Сучаснi вимоги до особистостi вчителя загальноосвiтньоi школи

     Питання особистості вчителя також було висвітлено у роботах видатних вітчизняних  педагогів  А. С. Макаренко та В. А. Сухомлинського. Новаторство        А. С. Макаренко у тому, що головним моральним ставленням він вважає вихователя до колективу вихованців, обов’язок укріплювати та вдосконалювати колектив та зважати на його думку. В. А Сухомлинський пише «Вчитель повинен бути не тільки наставником, але й другом учнів разом з ними долати труднощі, перейматися, радіти та засмучуватися» [17, 7] Гарний учитель любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вміє дружити з дітьми, переймається дитячими радощами та горем, знає душу дитини, не забуває, що й сам колись був малим й вірить, що кожен з них може стати гарною людиною. «Вчитель повинен стати другом дитини, перейнятися його інтересами, перейматися радощами й тривогами, забуваючи про те, що він вчитель… Тоді дитина відкриється перед ним»[17, 29].

     На поглядах не могла не позначитися й історична обмеженість знань того або іншого часу. Прогрес гуманних відносин у школі був зв'язаний не тільки із соціальним прогресом у цілому, але й із прогресом освіти, зростанням педагогічного майстерності, удосконалюванням методів навчання й виховання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ

     Вимоги  до вчителя – це імперативна система  професійних якостей, які визначають успішність педагогічної діяльності. Педагогічна діяльність лише наполовину побудована на раціональній технології, інша її половина – мистецтво. Тому перша вимога до професійного вчителя – наявність педагогічного покликання (здібностей). 

1.1  НАЯВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПОКЛИКАННЯ (ЗДІБНОСТЕЙ)

     Як  і будь-яка кваліфікована, цілеспрямована, планомірна й систематична праця, виховання  людини є професією, спеціальністю. Загальноприйнято, що особистість, яка реалізує та навчально-виховний процес у школі, це вчитель. Це людина, яка пройшла спеціальну підготовку та професійно займається педагогічною діяльністю. Та чи достатньо лише пройти професійну підготовку для того, щоб бути гідним звання вчителя, щоб у повній мірі проводити навчально-виховний процес, призводити позитивний вплив на учнів, викликати потяг до знань, налаштовувати повноцінні відносини, та ще багато різних функцій. Щоб бути вчителем, недостатньо в повній мірі володіти своїм предметом. Наприклад, скільки компетентних математиків бути сумнівними викладачами. Отже, вчитель не тільки повинен знати, як донести свій матеріал до інших. Бути вчителем – це справжнє мистецтво управляти процесами навчання, виховання, розвитку та формування. Основа для цього є любов до дітей. Це природна якість, яку неможна виховати в себе. Але зважаючи, що педагогічна професія стала масовою, і не у кожного за багатьох педагогів є природний талант, є тенденція до пом’якшення цих вимог. Деякі спеціалісти вважають, що відсутність ярко виражених здібностей може бути компенсовано розвитком інших важливих професійних якостей – працелюбності, серйозного ставлення до своїх обов’язків, постійною роботою над собою. Але слід визнати, що такі стосунки з учнями будуть не щирими і таке спілкування щонайменше не буде приносити задоволення жодній стороні – ні вчителю, ні учням.

     На  дитину впливає багато людей і  явищ життя, родичі, шкільні товариші, так зване «вуличне середовище», інформація, набута з книжок та телебачення. Не все з цього переліку позитивно впливає на дитину. Щоб перебороти негативні впливи на вихованця, необхідно, щоб особистість вчителя найбільш яскраво, дійово і благотворно впливала на особистість учня. На вчителя покладена особлива відповідальність, тому що його головна задача – формування дитини, що є найголовнішим чинником, бо якими будуть результати праці педагога сьогодні – таким буде наше суспільство завтра.

