Сучаснi вимоги до особистостi вчителя загальноосвiтньоi школи

     Слід  зауважити, що всі педагогічні здібності не проявляються та не діють ізольовано, вони тісно пов’язані між собою та доповнюють одне одного, що дає можливість компенсувати відсутні або слаборозвинені здібності іншими якостями особистості або особливостями психічних процесів. Доречно нагадати слова А. С. Макаренко, який стверджував, що неможна будувати виховання підростаючого покоління,  спираючись лише на талант. «Треба говорити лише про майстерність, про справжнє знання виховного процесу, про виховне вміння. З досвідом я переконався, що питання вирішує майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації». [7, 236] 

1.2  ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ

     Майстерність  – це мистецтво виховання та навчання, яке постійно вдосконалюється, що доступне кожному педагогу, який працює за покликанням та любить дітей. Педагог-майстер своєї справи – це спеціаліст високої культури, який глибоко володіє своїм предметом, який добре ознайомлений з відповідними галузями науки та мистецтва, практично розбирається в питаннях загальної та особливо дитячої психології, досконало володіє методикою виховання та навчання. [10, 739]

     Стати вчителем-майстром – нелегка справа, але майстерності можна навчитися. Щоб оволодіти майстерністю, треба багато знати та вміти. Треба знати закони та принципи виховання, його складові. Треба вміти досконало володіти ефективними технологіями навчально-виховного процесу, правильно відбирати їх до кожної конкретної ситуації, діагностувати, прогнозувати та проектувати процес заданого рівня та якості.

     Педагогічна майстерність – це мистецтво виховання та навчання, що постійно вдосконалюється, доступно кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, уміння та здібності в стадії формування. Удосконалення й формування майстерності необхідне щоб забезпечити високий рівень знань та навичок учнів, успішно вирішувати завдання навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинен бути високий рівень освіченості, вихованості та самостійності школярів, єдність вихованості та освіченості.

     Існує думка, що справжнім майстром-вчителем може стати лише талановита людина зі спадковою схильністю, вчителем треба народитися. Є й інші ствердження: масова професія не може бути привілеєм особливо обдарованих. Майже всі люди (за винятком окремих) природою наділені якостями вихованців. Задача криється тільки в тому, щоб навчити педагогічній майстерності. А. С. Макаренко вважав, що не можна будувати виховання, спираючись лише на талант, потрібна майстерність, тобто дійсне знання виховного процесу, виховне вміння.

     Майстерність  учителя виражається насамперед в умінні так організувати навчальний процес, щоб при всіх, навіть найбільш несприятливих умовах добиватися потрібного рівня вихованості, розвитку й знань учнів. Справжній учитель завжди знайде нестандартну відповідь на будь-яке питання, зуміє по-особливому підійти до учня, запалити думку, схвилювати його. Такий учитель глибоко знає свій предмет, перспективи розвитку тієї науки, основи якої викладають, він знає сучасну літературу, новини культури, спорту, уміє проаналізувати міжнародні події, завжди в курсі, чим захоплюються його учні. Але одних знань мало. Вчитель може знати і любити предмет, але не володіти вмінням донести свої знання до учнів.

     Отже, майстер – це вчитель, що досконало володіє сучасними методами викладання. Цьому можна навчитися. Більшість учителів при бажанні й належних умовах у стані опанувати основними сучасними прийомами навчання. Шлях до цього нелегкий, вимагає напруженої систематичної роботи. Етапи цього шляху такі: спостереження за роботою майстрів, постійна самоосвіта, вивчення спеціальної літератури, впровадження у власну практику нових методів викладання, самоаналіз. Не можна, звичайно, механічно переймати досвід іншого вчителя.

     Мистецтво вчителя особливо проявляється в умінні вчити на уроках. Досвідчений педагог домагається від учнів засвоєння програмного матеріалу саме на уроці. Для нього домашнє завдання - це спосіб поглиблення, закріплення, розширення знань. Секрет успіху досвідчених учителів полягає в умінні керувати діяльністю учнів. Учитель-майстер немов би диригує всім процесом утворення знання, здатний управляти роботою учнів, розвиваючи їх уміння активно оволодівати матеріалом.

