Педагогічні умови використання ділових ігор у вищих навчальних закладах

 Підготовка й розроблення ділових ігор вимагають значної кі-лькості часу. Попри труднощі проведення, практична спрямова-ність вигідно вирізняє їх порівняно зі звичайними традиційними методами навчання.

 Нині існує чимало різних  видів, визначень і класифікацій  ДІ.

 Ділова гра — це відтворення  діяльності керівників (менеджерів), управлінських кадрів, ігрове моделювання  системи управління.

 Під діловою грою розуміють  процес розроблення і прийняття  рішень за умов постійного багатокрокового уточнення необхід-них чинників, аналізу інформації, що додатково надходить і роз-робляється поетапно під час гри. Параметри обмежень крок за кроком можуть змінюватися, тому виникають дедалі нові специ-фічні виробничі ситуації, розв’язання яких має підпорядковува-тися загальній меті ділової гри.

 Ділові ігри, на відміну від  інших традиційних методів навчання, дають змогу повніше відтворювати  діяльність менеджерів (керів-ників), виявляти проблеми і причини  їх появи, розробляти варіан-ти вирішення проблем, оцінювати кожен із них, приймати рішення і визначати механізм його реалізації. Це вможливлює розгляд проблеми не в загальному плані, а як конкретну проблему, що випли-ває із господарської діяльності конкретного підприємства.

 Згідно з метою використання  ділові ігри можуть виконувати  різні функції: навчальні, виробничі  або дослідницькі.

 Навчальні ділові ігри застосовують  під час навчання керів-ників,  менеджерів, спеціалістів, магістрів  з метою розвитку навичок і  вмінь практичного використання теоретичних знань в процесі виконання службових обов’язків, тобто в практичній діяльності.

 Навчальні ділові ігри сприяють  активізації навчального про-цесу  і суттєво прискорюють формування  у студентів комплексу теоретичних  знань, умінь і навичок, які впливають на підвищення ефективності діяльності управлінця.

 Метою виробничої ділової  гри є розробка: системи управ-ління  на підприємстві, організаційного  механізму впровадження нових  методів господарювання, прогнозування  подальшого роз-витку підприємства.

 Ділова гра має такі елементи:

 ― назву; 

 ― навчальну мету;

 ― склад учасників; 

 ― вихідну інформацію та  порядок проведення;

 ― підбиття підсумків. 

 Дослідницькі ігри використовують  у разі перевірки гіпотез, нових  принципів організації та технології робіт тощо.

 Слід мати на увазі, що  переважно мають висловлюватися  сту-денти, а не викладач. Він  відкриває дискусію, підтримує рівновагу  між учасниками ділової гри  і керує нею за допомогою  запитань.

 Практика проведення ділових  ігор показує, що за неправиль-ної організації, без чітко встановленого регламенту часу на її за-вершення не вистачає. Тому викладач має чітко встановити рег-ламент, постійно стежити за часом, щоб його вистачило на цілковитий розгляд проблеми і висновки. Обов’язок викладача — довести до свідомості учасників гри основні положення та ви-сновки, дати чітке резюме, показати учасникам гри, чого їм вда-лося досягти. Незавершеність заняття, тобто невдале підбиття підсумків ділової гри, може знецінити всю попередню роботу з її проведення.

 Особливу увагу слід звернути  на підготовку роздаткового ма-теріалу:  опис ділової гри, методичні  рекомендації для учасника ДГ, довідкові матеріали, таблиці,  потрібні для оброблення інформації  та підготовки відповідного рішення. 

 Вихідну інформацію студентам можна надати раніше або на занятті.

 Викладач має пояснити учасникам  ділової гри її особливості,  комплексний характер, порядок проведення  та обговорення, а та-кож звернути  увагу студентів на критерії  оцінки результатів ДГ.

http://www.rusnauka.com/2_ANR_2010/Economics/6_57510.doc.htm

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ілові ігри є імітаційними методами рольового навчання. Вони активізують  процес засвоєння знань, навичок і умінь. Максимальна наближеність до реальної і практичної діяльності керівників і спеціалістів досягається шляхом використання моделей реальних соціально-юридичних систем. Учасники гри виступають у різноманітних ролях і приймають управлінські рішення, що узгоджуються з інтересами цих ролей. Найчастіше гравцям доводиться приймати рішення в конфліктних ситуаціях. При проведенні ділових ігор виникає можливість отримання зворотнього зв'язку. У ході гри людина може не лише придбати нові уміння, але й експериментувати з різноманітними стилями відношень між партнерами.

 

Навички вирішення конфліктних  ситуацій можуть переноситися людиною  з ігрової ситуації до реального  життя, допомагаючи їй у міжособових  проблемах, що виникають не лише у  фаховій сфері.

