Особливості поетики народних творів про козаччину, зібраних Я.Новицьким на території запорізької області в ХІХ столітті

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ  І  СПОРТУ  УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

КРИВОРІЗЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ  УКРАЇНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА  УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ НАРОДНИХ  ТВОРІВ ПРО КОЗАЧЧИНУ, ЗІБРАНИХ Я.НОВИЦЬКИМ НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ в ХІХ столітті

 

                                                             

                                                                                        Виконала  студентка

                                                                                        групи………………..

                                                                                         ……………….курсу

                                                                                         заочної форми навчання

                                                                                          ………………………….

 

                                                                                          Науковий керівник

                                                                                          к.ф.н., доцент

                                                                                          Гончаренко О.М.

 

                            Кривий  Ріг – 2012

 ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. …3

РОЗДІЛ  І.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1. Козаччина  історії  України  у роботах науковців……………………….6
2. Дослідження різножанрових творів усної народної творчості вітчизняними і зарубіжними літературознавцями……………………11
3. Яків Новицький – видатний дослідник і громадський діяч Запорізького краю………………………………………………………………………..17

Висновки  до  розділу І ………………………………………………………...19

РОЗДІЛ  ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ПОЕТИКИ  НАРОДНИХ  ТВОРІВ  ПРО  КОЗАЧЧИНУ,  ЗІБРАНИХ  Я.НОВИЦЬКИМ

2.1.Пісенність Нижньої Наддніпрянщини в записах Я.Новицького…………………………………………………………………….20

2.2.  Поетика різножанрових творів  усної народної творчості…………….27

2.3. Аналіз поетики   фольклорних  творів……………………………………..37

Висновки  до  розділу  ІІ……………………………………………………..…55

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..57

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ………………………………….59

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..61

 

 

 

 

 

ВСТУП

  Україна мала першу в Європі козацьку республіку, про яку складено сотні пісень, дум, легенд, переказів. Козаччина стала ідеалом українського чоловіцтва, лицарством, викоханим багатством душі - мужністю, чесністю, гідністю, високими вимірами братства, товариськості. Постійне протистояння чужоземним загарбникам спричинило глибинний патріотизм народної поезії, ідеалізацію образу козака-запорожця, а відтак - формування особливої системи поетичних засобів і мотивів, що формують усні народні поетичні твори. Художня специфіка української поетичної народної творчості козацької доби полягає в насиченості її конкретикою національно- просторового чи часового тла.

 Українському козацтву присвятили розвідки чимало вітчизняних і зарубіжних істориків, серед них В. Антонович, М. Василенко, М.Грушевський, Пантелеймон Куліш, Р.Лащенко, М. Максимович, Д.Яворницький, польські історики М.Бєльський, В. Коховський, Л.Підгородецький, французи − військовий інженер, автор записок про Україну Г. Боплан та письменник П. Меріме, австрійський дипломат Е.Ласонт.  Сучасна українська історіографія поповнилася великою кількістю наукових публікацій, які відображають різні наукові аспекти участі козацтва в державотворенні України. Це праці О. Гуржія, В.Грабовецького, Р.Дашкевича, В. Замлинського, М. Котляра, І. Паньонка, В. Смолія, В.Степанкова, В. Сергійчука, Ю. Мицика, С. Плохія, І.Стороженка, В.Щербака, В. Чуприни та ін. Однак козацька проблематика не вичерпано і сьогодні потребує докладного наукового  дослідження.

     Духовна спадщина Нижньої Наддніпрянщини, яка активно збиралася та досліджувалася на межі ХІХ-ХХ ст., впродовж тривалого часу  приваблювала увагу збирачів та дослідників фольклору лише спорадично. І тільки в останні 10-15 років інтерес до неї відродився, що засвідчене фольклорними збірниками та науковими роботами В.Чабаненка, Л. Іваннікової ,  М. Долгова, О. Гончаренко , Н. Полякової тощо.  З 1990 р. в різних наукових виданнях починають виходити присвячені проблемам функціонування та регіональної специфіки фольклору Нижньої Наддніпрянщини розвідки І. Павленко. У фольклорі втілено світоглядно-соціальні та естетико-художні переконання українців. Фольклорні твори мають властиві лише їм ознаки : усність передачі та існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення та побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманним усім видам первісного мистецтва синкретизм.

    Звертаючись до матеріального та духовного життя населення Південної України, не можна оминути постать Я.Новицького. Дослідник упродовж усього життя збирав і вводив до наукового обігу нетрадиційні види джерел – усні розповіді старожилів. Щоб не втрачати найцінніше – досвід наших батьків, дідів, пращурів, ми повинні повернути все те, що було нажито з покоління в покоління і внести цей досвід до сучасного суспільства. Тому дана тема на сьогоднішній день є актуальною.  

