Сучаснi вимоги до особистостi вчителя загальноосвiтньоi школи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПЕДАГОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 

Кафедра педагогіки 
 
 
 
 
 
 

СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ  ШКОЛИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                 

                                                   

2009

                                                         З М І С Т 
 
 

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. Професійні якості вчителя 

1.1  Наявність педагогічного покликання (здібностей)……………………………10

1.2  Педагогічна майстерність……………………………………………………….16

1.3  Творчий потенціал педагога…………………………………………………….20

1.4  Акторський талант в педагогічній діяльності………………………………….24

1.5  Педагог як вихователь…………………………………………………………...27 

РОЗДІЛ 2. Особистісні якості вчителя

1. Педагогічний такт………………………………………………………………..31
2. Почуття гумору…………………………………………………………………..33
3. Людяність у стосунках з учнями………………………………………………..34
4. Єдність офіційних та неофіційних відносин…………………………………...37
5. Культура мовлення……………………………………………………………….39
6. Педагогічний імідж як професійно-значуща якість педагога…………………42

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………45 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………..48

. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                         ВСТУП 

     Із  еволюцією та розвитком суспільства  змінюються і його пріоритети; сучасне суспільство диктує людині окремі якості, якими вона повинна володіти, а оскільки особистість формується переважно під час виховання, яке нерозривно пов’язане з навчанням, певні вимоги висуваються і до особистості вчителя, який є головним фактором формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, повноцінної людини та громадянина своєї країни.

     Ідеї  реформи освіти, що диктується Радою  Європи спричиняє реформування національної системи освіти, а це висуває перед навчальними закладами нові особливі завдання. Потреба в нових спеціалістах орієнтована на ідеалах гуманістичної комунікативної педагогіки. На сучасному етапі головною метою освіти є виховання незалежної та самостійної особистості, заохочення розвитку індивідуального досвіду у кожного учня, яке спрямоване не тільки на оволодіння знаннями, але й на внутрішній розвиток особистості, та її успішної самореалізації в суспільстві. Ці вимоги спричинили потребу суспільства у вчителі, здатному вирішувати складні проблеми духовного розвитку особистості своїх учнів, підвищувати професійну, психолого-педагогічну компетентність, керувати педагогічним процесом відповідно до сучасного рівня розвитку науки й інформаційних технологій. Швидкі темпи розвитку суспільства, зміна ідеалів, цінностей визначає необхідність формування ідеалу вчителя на сучасному рівні в студентів педагогічних спеціальностей. Висуваються високі вимоги до професійної підготовки вчителя, здатності підготувати молоде покоління до життя у сучасному суспільстві.

     Актуальною  є проблема пошуку ідеалу вчителя, який відповідає, з одного боку, справжнім та незмінним цінностям освіти, а з іншого - тим вимогам, які диктуються сучасним суспільством, тенденціями її розвитку. В даному випадку метою професійної підготовки вчителя є формування європейської самосвідомості і у вчителя, і в учнів.

      Об’єкт  дослідження – особистість і діяльність вчителя.

     Предмет дослідження – якості та вміння, якими повинен володіти вчитель, щоб відповідати вимогам сучасного  суспільства.

     Мета дослідження – визначити якості та уміння, якими повинен володіти педагог, та визначити вимоги системи освіти, що постійно оновлюється, до сучасного педагога.

     Відповідно  до мети дослідження ставляться такі завдання:

1. Визначити, яким якостям вчителя учні найбільш за все надають перевагу.
2. Чи є зовнішній вигляд вчителя суттєвим фактором у відносинах з учнями.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ ВИМОГ СУСПІЛЬСТВА ДО ВЧИТЕЛЯ 
 

     Професія  вчителя існує скільки існує  людина. Навіть у стародавні часи існувала закономірність: які вчителя – таке суспільство. Ті держави йшли попереду, в яких були найкращі школи та вчителя. Заслуги вчителя перед людством неоціненні. Але на сучасному етапі праця вчителя дуже мало цінується в той час як без освіти суспільство  розвалилося б. Вимоги до особистості вчителя змінювалися в той мірі, в якій змінювалося та еволюціонувало суспільство. Оскільки суспільний лад і вимоги до освіти є поняття взаємообумовлені.

     За  часів існування Спарти від вчителя  вимагалося бути суворим, фізично розвиненим, мужнім  та загартованим, рішучим  і не знати жалю. Тому що вчитель повинен бути втіленням тих якостей,  які він має привити учням.

     М. Квінтілін вважав, що головною якістю вчителя в його діяльності повинно  бути вміння зацікавити, щоб навчання не було для учнів тягарем, щоб вони отримували задоволення  від отримування нових знань.

     У епоху Відродження з гуманізацією освіти цінувалося вміння вчителя вбачати і поважати у дитині особистість, вміння знайти шлях до кожного учня, цінування його власні погляди.

     Монтень звертає увагу на якості особистості наставника та вважає його розум та моральність ціннішими, ніж його ученість. Пише «Здатність зацікавитися потягами дитини та керувати ними властива лише душі піднесеній і сильній.» Рекомендує поєднувати строгість і делікатність.