     Враховуючи, що вчителю властиво мати справу з багатолюдним колективом, людина, яка вирішила обрати цю професію, по своїй натурі повинна прагнути спілкування з людьми, не бути замкненою, тому що згодом необхідність постійного спілкування з дітьми на необхідність бути завжди на людях може стати тягарем. Якщо з дитинства в людині закладена риса – любов до відкриття чогось нового в оточуючих, бачити людину в процесі становлення – це один з коренів, які живлять покликання до педагогічної праці. Для такої людини кожна особистість неповторна і своєрідна, і у вчительській праці вона знайде радість творчості, відкриваючи для себе світ кожної дитини. Тому що виховувати дитину – передусім знати її душу, бачити і відчувати її індивідуальний світ, і досягти високого рівня педагогічної майстерності можна тільки за умови наявності та бажання вміння туди зазирнути. Для педагога не повинно бути невиправних дітей, головне – глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини. Для цього важливо бути терплячим до людських слабостей, намагатися не тільки думати, а й співчувати, розуміти та відчувати найтонші спонукальні мотиви й причини дитячих вчинків. Ставити перед дитиною реальні вимоги, зважаючи на її вік та індивідуальні особливості, зважаючи, що це дитина. Уміння погасити конфлікт насамперед розумінням того, що ви маєте справу з дитиною розвивається на основі, педагогічного покликання, з розумінням і відчуванням того, що людина – це істота, яка весь час змінюється.

     Учителю не можна бути холодною, байдужою людиною, занадто безпристрасного вчителя  діти не люблять, ніколи не розкриваються перед ним. Але водночас треба вміти контролювати себе розумом, не піддаватися емоціям. Мистецтво й майстерність педагога саме й полягає в умінні поєднувати сердечність з мудрістю.

     Хоча  однієї любові, навіть найщирішої, дуже мало. Педагогічне покликання – важлива передумова успішного оволодіння педагогічною професією, але оволодіти нею в повній мірі можна лише в сукупності з працелюбністю. 

     Педагогічні здібності – визначальна складова частина педагогічної майстерності. Н. В. Кузьміна підкреслює, що від них залежить оволодіння педагогічною майстерністю. Питання про педагогічні здібності перебуває в стадії інтенсивної розробки. Педагогічні здібності - якість особистості, інтегрування, що виражається в схильностях до роботи з дітьми, любові до дітей, одержанню задоволення від спілкування з ними. Виділені головні види здібностей, які  поділяють на групи: провідні та допоміжні здібності.

     До  провідних належать:

     1. Організаторські. Проявляються в  умінні вчителя згуртувати учнів,  зайняти їх, розділити обов'язки, спланувавши роботу, підвести підсумки зробленому і т.д.

     2. Дидактичні. Конкретні вміння підібрати  й підготувати навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, зрозуміло,  виразно, переконливо й послідовно  викласти навчальний матеріал стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність і т.п.

     3. Перцептивні, що виявляються в умінні проникати в духовний світ вихованців, об'єктивно оцінювати їхній емоційний стан, виявляти особливості психіки, педагогічна пильність, спостережливість.

     4. Сугестивні здібності (експресивні) полягають в емоційно-вольовому впливі на тих, яких навчають.

     До  допоміжних належать:

     1. Комунікативні здібності проявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні відносини з учнями, їхніх родителями, колегами, керівниками навчального закладу.

     2. Дослідницькі здібності, що проявляються в умінні пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні ситуації й процеси.

     3. Науково-пізнавальні, що зводяться до здібності засвоєння наукових знань у обраній галузі.

     4. Емоційна стійкість – здатність  не піддаватися стресу. 

     ДИДАКТИЧНІ – це такі здібності, які складають основу вмінь викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, зрозуміло. Володіючи дидактичними здібностями, вчитель зуміє проявити винахідливість, щоб викликати розумову активність школярів, внести в навчально-виховний процес дещо нове, незвичайне, що зачіпає не тільки розум, але й почуття.

     Педагогічна майстерність учителя не обмежується  здібністю чітко і зрозуміло, доступно передавати інформацію дітям. Воно проявляється в умінні "розбудити", "розбурхати" розум дітей.

     ОРГАНІЗАТОРСЬКІ – виявляються, по-перше, у здібності організувати учнів, залучити їх у різні види суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості. По-друге, це здібності, що дозволяють учителеві організувати свою власну діяльність. Точність, акуратність, дисциплінованість, відповідальне ставлення до роботи, зібраність – всі ті якості особистості, які є наслідком організаторських здібностей.

