Особливості поетики народних творів про козаччину, зібраних Я.Новицьким на території запорізької області в ХІХ столітті

 Обов´язковою ознакою жанру посівальні пісні  є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне "засівання" двора, хати, членів родини і т. ін.

ІІ . Героїчний епос — епічно-ліричні твори, переважно героїчного, рідше — соціально-побутового характеру.

  Історична пісня окрім історичної тематики та змісту, містить імена історичних осіб, перелік подій та ін. Історичні пісні мають чітку поетичну форму з усіма її структурними компонентами: 1)  ритмомелодична будова — усі рядки рівноскладові (однакова кількість складів у всіх рядках), збережено метричний рисунок (правильне чергування наголошених і ненаголошених складів); 2) чіткий поділ на строфи, які найчастіше складаються з чотирьох або рідше з двох рядків, об´єднаних між собою римою (співзвучністю рядкових закінчень); 3) епічність : фабульність, наявність сюжету, оповідний характер. Стійкий сюжет має традиційну композицію (зав´язку, розвиток подій, кульмінацію, розв´язку). Розгортання подій характеризується конкретикою (вказуються імена, місце подій, рідше — час та ін. Відтворюються послідовність подій за хронологією та причинно-наслідковими зв´язками, оцінка цих подій та вчинків героїв. Події в історичних піснях, як правило, змальовуються реалістично. У багатьох з них використовуються прийоми гіперболізації, символічні метафори (битва зображається як весілля, бенкет, тому про початок бою говориться «наварили ляхам пива»; вістку з дому приносить зозуля — «закувала зозуленька», а лиху вістку «чорна галка»); сталі епітети (чорний ворон, степ широкий, ясні зорі, душа проклята та ін.), художні паралелізми («Ой то не чорна хмара з-за гори виступає, то козацьке військо в похід вирушає). Часом вся пісня може бути побудована на психологічному паралелізмі.

    Балада - ліро-епічний твір,у якому зображується якась надзвичайна подія в житті головного героя (героїчна,трагічна,фантастична); невелика кількість дійових осіб, в тому числі й героїчних чи фантастичних персонажів. Основні риси, що вирізняють баладу з-поміж інших жанрів фольклору: у баладі є сюжет (відтворюються стисло дії і вчинки героя, його стосунки з іншими людьми, кілька дійових осіб; в основі сюжету балади лежать незвичайні, часто фантастичні події (дівчина перетворюється в тополю, брат продає сестру, чоловік за намовою коханки вбиває дружину, дівчина отруює невірного коханого, мати пропиває дочку та ін.), поширений прийом метаморфози (перетворення людини в дерево, пташку, квітку, камінь і т. п.);дійові особи у баладах, як правило, — прості звичайні люди (свекруха, невістка, брат з сестрою, невірний хлопець та ін.), і змальовані картини стосуються життя лише окремої людини; домінують сімейний побут і картини особистого життя; важлива особливість — трагізм,  життєві конфлікти з трагічним закінченням. Зло в баладі, як правило, залишається не покараним (убивця залишається жити, звідник виплутується зі складних обставин, винуватці часто навіть не шкодують за скоєним, їх не мучить совість). Добро у них перемагає лише умовно (закохані, яким не дозволяють одружитися, топляться і в такий спосіб залишаються навіки разом; мати, отруївши нелюбу невістку, втрачає і коханого сина, який, зрозумівши злий намір матері, випиває отруту та ін.). Так виявляються народні уявлення про торжество справедливості. Відсутність уповільнення, детальних описів, тривалих повторів. Усе відбувається динамічно, над вчинками герой ніколи довго не роздумує, часто його дії зовсім не мотивуються (не пояснюється, чому дівчина наказує коханому вбити його маму і принести її серце, чому брат продає на ринку свою сестру і т. п.); своєрідна реалістичність: згадані в баладі події відбувалися не в глибокому минулому, а зовсім недавно; усі події, незважаючи на фантастичний елемент, є потенційно можливими; характерна риса баллад - дидактичність. Прямо чи опосередковано у баладі криється повчання чи застереження. Для поетики балад характерним є напружений драматичний сюжет з використанням прийомів діалогу, монологу, роздумів-медитацій. Стрімкість викладу подій забезпечується шляхом поєднання опису вчинків героя з його прямою мовою. Зображення подій доповнюється картинами природи (найчастіше бурі чи ночі). Сюжет драматизується міфологічними і містичними мотивами, часто використовується прийом метаморфози (перевтілення), притаманний ефект нарощування психологізму чи трагізму шляхом градації дії в часі і шляхом гіперболізації. У баладах використовуються також ті художньо-поетичні засоби, що і в ліричних творах: метафори, епітети, порівняння, вживаються художні тавтології, синонімічні пари (плакати-ридати, кличе-викликає, тужить-голосить та ін.) Характерним є використання в баладі пестливих слів, зменшувально-пестливих форм і суфіксів, що вводяться з метою передати глибокі ніжні почуття героя, романтичну натуру, або ж викликати співчуття до невинної жертви.

