Особливості психологічного розвитку дітей 6-річного віку

План

 

Вступ

Дитяча психологія досліджує, як дитина стає дорослою людиною, яка вміє спілкуватися з іншими людьми, трудитися, робити відкриття, насолоджуватися творами  мистецтв.

Дитина відчуває і мислить не так, як доросла людина. Почуття малюка можуть бути сильними. Але найчастіше вони нестійкі. Те, до чого він сьогодні прив'язаний, завтра може бути забуте. Дитині недоступні абстрактні міркування дорослого. Маленька дитина не в змозі організувати себе на виконання нецікавої для нього роботи.

Розвиток дитини йде дуже швидко: сьогодні він несхожий на вчорашнього, а завтра не буде схожий на сьогоднішнього. Ось він ледве піднімає голівку, через два місяці вже сидить і грає брязкальцем, а ще через кілька місяців робить перші кроки. Ось він видає нечленороздільні звуки. Через місяць-другий ми чуємо дитячий лепет.

Незважаючи на відмінності у  розвитку окремих дітей, на їх індивідуальні  особливості, завжди можна знайти те, що об'єднує їх усіх: всі діти, в  процесі свого розвитку, проходять  певні етапи чи стадії.

Новонароджений - це абсолютно безпорадна істота, не здатна прожити й кількох днів без догляду за ним, не має можливості ні пересуватися, ні відшукувати їжу, ні спілкуватися з оточуючими.

Дитина трьох років - це вже людина зі своїм особливим внутрішнім світом, з власними бажаннями, звичками, уподобаннями, нерідко наполегливо стверджує і відстоює свою самостійність. Він навчився пересуватися в просторі, опанував не тільки різноманітні рухи рук, але також велику кількістю дій з предметами, створеними людиною, - способами вживання одягу, посуду, меблів, олівця, совочка і т.п. Трирічна дитина володіє мовою, знає більше 1000 слів, вимовляє граматично зв’язані речення, задає незліченні питання, проявляючи жвавий інтерес до навколишнього. Цей інтерес він задовольняє і в іграх, повторюючи в своєрідною формі дії дорослих людей. В області розумового розвитку він залишив далеко позаду самих високорозвинених тварин. Завдання, які є гранично важкими для людиноподібних мавп, для нього не представляють складності: він мислить, використовуючи не тільки свій маленький особистий досвід, а й досвід усього людства, який поступово передають йому дорослі.

Проходить ще три роки, і дитина виявляється у порога школи. Шестирічна дитина - вже маленький член людського  суспільства. Перед ним відкрився широкий світ людських вчинків і взаємин. Він навчився узгоджувати свої дії з діями однолітків, допомагати товаришам у скрутних ситуаціях, оцінювати свої вчинки і вчинки інших людей з точки зору найпростіших норм суспільної моралі. Йому стали доступні людські переживання. Дитина тепер здатна не тільки виконувати дуже складні дії, а й самостійно втілювати свої задуми в іграх, малюванні, конструюванні. Він оволодів значним колом знань, умінь і навичок - навчився рахувати (принаймні, в межах десяти), вирішувати елементарні арифметичні задачі, познайомився з літерами. Його сприйняття, пам'ять, мислення почали набувати довільність, керованість: з'явилася можливість слухати, розглядати, запам'ятовувати, обдумувати не тільки те, що саме по собі цікаво, привабливо, але і те, що потрібно зрозуміти, засвоїти заради досягнення тієї чи іншої мети (отримати схвалення однолітків, похвалу вихователя).

Всі ці зміни мають не випадковий, а закономірний характер, мають свої причини. Якщо у тієї чи іншої дитини вони відбуваються інакше, можна говорити про відхилення в розвитку - випередженні, затримки чи неправильності розвитку, які теж завжди мають певні причини. З'ясування закономірностей розвитку, пошук обумовлюють його причин - важливе завдання дитячої психології.

Шестирічний вік можна назвати перехідним єтапом в житті дитини. Адже наступного року вона піде до школи і їй доведеться буди дорослою. Тому саме в цьому віці на дитину накладається багато обовязків – підготовка до школи, різні рівні розвитку. Знання особливостей психологічного розвитку дитини допоможуть вчителям краще зрозуміти їх внутрішній світ та підібрати такі методи та прийоми, які допоможуть дитині краще адаптуватися до майбутнього навчання, а також розвивати знання вміння і навички дитини, виховувати її особистість. Саме цим зумовлено актуальність обраної мною теми « Особливості психологічного розвитку дітей шестирічного віку». 

Об’єктом дослідження моєї курсової роботи є розвиток дітей шестирічного віку.

Предметом дослідження є особливості психологічного розвитку дітей шестирічного віку.

Мета:

• дослідити наукові джерела по даній проблемі;
• визначити основні теорії психологічного розвитку дитини;
• проаналізувати основні особливості психологічного розвитку шестирічних дітей.

