Екологічне виховання дітей дошкільного віку

• Як відрізнити нестиглий зелений  плід від зеленого стиглого? (Понюхати, помацати, оглянути, покуштувати.)

•  Чому на сонці плоди швидше змінюють свій смак, колір, форму запах, аніж у затінку?

• Чому слід вживати в їжу стиглі плоди? Чим вони корисні? Чим шкідливі зелені плоди для дітей (для людей, тварин)?

•  Чому для природи цінні  стиглі плоди?

Така логіка аналізу сприяє розширенню чуттєвого досвіду дітей, поєднанню сприймання з діяльністю (розумовою, практичною). Вона полегшує спілкування дітей з однолітками й педагогом, стимулює репродуктивні й творчі функції мислення, пам'яті, стимулює асоціативні процеси між щойно сприйнятим та набутим раніше, власним досвідом поведінки в природі [31, 14].

Структура такого спостереження ґрунтується  на послідовності дій кожного  аналізатора, що в подальшій роботі вихователя важливо для формування сенсорної культури особистості. У  справі екологічного виховання сенсорна культура важить надзвичайно, водночас, застосовуючи сенсорні операції, не варто забувати про їх екологічний сенс.

Так, скажімо, акцентуючи увагу дітей  на формі плодів фруктових дерев, мета вихователя полягає в тому, щоб активізувати їхню здатність максимально використовувати власні здібності сприймати й оцінювати дари природи за формою, кольором, властивостями поверхні тощо. При цьому вихователь прагне встановити основний зв'язок:

1) між пізнавальними можливостями  кожного аналізатора (групи аналізаторів) та властивостями об'єкта пізнання;

2) між властивостями  об'єкта пізнання й умовами  його існування;

3) між умовами його  існування й агротехнічними потребами.

Дитяче експериментування.

Планування занять за кожним етапом основного зв'язку доцільно здійснювати певними циклами. їхня структура ґрунтується на тій номенклатурі, яка представлена в нині чинних програмах дошкільного виховання і допомагає вихователю досить повно подати перелік номінацій понять «фрукти», «овочі», «продукти харчування» та інші. В молодшому і середньому дошкільному віці акцент варто робити на прищеплення дітям навичок самостійного сприйняття, а в старшому — на самостійні дослідження, експериментування з використанням попередньо набутого чуттєвого досвіду.

Найбільшої повноти набирає робота зі старшими дошкільниками. Можна застосовувати наступні прийоми активізації дитячого експериментування:

•  демонстрування дітям на їхнє інтуїтивне сприйняття об'єкта природи;

• поступове чи повне  відтворення прийомів: обстеження властивостей (ознак) об'єкта;

•  застосування прийомів для узагальнення характерних властивостей об'єкта;

• застосування дослідницьких  прийомів: самостійне коментування, висловлювання  припущень, висновки (попередні чи підсумкові);

• додаткове сприйняття іншими аналізаторами об'єкта, що підлягає експериментуванню й постав перед дитиною в інших якостях [31, 18].

Запропонований варіант застосування прийомів активізації дітей має  певні переваги. А семе: він концентрує увагу дітей на способах дослідження й експериментального пізнання дійсності. Тим самим ймовірність привласнення «чужого» досвіду з вуст дорослих зводиться до мінімуму. Дитина вчиться самостійно набувати знання, мислити, узагальнювати, робити висновки. Отже, правильно поводитися в світі природи:

•  визначати природний, об'єктивно існуючий зв'язок між неживим і живим, який можна виявити через систему певних дослідницьких дій, шляхом застосування конкретних прийомів, як самостійно, так і з ініціативи вихователя;

• сприяти прилученню дітей  до пошуково-дослідної діяльності з широким колом об'єктів і явищ природи, стимулювати прийоми самонавчання через «відкриття» в світі природи, поглиблювати процеси сприйняття, розумові операції, аналітико-синтетичну діяльність в цілому.

За умови, коли вихователь визначається на користь спостереження і включає його в структуру заняття, важливо спиратися на особливості групи, інтереси й побажання дітей. Потім визначають, який з варіантів спостереження варто обрати. Кожен з них по-своєму важливий у процесі екологічного виховання:

•  спостереження за схемою, запропонованою вихователем;

•  спостереження за запитаннями  вихователя;

• спостереження за вказівками вихователя, які коригують дії та сприйняття дітей.

