Завдання  для розвитку структурних компонентів  мають виконуватись по черзі і  з перервами на ігри, щоб діти могли відпочивати від виконання  завдань, особливо якщо вони носять інтелектуальний  та посидючих характер.

     Формування  елементів навчальної діяльності. 
       Навчальна діяльність — вищий рівень розвитку діяльності дітей порівняно з ігровою. Вона ставить і вищі вимоги до розвитку всіх психічних функцій, їх довільності, усвідомленості, що формується в тісному взаємозв'язку з розвитком мотиваційної та вольової сфер особистості дитини. Сформованість навчальної діяльності, насамперед, передбачає здатність орієнтуватися на певні правила виконання тих чи інших дій, сприймати ці правила не лише наочно, а й на рівні словесної інструкції.[32] 
      Довільність запам'ятовування, мислення, уваги дає змогу дитині утримувати інструкцію у свідомості й будувати на її основі план дій, дотримуватися його, здійснюючи самоконтроль і оцінку виконання поставленого перед нею завдання. Саме такий зміст має переважна більшість завдань, які дітям доводиться виконувати з самого початку навчання в школі. Тим часом чимало дітей під час виконання завдань зазнають труднощів, що, насамперед, не дає їм змоги працювати разом з класом. Подані нижче спеціальні завдання передбачають вправляння дітей в опануванні компонентів навчальної діяльності: 
      1. Усвідомлення поставленого завдання; 
      2. Орієнтації на певні правила та побудови на їх основі відповідного плану. дій; 
      3. Здійснення самоконтролю за його виконанням та оцінки кінцевого результату.[5]

     Інтелектуальна  готовність дитини до шкільного навчання, за А.С.Виготським, залежить не стільки від обсягу знань, скільки від рівня розвитку мислення. Отже, основний показник готовності дітей до навчання в школі — рівень розвитку в них наочно-образного і словесно-логічного мислення.[8]

     Наочно-образне  мислення

     Розв'язання багатьох інтелектуальних завдань  під час шкільного навчання потребує образного мислення учня, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу. Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.[17]

     Словесно-логічне  мислення

     Шкільне навчання будується на засвоєнні  словесно сформульованих правил. Щоб  вільно оперувати ними, дитина повинна  мати добре розвинуте словесно-логічне  мислення, яке базується на наочно-образному  мисленні і є його природним продовженням.

     Старше  дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють  відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що у дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням. Наприклад, моделюючи відношення між поняттями людина, жінка, чоловік, родове поняття людина можна позначити великим колом, а підпорядковані йому  жінка і чоловік  малими колами, розташованими в середині великого.[16]

     Розвиток  мовлення

     Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова готовності її до шкільного навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.[27]

     Розвиток  тонкої моторики руки 

       Для того, щоб підготувати руку до письма  корисними будуть малювання, розмальовка, штриховка, ліплення, робота з дрібними частинками конструктора, мозаїки. В першу чергу для дитини це буде цікаво і продовжувати заняття дитина зможе вдома.

     Розвиток  соціальної готовності до школи

     Для розвитку у дитини вміння взаємодіяти  з іншими дітьми, сформувати «внутрішню позицію школяра» найкраще проводити психокорекцію у групі та у формі гри. Можна запропонувати дітям гру у школу, де кожен по черзі зможе стати вчителем і кожен зможе відчути себе у ролі учня.

     Чим більше ігр буде на взаємодію дитини з іншими, тим легше їй буде адаптуватись до шкільного середовища.

     Приклад  одного із психокорекційних занять:

     Зання починається з того, що діти вітаються  один з одним і з психологом. Таким чином діти краще  налагоджують між собою контакт.

     Після того, як всі розсядуться по місцям, психолог роздає дітям завдання.

     Перше завдання на розвиток мислення: об'єднання в групи предметів (фрукти, овочі, одяг, меблі, тварини). Після виконання кожного об'єднання діти кажуть відповідь і пояснюють, чому саме вона правильна.

