Казка в роботи з дитячими психологичними проблемами

Ідею зв'язку казок  з обрядовою практикою примітивних  суспільств ми знаходимо також у роботах російського фольклориста В. Проппа [46, 47]. Його, щоправда, цікавили не стільки психологічні аспекти казки, скільки її історичні корені, матеріалістичні джерела розвитку. Проте, результати до яких він прийшов мають значення і для психологічного тлумачення казки.

В. Пропп, обробивши  величезну кількість матеріалів (руських народних казок), виділив  структуру, властиву тільки чарівним казкам. Причому під цю структуру підпадають будь-які чарівні казки будь-яких народів. На думку В. Проппа це пов'язано з визначеною історією походження казки, джерела якої, він бачив в обрядовій практиці язичества [46, 47]

Зазначаючи  обрядові витоки казок, В. Пропп зупиняється  на цьому, вважаючи, що вивчення обрядів - це прерогатива інших фахівців. Спираючись на досвід аналітичної психології і досліджень Дж. Кэмпбелла, зараз ми можемо сказати, що практика обрядів має конкретний сенс для індивідуальної і колективної психіки, пов'язаний з патернамі внутрішнього росту людини. Повертаючись до досліджень В. Проппа, треба зауважити, що казка, на його думку, зобов'язана своєму народженню обрядам ініціації, цим же обумовлюється і її структура. Функції казкових персонажів, відокреслені В. Проппом, відповідають діям виконуваним учасниками цих обрядів у минулому [46].

Зіставляючи уявлення Дж. Кэмпбелла і В. Проппа, ми можемо припустити існування тісного зв'язку між трьома компонентами казки:

обрядово-практичним;

глибинно-психологічним;

та повсякденно-мовним.

Усі три компоненти тісно  пов'язані незалежно від свідомості. На зв'язок 1 і 3 фактично указав вже В. Пропп. Таке висловлювання (повсякденно-мовний компонент) звертається до традиції розповідати або читати казки дітям. Адже власне існування чарівної казки як жанру стало можливо завдяки древньої і дивно стійкої практицї розповіді. Зв'язок 1 з 2 і 2 з 3 випливає з досліджень Дж. Кэмпбелла.  

З вищесказаного іде, що переживання, актуальні для первісної  психіки присутні в нашому житті  в значно більшому ступені, ніж здавалося  б. Тут буде доречно згадати наше зауваження про те, що З. Фрейд уперше висловив сумнів про існування істотних відмінностей між психікою сучасної людини і його первісного предка. Принаймні, таке спостереження вірне для несвідомої частини психіки. Хоча в «цивілізованому суспільстві» зараз рідко зустрінеш практику древніх обрядів, проте, її сліди час від часу виявляються в марновірствах, деяких весільних церемоніях і навіть у соціальних акціях. Згадаємо, приміром, хоча б знамените зауваження того ж З. Фрейда з приводу спалення його книг у нацистській Німеччині: «Який прогрес, у Середньовіччі вони б спалили мене самого». Не зупиняючись на моральній стороні події, ми можемо припустити, що магічні уявлення, властиві обрядово-ритуальній практиці, не маючи офіційної пропустки до життя суспільства, всеж-таки просочуються туди у важко пізнаваємому виді.

Крім перерахованих  вище особливостей підходу Дж. Кэмпбелла  до інтерпретації казок і міфів, він відзначає, що розуміння мови символів, яким говорять міфи і казки, важливо не тільки для психоаналітика і його клієнта, що хоче вилікувати невроз, а в однаковій мірі і для цілком здорових, звичайних людей. Адже інформація, чи послання, укладені в захоплюючих історіях про героїв стосується кожної людини, незалежно від того розуміє вона їх чи ні. Хоча сам Дж. Кэмпбелл говорить, про важливість ролі аналітика в зв'язку з його здатністю тлумачити сни і міфи: «Врач – это современный властитель мифологического царства, знаток всех тайн и заклинаний. Его роль точно соответствует роли Древнего Мудреца из мифов и сказок, слова которого помогают герою пройти через испытания и ужасы фантастического приключения» [29 с. 21]. Але досвід самого вченого свідчить про те, що розібратися в собі й у світі, у якому живеш, можна тільки проробивши неабияку роботу, цікавлячись.

