активізує діяльність людини, залучаючи мислення, фантазію, почуття. Доведено, що найбільш суттєвою умовою стійкості уваги є можливість розкрити в предметі, на якому вона зосереджена, нові сторони і зв’язки [4, с.197].

     Концентрація  – ступінь зосередженості індивіда на певному об’єкті [4, с. 123].

     Як  і інші, ця властивість уваги характеризує зв'язок індивіда з певним об’єктом, водночас засвідчує ступінь його інтенсивності. Як правило, індивід зосереджується на якомусь одному об’єкті, його увага ніби поглинається ним, і тим більше, чим більше значення він для нього має. Щоб утримати цей об’єкт у полі своєї уваги, індивід іноді докладає вольових зусиль. Проте така концентрація може мати і післядовільний характер (С.Д. Максименко).

     Концентрація  уваги залежить від змісту діяльності, міри  інтересу до неї та насамперед від індивідуальних особливостей людини – її вміння зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збудження у діючих ділянках кори великих півкуль головного мозку [3, с.124].

     А.А. Ухтомський вважав, що концентрація уваги  пов’язана з особливостями функціонування домінантного вогнища збудження  в корі. Зокрема, концентрація є наслідком збудження в домінантному вогнищі при одночасному гальмуванні решти зон кори головного мозку.

     Наступна  властивість уваги – це її обсяг, яка визначається кількістю об’єктів, на яках індивід може зосередитися одночасно [5, с. 353].

     Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей: 7±2 об’єкти [4, с.201]. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування. При цьому середній обсяг уваги дорослої людини 4-6, а дитини 2-3 об’єкти [5, с. 353].

       Обсяг уваги залежить від організації матеріалу, на якому зосереджується індивід, а також від його здатності вдтворювати такий матеріал у формі образу.

     Ряд дослідників у розумінні обсягу уваги пропонують виходити з обсягу інформації, на якім може зосередитись свідомість суб'єкта для того, щоб оперувати цієї інформацією. Введення в сучасні експериментальні дослідження суб'єктивних критеріїв уваги (наприклад, бальних оцінок для рівня суб'єктивної впевненості в ясній, швидкій й точній відповіді) дозволило зробити висновок, що обсяг уваги визначається у середньому шістьма елементами. При подальшім збільшенні числа елементів відбувається їхнє структурування (наприклад, на основі двох-трьох елементів: пара - лінія, три - трикутник і т.д.). Тому ряд з десяти елементів, що утворює ті або інші структури, сприймається настільки ж точно й чітко, як і ряд з одного-трьох елементів. Явище структурування було помічено при дослідженні обсягу уваги для різних сенсорних аналізаторів, у тому числі для слухового. Обсяг слухової уваги, як виявилося, залежить також від частоти й темпу надходження звукових стимулів [2, с.23-24]. Наприклад, експериментально було встановлено, що всяка зміна оптимального темпу веде до зменшення обсягу слухової уваги. Довільність регуляції обсягу уваги при розрізнених стимулах обмежена. При змістовій  організації стимулів вона значно вище. Обмеженість обсягу уваги вимагає постійного виділення суб'єктом яких-небудь об'єктів, що знаходяться в сенсорно-перцептивной зоні, а невиділені об'єкти використовуються ним як тло. Цей вибір з безлічі сигналів лише деяких з них і є ні чому іншим, як вибірковістю уваги.

     Розподіл  уваги – властивість, з якою пов’язана  можливість одночасного виконання  індивідом дій з різнорідними об’єктами [6, с.353].

     Завдяки цій властивості індивід може займатися відразу кількома справами. Це залежить від характеру та ступеня складності дій, і особливо рівня оволодіння ними. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим сутужніше розподіл уваги; важко сполучати два види розумової діяльності; розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної; основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.

     Проте в багатьох випадках розподіл уваги  є дуже швидким її переключенням.

     Переключення  – це властивість уваги, яка виявляється  при довільному переході від однієї дії до іншої [5, с.352].

     Переключення  означає свідоме переміщення  уваги з одного об’єкта на інший. В цілому здатність до переключення уваги означає можливість швидко орієнтуватися в мінливій ситуації. Легкість переключення ваги у різних людей відрізняється і залежить від цілого ряду умов (це передусім співвідношення між попередньою та наступною діяльністю і відношення суб’єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї перемкнутись, і навпаки. Переключення уваги належить до тих властивостей, що добре піддаються тренуванню.

     Переключення  може мати і мимовільний характер [5, с.353]. у цьому разі воно набуває вигляду відволікання уваги, що привертається тими самими подразниками, що й мимовільна увага.

     Увага, як і більшість психічних процесів, має свої етапи розвитку. У перші  місяці життя у дитини наголошується  наявність тільки мимовільної уваги. Дитина спочатку реагує тільки на зовнішні подразники. Причому це відбувається тільки у разі їх різкої зміни, наприклад при переході з темноти до яскравого світла, при раптових гучних звуках, при зміні температури і т.п.

     Починаючи з третього місяця дитина все більше цікавиться об'єктами, тісно пов'язаними з його життям, тобто найбільш близькими до нього. У п'ять-сім місяців дитина вже в стані достатнього довго розглядати який-небудь предмет, обмацувати його, брати в рот. Особливо помітно вияв його цікавості до яскравих і блискучих предметів. Це дозволяє говорити про те, що його мимовільна увага вже достатньо розвинена.

     Зачатки довільної уваги зазвичай починають  виявлятися до кінця першого —  початку другого року життя [7, с. 371]. Можна припустити, що виникнення і формування довільної уваги пов'язане з процесом виховання дитини. Люди, що оточують дитину, поступово привчають його виконувати не те, що йому хочеться, а то, що йому потрібно робити. На думку Н. Ф. Добриніна, в результаті виховання діти вимушені звертати увагу на потрібну від них дію, і поступово у них, поки що в примітивній формі, починає виявлятися свідомість.

