Особливості поетики народних творів про козаччину, зібраних Я.Новицьким на території запорізької області в ХІХ столітті

 

Колискові

Ой ну люлі, люлі,

Налинули гулі,

С попової клуні,

Та сіли на люлі,

Стали думать і гадать,

Чим Павочку годувать:

Чи кашкою, чи медком,

Чи солодким яблучком?

Нянька Пелагея Самарская, 14 л.,

д. Краснокутовка Ал., у., 1889 г.

АНАЛІЗ ПОЕТИКИ КОЛИСКОВОЇ

• використання найпростішої загальновживаної лексики( клуня, гулі,кашка, медок, яблучко);
• епітети (попова клуня, солодке яблучко);
• заколисувальні вигуки-кліше "Ой ну люлі, люлі";
• використання здрібніло-пестливих форм (Павочку, кашкою, медком, яблучком);
• монолог матері, звернений до дитини .

   

Колядки

Чи дома-дома дядько Хома?

Сидить же він в кінці  столу,

А на йому шуба – люба,

А на шубі – поясочок,

На поясочку – калиточка,

А в калиточці – сім  селезеньків.

Сьому – тому – по селезеньку,

А нам, братці – по періжечку,

А старім бабам – по паляниці,

Шоб плодились телиці,

Ще й чорні ягниці!

Александра Савченко, 20 лет,

с. Тарасовка Ек. ó., 3 дек. 1913 г

АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ  КОЛЯДКИ

• заспів: " Чи дома-дома дядько Хома?"
• власне колядка:

 Сидить же він в кінці столу,

А на йому шуба –  люба,

А на шубі – поясочок,

На поясочку –  калиточка,

А в калиточці  – сім селезеньків.

• поколяді:

Сьому – тому – по селезеньку,

А нам, братці –  по періжечку,

А старім бабам  – по паляниці,

Шоб плодились  телиці,

Ще й чорні  ягниці!

• господаря славлять за багатство та заможність.

Пісні про кохання

Ой гаю, мій гаю,

На воронім коні граю,

Розсердилась дівчинонька,

Що я її не займаю.

Того її не займаю,

Що сватати думаю;

Того не горнуся, –

Шо слави боюся.

– Чі ти гарний,

чі багатий.

Чи високо несешся?

Чи ти мене вірно любіш,

Чи з мене смієшся?

Ой піду я до кімнати,

Лежить мілий на кроваті,

Він до мене не говоре, –

І словечка не промове.

Ой як мені говоріти,

Хотять мене оженити,

А я з нею жить не буду,

Тебе, мила, не забуду.

Прокинуся опівночі,

Не сплять мої карі очі,

Не сплять вони, не дрімають,

Міленької дожидають.

Евфим Сошенко. Ольгинское,

Мариуп. у., 1874 г.

АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ  ПІСНІ  ПРО  КОХАННЯ

• повтори: Ой гаю, мій гаю; Не сплять вони, не дрімають;
• постійні епітети: вороний кінь; карі очі;
• тавтологія : не сплять…не сплять; чи…чи…чи…;
• зменшувальна  лексика : дівчинонька, словечко, міленька;

Козацькі пісні

Козак умирает от ран

Посылает коня известить родных (1908).

Козак умирает  от ран и посылает коня известить родных.

(Смешаны две песни 1 - 6 и от 7 до конца) (1894).

Ой ремезе, ремезочку,

Не мости гнізда над Десною,

Десна – весна – вода пребуває,

Вона твоїх діток витопляє;

Помости гніздечко в степу при долині,

В зеленій діброві на дубині,

Де козак лежить,

Кінь вороний стоїть,

Сиру землю бьє, вибиває,

Землі цілющої,

Води живущої досягає,

Помазати рани порубані,

Порубані, постріляні;

Шо порубані –

То ті кровью зійшли,

Шо постріляні –

Ті до серденька дійшли.

Ой біжи ж ти, коню.

Коню вороненький,

До мого отця,

До рідної неньки;

Та не хвались, коню,

Шо я с турком бився,

Та похвались коню,

Шо я оженився:

Узяв собі жінку – паняночку,

В чистім полі земляночку,

Узяв жінку – дружиночку, –

В чистім полі могилочку.

Федор Михаил. Кнырик.

Языково Екатеринославского уезда. 29 ноября 1888 .

АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ  КОЗАЦЬКОЇ  ПІСНІ

• смерть козака : не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті козака, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою;
• смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі шукає для козака цілющої води, щоб помазати рани, просить його передати останню звістку рідним;
• метафорика - мотив смерті козака як вінчання з сирою землею ;
• персоніфікація : розмова з пташкою ремезом, порада не мостити гнізда над річкою Десною, бо навесні прибуде вода і пташенята загинуть, а мостити високо на дубі;
• постійні епітети: зелена діброва, кінь вороний, сира земля, рідна ненька, чисте поле;
• метафора :  жінку -паняночку -  в чистім полі земляночку; жінку – дружиночку – в чистім полі могилочку;
• зменшувальні форми : ремезочку, діток, гніздечко,серденько, вороненький, паняночка, земляночка, дружиночка, могилочка.

