Особливості педагогічної та акторської дії

Чернігівський Національний Педагогічний Університет ім.. Т.Г.Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему : “Особливості педагогічної та акторської дії”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 37 групи

філологічного факультету

Кисельової Ольги

 

 

 

Чернігів - 2010

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………...3

ПЕДАГОГІЧНА Й АКТОРСЬКА  ДІЯ……………………………………….4

УРОК - ТЕАТР ОДНОГО АКТОРА………………………………………..16

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….……25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Навчально-виховний процес у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для вчителя ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних суб’єктів – учителя й учня. Щоб цей взаємовплив був ефективним, у вчителя і учня мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності.

Педагогічне мистецтво  нерідко ототожнюють з театром  одного актора. Це цілковито відповідає життєвим реаліям. Тому для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. Система К. С. Станіславського – наука не лише про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні. Вона – важливий засіб для підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності.

Кожний хто обирає педагогічну професію, стикається з  тим, що в теорії педагогіки немає  розділу, присвяченого розвиткові практичних умінь на підсвідомому рівні. Якоюсь мірою цьому може зарадити театральна педагогіка. Однак своєрідно, завдяки постійному тренінгові. Здібності на рівні підсвідомості формуються постійною напруженою працею. Тренування потребує дотримання певних правил, виконання різноманітних численних вправ.

 

 

 

 

 

 

ПЕДАГОГІЧНА Й АКТОРСЬКА  ДІЯ

Досвід педагогічної діяльності показує, що педагогу недостатньо знань основ наук і методики навчально-вихованої роботи. Адже всі його знання і практичні вміння передаються дітям, які перебувають у дошкільних навчальних закладах, і учням у школі лише завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ними.

Педагогічне мистецтво  нерідко ототожнюється з театром одного актора. У цьому може добре прислужитися система К. Станіславського, який розглядає організаційну природу театральної творчості через природу людини – творця, актора. У ній уперше вирішується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система Станіславського – наука не тільки про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні.  В оволодінні майстерністю мистецького впливу на аудиторію вирішальну роль відіграють як природні задатки виконавців мистецької дії, так і здатність удосконалювати їх, яка набувається у процесі навчання, виховання, практичної діяльності. Працездатність – невід’ємна риса таланту.

Талант – це щаслива  комбінація багатьох творчих здібностей людини в поєднанні з творчою волею. К. Станіславський перелічує творчі здатності актора: спостережливість, вразливість, пам’ять, темперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, відчуття  нутрішнього і зовнішнього ритму й темпу, музикальність, щиросердечність, безпосередність, самовладання, винахідливість, сценічність тощо. Також актору потрібно виразні дані, щоб утілювати набутки таланту: гарний голос, виразні очі, обличчя, міміка, лінії тіла, пластика і т.ін.

 Усі ці властивості потрібні й педагогові – головній дійовій особі в театрі одного актора. Брак бодай однієї з перелічених ознак послабить педагогічний вплив. Отже, педагогові не завадить мати найкращі якості обдарованого актора. Для правильного розвитку, на думку Станіславського, талант потребує правильного живлення, правильної етики, правильної гігієни, правильного вправлення. Поживою для таланту є все, що підносить і ушляхетнює людський дух, людську думку. Такий вплив мають насамперед естетичні враження, наукове пізнання, піднесені захоплення.

Проаналізуймо причини  популярності багатьох педагогів серед своїх учнів. Впадає в очі одна повторювальність: чарівність – невід’ємна риса й педагога. Це суто педагогічна чарівність. І тому важливо, щоб чарівність у педагогічній діяльності викликала позитивні естетичні почуття, найважливіші чинники сумісності суб’єктів навчально-виховного процесу.

Сутність у процесі  спілкування педагога з учнями ´рунтується на принципах взаємодії, доброзичливості, принциповості й відповідальності. У спілкуванні педагог мусить обов’язково збагачувати учнів інтелектуально, морально, естетично, діяльнісно.

Педагог цього не виконає  або виконає неякісно, якщо не володітиме системою вмінь, навичок, необхідних для правильного пізнання й оцінки інших людей.

