Емпіричні дослідження готовності дитини до школи

курсова

 

План 

Вступ ……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  І. Розвиток психічних процесів у дітей старшого дошкільного віку……………………………………………………………………………..…6

    1.1 Особливості психічного розвитку старших дошкільників …………6

    1.2 Поняття структурних компонентів психологічної готовності дитини до навчання у школі………………………………………………………….…13

    1.3 Психологічна готовність дитини до навчання у школі………..…..16

РОЗДІЛ  ІІ.

Емпіричні дослідження готовності дитини до школи…………………..…..29

    2.1 Методи дослідження психологічної готовності дитини до навчання у школі ………………………………………………………………..........……..29

    2.2 Проведення діагностики готовності дитини до школи……………..35

    2.3Психокорекційна програма несформованих структурних компонентів психологічної готовності дитини до навчання у школі……………………..39

Загальний висновок………………………………………………………......…44

Використана література…………………………………………………..……48

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 

 

     Вступ

    Актуальність  теми: Проблему готовності дитини до школи розглядали такі зарубіжні та вітчизняні вчені-психологи та педагоги: К.Д. Ушинський, Л.С. Виготський, Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, Е.Е. Кравцова, Д.Н. Узнадзе, Ж. Піаже, Е.О. Смірнова, М.І. Лисіна, В.С. Мухіна, А. Анастазі, І. Шванцар, А.В. Запорожець, Н.Г. Салміна, Г.С. Абрамова та інші.

    Американський психолог А. Анастазі трактує поняття готовності дитини до школи як «оволодіння вміннями, знаннями, здібностями, мотивацією й іншими поведінковими характеристиками,що необхідні для оптимального рівня засвоєння шкільної програми».[1]

    Чеський психолог І. Шванцар визначає шкільну зрілість, як досягнення такого ступеня розвитку, коли дитина « стає здатною приймати участь у шкільному навчанні». В якості компонентів готовності до навчання в школі І. Шванцар виділяє розумовий, соціальний та мотиваційний компоненти.[17]

    У роботах радянського психолога Л. І. Божович виділяються декілька параметрів психічного розвитку дитини, що визначають готовність дитини до школи. Серед них певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння, достатній розвиток довільної поведінки і інтелектуальної сфери. Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення ,,внутрішня позиція школяра”, що являє собою сплав пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні на новому рівні.[3]

    Вітчизняний педагог К.Д. Ушинський вивчаючи психологічні і логічні основи навчання, він розглянув процеси уваги, пам'яті, уяви, мислення і встановив, що успішність навчання досягається при певних показниках розвитку цих психічних функцій. Як протипоказання до початку навчання К.Д. Ушинський назвав слабкість уваги, уривистість і незв'язність мови, погану «догану слів».[18]

    Радянський  психолог А.В. Запорожець визначив,що готовність дитини до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції дій.[10]

    Радянський  психолог Д.Б. Ельконін, обговорюючи проблему готовності дитини до школи, на перше місце ставив сформованість передумов до учбової діяльності. До найбільш важливих передумов він відносив уміння дитини орієнтуватися на систему правил в роботі, уміння слухати і виконувати інструкції дорослого, уміння працювати за зразком і деякі інші. Всі ці передумови витікають з особливостей психічного розвитку дітей в перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку, а саме: втрата безпосередності в соціальних відносинах, узагальнення переживань, пов'язаних з оцінкою, особливості самоконтролю.[13]

    У працях російського психолога Е.Е. Кравцовой при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний акцент робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяються три сфери відношень: до дорослого, до однолітка і до самого собе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами учбової діяльності.[16]

    Проблема  психологічної готовності дитини до навчання у школі завжди є актуальною, тому я обрала тему «Психологічна готовність дитини до школи».

    Об’єкт дослідження: діти 5-6 років.

    Предмет дослідження: структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи.

    Мета  дослідження: теоретично обґрунтувати та проаналізувати структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи.Емпірично дослідити психологічну готовність дитини до школи. Розробити рекомендації щодо поліпшення психологічної готовності вступу дитини до школи.

    Гіпотеза: якщо структурні компоненти психологічної готовності до навчання у школі сформовані, то дитина готова до навчання у школі.

    Методологічними основами моєї роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів: Гуткіної Н.І. «Психологічна готовність до школи», Мухіної В.С. «Вікова психологія: феноменологія розвитку,дитинства», « Що таке готовність до навчання?», Абрамової Г.С. «Вікова психологія», Божович Л.І. « Особистість і її формування в дитячому віці», « Проблема розвитку мотиваційної сфери дитини», Піаже Ж. « Вибрані психологічні праці»,  Давидова В.В. « Види спілкування в навчанні», Виготського Л.С. « Дитяча психологія», Кравцової Г.Г. « Шестирічна дитина. Готовність до школи», Якобсона С.Г. «Психологічні принципи формування навчальних форм учбової діяльності у дошкільників» та інші.

    Практична значимість полягає у розробці рекомендацій щодо поліпшення готовності дитини до школи для батьків та педагогів.

    Завдання  дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної готовності дитини до школи .
2. Провести емпіричні дослідження психологічної готовності дитини до школи.
3. Дослідити рівень психологічної готовності до школи дітей сучасного покоління.
4. Надати рекомендації щодо поліпшення психологічної готовності дітей до вступу в школу.

Методи  наукового дослідження:

1. Спостереження
2. Бесіда
3. Тестування

 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. Розвиток психічних процесів у дітей старшого дошкільного віку

1. Особливості психічного розвитку старших дошкільників

    Соціальна ситуація розвитку

    Дошкільний  вік характеризується виникненням  нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

    З'являється  можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини.

    Окрім того, в цьому віці дитина вже  вступає в певні стосунки з  однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.[7]

    Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших  людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

    Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.[16]

    Трудова діяльність

    Дошкільнят  уже привчають до виконання окремих  трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність  диференціації гри та праці — характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.

    Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей  залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими. [18]

    Особливості навчання

    Дошкільник  набуває власного досвіду і засвоює  доступний йому досвід інших, спілкуючись  із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

    Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

    Роль  навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій.[4]

    Сенсорний розвиток

    Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони — засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.[15]

    Ще  в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).[24]

    Поступове ознайомлення дітей з різними  видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань  сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

    Паралельно  дитина засвоює слова, що означають  основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.[13]

    У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.[26]

    Дії сприймання формуються залежно від  оволодіння тими видами діяльності, що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та явищ. Розвиток зорового сприймання пов'язаний передусім із продуктивними видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух — на музичних заняттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом моделювання звуковисотних відношень).[17]