Особливості поетики народних творів про козаччину, зібраних Я.Новицьким на території запорізької області в ХІХ столітті

Багатющою дослідницькою спадщиною  Я.Новицького користується вже не одне покоління. Завдяки його невтомній праці і ми маємо можливість поринути в чарівний світ українських народних пісень, казок, легенд.

 Висновки  до  розділу   І

1.Українському козацтву присвятили розвідки чимало вітчизняних і зарубіжних істориків ( М.Бєльський, Г.Боплан, В.Голобуцький, М.Костомаров, Е.Лясота, В.Смалій, А.Сас, Д.Яворницький ).

2.Художня специфіка української поетичної народної творчості козацької доби полягає в насиченості її конкретикою національно- просторового чи часового тла.

3.Фольклорні твори мають властиві лише їм ознаки : усність передачі та існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення та побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманним усім видам первісного мистецтва синкретизм.

4.Різножанрові твори усної народної творчості впродовж тривалого часу були предметом досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців ( В.Гнатюк, Ф.Колесса, М.Максимович, А.Метлинський, М.Новиков, О.Потебня, М.Сумцов, П.Чубинський).

5.Усні твори про козаччину, зібрані Я.Новицьким, є невід'ємною складовою частиною українського народу, української ментальності та повсякденного життя українців.

РОЗДІЛ  ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ПОЕТИКИ  НАРОДНИХ  ТВОРІВ  ПРО  КОЗАЧЧИНУ,  ЗІБРАНИХ  Я.НОВИЦЬКИМ

2.1. Пісенність Нижньої Наддніпрянщини в записах Я.Новицького

   Першою регіональною пісенною збіркою Нижньої Наддніпрянщини стала книга "Малорусские песни, преимущественно исторические, собранные Я.Новицким в Екатеринославской губернии в 1874 — 1894 годах", частина якої з доповненням новими матеріалами передрукована у 1908 р. До збірок введено не всі зібрані Я. Новицьким пісні, оскільки раніше він надіслав їх для другого тому "Исторических песен малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова".

    Записуючи довгий час фольклор колишньої козацької землі, Я. Новицький у першу чергу звернувся до друку історичних жанрів пісенності, що відбилося не лише у змісті його публікацій, але й у назвах книг, які акцентують увагу саме на історизмі зібраного матеріалу. Його роздуми про пісенний епос відтворені в "Передмові" до видання 1908 р.: "У пам'ятках живого поетичного слова малоросійський народ залишив нам дорогоцінний матеріал, що доповнює літопис. У думі та пісні, як у дзеркалі, ми бачимо відображення його душі та думок, його історії, його геройських подвигів".

     У збірці виконано вимоги: записуються пісні безпосередньо під час виконання (іноді зустрічаються записи "проговорених", надиктованих текстів), фіксується все так, "як чуло вухо", без редагування, обов'язково занотовуються всі почуті варіанти та де, коли і від кого зроблено запис з можливою вказівкою на вік. Характерна особливість пісенних видань Я.Новицького в тому, що значне місце в них займають прозові тексти Оскільки часто у виконанні однієї людини зустрічається історична пісня та переказ про певну подію або особу, де прозовий твір стає своєрідною формою коментування, часто прозові вставки перемежовують виконання пісенного твору, але водночас від різних осіб фіксуються як прозові, так і пісенні твори, що взаємно доповнюються та складають єдиний цикл.    Звертає на себе увагу той факт, що в переказах та історичних піснях, які побутують в одному регіоні, можуть бути подібні сюжети та характеристики (наприклад, про руйнування Січі). 

    Історична пісня твориться як безпосередня реакція на подію у тексті, який не згортається, а побутує у більш-менш стабільному (звичайно, у порівнянні із прозовим фольклорним твором) вигляді, а отже, й осмислення події або діяльності героя нащадками у самостійні тексти не розгортається, тому й мотиви, що продукуються нащадками, в історичні пісні майже не потрапляють, а пісенний текст про минуле потребує коментування. Наводячи коментарі виконавців, Я.Новицький зазначав: "передача змісту пісні", "переказ, що пояснює пісню", "переказ, що доповнює варіанти", "пояснення співака" тощо. Такі примітки з'являлися найчастіше у випадках, коли переказ і пісенний твір записані від однієї особи.

