Методика використання принципів екологічного виховання В. О. Сухомлинського в практиці сучасної початкової школи

 Завдяки використанню принципів екологічного виховання у навчанні учнів початкових класів формуються дієві природничі знання, які передбачають взаємозв’язок сприймання, осмислення, запам’ятовування і застосвання на практиці засвоєного матеріалу. Провідна роль при цьому належить застосуванню знань учнями в стандартних і варіативних навчальних ситуаціях. В основі формування дієвих знань лежить аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, встановлення причинново – наслідкових зв’язків, класифікація.

 Фундаментом принципів  екологічного виховання за В.О.Сухомлинським  є неповторність кожної дитини. Великий педагог говорив у  своїх працях про відсутність  нездібних, бездарних і лінивих  дітей, бо у кожній особистості  є задатки, талант і їх треба  вміло розвивати і направляти  у потрібне русло, особливо, коли  мова іде про екологічне виховання  школярів.

 В методиці екологічного  виховання за В.О.Сухомлинським  можна виділити такі принципи екологічного виховання:

• принцип природовідповідності;
• принцип цілісності;
• принцип неперервності.

Кожен принцип є чітко  обгрутованим педагогом.

Детальніше розглянемо їх сутність.

 Принцип природовідповідності  – це відповідність людини  до природи. Людина складається  з основних елементів природи,  вона світ у зменшеному вигляді. 

Світ, який оточує дитину –  це світ природи і маленьке створіння  приналежне до цього світу, йому подібно, у ньому розвиватися  і активно діяти.

Також навчально-виховний процес повинен відбуватися у відповідності  з законами природи, у процесі  виховання використовувати природні, вікові та індивідуальні особливості  дітей.

Відповідно до цього вибирати методи та засоби досягнення мети.

Принцип цілісності – це цілісність людського і природного середовища, їх взаємодія, взаємозалежність. Тісне спілкування між ними допомагає  в навчанні і вихованні.

 Виходячи з цього, природа – єдине ціле. «У цьому цілому – своя гармонія і постійність, взаємозв’язки і залежності, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожен з нас – «природа, що стала людиною». Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи»[13, С. 9-Губанова].

 В.О.Сухомлинський формував  цілісне ставлення до природи,  виховував почуття відповідальність  за стан довкілля. Підтвердженням  цього є такі висловлювання педагога: «Ми вважали дуже важливим виховним завданням те, що наші вихованці, бачили свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. …Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого п’ємо» [13, С. 8-9-Губанова]. А тому і спілкування з природою молодших школярів було проникнуте співчуттям, любов’ю до живих істот, спрямоване на їх збереження та охорону.

Принцип цілісності екологічного виховання проходить червоною ниткою через усю педагогічну діяльність великого природолюба. Цілісність спілкування  з природою повинно відбуватися  в різних формах: через працю, споглядання, творчість, науковий пошук, спостереження, милування. Головним у екологічному вихованні є створення умов, за якими дитина могла торкнутися природи  не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. «Маленька людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов’язані ці частини рослини як єдиного цілого» [16, С. 10-Калініченко].

 На Україні з давен  – давніх, вважали поганою ту  людину, яка не посадила за  своє життя ні дерева, ні квітів. А тому, наші села потопають  весною у квітучих садах, а  хати стоять ціле літо і  до пізньої осені у різнобарвних  квітах. Цим завдячує Україна  таким людям як В.О.Сухомлинський.  Бо посадити і виростити дерево, то не лише практична робота, це – диво народження нового  життя, велика відповідальність  за те, чи буде воно жити, чи  ні.

Принцип неперервності –  це неперервна взаємодія навчання і  виховання природою які постійно потрібно вкладати в систему навчання і виховання яка:

- супроводжує людину впродовж усього життя;

- дає можливість формувати творчий потенціал особистості;

- визначає цілісність навчального, виховного і творчого процесу усього життєвого циклу.

