Особистісний розвиток керівника як засіб боротьби зі стресом

Реакція боротьби або втечі називається стресовою реактивністю. Чим довше керівник знаходиться в зміненому фізіологічному стані (тривалість) і чим більше ця зміна відрізняється від норми (ступінь), тим більше вірогідність, що така стресова реактивність обернеться для нього хворобою. З цих двох показників – тривалість і ступінь – тривалість є найважливішим.

Стрес – це природна і неминуча особливість життя. На думку Г. Сельє, відсутність стресу рівносильна смерті і навіть уві сні людина відчуває легкий стрес. У сучасному суспільстві (особливо і умовах науково-технічної революції) наші стресори вельми мало пов'язані з основними механізмами виживання і значно більше з соціальним успіхом, з породженням зростаючих вимог життєвих стандартів, а також з необхідністю відповідати очікуванням інших і самих себе.

Ми всі потребуємо певного рівня стресу, якщо не хочемо нудьгувати і відчувати себе нещасними. Але обов'язковий рівень стресу для кожного керівника різний. Від людини до людини міняється не тільки рівень потреби в стресі, але сам зміст або вид необхідного стресу» [14, с. 101-108].

 Ми бачимо, що в сучасному  житті стреси виконують значну  роль. Вони впливають на поведінку  керівника, його працездатність, здоров'я, взаємостосунки з оточуючими  і в сім'ї.

Стрес є станом надмірно сильної і тривалої психологічної напруги, яка виникає у людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження [13, с. 11].

Стрес присутній в житті кожного керівника, оскільки наявність стресових імпульсів у всіх сферах людського життя і діяльності безперечна.

Пристосовні можливості організму знижуються. У цей період він гірше чинить опір новим шкідливим діям, збільшується небезпека захворювань.

Коли людина відчуває небезпеку, в її організмі відбувається наступне:

1. надниркові залози починають виробляти гормон адреналін, який «готує» тіло до виходу з критичної ситуації;
2. серце починає битися швидше, а дихання стає частішим;
3. збільшується подача крові до мозку, якому потрібно більше кисню для активної діяльності під час небезпеки;
4. м'язи напружуються і готові діяти;
5. припиняється процес травлення, що дозволяє організму заощадити чимало енергії.

Проаналізувавши психофізіологічний підхід до вивчення стресу, перейдемо до розгляду особливостей психологічного підходу.

Саме виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і здібностей з тим, що від неї потрібно, і т.д.

Стресові ситуації виникають як вдома, так і на роботі.  Адже саме стрес є причиною багатьох захворювань, а значить, завдає відчутної шкоди здоров'ю людини, тоді як здоров'я – одна з умов досягнення успіху в будь-якій діяльності. Тому в роботі розглядаються і особові чинники, що викликають стрес. Окрім причин появи стресів, аналізується стресовий стан організму – стресова напруга, його основні ознаки і причини [15, с. 16].

Іноді стрес може бути корисним, оскільки допомагає у разі потреби задіювати ресурси організму. Але надмірні стреси призводять до виснаження, яке може викликати фізичні і психічні захворювання. Дуже часто люди звертаються до лікаря зі скаргами на фізичні нездужання, тоді як реальною причиною їх стану є стрес. Стреси входять в першу десятку причин, що викликають хвороби. [14, с. 28].

Незначні стреси неминучі і нешкідливі. Саме надмірний стрес створює проблеми для індивідуумів і організацій. Стрес є невід'ємною частиною людського існування, треба тільки навчитися розрізняти допустимий ступінь стресу і дуже великий стрес. Нульовий стрес неможливий.

Ще школа Г. Сельє розрізняла еустрес (позитивний стрес, який поєднується з бажаним ефектом і мобілізує організм) і дістрес (негативний стрес з небажаним шкідливим ефектом). При еустресі відбувається активізація пізнавальних процесів і процесів самосвідомості, осмислення дійсності, пам'яті. Дістрес, що виникає в робочій обстановці має тенденцію розповсюджуватися і на неробочий час. Результат, що накопичився, важко компенсувати в годинах дозвілля, потрібно компенсувати це в робочий час [цит .16, с. 80].

У найзагальнішому вигляді звичайно розрізняють наступні види стресорів:

1. фізіологічні (несприятливе живлення, дія екстремальних температур, прийом ряду лікарських препаратів і ін.);
2. психологічні (інформаційне перевантаження, критичні події в життя, змагання, загроза соціальному статусу, самооцінці, найближчому оточенню і ін.).