Про важливість розуміння мови символів казки для кожної людини, що цікавиться собою і світом, говорив також Э. Фромм.

1. 4. Екзистенціальні дихотомії  людського існування та їх  символічне вираження в казках  і міфах

Э. Фромм принципово відмовляється  від терміна «інтерпретація» на користь терміна «розуміння» снів, міфів і казок. Мова символів, якою вони написані, являється єдиною універсальною мовою, тому йдеться про розуміння а не про розгадування якогось коду. Так позиція трохи обмежує монополію аналітика на тлумачення казок: «Я думаю, что такое понимание важно для каждого, кто хочет глубже познать себя, а не только для психотерапевта, который намерен лечить психические расстройства» [60, с. 180].

Мова символів об'єднує сни, міфи і казки. Навіть якщо людина не зацікавлено ставиться до міфології, у сні вона сама отримує здібність до міфотворчості. Подібно до Дж. Кэмпбелла,  Э. Фромм впевнений, що для людей минулого необхідність розуміння мови символів не викликала ніяких сумнівів. Сучасна ж людина втратила інтерес до міфів здебільше внаслідок тотальної раціоналізації індивідуального і громадського життя [60]. Лише з початком двадцятого століття ставлення до міфів і казок почало трохи змінюватися, багато в чому завдяки психоаналізу.

Роботи З. Фрейда зробили  революцію у свідомості цілого покоління вчених і, що дуже важливо, викликали масу психологічних і філософських опозицій, що призвело до небаченого розмаху психологічного вивчення людської культури. Одним з яскравих критиків, як Фрейда, так і Юнга у відношенні до природи людини був і Эрих Фромм. 

Діючи за принципом виявлення  того, що було проігноровано і Фрейдом  і Юнгом, він зазначав винятковість людини, що полягає в недосконалості її природи. Слабко розвинені, у порівнянні з тваринами, інстинкти і, з іншого боку, самосвідомість, розум і уява породжують «екзистенціальні дихотомії» людського існування. Ці дихотомії виражають нерозв'язні протиріччя між життям і усвідомленням власної смертності, між потенційними можливостями і їх реалізацією, між необхідністю в автономії, незалежності і потребою в близькості. Таким чином, усе, що робить людина, носить відбиток глобальних переживань людської природи [60].

Казки і міфи, за умови  правильного розуміння демонструють ту або іншу позицію у відношенні до того чи іншого людського конфлікту. Це може бути, наприклад, проблема влади і конфлікт між матріархальним і патріархальним устроєм людського суспільства, виражений у міфі про Эдипе. Або негативне відношеня до сексу і чоловіків, виражене в казці про Червону Шапочку, де чоловік представлений у вигляді кровожерливого хижака. Торжество жіночого над чоловічим виявляється ще і у глузуванні над нездатністю чоловіка до дітородіння (камені в череві у вовка). Необхідність в автономності й одночасно в близькості з іншим не може розв'язатися героями казки інакше як через війну на знищення.           Э. Фромм вважає, що ця казка - «прямая противоположность мифу об Эдипе, где мужчина выходит из борьбы победителем» [60, с.288].

Э Фромм вважав, що мова казок вимагає скоріше розуміння, аніж інтерпретації, але ряд сучасних авторів, спираючись в основному на ідеї, висловлені Э Фроммом, застосовує саме інтерпретацію казки в першу чергу у виховних і освітніх цілях. Такий підхід успішно застосовується рядом авторів у роботі з дітьми, підлітками і дорослими. Інтерпретація казок дозволяє підтримувати жвавий інтерес до темі обговорення і у той же час непрямим образом доносити слухачам ті чи інші ідеї в яскравій символічній формі [7, 21].  

Однією з особливостей людської природи, на думку Э. Фромма є те, що людина - єдина істота на планеті, здатна переживати нудьгу.  Людина не заспокоюється, задовольнивши насущні потреби, саме її існування є для неї найбільшою нерозв'язною проблемою. Способам боротьби людини з нудьгою, приділяв увагу інший дослідник психоаналітичної школи – Эрик Берн.