Гайдамацькі пісні

Левенец

Ой сніг іде і зима буде,

На тебе, левенче, та біда буде;

На тебе, левенче, та пани встали,

Пани встали з громадою,

Хотять в солдати отдать неправдою.

Ведуть левенця вулицею,

Та зв’язали руки сирицею,

За ним іде ненька старенька,

Сестриця рідненька,

Слізно плаче, ридає,

Свойого сина вговоряє:

– Ой сину мій, левенчіку,

(1 Левенець – це хороший син, при здоров’ї, бравий. Певец.)

Ой сину ж мій, одинчику!

Чи я ж тобі, сину, не казала,

Чи я тебе не навчала,

Шо не рубай ліса Лебедіни.

Як нарубав – було б зволочити,

І зволочивши – було б запалити,

І спаливше – попіл змести, –

І на Дунай знести.

– Теперь мене, мати, вговоряєш,

Тепер мене, мати, научаєш;

Чом ти мене, мати, тоді не учила,

Як украв я, мати, куцу чепелину1, –

Ти сказала, мати, гаразд сину;

Як украв я, мати, корову рябую, –

Ти сказала, мати – украдь ще й  другую;

Як украв я, мати, коня вороного, –

Ти сказала, мати, – украдь ще й  другого.

А тепер, мати, мене вговоряєш,

Тепер, мати, мене научаєш,

Сердцю моєму жалю завдаваєш.

Федор Мих. Кнырик. 29 ноября 1888 г.

Языкова Екатеринославск. уезда.

У пісні "Левенец" панує мотив примусової солдатчини. "Левенец" постає у образі слухняного сина,який в усьому догоджав матері.Від тяжкої долі він змушений був вдатися до крадіжок.

Янчур

Ой сніг іде (2) і зіма буде,

А на тебе, левенце2 та біда буде; (2)

Ой в Кієві (2) та всі дзвони дзвонять,

Вже Янчура німці ловлять; (2)

Ой в Кієві (2) вже й передзвонили,

Вже Янчура німці уловили, (2)

Та ведуть (2) його вулицею,

Ізв’язали руки сирицею3 (2)

Та вивели (2) в чисте поле,

(1 Чепелина –ніж купецький.)

(2 Козак-культяпака (гультяй), здоровило. Певец.)

(3 Ремень не вычененый. Певец. Теляча, свиняча або інча шкура невичінена.

Дид Джигирь.)

Та поставили на могилі. (2)

Та дивись, (2) Янчуре, в чисте поле:

Шо заглядеш – то все твоє! (2)

Ой бачу ж я (2) шибиницю1,

Ще й мальовану кобилицю2: (2)

– Та коли б я знав (2) шо то смерть моя, –

Велів би талярами обсипати, (2)

І шовкові стьожки (2) почепляти.

Ой хто б ішов – таляр найшов, (2)

І левенця (2) спомянув,

Шо хорош парень Левенец був; (2)

Хорош, парень, (2) уродливий,

Уродливий і справедливий. (2)

Пришло к йому (2) дві дівчини:

Одна каже – я буду сестрою, (2)

Друга êаже (2) – я буду женою. –

– Та тобі, сестро, – не бути сестрою, (2)

А тобі, шеймо, (2) не бути женою.

Оксентий Федор. Орел, 65 л. Кушугумовка,Александр. у., 6 декаб. 1887 г.

 

Пісня "Янчур" зображує левенця, як козака-гультіпаку, який вбив німкеню за те ,що вона його підманула.За це був страчений.У цій пісні також зображено старий козацький звичай.Коли вели холостого хлопця на шибеницю, виходили дівчата та об´являли, котра згодна заміж. Якщо сподобається козак - жениться,його помилують, як згребує-закатують.

Рекрутські  та солдатські пісні

Ой зачула парня доля,

Що не бути парню дома,

А буть йому у неволі,

У некрутскому наборі. (2)

У залізах, у закові,

Молодому козакові.

Скоро парень догадався,

По вулицям не шатався,

До дівчини заховався.

Ой дівчино, моє сердце,

Сховай мене під ряденце;

Ой дівчино, моя душко,

Сховай мене під подушку;

Ой дівчино, моя галко,

Сховай мене, коли жалко.

Дівчинонька заховала,

Та нікому не сказала.

Сусідоньки як узнали

Отаману доказали,

І громадоньку зібрали,

Кругом хату обступили,

Дівці двери разломили,

І некрутика вловили,

І вловили, закували,

Назад рученьки зв’язали,

Посадили у задочок,

Сами сіли в передочок.

І коників поганяють,

На некрута поглядають;

Шоб коників не втомити,

Некрутика не впустити.

Як привезли до прійому,

Там сказали шо „лоб йому"!

– Ой кудрі мої чорнявії,

Вас матуся викохала,

А дівчина завивала,

До серденька прігортала.