     Велике  значення для розвитку довільної  уваги має гра. В процесі гри  дитина вчиться координувати свої рухи згідно з завданнями гри і направляти свої дії відповідно до її правил. Паралельно з довільною увагою на основі досвіду розвивається і мимовільна увага. Знайомство зі все більшою і більшою кількістю предметів і явищ, поступове формування уміння розбиратися в простих відносинах, постійні бесіди з батьками, прогулянки з ними, ігри, в яких діти наслідують дорослим, маніпулювання іграшками і іншими предметами — все це збагачує досвід дитини, а разом з тим розвиває його інтереси і увагу.

     Особливе  значення для розвитку довільної уваги має школа. В процесі шкільних занять дитина привчається до дисципліни. У нього формується посидючість, здатність контролювати свою поведінку.

     Таким чином, в розвитку уваги можна  виділити два основні етапи. Перший — етап дошкільного розвитку, головною особливістю якого є переважання зовні опосередкованої уваги, тобто уваги, викликаної чинниками зовнішнього середовища. Другою — етап шкільного розвитку, який характеризується бурхливим розвитком внутрішньої уваги, тобто уваги, опосередкованої внутрішніми установками дитини [7, с.372].

     Оскільки  наше дослідження стосується насамперед дітей молодшого шкільного віку, то доцільно буде розглянути характерні особливості уваги дітей даної  вікової категорії. Діти в цьому  віці вже здатні концентрувати увагу  на неінтенсивних діях, але в них ще переважає мимовільна увага. Для них зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор, їм складно зосередитись на незрозумілому, складному матеріалі. Їх увага характеризується невеликим об’ємом, малою стійкістю – вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин ( в той час як підлітки – до 50 хвилин) [8, с.262].  Ускладнене розподілення уваги і його переключення з одного навчального завдання на інше.

     Таким чином, можна помітити, що молодший шкільний вік – це саме той час, коли слід надати належного значення розвиткові уваги, її властивостей, що в подальшому сприятиме підвищенню ефективності навчання та продуктивності виконання інших видів діяльності, які вимагають концентрації психічних зусиль. 
 
 

     2. Особливості уваги та її властивостей у молодших школярів з затримкою психічного розвитку

     Затримка  психічного розвитку – поняття, яке  склалося у вітчизняній психології в 60-х рр. ХХ ст.. на основі і в результаті вивчення дітей як таких,  які  відчували стійкі труднощі в навчанні у звичайній школі, так і таких, які з діагнозом розумова відсталість впродовж нетривалого часу навчання в допоміжній школі починали порівняно успішно просуватися вперед і виявляли великі потенційні можливості. У багатьох випадках останні при наданні їм відповідної педагогічної підтримки й організаційної допомоги продовжували навчання у звичайній школі [9, с. 82].

     У першому випадку діти характеризувалися  як непохитно невстигаючі, у другому  ж - у допоміжній школі до введення терміна "затримка психічного розвитку" - стан дітей визначався як псевдоолігофренія.

     Розгорнуте  послідовне психологічне вивчення обох груп дітей дозволило встановити їхню тотожність, і всі діти цієї групи стали характеризуватися  як такі, що мають тимчасову затримку психічного розвитку. Згодом явна надлишковість у назві цієї категорії дітей була усунута й утвердився термін "затримка психічного розвитку".

     Зараз ми під цим терміном розуміємо  як сповільнення темпу розвитку психіки  дитини, яке виражається в недостатності  загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкому перенасиченні в інтелектуальній діяльності [10, с.88].

     Обстеження  школярів початкових класів загальноосвітніх шкіл, проведене в середині 1990- х  рр., показало, що кількість дітей із затримкою психічного розвитку різного ступеня виразності досягає 15- 16 % [9, с.84].

     Дослідженням  дітей з затримкою психічного розвитку займалися Т. А. Власова, М. С. Певзнер, К. С. Лебединская, Г. Е. Сухарева, В. В. Ковалев, 3. И. Калмикова, Т. В. Егорова, Г. І. Жаренкова та інші.

     Причинами затримки психічного розвитку можуть бути важкі інфекційні захворювання матері під час вагітності, токсикози  вагітності, хронічна гіпоксія плода  внаслідок плацентарної недостатності, травми під час вагітності й при пологах, генетичні фактори, асфіксія, нейроінфекції, недоліки харчування й хронічні соматичні захворювання, а також травми мозку в ранній період життя дитини, вихідний низький рівень функціональних можливостей як індивідуальна особливість розвитку дитини, важкі емоційні розлади невротичного характеру, пов'язані, як правило, із украй несприятливими умовами раннього розвитку.

     Серед класифікацій затримок психічного розвитку найбільш розповсюдженою є класифікація запропонована К.С.Лебединскою, в  якій виділяється чотири групи дітей даної категорії.

     Перша група – це затримка психічного розвитку конституціонального походження. Це гармонійний психічний і психофізичний  інфантилізм [9, с.85]. Такі діти відрізняються вже зовні. Вони більш тендітні, часто зріст у них менше середнього й обличчя зберігає риси більш раннього віку, навіть коли вони вже стають школярами. У цих дітей особливо сильно виражене відставання в розвитку емоційної сфери. Вони перебувають як би на більш ранній стадії розвитку в порівнянні із хронологічним віком. У них спостерігається більша виразність емоційних проявів, яскравість емоцій і разом з тим їх нестійкість і лабільність, для них дуже характерні легкі переходи від сміху до сліз і навпаки. У дітей цієї групи дуже виражені ігрові інтереси, які переважають навіть у шкільному віці.