 ІІІ.Ліричні пісні.

Тут епічне (розповідне) начало відступає  на другий план, майже (або й зовсім) відсутнє зображення дії, вчинків —  вся увага зосереджена на відтворенні  внутрішнього світу людини (психологічних  станів, думок, бажань, надій, страждань  і т. п.). Тому епіцентром ліричної пісні є не сюжетність (подієвість, фабульність), а драматична, емоційна напруга, викликана якимсь епізодом, випадком з життя. Звідси й особливість поетики жанру — першорядне значення надається виражальним засобам, які здатні передавати витончені емоційні стани, впливати на людську уяву, збуджуючи в ній художньообразні асоціації і відповідні рефлексії.

   Загальноприйнято усі ліричні пісні поділяти на два великі розряди: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові. Ця визначальна ознака тематики зумовлює відмінності у характері, поетиці, художньообразній структурі пісень двох розрядів.

 Поетика пісень про кохання включає різноманітні повтори, зумовлені загальним законом ритмічності — починаючи від повторення цілих епізодів до рими й окремого звука. Нагромадження та виділення змістових якостей ведеться то за допомогою однорядного нанизування варіацій (паратаксичний виклад), то синонімічними гніздами мотивів, то стилістичними засобами — постійними епітетами, порівняннями, тавтологіями, синонімами, гіперболами та літотами.

  Козацькі пісні є найдавнішими за походженням. Маючи у своїй основі реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство і т. п.), козацькі пісні передусім витворюють ліричний образ козака — типового представника Запорізької Січі, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття. Однією з найпоширеніших тем козацьких пісень є прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Козацьке життя у ліричних піснях змальовано, як правило, поза межами битв, звитяжних подвигів.

   Тема смерті козака є однією з найпоширеніших у цій групі пісень. Причому в них, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті козака, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу).У деяких піснях смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним. Дуже поширений в козацьких піснях мотив смерті козака як вінчання з сирою землею чи з травою-муравою. Особливого драматизму він набуває в піснях, де загибель козака представлено у формі розгорнутої метафори — як опис весілля. Всі епізоди козацького життя подаються на тлі природи, романтизація відбувається й в інших аспектах образотворення: передаються розмови козака з конем, орлом, зозулею, вітром. Персоніфікація сил природи надає цим пісням казковості. В образі козака поряд з оспівуванням його природних здібностей (які, як властиво для усіх жанрів фольклору, гіперболізуються), може говоритися про його надприродні вміння чи силу — перед ним відступають не тільки вороги, а й втікають звірі, бо "чують його силу"; йому підвладні природні стихії (гасне вогонь, втихають води); від його погляду спадають кайдани і т. п. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують архетипні образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо. Для них властива й своєрідна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом (почати битву — наварити меду, наварити пива), важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостів чи греблі, поле бою — у вигляді зораної ріллі, засіяної кулями, смерть козака — вінчання з могилою.

Чумацькі  пісні— ті, що співали про своє нелегке життя у дорозі самі чумаки, а також і ті, що складали про чумаків їхні односельці хлібороби, які ставилися до них із повагою і вдячністю, кожного разу чекали повернення чумака з дороги, бо він привозив життєво необхідні товари (сіль, віск та ін.). Чумацькі пісні є своєрідним "пісенним щоденником", "подорожніми нотатками" ліричного, а подеколи — епічного змісту. Значну групу становлять пісні про відхід у дорогу, приготування до довгої подорожі, прощання з родиною. Найбільша група пісень про чумацьку долю присвячена дорожнім пригодам чумаків. Можна виділити кілька основних тем: Постій чумаків і різні небезпеки (пожежа в степу, напад розбійників, хижих звірів). Загибель чумаків при обороні валки. Криваві битви змальовано у піснях про напад на чумаків татарських загонів, з якими доводилось битися в степу. Тяжка зимівля «пізніх» чумаків — зима застає чумаків у дорозі, і вони вимушені зупинитися в степу чи Великому Лузі у пониззі Дніпра. Драматичні пісні про смерть чумака в дорозі далеко від дому; він просить товаришів поховати його і наказує опікуватися його волами: вчасно напувати, годувати, доглядати. Ще одна тема — повернення чумаків додому, їхній вдалий торг на базарі. У багатьох піснях відображена романтика мандрів (воля, невідомість дороги, товариська взаємодопомога, передчуття й очікування чогось незвичайного). Такі мотиви підсилюються пейзажними елементами — безкрайого степу, нічного зоряного неба, де Чумацький Шлях показує дорогу до моря.