     Ще  одним важливим показником майстерності є вміння учнів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість. Учитель-майстер повинен мати дар змушувати думати на уроці, використовуючи різноманітні методи для активізації процесу навчання.

     Велике  значення має самоосвіта вчителя. Дуже корисно збагачувати свою власну бібліотеку книжками, які б допомагали вчителю у спілкуванні з учнями, знаходити нові шляхи впливу. Треба багато читати і думати, щоб успішно впливати на учнів. Вихователеві також потрібно витончене почуття краси. Треба любити, творити та оберігати красу в природі і в душі вихованців.

     Наступна  складова частина педагогічної майстерності – це вміння ефективне проводити виховну роботу в процесі навчання, формувати в школяра високу моральність, почуття патріотизму, працьовитість, самостійність.

     Учитель, що не володіє майстерністю, немов би нав'язує знання, не вимагаючи міркування. Учитель-майстер уміє зробити корінь пізнання приємним. Завдання вчителя - знайти шлях до вироблення позитивних емоцій у самому процесі навчання. Це прості прийоми: зміна методів роботи, емоційність, активність учителя, цікаві приклади, дотепні зауваження й т.п. Не можна повторюватися, потрібно знаходити нові оригінальні способи. Ці прийоми дають не тільки тимчасовий успіх, вони сприяють росту симпатії до вчителя, вирішують головне завдання - виробляють стійкий, постійний інтерес до предмета.

     Суть  педагогічної майстерності - це своєрідне поєднання особистої культури, знань і кругозору вчителі, його всебічної теоретичної підготовки зі досконалим оволодінням прийомами навчання й виховання, педагогічною технікою й передовим досвідом.

     Одним з важливих ознак педагогічної майстерності є високий рівень педагогічної техніки вчителя. Учитель-майстер, володіючи всім арсеналом педагогічних засобів, вибирає з них найбільш ощадливі й ефективні, що забезпечують досягнення запроектованих, прикладаючи оптимальні зусилля.

     Педагогічна техніка – це комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогові для того, щоб ефективно застосовувати на практиці методи, що обираються їм, педагогічного впливу як на окремих вихованців, так і на дитячий колектив у цілому. Володіння педагогічною технікою є складовою частиною педагогічної майстерності, вимагає глибоких спеціальних знань по педагогіці й психології й особливої практичної підготовки. [10, 258.]

     Насамперед  педагог повинен володіти мистецтвом спілкування з дітьми, умінням вибирати потрібний тон і стиль спілкування з ними, тобто повинен мати індивідуальний підхід учнів. У ставленні з дітьми необхідні простота й природність. Не можна говорити з учнями, збиваючись на штучний тон повчальності, панібратства.

     Складовий елемент педагогічної техніки - уміння вихователя керувати своєю увагою й  увагою учнів. Педагог постійно має  справу з великою групою дітей  зі значною кількістю виконуваних  ними операцій, і все це не повинне  йти з-під його контролю. Дуже важливим для педагога є й уміння по зовнішніх ознаках поведінки того, якого навчають, визначати його душевний стан. Цього не можна не враховувати при виборі педагогічних прийомів. Урахування дійсного психологічного стану вихованця в кожний момент становить основу педагогічного такту й займає найважливіше місце в педагогічній діяльності.

     Складова  частина педагогічної техніки - почуття  темпу в педагогічних діях. Одна із причин багатьох помилок полягає  в тому, що педагоги погано розміряють темп дій, педагогічних розв'язків: вони або поспішають, або навпаки, а це в кожному разі знижує ефективність педагогічного впливу.

     Велику  групу вмінь і навичок педагогічної техніки становлять прийоми виразного  демонстрування вихователем певних почуттів, свого суб'єктивного ставлення до тих чи інших дій учнів, або моральних якостей, які вони проявляють. Педагог не може залишатися байдужим. Він радіє гарним вчинкам своїх вихованців, засмучується поганим. Його переживання завжди сприймаються як найбільш реальна оцінка їх дій. У цьому випадку майстерність педагога якоюсь мірою те саме що майстерності актора. Звернення педагога може бути й проханням, і осудом, і схваленням, і наказом. Педагог "відіграє" завжди ту саму роль - самого себе й переслідує цим тільки одну - правильно впливати на вихованців.