 Принцип неперервності  у екологічному вихованні присутній на усіх «уроках мислення». Постійні екскурсії, уроки на природі це те, без чого не можна уявити собі великого педагога. Неперервна взаємодія з природою завжди супроводжується творчою думкою дитини, багатими емоційними переживаннями, які тісно пов’язують з пізнанням і творенням .

 Неперервність в екологічному  вихованні породжує творчі думки  починаючи з молодших класів, на спеціальних уроках мислення в природі. «Природа – колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла цю школу дитячого мислення» [13, с. 9-Губанова].

Як бачимо педагог досить зрозуміло пояснює значення саме цих принципів та їх ефективності під час виховання молодших школярів екологічно, на їхній основі.

Варто також зазначити, що переконливою є ідея В.О.Сухомлинського щодо взаємозв’язку духовного і матеріального з природою. У своїх дослідженнях він вказує на те, що природа це колиска дитячої думки і треба прагнути у своїй роботі, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення, щодо спілкування з природою. Важливим є те, щоб діти, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали, оберігали і примножували природні багатства [31, С.5-Романишин].

Так екологічне виховання  не можна втілювати, не виходячи з  класу, бо споглядання і живе спілкування  з природою розвиває розумові здібності, посилює бажання вчитися, дізнаватися  нове, займатись пошуковою роботою, ставити собі питання : чому ? звідки ?.

Постійно працюючи над  екологічним вихованням В.О.Сухомлинський  відкривав перед своїми вихованцями  джерело, без якого неможливе  повноцінне духовне життя школярів.

 Працюючи з класом  В.О.Сухомлинський найважливішим  принципом екологічного виховання  підростаючого покоління вважав  пізнання та вивчення природи  рідного краю і активну практичну діяльність. Він створив у Павлишській школі кімнату казок, куток краси, куток підводного царства, казкову гору. Діти складали самі казки, оповідання, вірші пов’язані з природою.

Щоб запобігти безсердечності, павлишських школярів виховували у  дусі турботи, тривоги, неспокою за все живе і красиве. «З перших днів перебування в школі, - писав В.О.Сухомлинський, - ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підв’яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце» [21, С.17-Маршицька].

 Використання принципів  екологічного виховання допоможуть дітям помічати навколо себе спорідненість в природі, і їх взаємопов’язаність та взаємозалежність, потребують вміння дорожити дивом, що їх оточує.

Отже, можна зробити висновок, що екологічне виховання за В.О.Сухомлинським - це розгляд навчально-виховного процесу як складної системи, при якій дитина без уваги не залишить жодної травинки, пташки, вчиться робити не тільки висновки, а й аналізувати, це ніби могутнє джерело енергії думки, це поштовх, який може пробудити лінивого, сонного. Перед красою природи дитина стає такою, якою повинна бути. Коли учень є з природою віч-на-віч і перед ним відкривається світ дивних і цікавих речей, саме тоді треба дати волю дитині і лише за таких умов вчитель може краще спостерігати, як вона сприймає навколишній світ, як бачить, думає.

Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським – це отримання позитивних почуттів від навколишнього світу, які в подальшому будуть мати велике значення для духовного зростання дитини. «Природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що потрібно вкласти в її розум, зробити здобутком її думки» .

Екологічне виховання  має великий вплив на дитину, бо засіває в маленькій душі добро, людяність, любов до природи, потребу  примножувати красу рідного краю і оберігати її. Діти у початкових класах, за словами В.О.Сухомлинського, більше відчувають ніж розуміють.

Екологічне виховання  за В.О.Сухомлинським – це виховання  таких учнів, які б бачили і  розуміли свою єдність з природою, переживали і турбувались про  збереження і примноження навколишнього  середовища, бережно відносились  до всього живого, що їх оточує в природі. Якщо весь час працювати за методикою  екологічного виховання В.О.Сухомлинського, то діти зрозуміють природу, як велику гілку, на якій знаходиться гніздо, в якому живуть вони, малі пташенята  природи.

 Тому, слід зрозуміти, що екологічне виховання – це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, екологічне виховання стоїть у школах України ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія – це новий спосіб мислення. З віком дитину слід переконувати в тому, що вона не має морального права заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити світ безпечнішим, довговічнішим.