     ПЕРЦЕПТИВНІ – це здібності, що лежать в основі вміння проникати у внутрішній світ дитини. «Треба вміти читати по людському  обличчю, – говорив      А. С. Макаренко, –  по обличчю дитини… Нема нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки душевних рухів. [7, 260.] Перцептивні здібності  дають вихователю вміння вловлювати тонкі та дуже складні питання психіки, бачити психічний стан школяра.

     Перцептивні здібності лежать в основі живого контакту учителя та учнів, тому що вчитель в деякій мірі живе життям своїх вихованців, і спрацьовує вміння бачити в людини все людське.

     СУГЕСТИВНІ  – це здібність за допомогою твердого вольового слова добиватися потрібного результату впливу, це емоційно-вольовий вплив,  що змушує учнів погодитися з настановою педагога, прийняти її. Сугестивні здібності – здатність переконувати. Том вони тісно пов’язані з авторитетом, вольовими якостями особистості вчителя ,його переконаністю у правильності своїх вчинків та дій. Доречно припустити, що між авторитетом особистості та сугестивними здібностями існує діалектичний взаємозв’язок. Але авторитет повинен надходити від дітей. Авторитет, який нав’язують не переконує, однією лише вимогливістю та твердістю впливу добитися неможна.

     КОМУНІКАТИВНІ – здібності, що дозволяють встановити правильні взаємовідносини з  учнями, що  породжує в ним довіру та доброзичливість, готовність взаємодіяти  з педагогом. Комунікативні здібності взаємодіють з організаторськими та разом забезпечують належний вплив на учнів, управління шкільним колективом, роблячи його ідейно спрямованим, з правильними міжособистісними відносинами.

     НАУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНІ (академічні) –  це здібність до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної галузі науки, що допомагає вчителю не відставати від сучасної думки, детально та вільно володіти навчальним матеріалом, творчо та послідовно підходити до проблем, які ставить перед ним навчально-виховна робота.

     ЕМОЦІЙНУ СТІЙКІСТЬ. Оскільки діяльність педагога належить до найбільш стресових, потребує самовладання й саморегуляції, емоційна стійкість необхідна щоб запобігти труднощів у педагогічній діяльності. У процесі педагогічної діяльності емоційна стійкість зменшує негативні наслідки сильних емоційних впливів, попереджає крайній стрес, сприяє виявленню готовності до дій у напружених ситуаціях. Це один із психологічних факторів надійності, ефективності й успіху діяльності в екстремальній обстановці, якою є педагогічна діяльність. Здатність витримувати надмірне збудження й емоційну напругу, що виникає під впливом факторів стресу, а також здатність зберігати без перешкод для діяльності високий рівень активації. Природно, що емоційна стійкість формується одночасно з розвитком цілісної особистості й залежить від типу нервової системи людини, його соціального досвіду, від придбаних раніше навичок поведінки, а також від рівня розвитку основних пізнавальних структур особистості. [12, 898]. 

     До  професійних якостей вчителя  також відносять ті, що здобуваються в процесі професійної підготовки, пов'язані з одержанням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські вміння й навички, педагогічна техніка, володіння технологіями спілкування, ораторське мистецтво й інші якості.

     Наукова захопленість - обов'язкова якість вчителя. Саме по собі воно може й не має безпосереднього значення, але без нього неможливий процес морального виховання. Науковий інтерес допомагає вчителеві формувати повагу до свого предмета, не втрачати наукової культури, бачити й учити бачити учнів зв'язок своєї науки із загальними процесами людського розвитку.

     Любов до своєї професійної праці - якість, без якого не може бути педагога. Що складаються цієї якості - сумлінність  і самовідданість, радість при  досягненні виховних результатів вимогливість, що постійно росте, до себе, до своєї педагогічної кваліфікації.

     Особистість сучасного вчителя, вихователя багато в чому визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто прагне вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути й носієм високої особистої культури. Прагнемо ми цього чи ні, але вчитель завжди є наочний зразок учням, зразок цей повинен бути своєрідним еталоном того, як прийнято і як слід себе поводити.