     Наступне  завдання – проходження лабіринтів. Психолог кожній дитині роздає по лабіринту  і пояснює завдання.

     Після виконання цього завдання діти займались складанням конструктора для розвитку тонкої моторики руки.

     Вкінці  заняття всі діти прощаються один  з одним і з психологом.

     Під час корекції використовувались  розвиваючі ігри для зміцнення соціальної позиції школяра. Майже на кожному  занятті діти малювали, ліпили і  складали конструктори для розвитку уяви, тонкої моторики руки та образного  мислення.

     Для формування елементів навчальної діяльності використовувались завдання «малювання прапорців» та «графічний диктант».

     Також на цьому етапі відбувався розвиток інтелектуальної сфери (словесно-логічного  та наочно-образного мислення ). Використовувались ігри « четвертий зайвий» та « збери предмети за спільною ознакою».

     Для розвитку мовлення діти грали в ігри  в яких потрібно як можна чіткіше  говорити та висловлювати свої думки. Також, постійно підбирали слова  схожі та протилежні за значенням, грали  в гру «закінчи речення».[31] 
 
 
 
 
 
 

     Загальний висновок

    Під психологічною готовністю до шкільного  навчання розуміється необхідний і  достатній рівень психологічного розвитку дитини для освоєння шкільної програми в умовах навчання в колективу  однолітків.

    В результаті теоретичного аналізу наукових робіт були виокремлені структурні компоненти психологічної готовності дитини до навчання у школі.

    Психологічна  готовність навчання дитини у школі  складається з таких структурних  компонентів: когнітивної, мотиваційної та соціальної. Когнітивна готовність визначає сформованість найважливіших пізнавальних процесів і навичок,що дають змогу першокласникові успішно здійснювати навчальну діяльність. Під мотиваційною готовність розуміють сформованість внутрішньої позиції школяра, тобто бажання дитини відчувати себе учнем і виконувати учбові завдання. Соціальна готовність характеризується здатністю зайняти соціально схвалювану і продуктивну позицію в спілкуванні з педагогом і однокласниками.

    Психологічна  готовність до шкільного навчання - цілісне утворення, що припускає досить високий рівень розвитку мотиваційної когнітивної та соціальної. Відставання в розвитку одного з компонентів психологічної готовності спричиняє відставання розвитку інших, що визначає своєрідні варіанти переходу від дошкільного дитинства до молодшого шкільного віку.

    Спостерігаючи за молодшими школярами, аналізуючи описи неготових до школи учнів  Г.Г.Кравцов, О.Є.Кравцова виділяють  три основні сфери життєдіяльності, де є психологічні труднощі та проблеми.

    Перша група труднощів пов’язана з нерозумінням дітьми специфічної позиції вчителя, йог професійної ролі. Вчитель – не просто доросла людина, яка розповідає цікаву історію, вся його діяльність підпорядкована завданню дати дітям знання, навчити їх. Нерозуміння цього утруднює сприймання дитиною запропонованого завдання як навчального, перешкоджає виділенню навчальної проблеми.

    Друга група труднощів пов’язана з  недостатнім розвитком спілкування  і здатності взаємодіяти з  іншими дітьми. Це обумовлено самою  суттю навчальної діяльності. Навчальна діяльність – діяльність колективна. Індивідуальна навчальна діяльність є надбанням того, хто вже навчився вчитися.

    Третя група труднощів пов’язана із специфічним ставленням дошкільника  до самого себе, до своїх можливостей  і здібностей, до своєї діяльності і її результатів.