 

Непередбачуваність ділової гри робить її специфічною формою пізнавальної діяльності. Ділові ігри збільшують результативність навчання за рахунок глибини і швидкості засвоєння інформації, дозволяють у короткий термін опанувати методами прийняття рішень.

 

Ділова гра несе в собі такі навчальні цілі:

 

навчання вирішення конкретного  управлінського завдання;

 

навчання аналізу вихідної ситуації, можливих альтернатив і їхніх  наслідків для відповідного виду діяльності;

 

перевірка рівня підготовки у відповідному виді діяльності;

 

навчання прийманню управлінських  рішень в екстремальних ситуаціях.

 

Теоретичні основи формування ділової  гри. Питання про розвиток творчих  здібностей майбутніх спеціалістів, розвиток їхньої індивідуальності і  самостійності допомагає вирішити завдання впровадження активних форм і методів навчання. Одним із таких методів є застосування ділових ігор у процесі підготовки і перепідготовки кадрів. В даний час у світі використовується понад 2000 ділових ігор. Експериментальне ігрове моделювання почало інтенсивно розвиватися із середини 50-х років. Перші ігри були розроблені в США (1955 р. - Rand Corporation, 1958 р. - Американська асоціація керування). Поширюються і впроваджуються ділові ігри в Англії, Канаді, Японії, Франції, Німеччині, Польщі та ін. У нашій країні в 1966 році була створена перша великомасштабна гра «Реформа», у 1968 році ділова гра «Астра» (Ленінградський фінансово-економічний інститут, професор І.М.Сироєжкін). Були створені декілька наукових центрів з розробки теорії і практики ділових ігор (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Новосибірськ, Челябінськ і ін.), постійно проводяться семінари за активними методами навчання.

 

Особливо широко ділові ігри почали використовуватися в останні  роки. Зростання злочинності, необхідність неформальної підготовки спеціалістів стали стимулом до широкого застосування ігрового моделювання в навчальному процесі вищих закладів освіти МВС України.

 

Ділову гру можна розглядати як «моделювання за реальною діяльністю спеціаліста» у тих або інших  спеціально створених педагогічних ситуаціях. Ділова гра (далі по тексту ДГ або ДІ) виступає як засіб і метод підготовки й адаптації до професійної діяльності і соціальних контактів.

 

Б.Г. Ананьєв, один з фундаторів вітчизняної  психологічної науки, пише, що гра  займає головне місце в соціальному формуванні людини, як суб'єкта пізнання і діяльності. У штучно відтворених умовах людина програє різні життєві і професійні ситуації, що необхідно для її розвитку, зміни соціальних позицій, ролей у суспільстві, для формування професійних інтересів, потреб і навичок. Французький учений Р. Калуа у своїй роботі «Структура і класифікація ігор» визначає загальні характеристики, відповідно до яких гра є вільною (в учасника немає ніяких зобов'язань), ізольована в часі і просторі, регламентована правилами, в ній створюється і підтримується висока емоційно-інтелектуальна напруга учасників через систему керування їхньою взаємодією.

 

У реальній дійсності коло необхідних для життя і роботи знань постійно розширюється, а можливості їх засвоєння  не безмежні. Найважливішим завданням стає не тільки уміння відбирати необхідні знання, систематизувати їх, але й уміння перетворювати ці знання, наблизити їх до сьогоднішніх життєвих і професійних ситуацій, практики, до реальної професійної діяльності. Це означає, що ДГ, як метод активного навчання, допомагає у теоретичному і практичному аспекті підготовки спеціалістів. ДГ як метод навчання дозволяє «прожити» визначену ситуацію, вивчити її в безпосередній дії. ДІ дозволяють моделювати різноманітні виробничі ситуації, проектувати засоби дій в умовах запропонованих моделей, демонструвати процес систематизації теоретичних знань за рішенням визначеної практичної проблеми. Професійна діяльність спеціалістів юридичного профілю носить достатньо різноманітний характер, тому застосування ДІ в підготовці спеціалістів органів внутрішніх справ, допоможе активізувати процес навчання і зв'язати його з майбутньою фаховою діяльністю.

 

Дослідники встановили, що при лекційному поданні матеріалу засвоюється 20% інформації, у той час як у діловій грі – 90%. Введення і широке застосування ДІ у ВЗО МВС України дозволяє зменшити час, відведений на вивчення деяких дисциплін на 30-50% при більшому ефекті засвоєння матеріалу. Цей чинник є дуже істотним для більш частого застосування ДІ в умовах навчання при постійному часовому дефіциті.