     Вчитель-майстер  спроможний так організувати навчальний процес, щоб, з одного боку добитися максимальної активізації набутих  навичок дітей, а з іншої, – забезпечити рух людини на шляху вдосконалювання різних видів досвіду. У педагога-майстра можуть бути помилки, але що відрізняє його від звичайного вчителя – ставлення до цих помилок. Якщо вчитель зможе легко це пережити, то вчитель-майстер буде старанно шукати причину, зробить все, щоб запобігти її у подальшому житті. Сила педагогічної майстерності в тому й полягає, що дає можливість учителеві свою практичну діяльність по навчанню й вихованню школярів будувати, опираючись на наявний багаж теоретичних н практичних знань і вмінь, а результати практики піддавати критичному аналізу з урахуванням планованих цілей і завдань.

     Так, потроху, вчитель накопичує свій кращий досвід, на кожному уроці  вдосконалюючи свою майстерність. Він  завжди у пошуку, його захоплення ніколи не послаблюється. Його знання у постійному розвитку, у постійному русі. 

1.3 ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГА

     У цей час ствердження про те, що педагогічна діяльність є по своїй  природі творчою, стало загальноприйнятим. Творчість - це діяльність, що породжує щось нове на основі реорганізації  наявного досвіду й формування нових комбінацій знань, умінь, продуктів (Философский энциклопедический словарь. - М., 1983. -С. 670). Результатом творчості є впровадження в педагогічний процес інновацій.

     Виділяють кілька рівнів інновацій:

     1) відкриття, що затверджує ідеї, здатні перетворювати педагогічну дійсність;

     2) винаходи, розробка й впровадження нових елементів педагогічних технологій;

     3) педагогічне раціоналізаторство - удосконалення,  пов'язані з модернізацією й  адаптацією до конкретних умов  уже використовуваних методів  і засобів виховання й навчання.

     Навідміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво) творчість педагога не має своєю метою створення соціальне коштовного нового, оригінального, оскільки його продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно педагог, що творчо працює, а тим більше педагог-новатор, створює свою педагогічну технологію, але вона є лише засобом для одержання найкращого в даних умовах результату.

     Творчий потенціал педагога формується на основі двох компонентів: педагогічного професійного й соціального досвіду.

     Без спеціальної підготовки й знань  успішна педагогічна творчість  неможлива. Тільки ерудований, що й  має спеціальну підготовку педагог  на основі глибокого аналізу виникаючих ситуацій і усвідомлення сутності проблеми шляхом творчої уяви й уявного експерименту здатний знайти нові оригінальні шляхи й способи її розв'язку.

     Педагогові  доводиться часто вирішувати безліч типових і нестандартних педагогічних завдань у мінливих обставинах. Вирішуючи  ці завдання, педагог, як і будь-який дослідник, будує свою діяльність відповідно до загальних правил евристичного пошуку: аналізує педагогічну ситуацію; проектує результат відповідно до вихідних даних; аналізує наявні засоби, необхідні для перевірки припущення й досягнення шуканого результату; оцінює отримані дані; формулює нові завдання.

     Отже, творча педагогічна діяльність складається  з наступних етапів: виникнення задуму, його пророблення й перетворення в ідею – гіпотезу, пошук способу втілення задуму й ідеї. Досвід творчості здобувається педагогом за умови систематичних вправ у розв'язку спеціально підібраних завдань, що відбивають педагогічну дійсність, і організації як навчальної, так і реальної професійно-орієнтованої діяльності майбутніх педагогів.

     Часто сферу прояву творчості педагога мимоволі звужують, зводячи її до нестандартного, оригінальному розв'язку педагогічних завдань. Тим часом творчість педагога проявляється й при розв'язку комунікативних завдань, що виступають своєрідним тлом і підставою педагогічної діяльності.