Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу формування поняття прикметника у процесі навчання української мови молодших школярів. Тому доведено, що цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням прикметника, здатне забезпечити формування адекватних мовознавчих уявлень і понять, розвивати мовлення і мовні знання учнів початкових класів.

Висновки

Отже, прикметник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти. Прикметники виражають ознаки кольору, розміру, віку, смаку, запаху, матеріалу, якості, приналежності, зовнішні прикмети, внутрішні властивості, ознаки за відношенням до місця, простору і часу. У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Прикметник передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка.

Функціонування прикметника як самостійної частини мови (лексико-граматичного класу слів) ґрунтується на єдності кількох об’єктивних лінгвістичних показників. До них належать, зокрема, загальне категоріальне значення, образно порівнюване з своєрідним семантичним знаменником. До якого можуть бути введені всі слова відповідного класу, морфологічні особливості, суть яких становить специфіка вияву граматичних категорій (роду, числа, відмінка і словозміни), визначальні синтаксичні характери-стики, що полягають у визначенні функцій прикметника як засобу вираження відповідних членів речення. Індивідуальність прикметникових граматичних категорій роду, числа й відмінка виявляється у їх повній залежності від формально-граматичних характеристик того іменника, з яким прикметник перебуває в синтаксичних зв’язках у межах словосполучення.

Сучасній українській літературній мові властиві прикметникові словосполучення із залежними безприйменниковими компонентами, вираженими іменниками (займенниками) у формі родового, давального, знахідного і орудного відмінків. На цій основі можна говорити про узагальнений тип словосполучення “прикметник + іменник у непрямому відмінку”, у якому компоненти поєднуються за допомогою синтаксичного зв’язку керування. Згаданий узагальнений тип словосполучення реалізується у видозмінах, специфіку яких становлять групи конкретних прикметників, здатних поширюватися конкретними відмінковими формами іменників.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою. Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин. Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вивчення прикметника займає важливе місце у початковому навчанні української мови. Система роботи над вивченням теми «Прикметник» — це цілеспрямований процес, який передбачає певну послідовність в ознайомленні з граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення завдань, спрямоване на формування навичок вживання прикметників у мовленні. Методика вивчення прикметника диктується його лінгвістичними особливостями. Завдання вивчення прикметника в початкових класах полягають у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником, у виробленні навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемному мовленні.

Процес формування граматичного поняття прикметника умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етап формування даного граматичного поняття полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Другий етап формування граматичного поняття прикметника полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна. Третій етап формування граматичного поняття прикметника полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап формування граматичного поняття прикметника полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань.

Загальний недолік педагогічної практики – недостатня спрямованість на послідовне, систематичне опрацювання прикметника як частини мови. Відповідно, у багатьох молодших школярів не сформовано загального поняття про прикметник, його семантичні та мовно-функціональні ознаки. З метою перевірки стану сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник нами здійснено педагогічну діагностику особливостей мовних уявлень і понять з даної теми; розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов формування у молодших школярів загального поняття про прикметник як частину мови.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні прикметника у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи. За сформованістю даних умінь та якістю виконання завдань на контрольному етапі експерименту визначено три рівні реалізації сформованості уявлень молодших школярів про прикметник – високий, середній і низький.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі опрацювання прикметника у початкових класах. Тому цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням прикметника, здатне забезпечити формування адекватних мовознавчих уявлень і понять.

Список використаних джерел

1.     Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системі формотворення прикметників // Мовознавство. – 1997. – №2-3. – С. 61–67.

2.     Бабій І. Семантико-граматична природа прикметників зі значенням кольору у прозовій мові // Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Сер. Мовознавство. – 2004. – Вип. 2(12). – С. 6–12.

3.     Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. – К.: Довіра, 1998. – С. 3–6.

4.     Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.

5.     Білецька М.А. Українська мова в 4 класі чотирирічної початкової школи: Посібник для вчителів / М.А. Білецька, М.С. Вашуленко. – К.: Радянська школа, 1987. – 127 с.

6.     Брусило Н. Вивчення прикметника як частини мови: методика уроку української мови у 2 класі // Початкова школа. – 2005. – №3. – с. 9-10.

7.     Вашуленко М. Навчання української мови в 4 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.

8.     Вовк А. Узагальнений урок з теми “Прикметник” // Початкова школа. – 1997. – №4. – С. 31–34.

9.     Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.

10.           Грищенко А. Прикметник у структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. – 1986. – №7. – С. 39–45.

11.           Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – С.

12.           Зевако В., Непийвода С. Цкаві завдання з української мови в початковій школі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 128 с.

13.           Ігнатенко Т. Творчі завдання на уроках розвитку мовлення // Початкова школа. – 2006. – №2. – С. 11–12.

14.           Казнадзей К. Прикметник: Методичні рекомендації // Початкова школа. – 1987. – №11. – С. 66–74.

15.           Кононенко І. Компоненти оціночної структури прикметників // Мовознавство. – 1989. – №3. – С. 54–60.

16.           Костишин Н. Прикметник як частина мови: загальне значення, морфо-логічні ознаки // Українська мова та література. – 2005. – №36. – С. 17–18.

17.           Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. Ч. 2. / Ред. Л.П. Головняк. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 157 с.

18.           Ладоня І.О. Українська мова: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1993. – 143 с.

19.           Лазаренко Н. Збагачення словника молодших школярів прикметниками // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 14–17.

20.           Левченко О. В. Становлення і розвиток гуманістичних педагогічних ідей в Україні у XX столітті. —Харків, 2001. – 226 с.

21.           Методика викладання української мови / За ред. С.І. Дорошенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. – С. 160–164, 350–359.

22.           Михайлова Л.В. Урок з української мови та розвитку мовлення в 4 класі // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №7. – С. 5–6.