      У 1907 році в четвертому випуску "Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии" вийшла друга пісенна збірка Я. Новицького "Малороссийские исторические песни, собранные в Екатеринославщине. 1874 — 1903 г.". Передрук її з'явився у 1908 році. Оскільки в цьому виданні увагу було зосереджено саме на історичних піснях, зміст відрізнявся від попередньої, в першу чергу, відмовою від пісень побутових, чумацьких, деяких козацьких та жартівливих. Композиція другої збірки стала чіткішою, оскільки належала вже самому Я. Новицькому.   У збірці 1908 р. матеріал згруповано за тематично-хронологічним принципом з витриманою історичною послідовністю подій, що лягли в основу пісенних творів. За межами хронологічної класифікації третій розділ — "Запорожские вирши. Сатира. Аллегория" та "Приложение". Оскільки твори, що до них входили, були оригінальними явищами культури, репрезентованої саме на досліджуваній території, Я. Новицький не зміг від них відмовитися.  У записах Я. Новицького багато поміток про колективне виконання історичних пісень, особливо на традиційно запорозькій Хортиці. Значна кількість пісенних творів орієнтована на вираз думок та почуттів. Незважаючи на те, що ліричний герой є представником певного соціуму, а відтак і певної епохи, це соціально-побутові або станові ліричні пісні, що відрізняються від історичних узагальненістю хронотопу та героєм — носієм не лише дії, а й рефлексії. Саме історичні та станові пісні переважно й складають другу фольклорно-пісенну збірку Я. Новицького.У першій збірці переважають твори про певну історичну подію або особу. У другій — твори, що несуть згадку про певну епоху, а герой уособлює особливості поведінки певної історичної доби. Такий підхід, характерний для фольклористики того часу і певною мірою зараз при укладанні збірок історичних пісень, дозволив Я.Новицькому надрукувати поряд пісні-узагальнення ("Сторожовий козак", "Козацька служба", "Українка — турецька полонянка") з сюжетами, характерними для цілої епохи, пісні-узагальнення про події певної доби ("Втеча народу з правобережної України в лівобережну"), балади про інцест, ледь зафарбовані історичними мотивами ("Брат і сестра"), історичні балади ("Сава Чалий"), пісні про історичних діячів ("Гетьман Богданко Ружинський", "Палій і Мазепа"), героїв козацтва ("Пісня про Нечая", "Ой Морозе, Морозенку") та гайдамаччини ("Залізняк і Гнида"). Окремі розділи складаються з пісень, пов'язаних з часами падіння Січі і долею Запорожжя та про кріпацтво і його скасування. У другій збірці майже немає рекрутських та солдатських пісень.

Характерною ознакою збірки Я. Новицького 1908 року є те, що кріпацькі  пісні подано як явище пізніше, ніж  пісні про руйнування Січі, що відповідало  особливостям регіональної історії. У збірці відзначений також локальний характер та поступове відмирання цих пісень, незважаючи на те, що кріпацтво було скасоване не так давно. Нові твори зафіксовані від А.Кухненка ("Козак вибивається з неволі", "Козак на Дністрі", "Переселення запорожців за Дунай"), від П.Соколихи ("Насіяли, наорали" ), Н. Бутуза (Бондаренка) ("Перебийніс", "Про розорення Січі", "Втеча запорожців в Турцію"), Д. Биковського ("Запорожці в польській неволі", "Сава Чалий", "Козацька голота і багачі-дуки", "Розорення Січі").

  Як свідчить перелік селищ, частина пісенного матеріалу походить з територій колишніх Запорозьких Січей. У Капулівці від М. Явтушенка Я.Новицький занотував один із варіантів пісні про переміщення запорожців у Турцію, в Покровському від Ф. Бутуза пісні про Перебийноса, розорення Січі, варіант твору про втечу запорожців у Турцію. У записах Я. Новицького пісні про Сірка відсутні, хоч у тому ж Покровському від Жмутя, в Нікополі від Ф. Потурая та Д. Биковського він записав перекази та легенди про цю видатну особу.

    Окремі варіанти записаних у досліджуваному регіоні пісень про падіння Запорожжя свідчать, що складалися вони під час розгортання подій, коли їх результати ще не стали загальновідомими. Саме тому твори містять різну інтерпретацію події та, що дуже важливо, її наслідків. У них відбилася невизначеність майбутнього та поступове його окреслення залежно від того, де формувався той чи інший варіант.

