Екологічне виховання дітей дошкільного віку

Зростає роль дошкільного навчального  закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального  ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

Принципове значення в педагогіці і психології має положення про  те, що ставлення  до природи набуває  риси  відповідального тільки при  умові всебічного екологічного виховання  особистості з дошкільного віку до глибокої старості.

В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший   виражає   ставлення   до природи   як   предмета   матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності людини. Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища [7, 52].

Соціальна відповідальність є універсальною формою зв’язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія соціальна відповідальність розглядається у взаємозв’язку з категоріями свобода і необхідність. Суб'єктивною   передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності суб’єкта приймати рішення зі знанням справи;   умовою  і компонентом свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об'єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода волі), своїй діяльності (свобода дії) [7, 54]. Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб’єктом своїх обов'язків і права вибору в  конкретних умовах  оптимального  варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв'язків дошкільнят з різними природними об'єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальне ставлення до природи - це здатність і можливість дитини

свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і  вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов'язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь - якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.

Відповідальність, як внутрішня  якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв'язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов'язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.

Відповідальне ставлення дитини дошкільного  віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру  особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації.

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім  вона пов'язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе.

Для педагога важливо, щоб потреба  спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив'язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

• Громадсько - патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.
• Гуманістичні - виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у   відношенні до живого, бажання захищати.
• Естетичні - виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.
• Науково - пізнавальні   -   виражаються  у  розумінні  складних  зв'язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.
• Гігієнічні - виходячи з розуміння значення природи для здоров'я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.
• Економічні - засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу [8, 22].

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність знання і переживання. Засвоєння  екологічних знань, звичайно, повинно  супроводжуватися емоційними переживаннями  дошкільника і сприяти становленню  його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні переконання - це суб'єктивне відношення людей  до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про  організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов'язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь - які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості. [5, 9].

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення  до природи, базується не тільки на вимогах, а  і на знанні взірців моральної  поведінки, на порівнянні своїх дій  і вчинків з такими зразками та їх оцінкою.  Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та  інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення. [36, 29].

Психологічна  природа екологічних поглядів і  переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні  компоненти:

-    інтелектуальний    (екологічні    знання    та    інтелектуальні    вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно – наслідкового мислення);

-  персональний (мотивація, відношення  і оцінка, віра в необхідність  охорони природи і т.п.);                                                     

- внутрішню готовність (бажання,  намір, потреба реалізації своєї  позиції у вчинках діяльності  по охороні природи [6, 15].

Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в навчально - виховному процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність перед природою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість - це спосіб відношення до об'єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

Відповідно педагогічний навчально  – виховний процес повинен бути спрямований на формування таких  психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати  завдання екологічного виховання, а саме:

• виховування гуманного ставлення  до природи;

• формування системи екологічних  знань та уявлень про природу;

• розвиток уміння бачити і відчувати  красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

• включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить  активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме  їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

Розділ ІІ. Формування екологічних знань у  дітей 

дошкільного віку.

2.1. Програмне забезпечення  навчально – виховного процесу  з питань екологічного виховання в дошкільних навчальних закладах України.

У зв’язку із актуальністю екологічного виховання у системі дошкільної освіти виникла потреба у створенні  спеціальних програм, спрямованих  на ефективне засвоєння дітьми дошкільного  віку основ екологічних знань. Таких програм останнім часом створено багато, і кожна пропонує вирішення певних завдань екологічного виховання дошкільників. Окрім державних загально – дидактичних програм, в яких представлені всі розділи освітньо – виховного процесу дошкільного навчального закладу („Малятко”, „Дитина”), існує низка тематичних, присвячених одному напрямку роботи з дітьми, альтернативних авторських експериментальних програм з екологічного виховання.

Основою для створення навчально  – виховних програм для дітей  дошкільного віку в Україні є Базовий компонент дошкільної освіти. Цей документ окреслює оптимально необхідні, однак достатні для дітей дошкільного віку знання та вміння з різних сфер суспільного життя. У програмі сконцентровані державні вимоги до освіченості та вихованості дошкільників. Сфера „природа” за Базовим компонентом передбачає формування у дітей елементів цілісного природо відповідного світогляду, ціннісної змістовної спрямованості на екологічно доцільну поведінку та сприйняття дитиною себе як частки природи, формування почуття відповідальності за те, що відбувається внаслідок її взаємодії з оточуючим світом. Вона (сфера) має дві змістовні лінії. Перша – природа планети Земля, що окреслює обсяг знань, умінь та ставлення дитини до об’єктів і явищ природного довкілля. Інша лінія – природа Космосу. Вона окреслює знання дітей щодо розуміння окремих космічних об’єктів (зірки, серед яких Сонце, планети: Земля, Марс, Венера, супутник планети Земля – Місяць тощо), спрямованість на формування поняття єдності та взаємозалежності всіх елементів Космосу, одним із яких є людина. Сучасні програми навчання і виховання дітей в дошкільному закладі освіти спрямовані на реалізацію окреслених у Базовому компоненті завдань [2, 59].

Так, програма „Дитина” дозволяє вихователям  своєчасно ввести дитину у світ рідної природи, виховувати любов до неї, розвивати пізнавальний інтерес до об’єктів та явищ природи, закласти фундамент екологічного світосприйняття.

Авторські програми, що спрямовані на розвиток екологічного світогляду та екологічної культури дошкільнят можна умовно поділити на три основні групи:

• Програми екологічної (біоекологічної) спрямованості.
• Програми естетико – екологічної спрямованості.
• Програми соціально – екологічної спрямованості.

Програми першої групи акцентують увагу на питаннях класичної екології (ознайомлюють дітей з окремими залежностями між живими об’єктами і оточуючим середовищем, екосистемами). До них можна віднести програми Г. Бєлєнької, О. Богініч „Природа і рух”, С. Ніколаєвої „Юний еколог”, Н. Кондратьєвої „Ми”, Ж. Васякіної – Новикової „Павутинка”, А. Корольової „Екологічна Стежка” та ін.

Програми другої групи звертають  увагу на естетичному та моральному вихованні дітей, а питання власне екології виступають базисною основою  формування кращих естетичних та моральних почуттів. Об’єкти природи розглядаються з позицій „стихій”: землі, повітря, вогню, води. До цієї групи програм можна віднести наступні програми: В. Ашикова, С. Ашикової „Веселка”, І. Булавіної, М. Найденської „Планета – наш дім”, Т. Попової „Світ навколо нас”, Т. Копцевої „Природа і художник” та ін.