Екологічне виховання дітей дошкільного віку

• ознайомлення з біоценологічними залежностями, в які вступає та чи інша тварина за умов свого існування;

• сезонні зміни в  житті тварин, ознайомлення з поведінкою тварин;

• ознайомлення з самоцінністю тваринного світу на Землі, охорона  й примноження рідкісних видів  тварин [31, 29].

Водночас пропонуємо ще один підхід, на користь якого свідчать багаторічні дослідження екологізації змісту окремих розділів чинної в дошкільному закладі програми у тій її частині, де розкривається питання про екологію птахів.

Екологічна спрямованість  умови їх існування — живлення — планується педагогом одразу на початку роботи і супроводжує добір інформації на кожному наступному етапі. Розкриваючи засоби живлення птахів, доцільно дати пояснення такого уявлення, як виводкові та нагніздні птахи. Потім, обравши для роботи, скажімо, гусеподібних представників родини качиних — гусей (сіру, білолобу, малу білолобу і піскульку), детально аналізувати їх зовнішній вигляд, забарвлення і будову (ріст), пристосування окремих органів до умов середовища (водоплавні), а далі переходити до пояснення міграцій птахів, що пов'язані з умовами їхнього існування: сезонні міграції у цієї групи птахів пов'язані з живленням. На завершальному етапі такої роботи — формувати уявлення про поведінку і працю людини, яка причетна до охорони та захисту птахів, вивчення міграції птахів. І, нарешті, проблемні запитання такого типу: «Як птахи впізнають дорогу назад додому?», «Чому дикі гуси летять у вирій, а домашні залишаються з людиною?» та ін. Вони допомагають на основі зворотного зв'язку зробити синтез — виявити рівень оволодіння дітьми вміннями виділяти й аналізувати елементарні, але суттєві зв'язки і відношення в умовах їх прихованості від візуального сприймання. За правильного, методично вмілого керівництва подальшою роботою дітей, вони вже надалі самостійно обирають для себе об'єкти дослідження в повторних спостереженнях і дослідах. Повз їхню увагу не проходять акти вияву живого в зв'язку з неживою природою та з діяльністю їх однолітків і дорослих.

У відборі екологічних  знань до кожної підтеми теми «Тварини» ми йшли від двох компонентів — «дикі тварини» і «домашні тварини» — за описаною вище схемою і розглядали кожен з шести життєво важливих для них елементів: дихання, ріст, рух, живлення, розмноження, екологія тварин. В ознайомленні з екологією тварин необхідне попереднє ґрунтовне ознайомлення дітей з їх видовою різноманітністю і багатством, способами поширення в різних середовищах та їх значенням для природи і використанням в житті людини [31, 32].

Для оволодіння дітьми знаннями з екології тварин ми вважаємо за необхідне розкриття найбільш доступних узагальнених ознак того місця, яке посідають тварини у відносинах «природа — людина — суспільство — природа». Ознайомлення дітей з результатами взаємовпливу цих ланок одного цілого дозволило нам максимально наблизити їх до науково-достовірного аналізу очевидних і прихованих залежностей, які існують між ними в процесі життєдіяльності. Це позитивно впливало на формування негативного ставлення вихованців до актів жорстокості й байдужості в поведінці з тваринами — руйнування гнізд, мурашників, знищення дощових червів після негоди, земноводних біля водойм і заболоченої місцевості, молодняка в котів, собак, хом'яків та ін.

На базі наявних знань дітей  про тварин і навчального матеріалу, який подається в методичній літературі для вихователів, ми радимо виділити (основні екологічні уявлення, які логічно завершують кожну тему з розділу програми «Тварини», інтегруючись у її зміст з урахуванням віку дітей, змісту теми, яка вивчається, й вже засвоєної раніше, а також можливостей для безпосереднього сприймання запрограмованих знань і варіантів їх трансформації у конкретно значущу практичну діяльність. Як результат — діти мають оволодіти аксіологічним уявленням про те, що для створення повноцінних умов для існування тварин у куточках природи та неспричинення їм шкоди в довкіллі кожна людина повинна прагнути на основі знань про них будувати свою поведінку спілкування з тваринами та практичну діяльність. Тобто основою свідомого поводження людини з тваринами є пізнання законів їх існування, охорони, примноження й використання. Процес такої діяльності дитини водночас має включати зміни існуючих або створення належних умов існування для тварин і, як наслідок, якісну зміну особистості самої дитини. За умови вивчення елементарних уявлень екології тварин ми простежили факти їх застосування дітьми практично в пошуково-дослідній діяльності у спілкуванні з тваринами. У дослідах з дощовими черв’яками можна показати, як тварина співіснує з неживою природою, з рослинами, з тваринами, і яке місце вона при цьому посідає у житті людини. Інформацію про таке співіснування і його об’єктивний характер діти дізнаються за умови перенесення набутих у дослідах знань, вмінь і навичок у подальшу самостійну поведінку і діяльність [31, 35].

Проблемні запитання.

