Педагогічні умови використання ділових ігор у вищих навчальних закладах

 

 

 

 

 

Педагогічні умови використання ділових  ігор у вищих навчальних закладах

 

Розглянуто види ділових ігор як активних методів навчання. Описано  етапи ділових ігор та особливості  їх застосування в навчальних закладах.

 

Ключові слова: ділова гра, активні  методи навчання, оптимальні рішення, господарські ситуації, процес, математична  модель.

 

Актуальність дослідження. На сучасному  етапі розвитку освітнього простору в Україні виникла гостра необхідність орієнтації змісту і технологій навчання на розвиток індивідуальності майбутнього спеціаліста, які б у максимальному ступені були б спрямовані на професійне вдосконалення під час фахової підготовки. Такі підходи стали ще більш актуальними у зв’язку із входженням України у Болонський процес. Суттєвий потенціал у цьому аспекті мають інтерактивні технології навчання. Серед таких технологій чільне місце посідають ігрові технології [7].

 

На основі аналізу наукової літератури із досліджуваної проблеми [1; 2; 3] ми прийшли до висновку, що ігрова пізнавальна діяльність допомагає викладачеві сформувати у студентів певну систему вмінь і навичок, які сприяють підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців. Основними педагогічними завданнями сьогодні є формування пізнавальної активності, інтересу студентів до професії, залучення їх до процесу самовиховання. Не менш важливим є завдання комунікативного характеру, адже процес навчання відбувається в умовах спілкування педагога і студента.

 

Невідповідність стану розвитку комунікативних умінь майбутніх спеціалістів соціальної сфери потребам сьогодення, а також роль у цьому процесі ділових ігор обумовили напрямок наших досліджень. Відзначимо, що ділова гра спрямована на розвиток умінь аналізувати конкретні практичні ситуації і приймати рішення, в ході гри розвивається творче мислення, а також шліфуються уміння асертивного спілкування.

 

Останнім часом ділові ігри знаходять  широке застосування в різних галузях  підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. В основі ділової гри лежить імітаційна модель, що реалізується завдяки діям учасників гри. На семінарських заняттях із практичним використанням ігрової технології відбувається поглиблення і закріплення знань студентів, удосконалюються вміння застосовувати їх на практиці. Відзначимо, що в цілому ігрова діяльність виконує такі функції: комунікативну (засвоєння діалектики спілкування), ігротерапевтичну (перемога труднощів, які виникають у різних видах життєдіяльності), діагностичну (сприяння самопізнанню), соціалізаційну (включення в систему суспільних відносин). Ділова гра дає можливість студентам не боятись помилок і активізувати власний творчий потенціал. Учасники гри стають конкретними носіями виробничих відносин, які складаються в колективі.

 

Таким чином, серед зазначених функцій, які виконує ігрова технологія, значне місце посідає розвиток комунікативної компетенції. Ми повністю поділяємо думку Л.В. Барановської у тому, що «комунікативна компетентність – це здатність до ефективного спілкування, це такий рівень навичок взаємодії з людьми, котрий дозволяє індивіду в межах своїх здібностей та соціального статусу успішно функціонувати в даному суспільстві» [1, с.146].

 

Загальнодидактичний аспект ігрової форми занять розкритий  у роботах М.В.Кларіна [2]. Зокрема, автор наголошує, що діловим іграм притаманна: творчість, яка має імпровізаційний та активний характер; емоційність, суперництво та конкуренція; наявність прямих або опосередкованих правил, які відтворюють зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

 

Слід зазначити, що ділову гру необхідно відрізняти від інших активних методів навчання та соціально-психологічного тренінгу. Треба визнати, що в цьому питанні існує велика плутанина: терміни вживаються недбало і часом такі різні методи як групова дискусія, рольові ігри та ділові ігри позначаються загальним поняттям «ділова гра». Труднощі полягають у відсутності тих теоретичних критеріїв, на основі яких можна було б проводити порівняння.

 

Як уже  відзначалося вище, відмінною ознакою  ділової гри є наявність імітаційної  моделі. Коротко розглянемо структуру ділової гри (рис. 1).

  

ІГРОВА  МОДЕЛЬ 

 

 

Методичне забезпечення 

ігрові  цілі 

ролі і  функції гравців 

сценарій  гри 

правила гри 

Технічне  забезпечення

 

педагогічні цілі 

предмет гри 

модель  взаємодії гравців 

система оцінювання

 

  

ІМІТАЦІЙНА МОДЕЛЬ 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Структурна схема ділової  гри

 

Основою ділової гри є створення  імітаційної й ігрової моделей. Отже, імітаційна модель відображає обраний  фрагмент реальної дійсності, який можна  назвати прототипом чи об’єктом імітації, задаючи предметний контекст професійної діяльності фахівця у навчальному процесі. Ігрова модель є фактично способом опису роботи учасників про імітаційну модель, що передає соціальний контекст професійної діяльності фахівців.

