Казка в роботи з дитячими психологичними проблемами

Медитативні казки  створюються для накопичення  позитивного образного досвіду, розслаблення і "підзарядки" організму  і душі. Вони можуть бути трьох типів: 1) казки, спрямовані на усвідомлення себе в сьогоденні, "тут і зараз"; 2) казки, що відбивають образи "ідеальних" взаємин між батьками і дітьми і 3)казки, спрямовані на розкриття потенціалу особистості. Як приклад останнього типу автор пропонує програму "Казки зоряної країни Зодіакалії". Основна ідея програми - передати дитині знання про її високе призначення [26].

Нарешті, розділяючи психокорекційні і психотерапевтичні  казки, Зінкевич-Євстигнеєва розмежовує казки, спрямовані на м'яку зміну  поведінки дитини, і казки, що лікують  душу [25].

До структури  комплексної казкотерапії входять різні маніпуляції з казковими образами і сюжетами, починаючи з обговорення мотивів героїв, і закінчуючи театралізованими постановами:

Аналіз казок - в основі лежить Юнгіанський підхід - включає  власне дослідження архетипів і  образів (теоретична форма) і бібліотерапію і рішення «відкритих» казкових задач (терапевтична форма).

Медитації на казку, можуть бути статичними і психодинамическими. Мета статичної медитації – зняти  напругу, допомогти досягти емоційної  рівноваги.

Психодинамічна медитація  повязана з рухами, перевтіленнями, з розвитком різного роду чутливості, спрямована на загальну энергетизацію тіла. Цей вид медитації пов'язаний з тілесно орієнтованими прийомами.

Створення казок –  можливі різні форми: інтерпретація, переписування казок, дописування казок і створення нових казок та історій. Розповідати казки може як дитина, так і дорослий дитині, як поодинці так і колективно.

Театралізація казок  – казки на піску, театралізовані ігри, терапевтичні лялькові спектаклі  – тут робота з казкою безпосередньо стикається з психодрамой. У цьому руслі розроблені програми, що припускають театралізацію казок дітьми спочатку за допомогою дорослого, а потім самостійно [8].

Казкова імідж терапія  – перевдягання в костюми казкових героїв і «приміряння» на себе їхніх характерів. Дозволяє відчути себе в новій оболонці й одночасно вивільняє енергію, накопичену внаслідок заборон, якы підтримуються уявленнями про себе.

Лялькотерапія – створення  пальчикових ляльок, маріонеток і  розігрування з ними спектаклів, гра  з тіньовими ляльками.

Малювання казок –  психодіагностичне і спонтанне  «чарівне» малювання.

Останні два напрямки пов'язані з продуктивною діяльністю, терапевтичний ефект у них  обумовлений творчими переживаннями  в процесі створення малюнка  або ляльки [25].

Говорячи про свій підхід, Зінкевич-Євстигнеєва відзначає, що казкотерапія – це лікування казкою в тому значенні, що разом із клієнтом, дорослий або дитина відкривають знання, що виявляються в даний момент психотерапевтичними.  

Казкотерапія - це процес пошуку значення, розшифровки знань про світ і взаємини в ньому.

Казкотерапія – це процес об'єктивізації проблемних ситуацій.

Казкотерапія  – це процес екологічної освіти і виховання дитини.

Казкотерапія – це процес активізації потенційних  ресурсів особистості.

Казкотерапія – це процес поліпшення внутрішньої природи і світу навколо.

Казкотерапія – це терапія середовищем.

«Сегодня сказкотерапия  - направление достаточно эклектическое. В нем собраны элементы разнообразных  психотерапевтических школ, современные  психолого-педагогичекие технологии, философские представления разных культур – все это «упаковано» в сказочную форму, в форму метафоры. «Что только не придумаешь, чтобы вернуться к себе!» - Шутят сказкотерапевты» [27, с. 44-45].

Казкотерапія – це «дитячий» метод у тому значенні, що він адресований творчому відкритому «дитячому початку» у людині. Але в будь-якому віці в казці можна відкрити щось таємне і хвилююче: коли ми сприймаємо казку, кожний вибирає для себе той зміст, що найбільш співзвучний його світовідчуванню на даний момент, що може дати відповідь на внутрішнє питання. У цьому секрет вічної молодості казок.

       На  сьогоднішній день крім комплексного  підходу казка як вид метафори  застосовується для вирішення  окремих психологічних задач,  таких як розвиток уяви [50], розвиток творчості [52], розвиток эмпатії [53], викладання психології в початковій школі [32], використовується в контексті символдрами [42], діагностики міжособистісних відносин [33, 20], національно-патріотичного [3] і навіть релігійного виховання [22]. 

Деякі автори зазначають широкі можливості застосування казок у якості психодіагностичного матеріалу. У першу чергу казка допомагає при не директивної експрес діагностики взаємин [67, 33]. Зокрема, Е. В. Лобачева й Е. Л. Доценко пропонують парне вигадування або переказ улюбленої казки для аналізу подружніх і дружніх відносин [33].