Проблемні запитання — один з  найпоширеніших і найдоступніших для дітей засобів, які спонукають їх до пізнання. Вони стимулюють розвиток продуктивного мислення шляхом розв'язання завдань, поставлених проблем і підводять до отримання нових пізнавальних результатів. Проблемні запитання доцільно використовувати у всіх вище перелічених організаційних формах педагогічного процесу. Відповіді дітей в таких випадках будуть своєрідним важелем для зворотного зв'язку між новими і попередньо засвоєними знаннями. Крім того, вихователь матиме змогу на підсумкових заняттях чітко визначити проблеми, труднощі, вдало спланувати перспективу для подальшої роботи з дітьми.

За таких умов можна використовувати запропоновані вже прийоми порівняльного аналізу, синтезу, узагальнення, конкретизації, індуктивно-дедуктивних доведень, і, нарешті, проблемні ситуації. Їх створення стимулюватимуть допитливість дітей, спонукаючи їх до практичного пошуку відповіді, осмислення причинних зв'язків та залежностей.

Водночас вихователь вчить дітей обґрунтовувати свої судження, висловлені припущення, підводить їх до самостійних висновків. Тут доцільно використовувати і такі прийоми, як подача варіативності ознак тих самих об'єктів, явищ, порівняння і зіставлення нових характеристик з уже відомими: поєднання художнього опису об'єктів та явищ природи, огляд їх реальних рис через безпосереднє сприйняття тощо. Метою використання проблемних ситуацій буде сприяти розвитку у дітей навичок узагальнення. Повторюваність певної сукупності властивостей у факторах неживої природи, в її явищах вказуватиме на наявність істотних зв'язків між ними. Узагальнення й синтез доцільно здійснювати в процесі порівняння, коли діти засвідчують загальне уміння орієнтуватися в екологічних факторах.

Водночас, щоб порівнювати, дитина повинна мати конкретні уявлення про екологічні фактори, знати їх ознаки, властивості. Під час роботи вихователю слід дотримуватися принципу систематичності, враховувати вікові та індивідуальні особливості, рівень розвитку дітей. Вище описані методи і технологія їх впровадження у педагогічний процес стимулюють не лише процеси оволодіння дітьми фактологічними матеріалами, а й сприяють розвитку творчого мислення, вміння самостійно оперувати фактами при узагальненнях і в доказах [31, 38].

Уявлення про неживу природу дітям варто пропонувати для того, аби вони розуміли, що вона однаково потрібна для рослин, тварин, людей. Тому слід кожному навчитися визначати і називати її основні ознаки і властивості, вміти встановлювати найпростіші зв'язки і взаємозалежності в її стані.

Так, скажімо, діти, попередньо вже  оволоділи деякими уявленнями про  використання води в побуті, засвоїти окремі її ознаки і властивості. У своїх розповідях вони можуть виходити з принципу наступності в розвитку уявлень про її різні агрегатні стани, причини її перетворення; про воду як середовище для життя рослин і тварин; про її сприятливий і несприятливий вплив на живе тощо.

Інформацію про воду, основу життя  на Землі, варто детально пояснити, спираючись на її характерні ознаки, які доступні для сприйняття дітьми:

• вода — текуча і завдяки цьому  виконує функції переносу поживних речовин у довкіллі;

• вода — розчинник. У ній за певних умов розчиняються як корисні, так і шкідливі речовини, які розносяться  по всіх частинах організму рослини, тварини, людини;

• вода має велику теплоємність і використовується в побуті і в народному господарстві для зігрівання приміщень, є середовищем існування інших організмів;

• вода — продукт харчування, завдяки  чому є основою внутрішнього середовища всіх живих організмів;

• надходження води в організм тварини і людини регулюється  механізмами спраги, а в організм рослини — водним режимом;

• за умови суттєвого порушення  постачання води виникає водний дефіцит, нестача вологи в клітинах організму. Водяний дефіцит може бути спровокований нестачею вологи у повітрі та в ґрунті;

• деякі організми в стані  спокою, сплячки, заціпеніння добре  переносять зневоднення; наприклад насіння;

• тварини і рослини виробили деякі адаптаційні механізми  до життя у водному середовищі і до характерних властивостей води: солоність, тиск, температура тощо;

• між рослинами, тваринами і  людьми відбувається постійний водообмін, завдяки якому об'єкти і живої природи забезпечуються водою в кількості, необхідній для їхньої нормальної життєдіяльності; ]

• у районах з недостатньою кількістю  опадів застосовуються заходи щодо постачання води і штучного зрошення, а в  занадто зволожених місцях — осушення;

Синтез: чому необхідно зберігати чистоту джерел та інших носіїв води?

Неминучість і об'єктивність збереження основних джерел життєвої води, яка має вирішальне значення в житті всіх представників живої природи, дітям варто довести у процесі розв'язання завдань проблемного характеру і нескладних дослідів.