    Точність, скрупульозність у записах матеріалу сприяли тому, що Я.Новицький зафіксував наявність поряд з автентичним фольклором пісень, запозичених з інших регіонів, та пояснив це як результат масової колонізації запорозьких замель і переселення сюди вихідців із різних місцевостей. Наприклад, А. Саєнкова, що проживала в Покровському, походила з Кобеляцького повіту на Полтавщині, чим пояснюється її коментар до пісні "Ой на горі слобода", зафіксованої лише від неї. За словами співачки, цю історичну пісню (в її варіанті наближену до сімейно-побутових пісень про вдову) виконували як колискову. Місцем народження та формування цієї жінки мотивована наявність в її репертуарі пісні "Втеча бурлак за Дунай", яка в репертуарі інших виконавців у регіоні не фіксувалася, та трансформування топонімів у творі про зруйнування Січі: "Ой під городом, та під Ялосоветом".Результатом переселення було побутування в Кушугумі пісні "Турбаївська катастрофа", записаної у 1892 р. від "баби Катерини Графської, 72 літ". В обох виданнях пісня коментується як "цікава, оригінальна". Побутування пісні на території Нижньої Наддніпрянщини пояснюється тим, що в 1794 р. до Кушугуму було переселено частину мешканців села Турбаї Київського намісництва — учасників та свідків повстання. Трансформація "турбаївці" в спотворено-незрозуміле "трубоїди" — результат віддаленості від події у просторі та часі.

У Кушугумі Я. Новицьким зафіксовано твори, що мають яскраво виявлені риси запорозької традиції: пісня про отамана Коржа записана лише в Кушугумі від М. Джигіря та Язиково від Т. Ковбаси.  Записи Я. Новицького відтворюють трансформацію загальновідомих, поширених на теренах усієї Украіни пісень під впливом автентичної запорозької традиції.

    Наприклад, специфічним для Нижньої Наддніпрянщини був мотив характерництва, чарівної невразливості запорожців. Місцевого забарвлення, регіонального колориту набуває і загальновідома пісня про Саву Чалого. В аналізованій збірці відзначена автентичність або принаймі довгий час побутування твору на даній території. Старий Андрій Халепа у 1885 році розказував: "Про Саву єсть пісня, тіко я її гаразд не складу, а покійній дід, бува, часто співа і розказує про його." У місцевих варіантах цього твору розвинений мотив характерництва, що йде або від колишнього кошового — старого Чалого або від виконавців січового вироку. У записах Я. Новицького невелика кількість творів про гайдамаччину. Збірка Я. Новицького містить унікальні записи пісень, надрукованих під спільною назвою "Українці на земляних роботах". За його спостереженнями, ці твори — поетична рецепція участі козацтва у примусових роботах на будівництві царицинської лінії між Волгою та Доном (1716 рік), Ладозького каналу (1721—1722 р.), Української лінії між Дніпром та Донцем (30-ті роки XIII ст.). Розвиткові в регіоні солдатських та рекрутських пісень сприяло те, що в козацьких творах часто був колективний герой або герой, що втілював типові риси козака — військової людини.

      Загалом характерною ознакою пісенних збірок Я. Новицього є велика кількість записів від жінок. У першій збірці з жіночого репертуару надруковано переважно ліричні пісні та балади, тому в другій збірці не згадуються такі виконавиці, як Вишневська, Онищенко (Смолівна), Біянковська та ін. Серед виконавців історичних пісень переважають чоловіки, але є записи і від жінок, у результаті чого пісня поступово фемінізувалася: увага з дії та діяча переміщалася на почуття, зникали деталі, що характеризували подію та місцевість, збагачувалася зорова образність. Твір поступово з історичного перетворювався на ліричний. Процес поступового переходу історичних та станових пісень до жіночого репертуару був зафіксований Я. Новицьким.

