Особливості педагогічної та акторської дії

 Ще одним шляхом до педагогічної майстерності є вивчення передового досвіду вихователів дошкільних навчальних закладів, учителів шкіл і т.д. Передових вихователів, учителів, тобто тих, хто досягає високих результатів, називають майстрами. Про них говорять як про людей, що опанували мистецтво викладання й виховання, високу культуру праці. Іноді про них говорять як про досвідчених педагогів.

За своїм змістом і сутністю педагогічна майстерність і педагогічний досвід подібні. Не кожний досвідчений учитель, вихователь – майстер, але кожен майстер педагогічної праці – це досвідчений вихователь, учитель, хоча досвід може бути невеликим.

Коли вчитель-початківець, здобувши теоретичну підготовку, веде практичну роботу, він набуває досвіду. У цьому разі досвід означає набуття практичних умінь, впровадження теорії у практику, формування майстерності вчителя. Отже, набуття досвіду є станом, щаблем у досягненні майстерності, якщо цей досвід осмислюється і стає особливим надбанням учителя. Досвідчений учитель, який досягає високих результатів, – це майстер.

Теорія і методика освоєння передового педагогічного досвіду оперує, поряд із загально педагогічними, і специфічними поняттями: передовий досвід, передовий педагогічний досвід, новаторський педагогічний досвід, опанування передового досвіду.

Направляючи на цікавий передовий  досвід яскраву педагогічну індивідуальність, ми прагнемо зрозуміти їхню сутність, вивчити технологію роботи такого вихователя, вчителя. Щоб цей аналіз мав наукове під´рунтя, потрібно усвідомити науково-методичні положення, які забезпечують якість процесу засвоєння досвіду.

Якою є система вивчення передового досвіду? Готуючись відвідати школу й учителя, слід дотримуватися такої послідовності: 1) визначити мету і завдання (для чого вивчається досвід?); 2) окреслити тематику (що спостерігати та аналізувати?); 3) виявити об’єкт вивчення (спостерігати і які об’єкти?); 4) зібрати фактичний матеріал (факти, що характеризують об’єкт); 5) зробити аналіз, узагальнення, висновки (типові риси вивченого досвіду, педагогічна сутність і значення, характеристика та об´рунтування системи роботи передового вчителя або школи); 6) порівняти виявлений позитивний досвід з уже відомим у педагогіці та методиці; 7) перевірити на практиці правильність висновків, ефективність прийомів і методів.

Ознайомлюючись із проблемами взаємодії  вчителя та учнів на уроці за матеріалами літературних джерел, спостережень у школі регляду фрагментів фільмів, оцінюючи передовий досвід, доцільно користуватися виробленими наукою критеріями, за якими визначається передовий досвід як гідний стати об’єктом вивчення й запозичення. Критерії передового педагогічного досвіду – це сукупність ознак, наявність яких дає змогу визначити конкретний досвід як передовий і рекомендувати для впровадження.

 До головних критеріїв належать: 1) новизна, спрямованість досвіду на оновлення навчально-виховного процесу (відхід від авторитарної системи навчання); 2) висока результативність і ефективність (зміна ставлення учнів до навчання, успішності); 3) оптимальність у досягненні ефективних результатів щодо формування знань, умінь і навичок учнів (засоби та прийоми, які полегшують, а не обтяжують роботу); 4) можливість творчого використання досвіду іншими (брак бар’єрів для запозичення досвіду); 5) практична значущість і реальна перспективність (що дає системі освіти цей досвід).

Вивчення передового досвіду –  це шлях до відкриття закономірних зв’язків між педагогічними явищами. Аналіз досвіду здійснюється найуспішніше тоді, коли поєднується з теоретичною роботою, без чого усвідомлення фактів є поверховим.

Наступним шляхом до майстерності в  педагогічному спілкуванні є творче самопочуття вчителя на уроці. Важливість творчого самопочуття для вчителя зумовлена тим, що воно сприяє інтенсифікації мисленнєвої діяльності, зрівноваженню процесів подразнення й гальмування, зняттю надмірного збудження, уникненню байдужості. Педагог, самопочуття якого на уроці є творчим, працює натхненно, виважено, впевнено. Він орієнтується на діалог, співпрацю з учнями.

Класичною для теорії та практики педагогічної майстерності є праця Ю. Ломової “Творча лабораторія вчителя”. Уважне ознайомлення з нею дасть можливість визначити ознаки творчого й ремісничого самопочуття вчителя, психофізичні і соціально-педагогічні умови досягнення творчого самопочуття, опанувати способи вироблення за допомогою механізмів самовиховання, самоконтролю і самокорекції, оволодіти техніками релаксації, самонавчання, амоналаштування на публічну діяльність.