На думку Д.Фонтана, для аналізу стресорів професійного стресу і стресу керівників слід орієнтуватися на дещо іншу класифікацію. З цієї точки зору можна виділити дві великі групи стресорів:

1. стресори службової діяльності;
2. стресори позаслужбової діяльності.

1. Фізіологічні механізми стресу.

Дослідження показують, що до фізіологічних ознак стресу відносяться виразки, мігрень, гіпертонія, біль в спині, артрит, астма і болі в серці. Психологічні прояви включають дратівливість, втрату апетиту, депресію і знижений інтерес до спілкування, зокрема до сексуальних відносин і ін.

В даний час ні у кого не викликає сумніву, що при стресі (будь то хвороба, біль, фізичне страждання або емоційне потрясіння – сильне, слабке, тривале, короткочасне) для підтримки загального  функціонального   стану включаються складні механізми психічних процесів [17, с. 18].

Припустимо, відбулася сварка або якась неприємна подія: людина збуджена, не може знайти собі місця, її гризе несправедлива образа, досада через те, що не зуміла себе правильно повести, не знайшла слів. Вона і рада б відвернутися від цих думок, але знову і знову перед очима встають сцени того, що трапилося; і знову накочує хвиля образи, обурення [18, с. 77].

Можна виділити три фізіологічні механізми подібного стресу.

По-перше, в корі головного мозку сформувалося інтенсивне стійке місце збудження, так звана домінанта, яка підпорядковує собі всю діяльність організму, всі вчинки і помисли людини. Значить, для заспокоєння треба ліквідовувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відволікаючі прийоми (читання захоплюючого романа, проглядання кінофільму, перемикання на заняття улюбленою справою) фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим більш захоплююча справа, на яку намагається перемкнутися засмучена людина, тим їй легше створити конкуруючу домінанту. От чому кожному з нас не заважає мати якесь хобі, яке відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге, вслід за появою домінанти розвивається особлива ланцюгова реакція – збуджується одна з глибинних структур мозку – гіпоталамус, який примушує  особливу залозу – гіпофіз – виділити в кров велику порцію адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін і інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), які викликають багатобічний ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше (пригадаємо, як воно «вискакує» з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (от чому може розболітися голова, виникнути серцевий напад, ставати частіше дихання). У цю фазу готуються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, вслід за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що скопилася, тому у неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, які не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут – фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження [20, с. 21]

По-третє, через те, що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не вирішився благополучно і якась потреба так і залишилася незадоволеною, інакше не було б негативних емоцій), в кору головного мозку знов і знов надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу (кортикостероїди). Отже, треба понизити для себе значущість цього нездійсненого бажання або ж відшукати шлях для його реалізації.

Чи однорідні напруги, що становлять систему стресу в структурі діяльності? Або вони якісно розрізняються між собою? Це, зокрема, залежить від того, однорідні або неоднорідні джерела стресових реакцій – стрес-чинники.

2. Психологічні механізми стресу

Основними джерелами психологічних реакцій є: недолік пристосовних можливостей – новизна, незвичність, раптовість; інтенсивна або надмірна мотивація; складність задачі (Н. І. Наєнко, П. Фресс).

Психологічний стрес розглядається як функція двох основних психологічних чинників: величини потреби в досягненні мети і суб'єктивної оцінки вірогідності її досягнення. Одночасно – це умови виникнення стану і розвитку фрустрациі, яка може розвиватися на фоні стресу або сама породжує стрес. Ця оцінка грунтується, у свою чергу, на віддзеркаленні в свідомості керівника його готовності – функціональної і спеціальної, а також умов протікання діяльності. В цілому психічна напруженість розвивається під впливом  двох основних груп чинників: інтенсивності мотивації і невизначеності ситуації протікання діяльності. Під стресорами розуміються чинники внутрішнього і зовнішнього середовища, які викликають стан напруги, або стресу. У найзагальнішій класифікації можна виділити стрес-чинники (“агресори”) невизначеності і значущості, що підрозділяються, у свою чергу, на внутрішні і зовнішні [22, с. 35].

Ці типи стрес-чинників можуть виражатися таким чином.