      Саме Я. Новицький був одним з перших, хто почав вивчати матеріальне та духовне життя народу Південної України. З самого початку своєї діяльності вчений надавав великого значення фольклорно-етнографічним дослідженням, які давали багатий матеріал для вивчення національної свідомості українців. Зрозумівши всю важливість збереження усної історії, яка починала трансформуватись і навіть зникати під впливом індустріальних чинників, Я.Новицький доклав чималі зусилля зі збору, систематизації та опрацювання цього матеріалу.

    Дана курсова  робота присвячена вивченню усних  творів про козаччину, зібраних  Я.Новицьким, як невід'ємної складової  частини українського народу, української  ментальності та повсякденного  життя.

    Мета – дослідити особливості поетики народних творів про козаччину,зібраних Я.Новицьким на території Запорізької області в ХІХ ст.

   Завдання, які ставимо перед собою при написанні даної курсової роботи:

1) узагальнити і систематизувати  інформацію з теми;

2) з'ясувати дослідження козаччини в історії України вітчизняними та зарубіжними науковцями;

3) розглянути  історичну пісенність Нижньої Наддніпрянщини в записах Я.Новицького;

4) дослідити особливості поетики  народних творів про козаччину,  зібраних Я.Новицьким у ХІХ  ст. на території Запоріжжя.

 Об'єкт – усна народна творчість періоду козаччини в Україні, її особливості в Запорізькому регіоні.

 Предмет – поетики народних творів про козаччину, зібраних Я.Новицьким на території Запорізької області в ХІХ ст..

  Джерело дослідження : Новицький Я. Твори: в 5-ти т.- Т.3.- Запоріжжя: ПП "АА Тандем", 2009.-440с.

 Практична  значущість . Матеріали дослідження можуть застосовуватися у  курсі української літератури , спецкурсах, спецсемінарах та факультативах, присвячених вивченню фольклорних творів;  можуть бути використані у написанні курсових та учнівських наукових робіт.

   Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків , списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи  100 сторінок,  з них 58 сторінок основного тексту.

 

РОЗДІЛ  І.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1.1.Козаччина  історії  України  у роботах науковців

   Перші праці з історії українського козацтва були написані ще у ХVІ ст. Одним із перших можна вважати твір відомого польського хроніста ХVІ ст. М. Бєльського. Перу М. Бєльського належать відомі "Хроніка всього світу" та "Хроніка польська" [13]. Українському козацтву автор присвятив невеликий розділ "Про козаків". За М. Бєльським, запорожці найчастіше жили на о.Томаківці. Останній являв собою "найсильнішу кріпость на Дніпрі" [13, с. 55]. Найдокладніші відомості про козаків подав Е. Лясота, що прибув на Січ, коли вона знаходилася вже на о. Базавлуці. Він перший вжив термін "Січ": "Прибув на острів, який зветься Базавлук, що лежить біля одного з дніпровських річищ – Чортомлику… Тут була на той час Козацька Січ" [15, с. 82]. "Щоденник" Е. Лясоти містить важливі відомості про кількість козаків, форми їх організації, стан соціального середовища.

    Серед праць першої половини ХVІІ ст., присвячених козацтву, найціннішою за своїм змістом є "Опис України" Г. Боплана. За Г. Бопланом, козаки – не лише сільське, а й міське населення, "…серед них зустрічаються люди обізнані з усіма ремеслами, потрібними для життя, тобто: теслярі, каретники, ковалі, зброярі, чинбарі, лимарі, шевці. Бондарі, кравці та ін." [2, с. 98]. Батьківщиною козацтва Г. Боплан вважає Київщину. Він підкреслював роль козацтва в обороні не лише українських, а й польських земель. Проте ставлення Г. Боплана до козацтва висловлене ним досить яскраво: "…віроломні і підступні,… їм ні в чому не можна вірити" [2, с. 101]. Г.Боплан багато уваги приділяє саме опису звичаїв, побуту й військової справи козацтва.

  Окрему групу складають оповідні джерела – літописи, складені козаками. Особливе значення серед літописів другої половини XVII — початку XVIII ст. мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — "козацькі", "козацько-старшинські" літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються. До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — "Літопис Самовидця" про події 1648 – 1702 рр., (імовірний автор — Роман Ракушка-Романовський) [14], Г.Грабянки 1710 р., про події від виникнення козацтва і до 1709 р. [6] та Самійла Величка 1720 р., про події в Україні 1648 — 1700 рр. [3]. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

