Усунення подвійного оподаткування. Міжнародні договори. Основні ставки державного мита

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження  центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити  резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення  цього підпункту, фізична особа  вважається резидентом, якщо вона є  громадянином України.

одаткування міжнародна угода

Таким чином, для резидентів України об'єктом оподаткування  є доходи з джерелом їх походження з України, а також іноземні доходи, для нерезидентів - дохід, одержаний  з джерел в Україні.

Особи, які сплачують податки  лише за доходами з джерел у договірній державі, вважаються нерезидентами  цієї держави. Вони користуються перевагами міжнародного договору у разі, якщо є резидентами другої країни - учасниці такого договору.

У ст.4 "Резидент" міжнародних  договорів про уникнення подвійного оподаткування висвітлено питання  подвійної резиденції для фізичних осіб і встановлено норми визначення держави, в якій до цієї особи застосовуватиметься  податковий режим як до резидента  цієї держави у межах застосування положень договору, зокрема:

вона (особа) вважається резидентом договірної держави, в якій вона має  постійне житло; якщо особа має постійне житло в обох державах, вона вважається резидентом тієї держави, в якій має тісніші особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

у разі коли держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначеною або коли вона не має постійного житла у жодній з держав, особа вважається резидентом тільки тієї держави, в якій вона звичайно проживає;

якщо особа звичайно проживає в обох державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї держави, громадянином якої є;

якщо особа є громадянином обох держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи договірних держав вирішують це питання  за взаємною згодою.

Отже, у разі виникнення конфлікту  між законодавствами двох держав резиденцією вважається місце, де фізична  особа має житло, і це житло  повинно бути постійним. Якщо фізична  особа має постійне житло в  обох договірних державах, тоді перевага надається державі, в якій особисті й економічні зв'язки цієї особи  тісніші. Під такими зв'язками розуміють  центр її життєвих інтересів. Якщо фізична  особа має постійне місце проживання в обох договірних державах, необхідно  з'ясувати, в якій із двох держав її особисті й економічні зв'язки тісніші (сімейні та соціальні зв'язки, заняття, політична, культурна чи інша діяльність, місце бізнесу тощо). У випадку  якщо особа, яка має житло в  одній державі, облаштовує інше житло  у другій державі, зберігаючи перше, пріоритет має перша держава, в якій вона постійно проживає, працює, перебуває її сім'я і власність, оскільки це разом з іншими елементами може слугувати доказом того, що особа зберігає центр життєвих інтересів  у першій державі.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування  і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування  і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода  про усунення подвійного оподаткування  доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від "активної" діяльності (тобто пов'язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання "пасивних" доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

Підставою для практичного  застосування переваг міжнародних  договорів конкретним платником  податку є підтвердження, підписане  компетентними податковими органами держави, з якою укладено договір, із печаткою, яке підтверджувало б, що на дату виплати доходів особа (юридична або фізична) була резидентом даної  країни.

Інтеграція національної економіки в систему світогосподарських зв’язків зумовила те, що Україна також  зіткнулася з проблемою подвійного оподаткування й активно почала використовувати в своїй податковій політиці міжнародні податкові угоди. Станом на 01.01.2002 року наша держава мала більше тридцяти чинних двосторонніх податкових угоди, що цілком відповідало  рівню провідних країн світу. Ще з дев’ятьма країнами згідно зі статтею 7 Закону України “Про правонаступництво  в Україні" застосовуються угоди  колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування. А оподаткування  доходів нерезидентів, які походять із держав, з якими не підписані угоди, наприклад, Греції, Ізраїлю, Грузії, здійснюється в Україні в повному обсязі.

Детальний порядок оподаткування  доходів резидентів двох договірних держав визначається умовами кожної конкретної угоди. Наведемо декілька прикладів  для ілюстрації. Так, Конвенція між  Україною та Угорською Республікою  про уникнення подвійного оподаткування  доходів і майна й попередження податкових ухилень поширюється  на податок на прибуток підприємств  в Україні і корпоративний  податок в Угорській Республіці. Прибуток підприємства-резидента кожної договірної держави оподатковується  лише у цій державі, якщо тільки дане підприємство не здійснює комерційної  діяльності в іншій договірній державі  через постійне представництво. Прибуток постійного представництва повинен  оподатковуватись у тій державі, на території якої воно перебуває  та здійснює підприємницьку діяльність.

При цьому право на використання переваг угод надається податковим органам за умови надання письмового підтвердження про те, що нерезидент є особою, на яку поширюється положення  угоди на підставі постійного місця  перебування, місця розташування керівного  органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Між Урядами України і  Литовської Республіки підписано Конвенцію  про уникнення подвійного оподаткування  та попередження податкових ухилень  стосовно податків на дохід і майно. Термін “дивіденди” у статті 10 Конвенції  означає дохід від акцій чи інших прав, які не є борговими  вимогами, що дають право на участь у прибутку, так само як дохід  від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до податкового законодавства держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

Дивіденди можуть оподатковуватись в Україні згідно з законодавством України. У випадку, якщо одержувач  фактично має право на дивіденди, податок, що стягується, не повинен  перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо компанія є власником  принаймні 25 % капіталу компанії, яка  сплачує дивіденди, або 15 % загальної  суми дивідендів у всіх інших випадках. Тобто у разі коли розмір частки литовського підприємства у статутному фонді українського підприємства перевищує 25 %, якщо оподаткування дивідендів здійснюватиметься в Україні, то розмір такого податку не перевищуватиме 5 % від загальної суми дивідендів. Процедуру застосування цього пункту Конвенції визначає постанова Кабінету Міністрів України “Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" від 06.05.01 № 470.