      Автор «Великої дидактики» Я. А. Коменський сформулював чіткі вимоги до вчителя, які актуальні й сьогодні. Велику увагу приділяв відносинам між учителем і учнями. Вважав, що головне призначення вчителя в тому, щоб своєю моральністю, любов’ю по відношенню до людей, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати зразком для наслідування з боку учнів та власним прикладом виховувати в ним людяність. У нього викликають обурення ті вчителі, які стороняться учнів, зарозуміло і нешанобливо ставляться до них. Наголошував на доброзичливому ставленні вчителя до дітей і радив навчати їх легко і з радістю, щоб навчання для дітей було приємним. Чеський педагог виробив ідеал учителя-гуманіста, який, проте, виявився відірваним від практики. Вважаючи, що вчителями мають бути кращі з людей, що відрізняються своєю моральністю, він мав на увазі виключно педагогічну доцільність - потребу, що надходить з самої суті процесу виховання. «Ніхто, - писав Я. А. Коменський, - не може зробити людину мудру,  окрім мудрого, ніхто – красномовну, окрім красномовного, ніхто – моральну та благочестиву, окрім морального та благочестивого». Його моральні вимоги до вчителя були утопічні тому, що функції вчителя часто виконували люди, зовсім не підготовлені до навчальної справи та виховання.

      Джон Локк велике значення приділяв  прикладу вчителя. Вважав, що його власна поведінка ні в якому разі не повинна йти всупереч його настановам. Вчитель повинен пильно стежити за своєю поведінкою, тому що поганий приклад запам’ятовується краще і міцніше.

      Французький мислитель Ж. – Ж. Руссо стверджував, що виховання дітей можливе лише у рамках сім’ї високоосвіченим вихователем – «другом родини», наголошуючи на необхідності гуманного ставлення до дітей, чию природу ідеалізував. У вирішенні задач морального виховання наголошував, що вчитель має бути добрим по відношенню до учня, і застерігав вихователя від можливої несправедливості по відношенню до дитини, яка може викликати страждання вихованця.

      Д. Дідро вказує на перелік якостей, якими повинен володіти вчитель, та умови, за яких він буде з відповідальністю ставитися до своєї праці. Вчитель повинен бути «глибоко ознайомлений з предметом, який він буде викладати, його душа має бути чесною і чуйною. Професія вчителя має бути почесною та добре оплачуватися, тоді він буд прикладати зусилля…».

      Ф.-А. Дістервег вважав, що ті якості особистості, які вчитель повинен розвивати  у інших, він повинен спочатку розвити в себе та по своєму моральному розвитку стояти віще за інших. Ф.-А. Дістервег  сформулював перелік вимог до вчителя, виконання яких створювало найкращі умови для навчально-виховного процесу. Вчитель повинен намагатися зробити навчання захоплюючим. У нього повинна бути природна любов зо викладання та занять з дітьми, бо любов вчителя до предмета передається і учню. Вчитель повинен завжди працювати над собою, не зупинятися у розвитку.

      Р. Оуен, як представник соціалістів-утопістів, високо оцінював роль моральних відносин між учителем і учнем в навчально-виховному процесі, та вважав,  що любов учителя до учнів, його терплячість та лагідне ставлення до них навіть важливіше його освіченості та спеціальної підготовки.

     У буржуазному суспільстві необхідність розвитку виробничих сил стала поштовхом до переходу до масової освіти. Буржуазне суспільство намагається поставити вчителя в певні рамки, висунути перед ним такі вимоги, щоб він не міг вплинути на підростаюче покоління у небажаному дусі. З’являються численні педагогічні теорії та розробляються шляхи контролю вчителя. Деякі з цих вимог, що мають відношення до професії вчителя, сприяють її покращенню. Інші навпаки покликані забезпечити класові інтереси буржуазії. Але цей моральний кодекс учителя не звеличував його, а пригнічував авторитет його професії, обмежував волю дій педагога.

     У вітчизняній педагогіці вимоги до вчителя так чи інакше фігурують у педагогічних системах, бо питання поведінки вчителя являли собою необхідний елемент будь-якої моделі освіти та були органічно пов’язані з цілями та завданнями навчання та виховання.

     В. Г. Белинський вважав, що вчитель повинен  любити дітей, хоча ця любов кожен раз піддається випробуванню. Н. А. Добролюбов вимагав від вчителя доброго ставлення до дитини та нагадував, що не дитина для вчителя, а вчитель для дитини, тому він повинен пристосовуватися до учня, до його природи та духовного стану.

     Під час революційної боротьби суспільство  потребувало людей твердих переконань, освічених учасників суспільної боротьби за прогрес, і з цього  виникає головна вимога до вчителя: він повинен бути людиною-громадянином, суспільним діячем, зразком виконання суспільного боргу, розуміти потреби нового часу та бачити цілі виховання.

     Революціонерам-демократам вдалося привернути увагу суспільства  до вчителя та проблемам виховання  і у 60-х роках XIX ст. у Росії почав виходити журнал «Вчитель». З’являються такі видатні діячі просвітництва як К.Д. Ушинський та його послідовники Д. Д. Семенов, В. И. Водовозов, Н, Ф. Бунаков та інші. Ушинський  стверджував, що у вихованні багато залежить від організації педагогічного процесу та особистості вчителя, вплив якого на учня складає «ту виховну силу, яку неможна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень». Народний вчитель повинен увібрати в себе найкращі риси трудового народу та «освітити ці якості засобом виховання». [22,.525-526] Вважав, що вчитель повинен любити дітей та викликати в них симпатію. Звертає увагу на педагогічний такт, суть якого він вбачав у інтуїтивному чутті у підході до дітей. В. И. Водовозов говорив про необхідність подолання у вчителя такої моральної якості, як старечість, що заважає вчителю розуміти молодь і впливати на неї.

     На  погляд Л. Н. Толстого від особистості  вчителя залужить ступінь міри свободи  дитини  школі та успіх у навчанні та вихованні. Найважливішими моральними якостями вчителя вважав любов до педагогічної праці та любов до учнів. «Якщо вчитель має тільки любов до справи – він гарний вчитель.  Якщо вчитель має тільки любов до учня, як батько й мати, він буде краще того вчителя, який прочитав всі книги, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі і любов до діла, і до учнів, він досконалий учитель»[21, 69].