   Створюючи історіографічний  огляд проблеми, можна умовно  виділити три періоди – дорадянський, радянський, період державної незалежності  України. 
Помітне місце у історіографії дорадянського періоду посідають праці А.Скальковського (1808 – 1898 рр.). Предметом вивчення дослідника було козацтво в останній період існування (1734 – 1775 рр.). В Запорізькій Січі він вбачав громаду на зразок військово-чернечих орденів, що існували у Західній Європі у середні віки. Головною характерною рисою Січі А. Скальковський вважав рівність її членів, яка випливала нібито із спільності майна: "Усе в війську було власністю або всієї громади, або, принаймні, куреня" [26, с. 92 – 94]. Заслуги А. Скальковського перед історичною наукою великі. Він перший поставив дослідження історії Запорозької Січі на наукову основу. У передмові до 3-го видання "Історії Нової Січі..." він писав: "Одні вважали їх гайдамаками, малоросійськими козаками-втікачами; інші – людьми хоробрими в бою проти ворогів, одначе варварами жорстокими, майже дикими, невірними в слові, безграмотними невігласами; треті, нарешті, мали їх за нащадків хазар, черкесів, татар тощо. Тепер, коли віднайдені мною запорозькі документи подають нам дипломатичне, церковне, військове, судове, торговельне, адміністративне і навіть приватне листування запорожців, думка про них має змінитися" [26, с. 100 – 102]. А.Скальковський ввів до наукового обігу значну кількість архівних джерел, в тому числі – матеріали кошової канцелярії. Крім опублікованих і архівних документів він широко використовував у своїх дослідженнях пам’ятки усної народної творчості та перекази старожилів. Великого значення він надавав "Усній оповіді колишнього запорожця... Микити Леонтійовича Коржа", записаній катеринославським архієпископом Гавриїлом (Розановим) під час його бесід зі 100-літнім М. Коржем [28]. М. Костомаров (1817 – 1885 рр.) вважав, що козацтво є анархічною, руїнницькою силою, проте заявляв, що на козаків не можна дивитися як на непродуктивну верству суспільства, зайняту лише військовою справою [11].

     На думку М.Костомарова, Січ засновано козацькою сіромою, яка не мала на батьківщині ніякого майна і через те залишилася у пониззі Дніпра. При цьому Січ виникла не раптово, а складалася повільно, була головним центром вільного, незалежного від панів козацтва» [11, с. 245]. Близьким до М. Костомарова своїми поглядами на козацтво був і С.Соловйов (1820 – 1879 рр.). Для нього, як і для М.Костомарова, козацтво – анархічна, антидержавна сила [27, с. 178 – 179].     Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. вийшли праці з історії Запорожжя видатного краєзнавця, археолога Д. Яворницького (1855 – 1940 рр.), зокрема його тритомна "Історія запорозьких козаків", "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" [29] тощо. Д. Яворницький поставив перед собою мету висвітлити історію Запорозької Січі від початку і до кінця її існування.

      Слід назвати такі значні праці, як монографії "Запорозьке козацтво" [4] та "Запорізька Січ в останні часи свого існування" [5] В.Голобуцького. Серед дослідників історії Південної України XVIII ст. почесне місце посідає Н.Полонська-Василенко (1884 – 1972 р.р.) [22]. Одним із напрямків, над яким працювала науковець – це соціально-економічний лад Запорожжя за останніх часів свого існування. На тлі процесів, що зумовлювали соціально-економічний розвиток регіону, поставала політична історія, сповнена боротьби між двома силами: Запорожжям за свої землі, з одного боку, і Російською імперією, яка мала власні наміри щодо цих земель, з другого. За відносно короткий час — з 1926 по 1931 р. — вийшло друком 8 праць Н.Полонської-Василенко, кожна з яких була не лише самостійним ґрунтовним дослідженням джерелознавця та історіографа, а й, одночасно, сходинкою до кращого розуміння історії Південної України XVIII ст. У часи державної незалежності України до вивчення  періоду козачини зверталися чимало науковців. Козацтву в останні роки його існування присвятили свої праці чимало сучасних дослідників: О.Апанович [1], Ю. Мицик [16], В.Смолій [25],  А. Сас [23], В. Пірко [20] та інші. Тематика досліджень історії Нової Січі різноманітна: географія, природне середовище території Вольностей Війська Запорозького, економічне життя козаків, церковний устрій, українсько-російські відносини тощо.

    На сучасному етапі слід згадати праці фахівця з історії козацько-гетьманської доби В. Смолія. Впродовж тривалого часу історик досліджує різні аспекти існування козацтва [25, с. 22].  Науковець детально відображає нейтралізацію українського козацтва, що втратило свою історичну роль вагомої верстви, на яку спиралася Українська держава. Та є й альтернативна думка відносно стосунків України з Росією у ХVІІІ ст. На його погляд, між Російською імперією та Січчю існувала особлива форма взаємокорисного співіснування: запорожці надавали свою військову допомогу імперії для захисту її південних кордонів від татар, а отримували від Росії необхідні продукти та речі для життя. Цей союз було підкріплено спільною релігією. 
Дослідник на основі фактичного матеріалу доводить, що запорозька економіка могла розвиватися автономно, забезпечуючи себе всім необхідним для існування і, навіть вела активну торгівлю. На думку автора, Нова Січ не залежала економічно від Росії, що стало однією з причин її знищення [25,с.34].