Усунення подвійного оподаткування. Міжнародні договори. Основні ставки державного мита

 

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

Національний  університет державної податкової

служби України

Житомирська філія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з предмета: «Оподаткування фізичних осіб»

на тему: «Усунення подвійного оподаткування. Міжнародні договори. Основні ставки державного мита»

 

 

 

 

 

 

Виконала: Студентка групи ОБАЗ -31 Захар’єва В.В.

Перевірив: Ковбан Т. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир 2012

ЗМІСТ

1. Усунення подвійного  оподаткування. Міжнародні договори..........3

2. Основні ставки  державного мита..........................................................16

Список використаної літератури...............................................................32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Усунення подвійного оподаткування. Міжнародні договори.

Конвенція між Кабінетом  Міністрів України і Союзним  Урядом Союзної Республіки Югославія  про уникнення подвійного оподаткування  стосовно податків на доходи і капітал, яка була підписана 22 березня 2001 р. та набула чинності 29.11.2001, застосовується у відносинах України з Республікою  Сербія та з Республікою Чорногорія.

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України "Про правонаступництво  України" Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Договори СРСР діють у  відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Японією

Подвійне оподаткування - це випадки, коли об’єкт податку або  його платник оподатковується в  рамках однієї або кількох фіскальних юрисдикцій податком певного виду більше, ніж один раз.

Розрізняють подвійне економічне та юридичне оподаткування. Подвійне економічне оподаткування - це ситуація, коли з  одного й того ж доходу податок  платять декілька його послідовних  отримувачів. Подвійне юридичне оподаткування - це ситуація, коли один і той самий  платник податків обкладається відносно одного й того ж доходу однаковими або співставленими податками два  і більше рази за один період. Подвійне юридичне оподаткування здебільшого  зустрічається у випадках ведення  господарської діяльності в міжнародному масштабі внаслідок одночасного  застосування принципів резидентства та територіальності декількома країнами щодо одного й того ж доходу платника податків Уникнення подвійного юридичного оподаткування можливе, коли країна постійного місцеперебування платника податків може дозволити йому при  виконанні податкових зобов’язань  врахувати податки, виплачені за кордоном. Це може бути системи податкових заліків (Exemption Method) або податкових кредитів (Foreign Tax Credit).

Виділяють кілька видів подвійного оподатковування, серед яких найпоширеніші:

1. Внутрішнє - подвійне  оподатковування в країнах, де  той самий податок стягується  на рівнях різних адміністративно-територіальних  одиниць. Воно може виступати  як:

вертикальне - сплата однакового податку на місцевому й державному рівні (у Швеції сплачується місцевий і державний прибутковий податок);

горизонтальне - оподатковування  на одному адміністративному рівні  за рахунок розходжень у визначенні оподатковування (у США при сплаті прибуткового податку в деяких штатах уважаються доходом тільки доходи громадян" отримані в його границях; в інші тільки доходи, отримані за межами штату: у третіх всі види доходів).

2. Зовнішнє (міжнародне) - оподатковування,  при якому зтикаються національні  законодавства у визначенні об'єкта  оподатковування або платника, розглядаючи  його як зобов'язану особу за  аналогією із законодавством  іншої держави.

Реалізація подвійного оподатковування  може здійснюватися в різних формах (оподатковування того самого об'єкта в рамках як однієї країни, різними  державами різне визначення платника) Все це перетворило подвійне оподатковування  в міжнародну проблему. Першим міжнародним  форумом, на якому були поставлені на обговорення ці питання, стала Міжнародна фінансова конференція, що відбулася  в Брюсселі в 1920 році.

Тому, вже в 1921 році Ліга Націй  доручила групі вчених, у числі  яких були Ж. Селигмен. Л. Эйнаудя, вивчити  цю проблему й розробити рекомендації. Деякі з них лягли в основу сформувавшихся способів усунення подвійного оподатковування

В основі виникнення подвійного оподатковування лежить різне законодавче  регулювання платника й джерела  доходу різних держав. Доповнюватися  це може також неоднозначним правовим тлумаченням податкових норм й елементів  податкового процесу.

Врегулювати проблему подвійного оподаткування можна 3 способами:

1. Всі держави повинні йти по одному принципу оподаткування: або по принципу резиденства, або територіальності. Даний спосіб не так легко реалізується на практиці. Тому, що кожна країна, користується своїм податковим суверенітетом і має на меті отримати додаткові податкові доходи у свій бюджет, і тому принципи резиденства і територіальності застосовуються в комбінації.
2. Прийняття державою внутрішніх законодавчих заходів щодо подвійного оподаткування в односторонньому порядку (система податкових кредитів і заліків).
3. Врегулювання проблеми подвійного оподаткування шляхом заключення міжнародних податкових угод.

В односторонньому порядку  проблема уникнення подвійного оподаткування  не вирішується, тому, що для кожної держави стоїть подвійне завдання:

А) забезпечити достатній  рівень податкових надходжень до бюджету;

Б) створити оптимальні умови  для економічного розвитку.

Уникнення подвійного оподаткування  за допомогою системи податкових заліків і системи податкових кредитів досягається шляхом підписання країнами двосторонніх угод.

Конкретними формами рішення  проблем подвійного оподатковування  є міжнародні угоди по усуненню подвійного оподатковування. Перші форми взаємодії держав в сфері фінансів були відомі, ще в 18 столітті. Угоди по питанням адміністративної допомоги в оподаткуванні і обміну фіскальною інформацією були заключенні між Бельгією і Францією (1843р.) і між Бельгією і Голандією (1845р.). На даний час у світі діє більше 1000 міждержавних угод, що регулюють питання оподаткування. При чому є угоди, окремо присвячені податковим питанням, їх нараховується близько 500, а також різні положення про міждержавну координацію оподаткування, що можуть бути внесені в інші міжурядові документи.

