Екологічне виховання дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

Екологічне  виховання дітей дошкільного віку

 

 

 

Зміст

Вступ.	С. 3 – 4
Розділ І. Теоретичні засади дослідження  стану екології на сучасному етапі.	С. 5 - 15
1.1. Стан дослідження проблеми у педагогічній науці і практиці.	С. 5 - 9
1.2. Сучасні проблеми екологічного  виховання дошкільників.	С. 10 - 15
Розділ ІІ. Формування екологічних  знань у дітей дошкільного  віку.	С. 16 - 47
2.1. Програмне забезпечення навчально – виховного процесу з питань екологічного виховання в дошкільних навчальних закладах України.	С. 16 - 22
2.2. Система роботи з екологічного  виховання.	С. 23 - 43
2.3. Методичні рекомендації щодо  формування екологічної відповідальності  дітей дошкільного віку.	С. 44 - 47
Висновки.	С. 48 - 49
Список використаних джерел.	С. 50 - 52
Додатки.	С. 53 - 67

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Природа – могутнє джерело пізнання , яке через спілкування розкриває  людині свої таємниці й робить її більш  чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Дошкільний вік – найважливіший  етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення  передумов гуманної взаємодії з  природним довкіллям.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Вивченням даної проблеми займалися  видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський. І в наш час багато науковців та педагогів – практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

Об’єктом нашого дослідження є: екологічне виховання дошкільників в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини.

Предмет дослідження: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку шляхом цілеспрямованого впливу сім’ї та дошкільного навчального закладу.

Мета дослідження: вивчити особливості екологічного виховання в ДНЗ і механізми стимулювання цього процесу.

Завдання:

• З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці.
• Обґрунтувати основні етапи формування екологічних знань у дітей дошкільного віку.
• Вивчити стан досліджуваної проблеми в практиці сучасних ДНЗ України.
• Окреслити шляхи вдосконалення навчально – виховної роботи з формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільнят.

Структура та обсяг роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні засади дослідження стану екології на сучасному етапі.

1.1. Стан дослідження  проблеми у педагогічній науці і практиці.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для  життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України  досягло критичного рівня.

У наші дні особливого значення набуває  відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв'язується завдання екологічного виховання.

Досвід літньої  колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її багатогранною  діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням  мистецтва, естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості; теорія і методика еколого - естетичного виховання Софії Русової; система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи – родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського; природо оздоровчої школи Порфирія Іванова; «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

«Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117 p., можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...» [28, 40].

«Повчання дітям» - це перший методичний лист нащадкам про  цінність природи, вміння користуватися  її багатствами, піклуватися про  неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці «Анфологія» започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває [29, 6].

Великий  внесок  в  розвиток виховання   дітей   на   лоні   природи,   вніс   видатний   педагог   Ян   Амос Коменський (1592-1670рр). Він довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють  як  у  світі  рослин  тварин,  так і у відносинах з людиною, вказує, що

«... чіткий порядок школи треба  запозичити у природи».[28, 124].

У цей період на Україні стає відомою  і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681-1736рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам»         витримав   12   перевидань   і   був   пронизаний   філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він,— юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють». [29, 6].

В центрі уваги Г. Скороводи (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній натуралістичній  роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Вчений   зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці й обробітку плодових дерев...». [29, 9].

Ідея пришкільного саду в кінці  XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, «живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з виготовлення ліків.

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки -онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття «наука».

Не стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин  Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він  закликав розширити спілкування  дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи ... так мало оцінений в педагогіці". [21маг, с 145]. Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого педагога.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. „Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже  повітря, щоб вони могли бачити рідне  небо, дерева, квіти, різних тварин. Все  це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи” [10,313].

На думку В.Сухомлинського, природа  лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог  вважав, що формувати в дитини ставлення  до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині у 1948 році В. Сухомлинський. Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі  виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». [34, 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися думати» [34, 133] - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» В. Сухомлинський.

„Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна  найповніше використовувати для  гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити  людина для того, щоб природа служила  їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо” [34, 303].

На зламі тисячоліть у світі  активно відстоюється думка про  нову модель світу людини, що грунтується  на загальнолюдських, гуманних, естетичних цінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичної культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повинна ставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігати життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей - є найважливішим сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сучасні проблеми  екологічного виховання дошкільників.

Катастрофічний стан навколишнього  середовища, що нині вже істотно  визначає здоров'я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей.  Проблеми    природокористування    постають     сьогодні    перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера    природокористування повинна служити об'єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв'язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Отож одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості. 

Сучасний ДНЗ є першою сходинкою  збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу  та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.