Окрему тематичну групу становлять чумацькі пісні баладного характеру. Усі вони об´єднані типовим сюжетом: чумаки на привалі руйнують гніздо чайки, а малих чаєняток варять у каші (подібним є сюжет про спалення чумаками солов´їного гнізда). Усі ці пісні (дехто з учених вважає їх алегоричними) написані у формі діалогу. Цих пісень небагато.

Поетика чумацьких пісень зумовлюється неоднорідністю цього жанру фольклору. Серед них є ліричні, наспівно-мелодійні  пісні, в яких виливаються почуття  ліричного героя-чумака, його думки  про нелегке життя, небезпеку  далекої мандрівки, тугу за домом («Ох і не стелися, хрещатий барвінку», «Ой у полі криниченька, з неї вода протікає», «Косарики сіно косять» та ін.). Серед другорядних образів чумацьких пісень важливе місце займають персоніфіковані образи тварин. Воли трактуються як друзі чумака, співучасники всіх його поневірянь. Чумак з ними розмовляє, ділиться своїми клопотами, просить поради. Загибель у дорозі вола — не проста втрата, а трагедія для чумацької сім´ї.

 Рекрутські та солдатські пісні у переважній більшості глибоко трагічні за змістом. Специфіка рекрутських пісень полягає у зображенні подій, породжених явищем рекрутчини. Воно поставало в народній уяві певним етапом у людському житті, що складається з трьох основних віх: відхід до війська, служба і солдатське життя, повернення додому або загибель. Ці різні за тривалістю періоди життя солдата і становлять основні тематичні цикли рекрутських пісень. Перший цикл — набір рекрутів і їх проводи до війська. Епізод рекрутського набору — одна з найпоширеніших тем цього циклу. Він описаний як страшне горе з усіма його атрибутами: хлопців, які повинні були стати новобранцями, без попередження «ловили» там, де вони були (вдома, на полі, на панській роботі), часто їх в´язали шнурами чи замикали в кайдани. Найдраматичнішим моментом, що ставав кульмінацією усього дійства, бо означав остаточний присуд парубкові, було примусове й обов´язкове "гоління чуба", що було першим приниженням людської гідності. Цей епізод широко відтворений у піснях. Тут використовується той же прийом неможливого: новобранець говорить матері чи сестрі посіяти на камені пісок і, коли він зійде, це буде означати його скоре повернення. Другий великий тематичний цикл — солдатське життя. У піснях цього циклу дійсність відтворюється узагальнено, без деталізації; солдатське життя подається як жорстоке приречення, у якому не видно просвітку.Часто в них використовується епістолярний прийом — передача думок та почуттів у листі, написаному додому до матері чи коханої дівчини. У формі монологу передаються важкі думки вояка і надія на повернення. Рідше монолог трансформується у діалог з матір´ю (або з вітром, зозулею, орлом, які мають передати усне послання рідним, бо нема змоги передати його іншим шляхом).

  Тематичний цикл пісень про повернення солдата додому невеликий. Найпоширенішим мотивом цього циклу є мотив каліцтва. Цей мотив драматизується поширеним прийомом — каліку-солдата ніхто не впізнає; він іде своїм селом, зустрічає знайомих людей, але вони сприймають його як чужого. Поетиці жанру рекрутських пісень характерні прийоми, поширені у всіх ліричних піснях: паралелізми (Один сад зелений, а другий цвіте; Старший брат на службі, а менший іде...); порівняння-паралелізми (ворон кряче — мати плаче; зозуля кувала — мати сина в військо виряджала); метафори (чорна рілля ізорана ще й кулями засіяна); гіперболи (над ним коник зажурився — по коліно в землю вбився) та ін.

Бурлацькі пісні неоднорідні за тематикою та поетикою. Основні їх мотиви — тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, злидні, нарікання на злу долю.

   Кріпацькі пісні - музично-поетичні твори,що виникли за часів кріпацтва. У кріпацьких піснях абсолютно нема романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню життєвої конкретики: нелегкої праці, умов побуту селян, епізодів знущання поміщиків та їхніх посіпак над кріпаками, приниження людської гідності та ін. Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Центральна тема цих пісень — важка праця, яку повинна виконувати вся родина кріпака.

ІV.Термін "дитячий фольклор" з´явився у фольклористиці у 20-х роках ХХст. До дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

 Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов´язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети (золотенькі бильця, шовкові вервечки, пухові подушечки, хата тепленька). Рідко зустрічаються порівняння (білий, як лілея; очка, як тернина). Найпоширеніший прийом — різного роду повтори, від анафори до повторів цілих рядків у вигляді наскрізних рефренів. Сюди долучаються різноманітні фонетичні ефекти, що надають мові мелодійності і ритмізації, а також заколисувальні вигуки-кліше "баю-баю", "Ой люлі-люлечки" і т. п. Милозвучність мови підсилюється шляхом використання здрібніло-пестливих форм (дитинонька, колисонька, матіночка), через які також виявляється ніжне, пестливе ставлення до дитини. Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Поетичний синтаксис, крім численних повторів, ускладнюється звертаннями до дитини (для цього використовуються пестливі слова, здрібнілі форми імені — Івасеньку, Наталонько), а також риторичні питання, паралельні синтаксичні конструкції (найчастіше психологічні паралелізми) та ін.