  Серед його кореспондентів були Захарько Вовк — 22 роки, Семен Ткаченко-Палій — 45 років, Агафія Графська — 17 років та інші молоді співаки та співачки.   Я.Новицький не записував розповіді від перших-ліпших інформаторів. Постійно живучи і мандруючи по досить обмеженій території, він добре знав найунікальніших, найталановитіших респондентів народної творчості. У кожному селі, навіть місті, були в нього такі оповідачі, від яких записував усні розповіді протягом багатьох років. Це Дмитро Бут, Андрій Іванович Нагірний, Арсеній Чорновіл, Михайло Книрик, Євдокій Шляховий, МикитаДжигира та десятки інших. Середньостатистичний вік респондентів дорівнює 82 рокам. За умови орієнтації на найстарше покоління респондентів, Я.Новицький записував будь-який текст і від значно молодших (15-18 років) респондентів. При цьому визначення віку респондентів часто умовне (47-50 років, дід, баба, хоча у час запису їх оповідей самому Новицькому було 40-45 років). Нерідкими були записи від цілої групи респондентів. При статевому розрізненні пропорція дорівнює: 70% – чоловіки та 30% – жінки. Дані результати пояснюються тим, що більшість вільного часу респондентів мали чоловіки, оскільки жінки окрім польових робіт мали піклуватися про свою сім’ю. Крім того, пік активності його збирацької діяльності відносять до 1875 (21 запис), 1884 (17), 1886 (20), 1887 (37), 1888 (23). А у 1880, 1881, 1890, 1892, 1895, 1896, 1900, 1902, 1903, 1906, 1908, 1912 рр. зроблено менше трьох записів. Записи Я.Новицький робив переважно влітку (травень – серпень) в пунктах свого тогочасного проживання, під час подорожей та між рибалками і баштанниками, а також взимку (січень – лютий), коли селяни не були зайняті працею. Записи в інші місяці одиничні й здійснені або від непрацездатних старих людей, або під час спільної поїздки чи занять (рибальство, баштанництво).Він не мав чіткого плану та запитальника, а записував лише те, що оповідач сам вирішував йому оповісти. Свідчення тому – первісні записи лише одного тексту від кожного респондента. Тільки з 80-х років починаються кількашарові записи (різні пісні, оповіді від одного респондента). Наприклад, записи 12 січня 1886 р. замовлянь, рецептів, оповідей, пісень від Гапки Саєнкової. Найбільша кількість одноразових записів належить Микиті Джигирю, у грудні 1887 р. (12 пісень). Основним об’єктом його досліджень були населені пункти сучасних Запорізької та Дніпропетровської областей: Катеринославський повіт (Аули, Капулівка, Нікополь, Письмачевка, Покровське , Розумівка, Язикове), Олександрійський повіт (Андріївка, Балабине , Вербова, Вознесенка , Кушугумівка, Олександрівськ, Юлівка), Маріупольський повіт (Крестовка , Ольгинське), Новомосковський повіт (Любимівка), Павлоградський повіт, зайшлі з інших регіонів (Кривий Ріг), записи здійснені в інших регіонах (Таврійська губернія, Мелітопольський район с. Подстепне-Царицин кут). Як видно з вищенаведеної інформації, найбільша кількість записів здійснена в місцях проживання Я.П. Новицького. З одного боку, дана інформація звужує регіон охоплення записів (це стосується кількості записів в одному населеному пункті), а з іншого, розширює (це стосується загальної кількості населених пунктів) .

 2.2.  Поетика різножанрових творів усної народної творчості

   І. Календарно-обрядова творчість — це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов´язана із циклічністю природи. Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії.

  Колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди. Оскільки колядка як жанр пройшла довгий період становлення і побутування, то на її тематичну структуру, поетику наклали відбиток різні історичні епохи та світоглядні системи. Композиція колядок проста: заспів, власне колядка, приспів та поколяді. За тематично-часовим принципом можна виділити такі основні групи колядок: міфологічно-культові, родинно-господарські (величальні); історичні (лицарсько-дружинні); біблійно-апокрифічні.

    За давнім звичаєм  замовлянь у колядках зверталися  до сил природи, вірячи у  магію слова, відповідали від  імені сонця, місяця, дощу, землі,  тому часом вони набувають діалогічної форми. У творах такого типу частим є рефрен «Ой Коляда, Коляда» чи «Ой Даждьбоже», або звертання до інших божеств чи тварин-тотемів: «Ой Див, Див та Ладо, та повідай, козле, правду». Для цієї групи теж характерні коляди у формі діалогу з елементами замовлянь. Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди — побажання здоров´я, успіху та процвітання родині, удачі на полі, на городі, у різних видах праці, багатого приплоду худоби. Існують спеціальні твори, звернені до вдови (рідше удівця. У родинно-господарських колядках центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар — красне сонце, господиня — ясний місяць, діти — дрібні зірки.   Історично-героїчні коляди тематикою, мотивами, образністю та поетикою співвідносяться з героїчним пісенним епосом — думами, історичними піснями, баладами. Такою, зокрема, є коляда "Добрий вечір тобі пане господарю".

  Щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця. Сталим і найвиразнішим елементом цих творів є обов´язковий рефрен типу: «Щедрий вечір, добрий вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір на цей вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір» та подібні, який повторюється як магічне замовляння. У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто зустрічається образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць: «Кугу, кугу! Винесіть по пирогу, А не дасте пирога, потягнемо хату за рога!» або «Щедрик-бедрик, дайте вареник!»