Стресори внутрішньої невизначеності виникають тоді, коли людина не володіє  абсолютною упевненістю у тому, що всі внутрішні механізми, що забезпечують  результат діяльності, в потрібний момент функціонуватимуть найбільш оптимально. Наприклад, можуть виникнути коливання в прояві фізичних якостей, у функціональному стані, різного роду внутрішні суб'єктивні перешкоди («затиски», нерішучість і т.п.).

Стресори зовнішньої невизначеності виникають через неповну ясність ситуації і непередбачуваності її розвитку, тактики, а також партнерів, можливих перешкод зовнішнього, об'єктивного характеру (режим очікування в діяльності, стихійні біди і ін.).

Стресори внутрішньої значущості виявляються в побоюваннях виникнення суб'єктивно неприємних переживань в ході боротьби або невдалого результату, в побоюванні отримання травм, небезпеки поразки.

Стресори зовнішньої значущості можуть з'явитися наслідком можливості нездійснення цільових настанов і настанов престижу.

 Наприклад, нанесення  матеріального  збитку або пригнічення  інтересів інших людей (затримки заробітної платні і ін.).

Таким чином, стресори невизначеності пов'язані з характером діяльності і первинні за своєю природою. Стресори значущості пов'язані з відповідальністю майбутньої оцінки результатів діяльності; стресори внутрішньої значущості при цьому визначаються характером внутрішньої суб'єктивної оцінки реалізації індивідуально значущих мотивів особистості; стресори зовнішньої значущості визначаються характером зовнішнього контролю і оцінки індивідуально і соціально значущих наслідків [23, с. 29].

На виникнення стресорів значущості як зовнішньої, так і внутрішньої модальності більший вплив, мабуть, повинні вчинити індивідуальні особливості і умови безпосереднього соціального оточення.

Індивідуальні властивості особистості керівника включені в структуру його діяльності як внутрішні умови або внутрішні засоби і в цій функції прямо або побічно впливають на характеристики стресу і його впливу на результати діяльності. Як особливі чинники стресу можна виділити властивості особистості та індивідуальний стиль діяльності.

Важливо з'ясувати, що існують певні стресори, які здатні викликати стрес, чинники, що породжують перевищення здатності організму адекватно реагувати на дію ззовні. Під стресором (синонім – «стрес-чинник», «стрес-ситуація») звичайно розуміється надзвичайний або патологічний подразник; значна по силі і тривалості екстремальна дія, що викликає стрес.

 

 

3. Стресори службової діяльності

 

 

Стресори службової діяльності підрозділяються на загальні і специфічні.

Розглянемо загальні стресори. До них відносять наступні.

1. Погану організацію службової діяльності (затримки, безвідповідальність, неритмічність), тобто відсутня система в роботі. Організацію час від часу лихоманить. Вона часто працює в режимі пожежної команди. Керівник, у свою чергу, діє у вертикальній структурі, збудованій за ієрархічним принципом, і неритмічність, безсистемність в роботі вищестоящого керівника тут же позначається на діяльності підлеглих керівників [31, с. 39].

2. Брак співробітників, який змушує виконувати, окрім своїх обов'язків, ще і обов'язки інших. Це зменшує кількість часу, необхідного для виконання безпосередніх обов'язків. У цих умовах або робота виконується неякісно, оскільки її об'єм різко збільшений, або вона виконується з високою якістю, але ця якість дається дуже високою ціною – шляхом надзвичайної напруги сил.

3. Режим робочого часу (робота в наднормовані і незручні часи). Людський організм має природні, циклічні ритми протягом доби, тижня, року. Сюди входять періоди сну і активної діяльності. Коли робота примушує порушувати природний ритм, то накопичується стрес.

4. Робота керівника вимагає наднормованого часу. Її складно втиснути в жорсткі рамки розпорядку службового часу. Окрім цього, діяльність будь-якого керівника пов'язана з рішенням раптових кризових проблем.

5. Статусні проблеми (низький статус, невелика зарплата, недостатні перспективи службового просування). Для більшості керівників-професіоналів робота стає частиною їх особистості. Проте при всій її значущості, в умовах, коли суспільство і держава оцінюють її невисоко, коли інші схильні розглядати те, що робить керівник, як щось, що не має особливого значення або ж, як справа, з якою може впоратися хто завгодно, нелегко зберегти відчуття гідності, власної значущості.