У забезпеченні творчого самопочуття  важливу роль відіграє емоційне налаштування вчителя на урок, зокрема на діалог з учнями, під час якого відбувається спільне пізнання. Важливо зрозуміти, що стосовно робочого самопочуття педагог перебуває зовсім у різних ситуаціях до зустрічі зі своїми учнями, і коли входить до класу, сповнює учнів очікуваннями чогось нового, вносить в атмосферу своє почуття, відтінки свого настрою, ставлення до дітей. Ці ситуації потребують від учителя різних внутрішніх станів, змісту і форми мовлення, навіть одягу, зачіски, ходи. Заходячи до класу, вчитель-майстер несе виваженість, доброту, відкритість у спілкуванні. Ці якості педагога – важливий інструмент побудови майбутнього діалогу з учнями. А звідси й прагнення збудити в собі ці почуття, налаштувати свій розум і серце на хвилю саме тих учнів, до яких іде. Етап психологічного налаштування на урок і дає вчителю змогу попрацювати над собою таким чином, щоб учні побачили й почули вчителя, який приваблює їх. Цей стан – обов’язковий елемент професійної роботи педагога-майстра.

У роботі вчителя над собою чільне місце відводиться й самовихованню конструктивного, або, за термінологією психологів, позитивного мислення. Важливо формувати в собі оптимістичне самопочуття (згадаймо А. Лінкольна: “Люди щасливі настільки, наскільки вони сповнені рішучості бути щасливими”). Позитивні установки щодо себе і свого життя повинні нагадувати про відповідальність за себе перед собою та перед іншими людьми. І знову геній А.Макаренко підкреслює: “…щасливою людиною потрібно вміти бути”. Отже, якщо педагоги не байдужі до свого професійного щастя і бажають навчатися, як “уміти бути” щасливим учителем, – міркуйте разом з авторами запропонованих книжок, шукайте власних шляхів.

У ході вивчення дидактики, галузевих  методик у студентів сформувалося уявлення про техніку і методику розробки уроку. Чи можна ще на етапі розробки задуму уроку спрогнозувати розв’язання одного із головних питань сучасної школи – як наблизити урок до учнів, зробити їхнє навчання активним, успішним і особистісно привабливим? Один із напрямів розв’язання цієї проблеми – створення ситуації діалогу на уроці.

Створити ситуацію діалогу на уроці  – означає так організувати навчання, щоб забезпечити умови: а) для активної позиції учня в пізнавальній діяльності, її переходу в самодіяльність; б) для самовираження учня в навчанні, самореалізації і самоутвердження; в) для задоволення природної потреби учня в міжособистісному спілкуванні з учителем та однокласниками під час пізнавальної діяльності; г) сприймання вчителем і учнями себе як особистостей, які мають однакові права на повагу, і намагаються досягти взаєморозуміння на уроці.

Сучасні дослідники педагогічної майстерності відводять педагогічному тактові важливу роль у професійній діяльності вчителя. І.Синиця зазначає: “Педагогічна майстерність – це не тільки висока й усебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння домогтися, щоб кожне слово дійшло до учнів, було повністю ними сприйняте, пережите і засвоєне. А досягти цього, не володіючи педагогічним тактом, учитель не зможе”. Цю думку тизує Ю. Азаров: “Якщо педагогічна техніка є формою організації поведінки вчителя, вихователя, темпераменту, переконань, поглядів, то педагогічний такт виступає і як регулятор цієї форми, і як засіб, за допомогою якого педагог може організувати вплив на особистість дитини, вивірити результативність цього впливу .

Увага дає вчителеві змогу вибірково  сприймати ситуацію педагогічної взаємодії, співвідносячи її з метою та завданням діяльності, контролювати реалізацію заздалегідь розробленої програми педагогічної взаємодії. Увага вчителя є своєрідним регулятором активності професійної діяльності. Особливості уваги вчителя визначаються специфікою педагогічної діяльності. Об’єктом уваги має стати внутрішній світ учня, а також система організованої педагогічної взаємодії, що формує духовність, особистісну зрілість.

Через живе та безпосереднє спілкування педагога з дитиною здійснюється найголовніше в педагогічній діяльності – вплив особистості на особистість. У зв’язку з цим комунікативні здібності та вміння педагога набувають ролі професійно-педагогічного спілкування і залежать від рівня сформованості комунікативної культури. Природною основою комунікативної культури є комунікабельність людини. Під комунікабельністю розуміють здатність відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми. Некомунікабельні або малокомунікабельні вчителі швидше втомлюються, відчуваючи психологічні перевантаження, оскільки цей вид активності не властивий їхній природі 

Культура зовнішнього  вигляду педагога – не просто особиста справа, це обов’язкова професійна вимога, яка ставиться перед учителем унаслідок специфіки діяльності. Уміння ефективно репрезентувати себе у спілкуванні з учнями, впливати на них позитивною енергетикою свого погляду, посмішки, жесту, заражати привабливістю своєї особистості – усе це свідчить про майстерність спілкування вчителя