Спілкування обов’язково  передбачає формування в педагога та учнів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування: воно несе в собі естетичну характеристику – зовнішню і внутрішню подібність учасників спілкування, зумовлює певне ставлення до себе, а у спілкуванні виявляється й поведінковий компонент – слова і справи, адресовані педагогом учням і навпаки. Ці три компоненти – пізнавальний, експериментальний і поведінковий – нерозривно пов’язані між собою.

Робота педагога –  завжди творчість. Поза естетичним почуттям вона мислима. Тому розвиток почуттєвої сфери педагога, формування його стетичного досвіду – найважливіший із складників його педагогічної майстерності.

Педагог виступає як активатор співпереживання  і заражає учнів проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане в учнів педагогом, впливає й на самого педагога. У педагогічній діяльності стосунки з аудиторією залежать від самопочуття педагога. Кожний виступ актора, кожний урок учителя, кожна лекція професора – творчість.

Творче самопочуття в педагогічній дії з відомим повторюваним матеріалом завжди непокоїло і практиків, і теоретиків. Не випадково про це писав К. Ушинський: “Повторюючи двадцятий раз одне й те саме, вчитель, звичайно, не може говорити з тим натхненням, яке збуджує симпатію та увагу слухачів; а тим часом він не має жодної методики, яка дала б йому можливість відчувати і підтримувати цю увагу. Творчому самопочуттю педагога, особливо в перші роки діяльності, заважає м’язове напруження. Своєрідні судоми м’язів найбільше руйнують органіку творчої природи, погіршують здатність мислення, заважають вияву естетичних почуттів. Тому таким важливим для педагога є розслаблення, або релаксація. Тут може зарадити лише спеціальний тренінг.

Якщо спостерігати за роботою талановитого вчителя, впадає в око його природність, привабливість, працьовитість, уміння з першого погляду на аудиторію визначити міру спілкування з нею і багато іншого. Відбираючи кандидатів на вчительську професію, слід враховувати ці особливості, а формуючи майстерність, систему різних педагогічних умінь і навичок, берегти органічність майбутнього педагога, щирість і безпосередність як коштовні скарби. У творчості педагога неоціненними є природні людські якості, основою яких є темперамент, воля, сенситивність, реактивність, інтуїція, здорові інстинкти, своєрідність мови і мовлення тощо. Це матеріал, з якого під началом живого розуму створюються і педагог, і вчений, і актор, і вихователь.

Нерідко можна почути: “Це розумний педагог!”, але ще частіше ми переконуємося, що ця характеристика стосовно педагога не завжди визначає його чесноти. Блискучий розум, кмітливість без тренованих педагогічних умінь, інтуїтивного педагогічного бачення і передбачення, заповзятливість у творчому вирішенні навчально-виховних завдань нічого не варті.

Музикальність сприяє встановленню сумісності педагога з аудиторією, відчуттю внутрішньої гармонії у процесах спілкування та педагогічної дії.

Педагог мусить знати і відчувати аудиторію, з якою працюють, розуміти, на кого орієнтуватися і кому допомагати. Слід знати особливості людської реакції залежно від віку,статі, професійної спрямованості тощо.

Педагог має володіти арсеналом засобів для донесення учням свого досвіду. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Крім слів, голосу, інтонації, у розпорядженні педагога є ще жест, рух, ритміка тощо. Але найперше і найважливіше – очі! Передусім  мгають учителеві привернути до себе увагу.

Є кілька методів завоювання уваги аудиторії, крайні з них – пасивний і агресивний.

Пасивний метод полягає  в тому, що вчитель фокусує увагу аудиторії на своїй особистості. Послідовним, логічно струнким роздумом, поміркованою почуттєвістю збирається увага аудиторії в єдину педагогічну дію.

Агресивний метод протилежний  пасивному, цим шляхом ідуть сильні, розумні, експресивні педагоги, їхні почуття і воля звільняються через інтелект могутнім плином і миттєво привертають до себе увагу аудиторії. Зрозуміло, що кожний педагог виробляє свої індивідуальні засоби, користуючись якими він гранично наближається до одухотвореності й досягає найвищого ступеня.