Оскільки спостереження за схемою вихователя досить широко висвітлені в педагогічній літературі, а в їх основу покладені усталені в методичному ознайомленні дітей з природою рекомендації Н.Виноградової, А.Васильєвої, Н.Яришевої та ін., ми детальніше зупинимося на аналізі спостережень за запитаннями й вказівками, тому що вони відкривають більший простір для екологізації змісту пізнавальної діяльності в процесі сприйняття дітьми природного довкілля.

Відомо, що до спостереження за запитаннями  кожен вихователь передбачає спірні тематичні блоки інформації для  дітей і умовно позначає їх основними, досить загальними запитаннями. Кількість і послідовність детальних запитань обумовлюються етапами аналізу об'єкта чи явища природи, активністю й підготовленістю дітей до такої діяльності.

Спостереження за запитаннями мають  очевидні переваги, які полягають у тому, що вони спонтанно залучають дітей до складання запитань, активізуючи таким чином наявні у них знання й досвід. Діти привчаються виділяти головне, що спонукає їх до чуттєвого й мислиннєвого (теоретичного) пізнання, що, в свою чергу, організовує, вибудовує сприйняття, його логіку й послідовність. Таким чином, з дошкільного віку дитина привчається сприймати й аналізувати предметний світ природи системно й поетапно. Очевидно, що спостереження за запитаннями передбачають певний рівень розвитку загальних здібностей дітей сприймати й передавати сприйняте. З цих міркувань дані спостереження не варто планувати на 4—5 рік життя чи на початок навчального року в старшому дошкільному віці.

Структурне спостереження за запитаннями  має наступну послідовність:

• пропозиція розглянути предмет (об'єкт, явище), повідомити про нього найцікавіший фрагмент інформації, зацікавити дітей;

• визначити основні  дії, план сприймання предмета;

• детальний аналіз спостережуваного за запитаннями дітей, які вихователь впорядковує відповідно до спроектованої заздалегідь концепції, тобто передбачених тематичних блоків запитань;

• синтез, узагальнення усієї інформації про спостережуване в єдине ціле, спрямованість якого має екологічно доцільний сенс для дитини й для  природи [31, 20].

Спостереження за вказівками вихователя.

Перейдемо до найскладнішого спостереження  — спостереження за вказівками вихователя. Основне завдання педагога полягає в тому, щоб втручання в перебіг спостереження звести до мінімуму, активізуючи таким чином пізнавальну діяльність дітей. За такого керівництва спостереженнями до кінця старшого дошкільного віку діти осмислюють схеми аналізу предметів реального світу природи, тобто вони готові висловлювати власні судження, мотивуючи своє ставлення. Дані спостереження завжди несуть елементи новизни, адже вказівка вихователя в узагальненій формі збуджує уяву кожної дитини,    активізує знання   й   досвід, сприяє виявленню індивідуально-типологічних особливостей кожного вихованця. Інформація, яку повідомить та чи інша дитина, визначає зміст, а часто й логіку кожної наступної вказівки вихователя. Отож, щоразу спостереження набуває особливої оригінальності, неповторності. Інформативно вони досить мозаїчні, але саме цим вони й стимулюють цікавість і допитливість дітей, дотепність і кмітливість їхніх висновків, думок, суджень.

Спостереження за вказівкою може мати наступну послідовність:

• положення доцільності спостереження, орієнтування на кінцевий результат;

• пригадування вимог до опису  спостережуваного об'єкта;

• доповнення опису дітей опосередкованими прийомами;

• уявне моделювання ситуацій із застосуванням спостережуваного об'єкта в різних сферах життєдіяльності  людини;

• визначення можливого впливу об'єкта на природне довкілля;

• пізнання прихованих ознак спостережуваного об'єкта в нових змодельованих або уявних умовах [31, 22].

Запровадження даної послідовності  спостереження лише частково вивільняє  самостійність дітей, адже логіка спостереження, його етапність й смислове наповнення є не чим іншим, як тривалим шляхом вправляння дітей у правильності сприймання в усіх попередніх вікових групах. І хоча діти добровільно зголошуються на кожну вказівку вихователя, вони засвідчують водночас чітке дотримання попередньо засвоєних правил поведінки, вимог, способів спілкування тощо.

Особливе місце в спостереженнях за запитаннями й за вказівкою вихователя посідає прийом порівняння. Саме він сприяє тому, аби серед усієї різноманітності предметного світу природи якомога повніше виділити своєрідність кожного організму як на рівні його самоорганізації, так і на рівні тих зв'язків і залежностей, в які він вступає.

