Історичний розвиток видів навчання

Якщо дидактичні принципи визначають вимоги щодо організації  процесу навчання, пояснюють, чому треба  вчити таким чином або іншим, то методи навчання дозволяють одержати відповідь на інше питання - як це необхідно  робити з урахуванням мети, завдань, специфіки предиета та іінших чинників.

Визначаючи метод навчання як спосіб взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, розглядаємо  тим самим учня як партнера вчителя, а навчання - як співробітництво  вчителя і учня. Методи навчання забезпечують зміну індивідуальності школяра, його розвитку і виховання. Але не варто шукати в будь-якому окремому методі можливість ефективного вирішення всіх проблем формування особистості школяра. Таких педагогічних ліків немає, тому необхідно оптимально використати всі методи навчання, організуючи сам процес навчання таким чином, щоб кожен учень брав особисту участь у ньому і щоб навчання приносило йому задоволення, давало насолоду, радість пізнання і спілкування з однокласниками й учителем.

Впровадженню певних систем навчання, методів вивчення окремих  предметів, конкретних ідей сприяє розробка педагогічних технологій.

Процес навчання передбачає певні форми його організації, які  пройшли довгий історичний шлях: індивідуальне  навчання, індивідуально-групове, класно-урочна система. Школа використовувала белл-ланкастерську систему, дальтон-план, мангеймську систему, метод проектів, план Трампа та інші форми. Найбільшого поширення одержав урок, який також пройшов багаторічний шлях удосконалення від традиційного комбінованого до нестандартних уроків у сучасній школі(уроки-екскурсії, уроки-прес-конференції; театралізовані уроки, уроки-аукціони тощо). Функціонують у школах факультативи, удосконалюється організація домашньої роботи, проведення додаткових занять і консультацій.

Вимоги результативності навчання сприяли науковій розробці шляхів оптимальної організації  навчальної діяльності школярів у різних формах навчання. Теорія педагогіки і практика школи знову звернулась до організації, поряд з індивідуальною і фронтальною до колективної та групової роботи учнів у ланках, бригалах, парах. Способи навчальної роботи школярів обумовлені відносинами між учителем і учнями у процесі вирішення  навчальних завдань. Відношення «вчитель - клас» - це фронтальна робота,

«вчитель-клас-учень» - колективна, «вчитель-група учнів» - групова, «вчитель-учень» - індивідуальна.

Усі питання, що розглядаються, пов'язані не тільки між собою, але  і з метою, засобами навчання, тому ефективність використання форм навчання визначається рядом факторів; позитивною мотивацією навчання школярів, оптимізацією навчально-виховного процесу, творчим  потенціалом учителя тощо.

Одним з компонентів процесу  навчання є контроль навчально-пізнавальної діяльності школярів (перевірка, оцінювання, облік). Основні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий. Успішність його проведення визначається реалізацією  функцій контролю (контролююча, навчальна, діагностико-коригуюча, стимулюючо-мотиваційна, виховна), основних вимог до його організації (об'єктивність, регулярність проведення, гласність оцінювання, естетичність ставлення до школяра, підготовка школярів до оцінювання результатів їх навчально-пізнавальної діяльності), оптимальним вибором  форм здійснення контролю (спостереження, усне опитування, письмовий, тестовий, програмований самоконтроль, взаємоконтроль, екзамени).

Міністерством освіти і науки  України, Інститутом педагогіки АПН  України розроблено критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у  системі середньої загальної  освіти, визначено рівні навчальних досягнень: початковий, середній, достатній, високий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Використана література

1. Алексюк А. А. Педагогіка  вищої освіти України. Історія.  Теорія. – К., 1998.

2. Варш М. Й., Ортинський  В. Л. Основи психології і  педагогіки: Навчальний посібник. –  К.: «Центр учбової літератури», 2007.

3. В.Г.Кузь, доктор педагогічних  наук, професор, академік Академії  педагогічних наук України; В.В.  Радул, доктор педагогічних наук, професор Кузьмінський А.І., Омеляненко  В.Л. Педагогіка у запитаннях  і відповідях: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 311с. - (Навчально-методичний комплекс  з педагогіки).

4. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. – Дрогобич: Коло, 2003. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

5. Волкова Н. П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2003.

6. Галузинський В. М., Євтух А. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища шк.., 1995. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.

7. Державна програма «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006 – 2010 роки // Постанова Кабінету Міністрів України від 07. 12. 2005 р. № 1153. Зайченко І. В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. – Чернігів, 2003.

8. Закон України «Про освіту». – К.: Генеза, 2002. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб., - К.: Знання, 2005.

9. Ковальчук Г.О. «Активізація навчання в економічній освіті (2003)». Конспект лекцій «Педагогіка».

10. Мазуха Д. С., Опанасенко Н. І. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2005. Мартиненко С. М., Хоружа Л. Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002.

11. Мосейнюк Н.Є.Педагогіка.  Навчальний посібник. 5-е вид., К.,2007.-656с.

12. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навн. посіб. [для студ. вищ. швн. закл-І/ В. Л. Ортинський - К.: Центр учбової літератури, 2009.

13. Падалка О. С. та ін.. Педагогічні технології: Навчальний посібник. – К., 1996.

14. Пальчевський С. С. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Каравелла,2007.

15. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. – Одеса: ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2002.

16. Педагогіка вищої школи. Навч. посіб. / 3. Н. Курлянд, Р. /. Хмелюк, А. в. Семенова та ін.; За ред. З. Н. Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / За ред. С. О. Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001.

17. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, 2-е вид. - К., «Освіта України», «КНТ», 2008. - 528 с.

18. Сікорський П. І. Кредитно-модульна технологія навчання: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004.

19. Чайка В. М. Основи  дидактики: Тексти лекцій і  завдання для самоконтролю: Навчальний  посібник.- Тернопіль: Астон, 2002.

20. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Анотація курсової роботи

Тема: «Історичний розвиток видів навчання»

Студентки: Подлєсної Катерини Олександрівни

Факультет: Технологій легкої промисловості

Кафедра педагогіки та методики професійного навчання

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Житеньова Людмила Вікторівна

Захищена   « ______ » _______________________  2012р.

 

Предметом дослідження даної курсової роботи  є  історичний розвиток видів навчання. Мета роботи – розглянути властивості, функції та структуру видів навчання. Був висвітлений зміст загальної освіти, розглянутий процес навчання як цілісної системи, переглянуті види та стилі навчання, проаналізовано діяльність учителя й учня у різних видах навчання та шляхи удосконалення процесу навчання.

Головним і найскладнішим явищем, що вивчає дидактика, є процес навчання. Саме в цьому процесі здійснюється та неперервно-розвиваюча і нерідко ніби таємнича взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, сутність якої полягає в тому, що соціальний досвід з усією його багатогранністю і складністю перетворюється в знання, уміння і навички учнів, в ідеали, якості людини, в її розумовий розвиток, ідейність і культуру. В цьому процесі власні потенції учня (прагнення до діяльності, внутрішні спонукання, життєвий досвід і пов'язані з ним переживання) розвиваються і набувають об'єктивного характеру, втілюючись у конкретні якості і властивості особистості, а також в її позитивний внесок у практику, життя.

Цільовий компонент процесу  навчання відображає усвідомлення педагогом  і прийняття учнями мети й завдань  вивчення теми, розділу чи навчального  предмета в цілому. Мета навчання соціально  детермінована. Вона визначається завданнями, висунутими суспільством перед школою, і відображеними в державних  документах про освіту.

Дидактична наука пропонує багато видів, теорій, концепцій навчання, які дають змогу на науковій основі ефективно і якісно навчати учнів. Вибір того чи того виду навчання залежить насамперед від професійної компетентності вчителя, структури змісту навчального  матеріалу, домінантних методів  і засобів навчання.

Термін "види навчання" в сучасній дидактиці найчастіше позначає характер взаємодії учителя й учнів  у процесі навчання. Розуміння  цієї взаємодії грунтується на теоріях  навчання, які по-різному пояснюють  суть дидактичного процесу, а тому й  пропонують його будувати різним способом.