Підписані міжнародні угоди  з Росією і Білоруссю значно розширюють пільги зі сплати ПДВ: починаючи з 01.02.1998 р. при ввезенні товарів на митну  територію держав, які підписали  угоди, ПДВ не сплачується. Вказані  пільги надаються тільки під час  митного оформлення ввезених із Росії  і Білорусі імпортних товарів, які  походять із території цих країн  і походження яких підтверджується  відповідними сертифікатами.

Угода про подвійне оподаткування  між Німеччиною та Україною передбачає 5 % репатріаційний податок на дивіденди, а угода з Кіпром - нульову ставку.

Щодо Франції, Україна  використовує згідно із Законом України  “Про правонаступництво України" договір колишнього СРСР про уникнення  подвійного оподаткування. Однак, зважаючи на динамізм розвитку економічних відносин, доцільно переглянути такі договори відповідно до реалій розвитку країни.

Назвемо певні суперечності, які мають місце в правовому  забезпеченні зовнішньоінвестиційних зв’язків в Україні. Так, застосування положень п. 19.3 статті 19 Закону “Про оподаткування  прибутку підприємств”, які стосуються податків, сплачених за кордоном, а  саме податку на капітал (майно) та приріст  капіталу і сум податків, сплачених  з пасивних прибутків, вимагає від  України невиконання відповідних  положень чинних міжнародних договорів  про уникнення подвійного оподаткування. Такими положеннями кожного з  договорів обумовлені податки, на які  поширюється цей договір. Ці податки  включають всі податки на дохід (прибуток) та його елементи, які справляються у кожній із держав, що підписали  договір. В Україні податками, що входять у сферу застосування цих договорів, сьогодні є податки  на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб. У ст.9 Конституції  України, ст.7 Закону “Про міжнародні договори України" та ст. 19 Закону “Про систему  оподаткування" закріплено переважну  дію положень міжнародних договорів  над положеннями чинного законодавства.

Неврегульованою сьогодні залишається  проблема сплати податків в Україні  постійними представництвами нерезидентів доходів із джерелом походження з  України, коли необхідно враховувати  механізм уникнення подвійного оподаткування. Стаття 13 “Оподаткування нерезидентів”  Закону України “Про оподаткування  прибутку підприємств" дає чіткий перелік доходів від господарської  діяльності, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, хоча п.1.21 статті 1 цього ж Закону вважає доходами з джерелом їх походження з України будь-які доходи, отримані нерезидентами від будь-яких видів  їх діяльності на території України.

Якщо говорити про незареєстрованого  належним чином суб’єкта господарювання, виникають ще більші непорозуміння  між нерезидентами і податківцями. Вони не можуть правильно визначити  базу оподаткування результатів  діяльності на території України, врахувати  підстави уникнення подвійного оподаткування  згідно з міжнародними угодами, врахувати  законність відтоку грошових коштів за кордон та нанесені збитки нашій  економіці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лист ДПC України від 12.01.2012 р. № 811/7/12-1017

Щодо міжнародних договорів  про уникнення подвійного оподаткування.

Державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі

Державна податкова служба України повідомляє, що за інформацією, одержаною від Міністерства закордонних  справ України, станом на 01.01.2012 набрали  чинності міжнародні договори про уникнення  подвійного оподаткування з Австрією (20.05.99), Азербайджаном (03.07.2000), Алжиром (01.07.2004), Бельгією (25.02.99), Білорусією (30.01.95), Болгарією (03.10.97), Бразилією (26.04.2006), Великою  Британією (11.08.93), В'єтнамом (19.11.96), Вірменією (19.11.96), Грецією (26.09.2003), Грузією (01.04.99), Данією (21.08.96), Єгиптом (27.02.2002), Естонією (24.12.96), Ізраїлем (20.04.2006), Індією (31.10.2001), Індонезією (09.11.98), Іраном (21.07.2001), Ісландією (09.10.2008), Італією (25.02.2003), Йорданією (23.10.2008), Казахстаном (14.04.97), Канадою (22.08.96), Киргизстаном (01.05.99), Китаєм (18.10.96), Республікою Корея (19.03.2002), Кувейтом (22.02.2004), Латвією (21.11.96), Ліваном (06.09.2003), Лівією (31.01.2010), Литвою (25.12.97), Македонією (23.11.98), Марокко (30.03.2009), Молдовою (27.05.96), Монголією (03.11.2006), Нідерландами (02.11.96), Норвегією (18.09.96), Об'єднаними Арабськими Еміратами (09.03.2004), Пакистаном (30.06.2011), Південно-Африканською Республікою (23.12.2004), Польщею (11.03.94), Португалією (11.03.2002), Російською Федерацією (03.08.99), Румунією (17.11.97), Сінгапуром (18.12.2009), Сирією (04.05.2004), Словаччиною (22.11.96), Словенією (25.04.2007), США (05.06.2000), Таджикистаном (01.06.2003), Таїландом (24.11.2004), Туреччиною (29.04.98), Туркменістаном (21.10.99), Угорщиною (24.06.96), Узбекистаном (25.07.95), Фінляндією (14.02.98), Францією (01.11.98), ФРН (04.10.96), Хорватією (01.06.99), Чехією (20.04.99), Швейцарією (26.02.2002), Швецією (04.06.96).

 

 

 

2. Основні ставки  державного мита

Державне мито — це плата за дії (послуги) уповноважених органів, що стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв’язку з цим.

Головна особливість державного мита — його індивідуальна відплатність. Сплачуючи державне мито, платник  переслідує певні інтереси, пов’язані  зі здійсненням на його користь дій  публічно-правового характеру. Крім того, метою стягування державного мита є покриття витрат державного або іншого органу, у зв’язку  з його діяльністю.