За аналогічною схемою можна  пропонувати дітям охарактеризувати наступний екологічний фактор — світло. Зазначимо, що до його аналізу доцільно підійти з позицій важливості світла як одного з факторів, що зумовлює явище світлового режиму, особливості розподілу та зміни інтенсивності сонячної радіації, яка доходить до екосистеми і залежить від чистоти і прозорості атмосфери та гідросфери, пори року і частини доби та щільності структури біоценозу [31, 40].

Виходячи з даного визначення, варто  виділити такі ознаки світла:

• постійне джерело світла і тепла на Землі — Сонце;

• інші джерела світла на Землі;

• адаптації рослин до світлового режиму;

• адаптації тварин до світлового режиму;

• світло як умова життя і діяльності людини;

• зв'язок світла і тепла;

• температурні адаптації рослин і тварин;

Синтез: чому людині слід бути особливо обережною у спекотні сонячні дні?

Для аналізу понять «світла» і «сонця»  — основного його джерела доцільно підійти, попередньо використовуючи вже описані методи і прийоми. Зупинимось дещо детальніше на характеристиці тих адаптацій, які виробились в організмів під їх впливом, і тих відхилень, які можна спостерігати за умови їх дефіциту. Для детального огляду і візуальної представленості адаптацій можна використати серію дослідів. Світло, будучи одним з визначальних екологічних факторів, спричинило цілу низку адаптацій у живих організмів і уможливило на цій основі поділ рослин на дві екологічні групи:

• світлолюбиві рослини (геліофіти) —  рослини з особливою потребою і витривалістю до впливу сонця (пшениця, сосна, модрина, мати-й-мачуха);

• тіньовитривалі рослини (сціофіти) — рослини, які витримують часткове затемнення без відчутних на це реакцій, але можуть розвиватися за добре освітлених умов (трав'янисті і парникові рослини).

У процесі формування уявлень про  світло і адаптації рослин варто спершу аналізувати таке явище, як «сон» рослин. Воно існує в поясненні їх рухових реакцій у зв'язку зі змінами частин доби. Звернення до спеціального пояснення зумовлене поясненням терміну і визначенням «рослини-барометри» як синонімів. При всій схожості реакції, які діти можуть сприймати візуально — закриття і розкриття квіток та суцвіть, складання і опускання листків, притискування плодів до гілок тощо. В основі цих явищ лежать дещо відмінні механізми. Пояснювати цю властивість живих організмів слід, спираючись на орієнтування у часі — зміни дня і ночі, та їх залежність від добових змін температури і світла, в основі його лежить біологічний механізм ніктинастії (рух органів вищих рослин, зумовлений зміною дня і ночі, наприклад, розкривання квіток зранку і закривання їх на ніч).

Водночас пояснювати барометричні властивості рослин або циклічні коливання інтенсивності і характеру  їх біологічних процесів і явищ, що відбуваються в усіх тварин і  рослин, в основі яких лежать біологічні ритими. Вони відповідають циклічним змінам напруженості факторів навколишнього середовища. Фаза біологічного ритму порушується зі зміною геомагнітного поля, температурних коливань, освітленості і є важливою пристосувальною ознакою організмів. І «сон» рослин, і «рослини-барометри» мають велике біологічне значення. Схема пояснення його дітям може бути такою:

• орієнтація на періоди доби і  зміни пори року;

• охорона внутрішньої частини  квітки від несприятливих факторів: охолодження, перегрівання, зайва волога (роса, дощ);

• запилення квітки приманкою для  комах;

• застереження листків від надмірного теплового випромінювання [31, 42].

У житті тварин сонце не має такого суттєвого впливу, а реакції організму  дещо приховані від безпосереднього  візуального сприйняття їхньої переважної більшості. Світло для тварин виступає визначальною умовою їх орієнтації у просторі. Однак, як ми вже зазначили, тривалість світлого дня виступає також вирішальним регулятором біоритму і у тварин (зимовий сон, сплячка, заціпеніння).

В ознайомленні дітей зі світлом  доцільно планувати для розв'язання такі завдання, які пов'язані з  ним як з джерелом тепла: сконцентроване світло випромінює тепло, його промінь  можна побачити тощо. Серія дослідів на видимість сонячного (світлового) променя, на тепло сонячного зайчика тощо дозволяє вихователеві спільно з дітьми підійти до узагальнення того, який колір швидше нагрівається: темний чи світлий? Чому? Якими дослідами можна перевірити ці висновки? А потім пояснити температуру як один з важливих абіотичних факторів навколишнього середовища, який прямо чи опосередковано впливає на живі організми. В залежності від характеру теплообміну з довкіллям рослини поділяються на такі екологічні групи: теплолюбиві (потреба кожного організму в температурі середовища у різних видів різна); холодолюбиві (холодовитривалі, зміни температурних коливань навколишнього середовища, які регулюються фізико-хімічними механізмами організмів). Ці дві групи однаково підходять для характеристики рослинних і тваринних організмів. А от морозостійкість, як здатність організмів переносити температуру лише 0˚ С, без ушкоджень, тобто утворення льоду в їхніх клітинах і тканинах, — характеризує лише рослини.