 

Розділ І. Теоретичні основи особливостей психологічного розвитку дітей шестирічного віку.

1.2. Загальне поняття про психічний розвиток

Проблема психічного розвитку дитини с центральною у віковій і  педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду  становлення цих галузей психології та мас вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховногоо процесу.

Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність  поняття "розвиток" від інших  змін об'єктів та зміст і специфіку  психічного розвитку дитини.

Об'єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами "більше-менше", перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані — збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психічному — збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті і т.д.

Але за цими процесами кількісного  накопичення можуть відбуватись  і інші явища та суттєві зміни  в структурі процесів, які називаються розвитком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний  поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв).

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):

1. Преформований. 2. Непреформований.

Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.

Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він  більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Діти різних епох розвиваються по-різному  і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені  чітко ні ті стадії, через які  вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти.

Разом з тим, психічний розвиток — це абсолютно особливий, відмінний  від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної  діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є  те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які  існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі  оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення — це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням — це процес індивідуального розвитку (онтогенез).

Таким чином, процес онтогенетичного  розвитку — це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі  засвоєння.

Онтогенез — це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення  до кінця індивідуального життя. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку (за J1.I. Анциферовою) є: незворотність, прогрес/регрес, нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

Онтогенез психіки людини починається  з підсвідомих форм, а вже пізніше  проявляються елементи свідомості, яка  також проходить в своєму розвитку ряд етапів. Одночасно свідомі  акти діяльності, повторюючись, стають звичними, неусвідомлюваними компонентами більш складних видів діяльності. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях Нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях і т.д. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

У психіці людини розрізняють як природні функції (швидкість утворення  умовних рефлексів), так і ті, що утворюються за життя,— соціальні (наприклад, мислення, мовлення).

Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом.

Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії, деякі безумовно рефлекторні зв'язки для задоволення первинних потреб і т.п. Одночасно у людини є величезні потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб, розвитку себе як особистості, самоактуалізації.

Цей природний потенціал людини проявляється, перш за все, у формі  задатків. Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створених людством. Досвід людства засвоюється в процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під  впливом різних факторів (забруднення  середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін.) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити.

Розвиток психічних функцій  здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток одних прискорюється, то в той же час розвиток інших стає повільнішим).

Розвиток людини — це надзвичайно  складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні  сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У  пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм — її поведінки, когнітивна психологія — до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія — до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід мас тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

 

1.2. Основні теорії психологічного розвитку дитини

Біогенетичні підходи  до дослідження психіки дитини

Зміни в уявленнях про психічний  розвиток дитини завжди були пов'язані  з розробкою нових методів  дослідження.

На виникнення перших концепцій  дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам.

Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана  концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез  — це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Протягом короткого часу ця теорія набула значного поширення, але потім викликала критику у багатьох психологів як обмежена та наївна.

Разом з тим, слід зазначити, що вона була першою спробою виявити зв'язок між історичним та індивідуальним, і дала поштовх до подальшого розвитку дитячої психології.

Під впливом робіт Ст. Холла його учні А. Гезел та Термен розробили  так званий нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку.

А. Гезел розробив практичну систему  діагностики психічного розвитку дитини від- народження до юнацького віку, яка базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно-фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін. Для об'єктивності спостережень він вперше застосував напівпроникне скло (знамените "дзеркало Гезела", яке широко застосовують і понині), ввів в психологію метод лонгітюдного, поздовжнього вивчення психічного розвитку одних і тих же дітей протягом багатьох років, вперше використав близнюковий метод для аналізу зв'язку між дозріванням та научінням.

А. Гезел помітив, що з віком темпи  розвитку знижуються, проте не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки він ототожнював розвиток і зростання, підкреслював залежність розвитку від  дозрівання, та обмежувався лише кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводив розвиток до простого збільшення "приросту поведінки", не враховуючи якісних перетворень при зміні етапів розвитку.

Він розробив цікаву феноменологію  розвитку від народження до 16 років. Актуальним на сьогоднішній день залишається і його заклик до контролю за нормальним ходом психічного розвитку дитини.

C. Виготський назвав концепцію  А. Гезела "теорією емпіричного  еволюціонізму" та піддав її  критиці за те, що вона трактує  соціальний розвиток дитини, як  різновид біологічного та пристосування дитини до довкілля.

Другий учень Ст. Холла Термен провів одне з найбільш тривалих у  психології лонгітюдних досліджень (протягом 50 років), яке присвятив  вивченню обдарованості у дітей. Він створив тести для вивчення розумових здібностей, для виміру яких ввів поняття "коефіцієнт інтелектуальності" та положення про те, що він залишається незмінним протягом життя людини.