Казки використовуються також для розвитку творчості  й уяви [50, 52]. В основу методики покладені  функції чарівної казки, виділені Проппом, на основі яких роблять карточки, з яких викладуються різні комбінації. Потім дитина намагається скласти історію, полягаючись на ці картки. Треба сказати, що прийом з використанням "пропповских" карт був запропонований ще Дж. Родари як один з методів стимулювання розвитку фантазії [49].

Т. В. Дорожевец розробляє  методику використання "казкових помічників" для активізації внутрішніх ресурсів дитини у важких ситуаціях різного  характеру. У результаті такої роботи з дитиною вона одержує можливість звертатися до внутрішніх ресурсів, начебто до улюбленого казкового героя [19].

Іншим цікавим прикладом  психотехничного застосування казок  є тлумачення казок [21, 7]. Ця техника  придатна для роботи практично з  будь-яким віком і може бути використана  як підстава для групових дискусій, ігор, малювання, обігравання і самостійного обмірковування. Так, приміром, Л. Г. Бузунова й Е. П. Тализова наводять інтерпретації таких казок як "Аленька квіточка" С. Т. Аксакова, "Спляча красуня" Ш. Перо й інші для бесід з підлітками і юнаками на теми любові, сексу, вірності і життєвого пошуку [7]. Примітно, що в подібних інтерпретаціях явно присутній авторський вибір, продиктований психологічними особливостями аудиторії (у даному випадку - підлітки) і виховуючи-освітніми цілями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Методичні вказівки щодо створення психотерапевтичних казок

 

3. 1. Засоби створення казок 

 

Існує декілька методичних рішень щодо створення психотерапевтичної казки (метафори, історії). Вони мають відображення загального уявлення про структуру  та розвиток подій у казці, про її мову, а також відображення окремих теоретичних положень.

Більш детально загальна структура  казки описана В. Проппом. Але  ж нас цікавлять технології та окремі техніки  створення саме психотерапевтичних казок. Тому розглянемо, як  це розуміють деякі автори, наприклад Д. Бретт, Д. Гордон, Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва та ін.

 

Схема поетапного створення психотерапевтичної казки (за Д. Бретт)

1. Обміркуйте проблему, що турбує дитину. “Налаштуйтесь на хвилю” почуттів і переживань дитини, що намагається здолати цю проблему. Докладіть максимум зусиль щоб зрозуміти, як дана ситуація сприймається з дитячого погляду.
2. Сформулюйте основну ідею казки. Які думки ви хочете донести до свідомості дитини? Які рішення ви збираєтеся запропонувати за посередництвом казки? Ці рішення не повинні бути занадто складними. Вони можуть припускати придбання нових практичних і суспільних навичок, підтримку друзів і членів родини, засвоєння істини, що час теж може лікувати і т.д.
3. Починайте оповідання з представлення героя (героїні), які мають схожі страхи, побоювання, тривоги або конфлікти. Це дозволить дитині ототожнити, ідентифікувати себе з героєм або героїнею і втягне в дію, зробивши його учасником оповідання.
4. Згадайте про сильні сторони й позитивні риси, якими герой оповідання схожий на дитину. Коли ми занадто збентежені й вибиті з колії якою-небудь своєю проблемою, ми забуваємо про свої сильні сторони, хороші якості й таланти. Про них варто буде нагадати.
5. Опишіть на початку оповідання конфлікт, а потім перейдіть до його позитивного вирішення.
6. Будьте відвертими під час розповіді: вивчайте реакцію дитини на почуте. Зверніть увагу на те, коли дитина захоплена, а коли їй нудно.
7. Якщо дитина коментує розповідь або ставить запитання за змістом, не залишайте це без уваги. Коментарі й запитання часто допомагають заглянути в думки дитини, в її внутрішній світ. Якщо вам важко відповісти на ці запитання, ви можете переадресувати їх дитині, запитавши її: «А що ти думаєш з цього приводу?» Якщо дитина відповість: «Я не знаю», - можна все це перетворити в гру «Спробуй угадати». У таких ситуаціях припущення дітей допоможуть вам зрозуміти, про що вони думають.
8. Якщо виявляється невідома причина занепокоєння або тривоги дитини, спробуйте її встановити (скажімо, за допомогою «історій про Енні», задаючи додаткові запитання, такі, як: «А як ти думаєш, чим була стривожена Енні в той час?», або «Чого злякалася Енні?»,  або «Що, на думку Енні, могло відбутися?» і т.д.).
9. Нагадайте про те, що не все відразу вдається й потрібно проявити наполегливість.
10. Прагніть простоти. Пристосовуйте вашу мову, ваш словниковий запас до рівня дитини, а тривалість розповіді  - до ступеня стійкості її уваги.
11. Виправляйте авторські "помилки" під час розповіді. Це не зменшить задоволення, що одержує дитина від казки, і користі від її застосування  [6, с. 25-26].