Теоретичне обґрунтування  податкових угод базується на принципах  оптимуму Паретто. Відповідно до його критеріїв оптимальним уважається будь-яка дія, що приносить користь  одній особі, не погіршуючи положення  іншої. Таким чином, це означає забезпечення інтересів в області оподатковування  одних країн так, щоб це не погіршувало  фіскального положення інших. Так, з 1963 року діє розроблена Організацією економічного співробітництва й  розвитку Типова податкова конвенція. У ній пропонуються основні принципи й технічні прийоми усунення подвійного оподатковування, в основі яких лежить принцип резиденства. Це означає, що будь-який доход, отриманий фірмою від діяльності за кордоном, обкладається податковими органами "приймаючої" країни по місцю розташування й діяльності підприємства (у джерела), незалежно від формального права власності на його суб'єктів конкретної державної приналежності.

Міжнародний договір є  механізмом усунення подвійного оподатковування.

Кожна сучасна держава  має власну податкову систему, що відрізняється від подібних систем інших держав. Тому при підписанні міждержавних податкових угод кожна  держава представляє власну податкову  систему, її принципи, основні механізми, чутливо реагує на будь-які непередбачені  положення таких угод. Для того, щоб досягти порозуміння та необхідного  консенсусу значно легше саме двом державам, а не кільком, бо в цьому  випадку сума інтересів держав є  значно меншою, що дає змогу досить ефективно розв’язувати податкові  питання та укладати двосторонню  угоду про уникнення подвійного оподаткування. Практика України, зокрема, свідчить про саме такий підхід до цієї проблеми. У світі існують  і діють також багатосторонні міждержавні податкові угоди, але  їх набагато менше. До речі, ООН у  своїх рекомендаціях прямо зазначає, що укладення саме двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування  на доходи та майно є на сьогодні найоптимальнішим варіантом вирішення  міжнародних податкових проблем. Перелік  країн, з якими Україна уклала міжнародні договори щодо усунення подвійного оподаткування наведений у Додатку 1. Крім того, відповідно до статті 7 Закону України "Про правонаступництво  України" Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Договори СРСР діють у  відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Монголією, Японією.

Окремі угоди можуть містити  в собі спеціальні статті, в яких говориться про особливі обмеження  на певні пільги щодо оподаткування. Міжнародні угоди укладаються на двосторонній основі, але є випадки, коли підписуються багатосторонні угоди. Чинне податкове законодавство  України передбачає уникнення подвійного оподаткування лише на основі підписання двосторонніх податкових міжнародних угод. Звичайно, такі угоди поширюються на податки з доходів і майна, але в окремих випадках можуть стосуватися й інших податків.

Укладання міжнародних податкових угод між країнами націлене на:

уникнення подвійного оподаткування;

розподіл прав оподаткування (між державою, яка є джерелом доходу, та державою, резидент якої є  одержувачем таких доходів);

забезпечення захисту  вітчизняних суб’єктів господарювання, що проводять зовнішньоекономічні  операції;

обмеження ставки оподаткування  пасивних доходів у державі - джерелі  виникнення доходу (прибутку), а саме дивідендів, процентів та роялті;

викриття фіскальних злочинів у країні;

створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних  інвестицій.

Міжнародний договір є  найважливішим джерелом міжнародного податкового права. Податкова угода (у цій праці ми не зупиняємося  на різниці між договором, угодою, конвенцією), як зазначає С.Г. Пепеляев, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним  правом, з іншого - після її інкорпорації в національне податкове право  стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою  міжнародні податкові угоди бувають  двох видів:

які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того - раніше чи пізніше їх було прийнято (ст. 19 Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР).

які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

При зіткненні національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції “Про право міжнародних  договорів" 1969р. (ст.27), яке встановлює що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для оправдання невиконання положень міжнародного права. Україна приєдналася до цієї конвенції з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України.

Міжнародні угоди, що регулюють  податкові відносини, можна об'єднати в три групи.

1. Умовно податкові - угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.
2. Загальноподаткові - угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).
3. Обмежено-податкові - угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об'єкта оподаткування.

Міжнародні договори України  про уникнення подвійного оподаткування  та попередження податкових ухилень  стосовно податків на доходи і капітал  застосовуються до доходів юридичних  осіб і фізичних осіб - резидентів України  та нерезидентів.

Визначення країни, стосовно якої фізична особа є резидентом, - питання, що має основне значення для застосування положень податкових договорів.

Резиденція є основною концепцією оподаткування в Україні. Більшість країн світу керуються  цим принципом у своєму законодавстві, хоча деякі, зокрема США і Філіппіни, оподатковують доходи фізичних осіб на основі громадянства.

Усі договори про уникнення  подвійного оподаткування застосовуються до осіб, які є резидентами однієї або обох договірних держав.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про податок з доходів  фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Закон № 889-IV) резидентом є фізична  особа (громадянин України, фізична  особа без громадянства або громадянин іноземної держави), яка має місце  проживання в Україні. Далі за текстом  наведено загальні принципи визначення статусу податкового резидента, тотожні тим, що містяться у ст.4 міжнародних договорів про уникнення  подвійного оподаткування, а саме:

у разі якщо фізична особа  має місце проживання також в  іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має  місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній  державі, вона вважається резидентом, якщо має тісніші особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;

у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або  якщо фізична особа не має місця  постійного проживання у жодній з  держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.