 

Ділові ігри, які викладачі використовують у процесі розвитку комунікативної компетентності майбутніх спеціалістів, виконують певні педагогічні завдання як дидактичного так і виховного характеру. Зокрема, дидактичні педагогічні завдання гри полягають у: закріпленні системи знань в області конструювання ділової гри; удосконаленні навичок прийняття колективних рішень; розвитку у студентів комунікативних умінь. У свою чергу, виховні педагогічні цілі передбачають: спонукання студентів до творчого мислення; вироблення установки на практичне використання ділової гри; подолання психологічного бар’єру у спілкуванні. Ігрові цілі мають на меті розробку варіантів проекту ділової гри та демонстрацію прийомів створення ігрового контексту. Предмет гри – це предмет діяльності учасників гри, що у специфічній формі замінює предмет реальної професійної діяльності.

 

Сценарій – це базовий елемент  ігрової процедури. Під сценарієм  ділової гри розуміють опис у  словесній чи графічній формі  предметного змісту, який виражається  у характері та послідовності  дій гравців, а також викладача, що веде гру. У сценарії відображено загальну послідовність гри, зазначено основні етапи, операції та кроки. Практичний досвід дає підстави стверджувати, що найдоцільніше сценарій гри представляти у вигляді блок-схеми.

 

Ролі і функції гравців повинні адекватно відбивати «посадову картину» того фрагменту професійної діяльності, що моделюється в грі. В свою чергу правила гри – відображають характеристики реальних процесів і явищ, що мають місце у прототипах дійсності, що моделюється. При цьому, у правилах гри необхідно відобразити те, що як створювані в грі моделі, так і сама гра є спрощенням дійсності.

 

Система оцінювання гри повинна  забезпечувати, з одного боку, контроль якості прийнятих рішень з позицій  норм і вимог професійної діяльності, а з іншого боку – сприяти розгортанню ігрового плану навчальної діяльності.

 

Зазначимо, що залишаючись педагогічним процесом, навчальна ділова гра є  відтворенням контексту майбутньої спеціальності у її предметному  і соціальному аспектах. У такій  грі реалізується колективна форма навчальної діяльності, а також моделі діалектики професійної діяльності. У процесі гри засвоюються норми професійних та соціальних дій, а також принципи безконфліктного спілкування.

 

Моделюючи або імітуючи умови і  динаміку відносин між студентами, ділова гра служить засобом актуалізації, застосування і закріплення знань і засобом розвитку комунікативної компетентності. Цей ефект досягається за рахунок взаємодії учасників гри. Отже, для досягнення поставлених навчальних цілей передбачають реалізацію в діловій грі п’яти психолого-педагогічних принципів. А саме: імітаційного моделювання ситуації; проблемності змісту; рольової взаємодії у сумісній діяльності; діалогічного спілкування; двоплановості ігрової навчальної діяльності [5].

 

Коротко проаналізуємо названі  принципи. Принцип імітаційного моделювання  передбачає розробку імітаційної моделі майбутньої діяльності у соціальній сфері та ігрової моделі професійної  діяльності. Принцип проблемності змісту гри передбачає, що у предметний матеріал гри закладаються навчальні проблеми, побудовані у вигляді системи ігрових завдань комунікативного характеру, в яких міститься певний тип протиріч, які неодмінно необхідно розв’язати в ході гри. Принцип сумісної діяльності базується на імітації фахових функцій спеціалістів-психологів через їх рольову взаємодію. Принцип діалогічного спілкування і взаємодій партнерів є необхідною умовою співпереживання і розв’язку проблемної ситуації. Принцип двоплановості ігрової навчальної діяльності дає можливість проявити творчу ініціативу та зобов’язує викладача закласти в гру такі ситуації, при яких її учасники змогли б діяти свідомо.

 

Таким чином, практичну діяльність із розробки ділової гри варто  розпочинати із створення двох моделей  – імітаційної та ігрової. Імітаційна модель одержує своє втілення в таких компонентах як: мета, предмет гри, графічна модель взаємодії учасників, система оцінювання. Компоненти ігрової моделі – сценарій, правила, мета, ролі і функції гравців.

 

Творча активність особистості  у ділових іграх стимулюється тим, що гра дозволяє відчути значимість свого „я”, проявити творчість, оригінальність, ерудицію, акторські таланти. Тобто, при вдалому розподілі ролей кожний студент може у повній мірі самоствердитися.