1. 5. Казки і людська  доля

На думку Э. Берна, кожна  людина структурує певним чином свій час. Це додає життю наповненість, створює відчуття зайнятості. За різних причин люди не можуть постійно перебувати в близьких відносинах один з одним. Тому існують різні форми уникання справжньої близькості, зберегаючи близькість за формою. До таких форм відносяться перепровадження часу, ритуали й ігри. Вони, з одного боку, структурують час людини, з іншого упорядковують відносини з найближчим соціальним оточенням, починаючи від колег і знайомих до чоловіка і жінки і родичів. Психологічні особливості цих форм докладно описані в роботах Э. Берна [4].

Згадані форми структурування часу підходять для відносно обмежених  часових інтервалів, за винятком ігор, що можуть продовжуватися на протязі років. Для опису структурування часу в масштабах людського життя Э. Берн використовує термін «життєвий сценарій». Як і інші форми, сценарій, як правило, не усвідомлюється самою людиною і передається від батьків дітям за допомогою «батьківського програмування». Дитина сприймає сценарій батьків з кількох причин. По-перше, він дає життю мету, яку у противному випадку довелося б відшукувати самому. По-друге, батьківське програмування дає йому прийнятний спосіб структурування свого часу. По-третє, це спрощує передачу досвіду одного покоління іншому: «Учиться самому хорошо, но не очень то практично учиться на своих ошибках» [4, с. 178].

Сценарій має досить складну структуру, відзначимо лише, що процес передачі сценарію від батьків до дітей відбувається в безпосередньому спілкуванні через ігри, необережні фрази, сховані трансакції і казки.

«Життєвий сценарій»  – новий термін, був описаний за допомогою казок, точніше, у казках дуже тонко і точно описані  різні сценарії, що зустрічаються й у житті. Наприклад, сценарій Червоної Шапочки. Потрібно відзначити, що ця казка, безумовно, чемпіон з популярності серед казок, які використовують для психологічного аналізу. Аналізуючи цю казку, Э. Берн вважає найбільш важливим вивчення взаємодій між героями казки, і задається питанням, що з ними трапиться в майбутньому, і на кого б вони були схожі в реальному житті. Можна помітити, як акуратно сплетені один з одним особистості героїв кожної казки. З Червоною Шапочкою не трапилася б така цікава історія, якщо б у неї не було такої легковажної матері, що відпускає дочку одну в ліс, де водяться вовки, бабусі, що мешкає удалині від родичів, і не замикає двері очікуючи: а може трапиться, що-небудь незвичайне! Ну, і певна річ без мисливця, що завжди готовий покарати провиненого, і вовка, що, замість того, щоб харчуватися кроликами, живе явно не за коштами.

Підхід Э Берна до казок зовсім протилежний підходу  К. Г. Юнга, Берн не інтерпретує символи, перекладаючи їх на психологічну мову, а дивиться на казку прагматично, як на події, реально відбулися. Він називає це «реакцією марсіанина», або людини, яка «не в курсі» [4, с. 182].

Э. Берн припускає, що сценарій кожної людини має свій прототип у  казках або міфах, тому сценарному аналітику  необхідно знайти саме той міф, до якого прислухаэться пацієнт. Роль терапевта у цьому випадку - Мудрий Чарівник з казки, що допомагає Герою перебороти всі перешкоди на його шляху [4].

Казки, на думку Э. Берна, допомагають  багато чого зрозуміти в людських сценаріях. Так, якщо згадати казку про Сплячу Красуню, то можна добратися до суті, наприклад, "сценарної ілюзії" [4, с. 187]. Всі події, описані в символічній формі в казці, цілком можуть мати місце в реальному житті: дівчина могла уколоти пальчик і зомліти, принци бродять у пошуках зачарованих красунь. Єдине, що не може бути в житті - щоб ніхто не  постарів за сто років. Це і є сценарна ілюзія людей, що живуть за сценарієм Сплячої Красуні. "Девушке все еще будет казаться, что ей пятнадцать, а не тридцать, сорок, или пятьдесят лет, и будто вся жизнь еще впереди" [4, с. 188]. І вона як і раніше буде чекати свого принца, не розуміючи, що її принци вже давно стали королями.