Проаналізуємо різні прийоми порівняння детальніше.

Поелементарне порівняння. Даний прийом передбачає поглиблений поелементний аналіз спостережуваного об'єкта, встановлення спільно з усіма дітьми схожих й відмінних ознак на основі підсумкового синтезу. Даний прийом доцільно застосувати з дітьми середньої групи, коли обсяг їхнього чуттєвого досвіду ще досить обмежений. Предмети й об'єкти природи доцільно обирати не дуже складні, тобто ті, поліфункціональність яких доступна для опанування в середній групі. Так, скажімо, в темі «Фрукти» обирати ті номінації, які позначають плоди, придатні для споживання в двох-трьох станах (сирий, сушений, консервований). Не менш важливим фактором є і тривалість аналізу — він має бути чіткий, конкретний, не переобтяжений зайвими епітетами. Порівняння такого характеру варто застосовувати в підсумковому узагальненні всіх номінацій поняття «фрукти».

У справі екологічного виховання важливим є прийом інтуїтивного, порівняння. Він передбачає порівняння змісту щойно виявленої ознаки спостережувального об'єкта з попередньо опанованою, тобто дещо віддаленою за часом сприйняття. За умови застосування такого прийому стимулюються на лише репродуктивні функції мислиннєвої діяльності дітей, а й розвивається творчість усіх мислиннєвих операцій на підставі системного опанування інтуїтивного матеріалу. Дидактична цінність даного порівняння полягає також у тому, що процеси аналізу і порівняння збігаються у часі, за рахунок чого суттєво збагачується чуттєвий досвід дітей. Сформульовані на його підставі висновки мають прикладний характер, що особливо важливий для формування екологічної поведінки особистості.

Прийом паралельного порівняння, умовно виділений нами як третій, частково схожий на попередній у тій його частині, де збігаються в часі операції аналізу, порівняння та синтезу. Однак його якісна відмінність полягає в тому, що для порівняння одночасно подаються два об'єкти, кожен з яких спочатку аналізується, а потім порівнюється, й мислиннєвий процес переходить на етап синтезу. Операції аналізу й синтезу цілком підпорядковуються вимогам порівняння. У даному прийомі особливо важать критерії порівняння, спонукання дітей до диференціації схожих й відмінних якостей спостережуваних об'єктів.

З наведених прийомів порівняння найскладнішим є інтуїтивне порівняння. Тому не випадково, що в практиці роботи дошкільних закладів він використовується значно рідше. З погляду на те, що саме цей прийом спонукає дітей до зосередженості, вміння застосовувати у пізнавальній діяльності попередньо набуті знання, уніфікувати й перебудовувати їх відповідно до змінених умов чи завдань, з якими вони співвідносяться, вважаємо за необхідне максимально їх актуалізувати в процесі роботи з екологічного виховання дітей [31, 25].

Пошуки і  відкриття.

Посилання до життєвого досвіду  й попередньо набутих знань у справі з екологічного виховання розглядаємо як особливо важливий аспект роботи вихователя тому, що діти постійно перебувають у стані «пошуків» і «відкриттів». Про це важливо пригадати на заняттях спорідненої тематики, аби відновити ті емоційні стани, в яких перебувала істина в умовах самостійної діяльності. Так, скажімо, в розмові про продукти харчування (молоко, яйця, цукор, сіль, борошно, чай тощо) приклади життєвого досвіду дітей є незаперечною цінністю: діти беруть участь у придбанні, приготуванні й споживанні різних страв з одного продукту харчування тощо. Життєвий досвід за таких умов сприяє систематизації щойно набутих знань, створює умови для поступового переходу до опанування більш складною інформацією, уміннями й навичками її набуття.

До обсягу складної інформації для  роботи з дітьми дошкільного віку відносимо різні аспекти екопроблематики. Оскільки діти перебувають у постійному контакті з тваринами то залежно від користі, яку вони приносять, або шкоди чи загрози (старші відповідно коригують поведінку дітей), вихователь з перших тем диференціює ставлення людини і, зокрема, дітей до тварин. У сучасній методичній літературі, як і в наукових дослідженнях за темою «Зміст і завдання ознайомлення дошкільників з тваринним світом», чітко вимальовується кілька тенденцій:

• ознайомлення з будовою тіла, назвами його частин та їх функціями;