 

Діяльність учасників гри оцінюється по трьох рівнях: діловому, комунікативному, етичному. Діловий рівень відображає ступінь підготовки, засвоєння матеріалу і професійні знання слухачів. Комунікативний рівень враховує культуру мовлення, лаконічність, логіку у відповідях, тобто комунікативні якості  мови.

 

Ділові ігри відносяться до категорії  найскладніших форм групової роботи. Практика показує, що недостатньо підготовлені ігри швидше шкодять, ніж приносять  користь. Широке використовування ділових  ігор дає можливість для обміну думками, виявлення розбіжності в інтерпретації тих чи інших теоретичних ідей, та передбачає удосконалення комунікативної компетенції на психолінгвістичному рівні.

 

Використання ділових ігор у  процесі навчання студентів створює  цілий ряд позитивних моментів:

 

- підвищується інтерес до навчальних занять і до проблем, які моделюються й розігруються;

 

- учасники гри набувають навичок  прийняття конструктивних рішень;

 

- самооцінка гравців стає більш  адекватною;

 

- реалізується системний підхід  до розв’язання поставленої проблеми, оскільки можна простежити хід прийняття рішень від початку до кінця в умовах «стиснутого часу».

 

Ділові ігри правомірно відносять  до числа нетрадиційних, активних методів  у навчанні, вони забезпечують:

 

- активність навіть тих студентів,  які, як правило, віддають перевагу мовчанню;

 

- комфортність навчання для  студентів, оскільки вони перестають  боятися негативних оцінок;

 

- удосконалення комунікативних  навичок студентів, оскільки активні  методи навчання дають змогу  їм більше висловлюватися;

 

- формування почуття професіонала у студентів уже у вузівській аудиторії;

 

- розвиток у студентів ряду  важливих здібностей (до спільного  прийняття рішень, до творчого  професійного мислення тощо);

 

- розвиток мислення, не просто  відтворюючи засвоєні знання, але  й використовуючи їх у практично орієнтованій діяльності, залучення студентів до вирішення проблем, максимально наближених до професійних.

 

Висновки: Оптимальність процесу  професійного становлення майбутніх  фахівців у значній степені забезпечується за рахунок використання у навчальному процесі ділових ігор. У статті розглянуто сутність ділових ігор та їх роль у процесі формування у студентів комунікативної компетентності. Висвітлено основні функції ділових ігор. Розглянуто та проаналізовано складові компоненти ділових ігор, а саме імітаційну та ігрову моделі. Охарактеризовано основні принципи, яких доцільно дотримувати моделюючи ділові ігри в навчальній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одним із перспективних способів підготовки рішень у скла-дних виробничих питаннях є розробка та проведення ділових ігор (ДІ).

 Ділову гру можна визначити  як імітацію господарської чи  ін-шої діяльності підприємства (організації, колективу) у навчаль-них,  виробничих або дослідницьких  цілях, яку група осіб виконує  на моделі об’єкта. 

 Ділова гра є важливим  методичним засобом дослідження  або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а та-кож навчання персоналу  за реальних виробничих умов.

 Основними ознаками ділових  ігор є: 

 ― наявність учасників гри  (дослідників, виробників), загаль-ним завданням яких є аналіз ситуації та прийняття рішень відпо-відно до призначеної посади;

 ― наявність керівника, завданням  якого є інформування про ситуацію, аналіз рішень учасників гри  та коригування; 

 ― створення певних умов, за яких учасникам треба аналізува-ти ситуації, що виникають, і приймати рішення;

 ― обов’язкова наявність  невизначеності, а подеколи —  й кон-флікту;

 ― неможливість цілковитої  формалізації ситуації;

 ― динамічність зміни ситуації  та залежність її від попередніх рішень учасників гри.

 Далі додаються такі ознаки  ділових ігор:

 ― існування проблеми чи  об’єкта управління;

 ― наявність системи стимулювання  або мотивів, що спонука-ють  учасників гри діяти «як у  житті».

 Оскільки в реальній дійсності  основою будь-якого розвитку є суперечності, то в діловій грі лише конфлікт, суперництво, подо-лання невпевненості можуть надати діям учасників активного ха-рактеру, зробити гру по-справжньому ефективною.

 В основу гри, як правило,  покладено модель об’єкта, напри-клад  виробництва, або, точніше, відображення такої моделі у сфері управління.

 Учасники гри, відповідно  до мети своїх дій, керуючись  прави-лами й інструкціями ведення  гри, а також наявними даними  сто-совно ситуації, формують свої  одиничні моделі гри.