Зовнішній вигляд педагога, одяг, постава, очі, міміка, рухи – усе має свою мову. Саме за допомогою міміки і пантоміміки вчитель транслює учням і своє ставлення до них, і міру захоплення предметом, який викладає, і рівень своєї культури взагалі. Учні йдуть назустріч учителю, який розуміє їх і збуджує позитивні почуття, даючи можливість задовольнити свої пізнавальні та оціогенні потреби. Здатність володіти собою є показником діяльності вчителя- майстра. Саме ця здатність дає йому можливість бути витриманим і наполегливим у здійсненні педагогічних задумів, у ситуаціях конфліктної взаємодії, підтримує працездатність протягом тривалого часу. Не випадково В.Сухомлинський називав працю вчителя “роботою серця та нервів” (“Сто порад учителю”). У роботі вчителя емоційна стабільність є тією якістю, без якої неможливе успішне виконання ним своїх функцій. Здатність керувати собою характеризує сформованість багаторівневої системи саморегуляції особистості. Психологічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних і змістових аспектів. На формування саморегуляції впливають характеристики нервової діяльності, особистісні якості, а також система виховання. Проблема психологічної саморегуляції у професійній діяльності вчителя найчастіше розглядається в контексті керування педагогом внутрішнім самопочуттям, психологічним налаштуванням на подальшу діяльність. У зв’язку із цим під саморегуляцією розуміють створення вчителем потрібних або бажаних станів, тобто таких, які забезпечують ефективність дії. сихологічне налаштування – це створення стану готовності до виконання певної діяльності. . Професія чителя відома, кожен студент ВНЗ уявляє її по-своєму, у ожного є свій власний погляд на ті вимоги, які ставляться еред фахівцем. Студентські уявлення не можуть охопити сієї складності і багатогранності педагогічної діяльності, отрібна тривала праця для проникнення в її глибинні ластивості. У кожного студента ВНЗ є певна установка на авершеність (незавершеність) професійного розвитку, що изначається, з одного боку, недостатньо високим і новим івнем сформованості професійного ідеалу, а з іншого – уб’єктивністю самооцінки. Для досягнення високого рівня рофесіоналізму необхідна власна ініціатива з професійної амоосвіти, самовиховання, саморозвитку, знання і дотримання ізних шляхів майстерності в педагогічному спілкуванні.

УРОК - ТЕАТР ОДНОГО АКТОРА

Звичайно, вибудувати педагогічну  дію за принципом театральної  на уроці — справа зовсім не проста. Ще важчою вона є в межах школи.

Зрозуміло, колективна дія  акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж педагогічна дія в класі, де педагог-актор має відразу ж стати педагогом-режисером, віддавши свої акторські функції учням. Постає питання, як зробити учнів діяльними, не байдужими до вчителя, теми уроку. Більше того, як зробити їх щасливими від перебування на уроці, у школі в цілому, від спілкування з учителем на уроці і учителями в школі.

Для вчителя, починаючи  зі студентських років, важливо опанувати  курс практичного педагогічного  мистецтва. З чого слід починати? З  осмислення педагогічної дії, це характерно і для театральної школи.

Станіславський пропонував різні варіанти початку роботи з  учнями, наприклад організацію самодіяльного  спектаклю, в якому діти за власним  вибором виконували б ролі чи імпровізації, відвідували і обговорювали театральні спектаклі, брали участь у дискусіях тощо. Але в усіх цих випадках він спрямовував учнів до певної мети, допомагаючи усвідомити сутність того мистецтва, якого вони прийшли навчатися.

Мистецтво актора — це мистецтво сценічної дії. У театрі лише те набуває сили і переконливості, що виражається через дію. Дія є головним засобом сценічної виразності. Через активну цілеспрямовану органічну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний задум твору. Цьому завданню мають підпорядковуватись артистична техніка і творчий метод, якщо під дією розуміємо живий органічний процес, спрямований на здійснення визначеної мети.

Педагогічну дію єднає  з театральною їхня органічність, що зумовлює процес творчості за законами самої природи. Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати, а не уявлятися такими, що мислять, переживають, діють. Однак в органічності приховується і відмінність між актором і педагогом, а отже, й між відповідними діями. Якщо перший має навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб'єктів, що його оточують, в умовах художнього узагальнення, то другий, концентруючи в собі акторсько-режисерські можливості, — доводити результати свого впливу до художнього узагальнення. Якщо акторові доводиться на сцені по-новому навчатися всього, що йому вже знайоме в житті, то педагогові слід навчатися бути природним, самим собою, тобто вчителем з поглибленим баченням життя через призму своєї професії. Проте і йому не завадить систематично тренувати органічність дії для умов публічності. Досконалість і акторської, і педагогічної професії слід відкривати в їх труднощах. Доказ цього — слова Станіславського: "Пам'ятайте, моє завдання — навчити вас важкої праці..."