 Якщо людина добра,  то і другим зуміє передати  добро. І не важливо, який  урок проводить вчитель, чи  з математики, чи з природознавства,  його вміння допоможе завжди  знайти місце для екологічного  виховання, якщо він не байдужий  і добре знайомий з принципами  екологічного виховання за В.О.Сухомлинським.

 

 

2. Принцип гуманізму, як домінанта екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в педагогічній спадщині 

В. О. Сухомлинського

Систему екологічного виховання  Сухомлинського без перебільшення  можна назвати універсальною  щодо широти і глибини екологічно-виховного  процесу. В основі цієї системи лежить ключова ідея – виховання гуманної людини, яка у свої діяльності рахуватиметься з інтересами інших людей, поважатиме особистість кожної людини. Реалізація цієї ідеї здійснюється через вирішення важливого завдання – формування гуманістичних цінностей молодшого школяра.

 У своїй діяльності  В. О. Сухомлинський багато уваги приділяв становленню особистості, зокрема гуманістичному вихованню. А з точки зору екологічного виховання, гуманізм, за Сухомлинським є домінантою в цій складній виховній системі [18, С.9- Лавроненко].

Можна сказати, що гуманізм як домінанта екологічно-виховної системи науковця ґрунтується на положенні взаємостосунків між людьми, а через них і ставлення, і сприймання навколишнього світу. Якраз ця емоційна чутливість екологічного виховання до світу речей і до світу людей призводить до того, що вихованець бачить навколишній світ в іншому ракурсі.

 Тож основною домінантою  екологічного виховання учнів  молодшого шкільного віку за досліджуваним педагогом є гуманізм, який у подальшому визначатиме особистість кожної дитини, а потім і людини. Якщо дитину навчити любити природу і оберігати її, то все це вона буде робити і в дорослому віці [21, С.16-Маршицька].

 Місце становлення  Української держави, формування  високих екологічних принципів  в системі освіти потребує  поглибленого вивчення праць  В. О. Сухомлинського, з яких багато можна почерпнути кожному вчителю.

На сучасному етапі  розвитку молодшого покоління, зацікавити, зрушити дитячу душу зуміє не кожен учитель, а Василь Олександрович робив це щодня і дуже майстерно. Його вихованці не проходили байдуже ні біля гаю, ні біля річки чи маленького струмочка. У всьому їх навчав вчитель бачити живу істоту, яка не тільки чарує своєю красою, а й потребує опіки і допомоги [8. С. 14-Бондар].

 Вся вчительська діяльність  великого педагога була підпорядкована  найголовнішому – реалізації  у екологічному вихованні гуманістичних  ідей.

 Гуманізм педагогічної системи екологічного виховання ґрунтується на положенні про самоцінність дитини, її право на свободу і гідність, правильну оцінку того, що її оточує. Гуманізм В. О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання і виховання молодих школярів, у ставленні до навколишнього світу.

 Гуманізація екологічного виховання і навчання виступає необхідним елементом творчої педагогіки, а гуманізм – однією з основних рис педагога. Це те головне, що відіграє свою конструктивну роль в удосконаленні педагогічної майстерності. Вчитель – авторитетний наставник учнів лише доти, доки він удосконалює свою майстерність, де відповідними є глибина любові до дітей, людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти і відчути в кожному з вихованців індивідуальне, бути відданим світу Дитинства. Вчителеві, образно кажучи, необхідно бути «річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень – це одна з вічних гілок педагогічної майстерності. Якщо вона відмирає, всихає – всі книжні знання педагогіки перетворюються в прах»[18, С. 10-11-Лавроненко].

Для того, щоб відповісти на запитання, що таке гуманізм вчителя, звертаємось до творчої спадщини Василя Олександровича.

Гуманізм вчителя – це доброта і любов до дітей – це не лише стан, що внутрішньо переживається. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей такими, якими вони є, а з екологічного аспекту  – любити природу і вчити дітей любити її.