Крім того казки допомагають  виділити взаємодоповнюючі сценарії, як вже було показано на прикладі Червоної Шапочки. Або в історії Попелюшки, де є і принц-простак, який двічі  відпускає дівчину, не дізнавшись навіть хто вона, а потім одружується, практично нічого не знаючи про обраницю, є тиха, непомітна Попелюшка, яка зненацька для всіх стала нареченою принца, і є, нарешті, кучер, що «так и не сказал ни слова, а жизнь начинал крысой» [4, с.311]. Взагалі, аналіз Попелюшки, зроблений, Э. Берном захоплює, як трилер, особливо коли він наводить паралелі з реальних історій своїх клієнтів. Дивно, наскільки буквально іноді збігаються події з життя реальних людей з логікою дій казкових персонажів, чи то Фея, якій дуже потрібно залишитися вдома наодинці з батьком Попелюшки, чи два лорди, що дозволили оженити себе на відкинутих принцем сестрах.

Казки відіграють немаловажну  роль у трансляції сценарію. Коли батьки читають казки дітям, останні  знаходять того героя, що стане надалі  прикладом для наслідування. Вибір  обумовлюється попереднім впливом батьків, дитина вже багато знає про себе і про світ, знає, чого можна чекати від цього життя, а чого не можна, і тепер йому потрібно тільки знайти такого, як він. Цю роль і виконують казки, вони пропонують модель. Э. Берн говорить про те, що сценарні аналітики не намагаються довести, що людські життєві плани конструюються на зразок міфів і казок. Вони виходять з того, що для Дитини може мати глибокий сенс те, що часом безглуздо з погляду Дорослого. Адже дитина любить казки і вірить, що у минулому світ був саме таким. Тому плануючи своє життя, діти часто ідуть за сюжетом улюбленої казки [4].

Підсумовуючи погляди  Э. Берна можна припустити, що казки  відіграють роль своєрідного передавача сценарного знання з покоління в  покоління. Слухаючи казки, ми вбираємо досвід попередніх поколінь, дізнаємося, не усвідомлюючи того, які варіанти доль відомі людству, і вибираємо ту, котра нам по душі.

Э. Берн знайшов у несвідомому  ті речі, що не бачили ні З. Фрейд, ні К. Г. Юнг, він бачив там способи боротьби з нудьгою, структурування часу. Людина Берна, подібно людині Фромма, боїться усвідомлення свого існування, своєї самотності. Для боротьби з нею, ще на самому початку життя вона готує для себе життєвий план, сценарій, що забезпечить мінімальну кількість зупинок, коли їй доведеться замислитися про своє існування. Казки тут відіграють цікаву роль, їх читають дітям з раннього дитинства і саме вони є тим матеріалом, з якого будуватимется власна доля. Причому сприймаються найбільше яскраво не основні символи, а аспекти, що видно з аналізу казки про Попелюшку [4].

Кожний автор, описуючи «свою» людину, звертався до казок  для ілюстрації своїх положень і  навіть для доказу тих або інших  тверджень. І кожний знаходив там  необхідні підтвердження своїм  думкам. З одного боку – це може свідчити про універсальний характер матеріалу казок. З іншого боку, діючи в протилежному напрямку, можна за допомогою казки «пристосовуватися» до уявлення про світ будь-якого автора. Це дозволяє зробити припущення, що казка укладає в собі можливість до потенційно нескінченного розширення свідомості, шляхом сприйняття і прийняття різних розумінь світу і людини.

Крім того, слід зазначити, що таке розмаїття в інтерпретації  тих самих казок пов'язано не з істотними розходженнями в  системі, підході, методі тлумачення, а з інтонаціями, акцентами, що робить кожен дослідник на тих чи інших деталях казки. Структура у всіх чарівних казок приблизно однакова, це видно з досліджень В. Проппа і Дж. Кэмпбелла. Нові смисли виявляються при виділенні нових аспектів, що з'являються в авторському контексті (мається на увазі в контексті даного дослідника).