 

Процес формулювання основної метафори (за Д. Гордоном)

А. Зібрання інформації

1. Ідентифікація значущих осіб, які втручаються в проблему;

ідентифікація їх міжособистісних  відносин.

2. Ідентифікація подій,  притаманних проблемній ситуації;

специфікування того, як розвивається проблема (калібрування):

• Звичайно всі проблеми мають рекурсивний характер, тобто знов і знов повторюються ті ж  або подібні конфігурації подій, які наприкінці продукують саме той набір неприємних або небажаних моментів досвіду. Проблема прихована в “калібруванні”, під час якої людина “спонукається до реакції” на деяку групу подій лише тоді, коли вони досягають потрібної  пропорції. Однак людина, яка має досвід відносно будь-якого почуття або будь-якої поведінки, кожного разу уявляє собі ці ситуації скоріше “підкоряючими” його поведінку, ніж такими, які надають йому  можливість вибирати.
• Потрібне досягнення розуміння природи та характеристик проблеми клієнта.

3. Специфікування змін,  бажаних для клієнта (наслідки).

• Потрібне досягнення точного розуміння, у якому напрямку клієнт бажає змінити свою ситуацію.
• Це повинні бути такі зміни, над якими клієнт буде мати контроль.

4. Ідентифікація того, що клієнт робив раніше для вирішення проблеми, або того, що “утримує” його від здійснювання бажаних змін (що може ініціювати зв’язуючу стратегію).

• Просити описати, як клієнт намагався вирішити цю проблему.
• Описання помилок повинно містити інформацію про те, що потрібно зробити, щоб мета була досягнена.
• Ставити запитання: “Що утримує вас від ...?”  

                            “Як ви утримуєтесь від ...?”

Б. Створення метафори

1. Вибір контексту.
2. Вибір персонажів і плану метафори, щоб вона була ізоморфна.
3. Визначення рішення:

а) стратегія рекалібрування

• Забезпечення клієнта можливістю  усвідомлювати, у яких випадках події мають таку пропорцію, що стають проблемні.
• Забезпечення клієнта засобами, з допомогою яких він буде в змозі  змінити пропорції в цих подіях.
• Тобто необхідні два кроки у створенні метафори: 

          - введення персонажа, еквівалентного клієнтові, який                                      порушує  патерн калібрування й стає спроможним  ефективно змінити ситуацію;

          - введення  персонажа, який має розуміння щодо калібровки та засобу рекалібровки проблеми.

б) бажаний результат

• Метафора в ролі двох головних компонентів має бажаний результат та стратегію, яка дозволяла б перекинути місточок між проблемою й бажаним результатом.

в) переформування проблемної ситуації

• “Переформувати” – значить взяти попередній досвід, який викликає біль і страждання, та перекомбінувати його таким чином, щоб він став цінний і потенційно корисний.

Безумовно, у людини можуть бути проблеми з люттю, печаллю й подозрілістю. Однак ці емоції й поведінка самі по собі не розглядаються як проблеми. Проблема є в тому, як вони застосовуються клієнтами у своєму житті. Самі по собі вони не можуть бути ні “добрими” ні “поганими”, вони усі корисні, коли виражаються у відповідному контексті та у відповідний час.  Тобто клієнтові дається пропозиція не змінювати один вибір другим, а поширити репертуар виборів. Таке поширення виборів здійснюється з допомогою надання клієнтові в контексті метафори пропозиції , яким чином неприємний досвід або неприємна поведінка можуть бути корисні в житті після змін.     

 

В. Розповідання метафори

1. Застосування засобів, які дозволяють активізувати особистий досвід та особистісні вибори клієнтів:

а) відсутність референтного індексу (точних вказівок відносно "особи", "місця", "часу", "речей" тощо).

б) неспеціфіковані дієслова (відсутність точних вказівок відносно якості та засобів дії).

в) номіналізація (перетворення дієслів на іменники).

г) вбудовані команди та маркірування (звертання безпосередно до клієнта засобами інтонації, паузи, введення імені тощо).

д) інше (введення, наприклад, категорій В. Сатір або інформації відносно репрезентативних систем) [18, с. 41- 57].

 

Основні структурні компоненти терапевтичної метафорі

(за Миллс Д., Кроули Р.)

Тема - це те, про що сюжет, на чому будується інтрига дії; тлумачиться як значима сфера життя випробуваного. Наприклад, очевидно різну зацікавленість відбивають такі теми як подорожі, сімейні сцени, пошук друзів, таємничі перетворення, виконання бажань тощо. До особливих тем (за аналогією з тематичним апперцептивним тестом - ТАТ) можна віднести самотність, суїцид, наркоманію, сильні конфлікти (важкі війни), смерть близьких, безглуздість життя, надлишкова ейфорія та інші.