    Причини цих утруднень лежать  або в  сфері спілкування з дорослим (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності  навчальних ситуацій і навчального  спілкування), або в системі взаємовідносин і взаємодії з ровесниками (невміння слухати іншу дитину і слідкувати за її роботою, змістовно спілкуватися з ровесниками, узгоджувати з ними свої дії), або в сфері їх власної самосвідомості (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприймання оцінок вчителя). На думку дослідників , ці три групи проблем виділяються не випадково. Вони відображають основні сторони психологічної готовності дітей до шкільного навчання. Тому важливим аспектом психологічної готовності дитини до школи є сформованість всіх трьох структурних компонентів психологічної готовності до навчання у школі.

    Провівши  емпіричне дослідження шкільної зрілості дітей був визначений рівень їх готовності до навчання у школі. Дослідження проводились за допомогою таких методів: спостереження, бесіда та метод тестів. Для дослідження сформованості когнітивного компонента готовності дитини до школи я використала метод спостереження, бесіди та методики: « Тест шкільної зрілості Керна-Йерасека», методику «Заучування 10 слів» та методику  визначення особливостей сформованості мови і просторових уявлень. Соціальну готовність я визначала за допомогою методу спостереження та бесіди, щоб визначити здатність дитини прийняти нову соціальну роль – школяра, та здатність дітей спілкуватися з однолітками та старшими людьми. Мотиваційна готовність визначалась за допомогою методу спостереження та бесіди, в якій я використала опитувальник визначення «внутрішньої позиції школяра».

    Провівши теоретичний аналіз наукових робіт з психології та педагогіки та емпіричне дослідження , можна погодитись з гіпотезою, що діти, що йдуть до школи повинні мати сформовані структурні компоненти психологічної готовності до навчання в школі ( когнітивний, соціальний, мотиваційний). За результатами емпіричних досліджень, проведених з дітьми дитячого самочку «Берізка», вік яких 5-6 років, я зробила висновок, що 17 із 20 дітей мають сформовані структурні компоненти психологічної готовності до навчання у школи.

    Під час корекції використовувались розвиваючі ігри для зміцнення соціальної позиції школяра. Майже на кожному занятті діти малювали, ліпили і складали конструктори для розвитку уяви, тонкої моторики руки та образного мислення.

    Рекомендації  для батьків та вихователів дитячих садочків щодо поліпшення психологічної готовності вступу дитини до школи:

1. В разі не сформованості мотиваційного компонента кращий засіб допомогти дитині,це надати їй можливість отримати досвід навчання. Це можна зробити за допомогою гуртків – малювання, танці, музика, спортивні секції тощо.
2. Якщо у дитини не сформований соціальний компонент, тобто вона не вміє уважно слухати не перебиваючи дорослого, не втручатися в розмову дорослих, бути люб’язним з товаришами, то засобом виховання є особистісний приклад дорослих, справедлива оцінка вчинків, постійне нагадування про суспільні правила поведінки.
3. Когнітивна готовність. На момент вступу до школи дитина повинна мати здібності знаходити спільні та відмінні ознаки предметів явищ. В неї повинно бути достатньо розвинуте мовлення, увага, пам’ять. Поради для покращення когнітивної готовності:
1. Добре розвивають інтелектуальну сферу в цьому віці такі ігри як «Четвертий зайвий», «Збери предмети за спільною ознакою».
2. Для розвитку мовлення важливо навчити дитину відповідати на питання не одним словом, а складати речення з 2-3 слів. На момент вступу до школи дитина повинна визначати кількість слів у реченні, називати переше, друге, треттє слово; переказувати казку або оповідання, складати просте оповідання за картинками, описувати серію картинок.  
3. Розвити словниковий запас допоможуть вправи, де потрібно дібрати слова протилежні за значенням, схожі за значенням, пригадати зменшувальні слова, закінчити речення.
4. Бажано навчити дитину читати, але навчання повинно бути у вигляді гри, підтримуючи інтерес та захопленість у дитини. Психологи прийшли до висновку, що кращих успіхів досягають діти, які навчилися читати до 6 років. 
5. Для того, щоб підготувати руку до письма  корисними будуть малювання, розмальовка, штриховка, ліплення, робота з дрібними частинками конструктора, мозаїки.