 

Отже, оцінюючи роль ДІ в підготовці і перепідготовці кадрів можна виділити такі параметри:

 

- застосування в ДІ моделей  реальних соціально-юридичних систем  дозволяє максимально наблизити  процес навчання до практичної діяльності керівників і спеціалістів;

 

- прийняття управлінських рішень  у ДІ здійснюється її учасниками, що виконують відповідні ролі, а оскільки інтереси різних  ролей не збігаються, то рішення  необхідно приймати в умовах  конфліктних ситуацій;

 

- проведення ДІ є колективним навчанням, у результаті гри формується колективне уявлення при захисті думки своєї групи гравців і критики інших груп.

 

У ДІ спеціальними засобами створюється  визначений емоційний настрой гравців, що допомагає активному вмиканню тих, кого навчають, у рішення досліджуваної проблеми.

 

Характеристика основних імітаційних  методів активного навчання. У  ігровому імітаційному моделюванні  широко подані ДІ (юридичні, політичні, виробничі, дослідницькі, навчальні), атестаційні  ігри для добору і призначення кадрів, для оцінки рівня їхньої кваліфікації; організаційно-діяльні ігри для рішення регіональних проблем; інноваційні ігри для розв’язання задач, рефлексивні ігри щодо зняття стресів і формування інноваційного мислення; пошуково-апробаційні ігри для вироблення конкретної програми діяльності колективом і т.і.

 

Існують певні основні характерологічні ознаки імітаційних методів активного  навчання. Метод аналізу конкретних ситуацій полягає у тому, що курсантам  або слухачам подається ситуація, пов'язана з деякими моментами функціонування конкретної ситуації соціально-правової системи. Задача слухачів та курсантів – колективне прийняття управлінського рішення в конкретній ситуації. Для активізації заняття можуть бути організовані групи, кожна з яких пропонує свій варіант рішення (у вигляді рецензії або публічного захисту). Підсумок підводять викладачі, що відповідають за проведення занять.

 

Характерологічною ознакою аналізу  конкретної ситуації є:

 

наявність моделі соціально-правової системи, стан якої розглядається в деякий дискретний момент часу;

 

колективне вироблення рішень;

 

багатоальтернативність рішень;

 

єдина ціль групи при виробітку  рішень;

 

наявність системи групової оцінки діяльності тих, кого навчають;

 

наявність керованої емоційної  напруги тих, кого навчають.

 

Застосування методу аналізу конкретних ситуацій доцільно в тих випадках, коли розглядається окрема, відносно складна організаційна, юридична або  управлінська задача, єдине правильне  рішення або правильне рішення  котрої заздалегідь відоме викладачу. Йому належить останнє слово при підведенні результатів.

 

Рольові ігри. У таких іграх звичайно відпрацьовується уміння керувати людьми. До 40% усіх питань, що розглядаються  керівником, відноситься до управління колективом, тобто успіх керівництва залежить від уміння керівника взаємодіяти з іншими людьми. Для проведення гри необхідно моделювати керуючі системи, що входять до структури конкретних соціально-правових систем.

 

Серед учасників гри при розборі  запропонованих ситуацій розподіляються ролі, що можуть носити груповий характер. Задача гри – вироблення для виконавця кожної ролі на кожному етапі гри оптимальної стратегії поведінки.

 

Характерологічні ознаки рольових ігор:

 

наявність моделі керуючої системи, включеної  в конкретну соціально-правову систему;

 

наявність ролей;

 

розходження рольових цінностей учасників  гри, що виконують різні ролі (компетентність);

 

взаємодія ролей;

 

наявність загальної мети у всього ігрового колективу;

 

багатоальтернативність рішень;

 

наявність системи групової або індивідуальної оцінки діяльності учасників гри;

 

наявність керованої емоційної  напруги;

 

на відміну від аналізу конкретних ситуацій у рольових іграх необхідна  наявність моделі керуючої системи;

 

Рішення, прийняте курсантами або  слухачами, впливає тільки на керуючу систему, а не на об'єкт керування, комплекс-модель керуючої системи носить динамічний характер, де є рольові відносини, у яких спілкування може залежати від взаємодій між партнерами.

 

В процесі рольової взаємодії у  курсантів (слухачів) розвивається вміння входити в непритаманні їм ролі, визначати характер всієї діяльності, права й обов’язки, пов’язані з певною роллю.

 

Імітаційні ігри. Імітаційні ігри - це ігри з різною цільовою спрямованістю, для яких не властиві деякі з перерахованих  характерологічних ознак рольових ігор. У такій грі може бути тільки одна роль («Слідчий»), яка тиражується кожним учасником, котрий, у свою чергу, готує власне рішення.

 

Відсутніми є модель управлінської  системи та об'єкт керування, залишається  тільки модель середовища, у якій необхідно прийняти рішення. Тут моделюється діяльність конкретних керівних робітників або спеціалістів. Відсутня також конфліктна ситуація.