 Хто хоче проникнути в таємниці володіння людьми, має проникнути в таємниці володіння самим собою. Доти, доки аудиторія залишається таємницею, педагог не здобуде влади над нею. Проте доки він не виробить майстерності підпорядковувати себе педагогічній меті, не осмислить своїх можливостей впливати на аудиторію, доти й вона не сприйме його інформацію. А.Макаренко висунув і розробив кілька важливих принципів педагогічного впливу, близьких за змістом і виконанням до сценічного мистецтва. До них належать “закон поступу колективу”, “система перспективних ліній”, “принцип паралельної дії”.

Педагогічна дія в  навчально-виховному процесі вигідно відрізняється від такої дії в театрі наявністю постійного колективу. Тому педагогові, справляючи вплив на особистість, важливо використовувати психологічну силу колективу, пам’ятати про постійний рух його        безперервний розвиток.

Послуговуючись цим, А. Макаренко формує наступний принцип – “систему перспективних ліній”. Істинним стимулом людського життя є завтрашня радість, спочатку слід організувати саму радість, покликати її до життя і встановити як реальність. Потрібно також наполегливо перетворювати прості види радості у складніші і по-людськи значущі.

Найважливіше, що ми звикли цінувати в людині, – це силаі  краса. Наступний принцип організації  і виховання в колективі – “принцип паралельної педагогічної дії”. “Виховуючи окрему особистість, ми повинні дбати про виховання всього колективу. Практично ці два завдання вирішуватимуться лише спільно і лише в одному загальному цілепокладанні

 В. Сухомлинський також вважав колектив визначальною силою у вихованні особистості, наголошуючи, що він існує як множина індивідуальностей. Виховна сила колективу ´рунтується на духовних багатствах кожної окремої людини. Щоб коллектив став виховною силою, потрібна спільна діяльність, одухотворена високим ідеалами, благородними моральними цілями.

Керуючи колективом, спрямовуючи його ність, педагог має володіти певними якостями, що сприяли б його спілкуванню з колективом та окремими учнями. Передусім це вміння володіти собою, керувати своєю поведінкою.

 Дослідник проблем поведінкової активності педагог В. Кан-Калик пропонує дотримуватися певних загальних правил для оптимізації спілкування з дітьми: о класу заходити бадьорим, упевненим, енергійним; загальне почуття в початковий період спілкування бадьоре, продуктивне, впевнене; наявність комунікативного настрою – яскраво виражена готовність до спілкування; енергійно виявляти комунікативну ініціативу, емоційну; налаштованість на діяльність, прагнення передати цей стан дітям; в аудиторії створювати потрібний емоційний стан; здійснювати органічне керування власним самопочуттям; у проведенні уроку і спілкуванні з дітьми (рівний емоційний настрій, здатність до керування самопочуттям, незважаючи на несприятливі обставини); домагатися продуктивності спілкування; здійснювати керування (оперативність, гнучкість, відчуття власного стилю спілкування, уміння поєднувати спілкування з методом впливу); мова (яскрава, образна, педагогічно доцільна, висококультурна); міміка (енергійна, виразна, педагогічно доцільна); пантоміміка (виразна, адекватна жестикуляції, пластична, емоційно насичені жести) .

Педагог, який веде клас за собою, стає для учнів “визначною, провідною виховною силою” (В. Сухомлинський).

Справжній майстер робить усе просто, ясно й природно. Проте досягають цього професійного вміння лише систематичною працею. Талант – це насамперед постійна й напружена робота над собою, самовдосконалення.

 Кожний талановитий педагог як митець – неповторний, а всі посередні схожі один на одного невмінням захопити учнів, повести їх за собою, передати їм багатство людського досвіду, культури, почуттів.

Той, хто на все життя обирає професію вчителя, має володіти бодай трьома особливостями: умінням шанувати і любити людей більше від себе; умінням усе життя поповнювати знання і збагачувати свій досвід теоретичний, практичний, естетичний; умінням передавати цей досвід учням.