Партія слобожан-реêрóт.

Алеêсандровсê, 19 ноября 1887 ã.

АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ РЕКРУТСЬКОЇ ПІСНІ

• зображенні подій : набір рекрутів (без попередження хлопця "зловили" там, де його заховала дівчина , зв´язали шнуром і повезли до прийому);
• найдраматичніший момент, що є кульмінацією усього дійства, бо означав остаточний присуд парубкові - примусове й обов´язкове "гоління чуба", що було першим приниженням людської гідності;

Історична пісня

Ой Морозе, Морозенку, –  ти славний козаче,

За тобою, Морозенко, вся  Україна плаче.

Не так тая Україна, як гордеє військо,

Заплакала Морозиха та й  йдучи на місто.

Не плач, не плач Морозихо, не плач, не журися.

Іди з нами, козаками, меду-вина напийся.

Чогось мені, милі братці, мед-вино не п’єтся,

За моїми воротами турок с шведом б’єтся.

Із-за гори Кам’яної військо  виступає,

Попереду Морозенко сивим  конем грає.

Ой грай, коню, ой грай, коню, тихою ходою,

Зострінемось із Ордою  під Келебердою.

А в городі Келеберді покопані шанці,

Взяли, взяли Морозенка не ввечері – вранці;

Взяли, взяли Морозенка  на три списи вгору,

Та вдарили Морозенка  об пень головою;

Посадили Морозенка на дубові лави,

Ски/дай,/ ски/дай/, Мо/ро/зен/ко/, чо/бо/ти/ са/пья/ни;  14

По/са/ди/ли/ Мо/ро/зен/ка/ на/ ду/бо/вім /стіль/ці,          14

Ски/дай/, ски/дай,/ Мо/ро/зен/ко,/ чер/во/ні/ по/стіль/ці, 14

Ой /ви/ве/ли /Мо/ро/зен/ка/ на/ Са/вур/-мо/ги/лу/, –         14

Подивися, Морозенко, на свою Україну.

– Та вже ж мені, милі братці, Україна не мила,

Шо побила Морозенка лихая  година.

– Стойте, братці, не бийтеся, бо не наша воля,

Бо убито під Морозенком кониченька вороного;

Стой/те,/ брат/ці, /не/ бий/те/ся,/ бо/ не/ на/ша/ си/ла.  14

Бо вже вбито Морозенка, Морозишиного сина.

Степан Власенко, 80 л., 15 июня 1884 г.

АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ  ІСТОРИЧНОЇ  ПІСНІ

• історична тематика та зміст ( містить імена історичних осіб – Морозенко; місце подій- Савур-могила, гора Кам'яна, город Келеберда, Орда);
• ритмотелодична будова — усі рядки рівноскладові (однакова кількість складів у всіх рядках - 14), збережено метричний рисунок (правильне чергування наголошених і ненаголошених складів);
• чіткий поділ на строфи, які найчастіше складаються з чотирьох або рідше з двох рядків, об´єднаних між собою римою (співзвучністю рядкових закінчень);
• епічність з усіма її рисами: фабульність,наявність сюжету,оповідний характер;
• традиційна композиція (зав´язка – виступ війська на чолі з Морозенком; розвиток подій – взяли в полон Морозенка; кульмінація - побила Морозенка лихая година; розв´язка - вбито Морозенка );
• постійні епітети (славний козаче, гордеє військо, сивий кінь, дубові лави,лихая година, наша воля, коник вороний, тиха хода);

Чумацькі  пісні

Ой ходив чумак сім год  по Дону,

Та не було пригодоньки ніколи йому.

Як пішов чумак у Крим на базарь,

Воли його похворали, ще й сам занепав.

Занепав чумак, та й дуже лежить,

Ніхто його не спитає, шо в його болить.

Прийшов до його товариш його,

Бере його за рученьку, жалує його:

– Товаришу мій, як рідний мій брат,

Скажи мені, товаришу, шо в тебе болить?

– Болить голова, та ще й не сама,

Бідна моя головонька, чужа сторона.

В чужій стороні – горенько мені,

Ніхто мене не пригорне при лихій біді.

Товаришу мій, не кидай мене,

Продай мої воли й вози, поховай  мене.

Під битою дорогою, де чумаки йдуть,

Під білою березою, де горілку пьють.

Скида чумак з себе сіряк, скида  ще й кожух,

К сирій землі препадає, – ледве зводе дух;

Скида чумак, скида з себе, скида  ще й каптан,

– Воли ж мої половії, хто вам буде пан?

Заревли воли в новому ярмі, –

Поховали чумаченька в чужій стороні.

У Кримочку-городочку ударили в дзвін, −

Це ж по тому чумакові, шо ходив на Дін;

У Кримочку-городочку ударили в два, −

Це ж по тому чумакові, шо роду нема;

У Кримочку-городочку ударили в три

Це ж по тому чумакові, шо ходив  у Крим,

У Кримочку-городочку ударили в п’ять,