    Забавлянкам характерна простота структури і поетики. Основна увага зосереджена на самій зображуваній ситуації чи дії, а тому переважають дієслівні форми, слова вживаються в їх прямому лексичному значенні. Відсутність тропів компенсується жестами, інтонацією, мімікою, рухами. Найчастішим засобом є епітет (золоті підковки, маленькі пальчики, сірі бички), інколи у формі прикладки (мишка-шкряботушка, киця-мура).Визначальне місце, як і в колисанках, займає звукове оформлення, а тому поширені алітерації, асонанси, звуконаслідування.

 

2.3. Аналіз  поетики народних  творів про козаччину

    У нашому дослідженні проведено аналіз  поетичних фольклорних творів, зібраних Я.П.Новицьким на Запоріжжі:

Балада

" Пила, пила Немериха на меду"

Пила, пила Немериха на меду,

Та пропила свою дочку  молоду.

Ой пила, пила Немериха на ринку,

Та пропила свою дочку  Марійку.

– Ой хто купе цебер меду, вина два

Тому буде Немерівна молода.

Обізвався Шпинкаренко молодий:

– Куплю, куплю цебер меду, вина два,

Буде моя Немерівна молода!

Пішла, пішла Немерівна  горою,

А за нею Шпинкаренко другою,

Шо нажене Немерівну та й не бьє,

Тілько ії словечками картає.

– Ой чого ж ти, Немерівно, боса йдеш,

Хіба у мене черевичків не маєш?

– Хоть у тебе черевички і маю,

Сам ти, молод, не під мисленьку мою.

Пішла, пішла Немерівна  горою,

А за нею Шпинкаренко другою,

Шо нажене Немерівну та й не бьє,

Тілько ії словечками картає:

– Ой чого ж ти, Немерівно, пішки йдеш,

Хіба у мене кониченьків не маєш?

– Хоч у тебе кониченьки і маю,

Сам ти, молод, не під мислоньку мою.

Ой дай мені, Шпинкаренко, ножичок,

Повиймати із ніжечок колючок.

Не влучила Немерівна  в ніженьку,

Та влучила ножіченьком  в серденько…

– Отепер же, Шпинкаренку, я твоя,

Бери моє біле тіло на коня…

Дед Авксентий  Федор. Орел, 65 л.,

д. Кушугумовка  Ал. у., 28 декабря 1887 г.

          АНАЛІЗ  ПОЕТИКИ БАЛАДИ:

• надзвичайна подія в житті головного персонажу – молодої дівчини Немерівни, самовбивство ножем;
• сюжет — стисло відтворюються дії і вчинки героїні, її стосунки з іншими людьми ( продаж Немерівни її матір'ю за цебер меду і два цебра вина);
• кілька дійових осіб – стара Немериха, дівчина Немерівна, Шпинкаренко;
• в основі сюжету балади лежать незвичайні події (мати пропиває дочку);  
• дійові особи— прості звичайні люди (мати, дочка, хлопець);
• змальовані картини стосуються життя лише окремої людини – дівчини Немерівни;
• життєвий конфлікт з трагічним закінченням ( небажання жити з нелюбом і самовбивство);
• зло в баладі залишається не покараним (мати  не шкодує за скоєним, її не мучить совість);
• добро перемагає лише умовно (дівчина,яку продала мати, вбиває себе);
• дія в баладі розвивається надзвичайно швидко і напружено, як у драмі;
• немає уповільнення, детальних описів, тривалих повторів;
• усе відбувається динамічно, над вчинками героїня довго не роздумує, її дії зовсім не мотивуються (не пояснюється, чому мати продає свою доньку);
• реалістичність балади проявляється у кількох моментах: згадані в баладі події відбувалися не в глибокому минулому, а зовсім недавно; події, незважаючи на фантастичний елемент, є потенційно можливими;
• опосередковано у баладі криється  застереження :" Сам ти, молод, не під мисленьку мою";( не можна одружуватися не по любові);
• використанням прийому діалогу ( між Немерівною і Шпинкаренком);
• стрімкість викладу подій забезпечується шляхом поєднання опису вчинку героїні з його прямою мовою;
• використання художньо-поетичних засобів - епітетів (Немерівна молода, Шпинкаренко молодий, біле тіло);
• використання пестливих слів, зменшувально-пестливих форм і суфіксів (словечками, черевичків, мислоньки,кониченько, ножичок, ніженьки,серденько)