Правове регулювання податковоi системи

1.   Формування виторгу в міру оплати. У даному разі виторг формується по мірі надходження коштів до каси підприємства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Головна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує коштами, що реально є в його розпорядженні.

2.   Формування виторгу по мірі відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахункових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відображення цього в бухгалтерських документах (і відповідно в розрахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника). Завершальним, визначальним фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансовий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.

СТАВКА ОПОДАТКУВАННЯ

§ 1. Поняття ставки податку (оподаткування)

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподаткування), проте український законодавець близький до його закріплення. На нашу думку, цілком можна погодитися з визначенням, викладеним у ст. 1006 законопро­екту Податкового кодексу України (№ 3266-1, прийнятого в першому читанні 13 липня 2000 року): податкова ставка (нор­матив) — це величина податкових відрахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Варто визнати, що наведене виз­начення тотожне поняттю податкової ставки, що дає ст. 53 Податкового кодексу Російської Федерації. Іншими словами, ставка податку (норма податкового обкладання) являє собою законодавчо визначений розмір податкового платежу, що вста­новлюється на одиницю оподаткування.

У сучасних умовах особливістю регулювання ставки подат­ку є її предметний динамізм — найрухливіший, мабуть, з еле­ментів правового механізму податку. Це дозволяє не тільки оперативно реагувати на реалії, що виникають, а й іти при цьо­му наче шляхом «найменшого опору». Однак найчастіше така підвищена мобільність містить негативні моменти, створюю­чи суперечності в чинному законодавстві. Наприклад, мабуть, жоден із законів про Державний бюджет України на конкрет­ний рік не обминув перегляду ставок оподаткування.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про систему оподат­кування», ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування відпо­відно до законів України про оподаткування, ці ставки не змінюються протягом бюджетного року. Податкові ставки і механізм стягування податків і зборів (обов'язкових платежів) не може змінювати Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) установлює Верховна Рада Ук­раїни. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподат­кування поширюються тільки на місцеві податки і збори, при цьому вона істотно обмежена чинним законодавством. Зокрема, згідно зі ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування», місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнен­ня і порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку та у межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України, крім збору за проїзд терито­рією прикордонних областей, що встановлюють обласні ради.

§ 2. Види ставок податку (оподаткування)

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок опо­даткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на плат­ника податків:

а)              єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б)              диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

—    базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

—    знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

—    підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або

здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2.              Залежно від методу встановлення:

а)              абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка — ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б)              відносна ставка — ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

—    процентні (адвалорні), або квоти — встановлюються у відсотках;

—    кратні — встановлюються у величині, кратній певному показнику;

—    грошові — встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в)              змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3.              Залежно від формування інтересу в платника:

а)              стимулююча (позитивна) ставка — ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б)              негативна ставка — ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в)              обмежуюча (стабілізуюча) ставка — ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4.              Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а)              фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б)              економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

ПРЕДМЕТ, МАСШТАБ

І ОДИНИЦЯ ОПОДАТКУВАННЯ

§ 1. Предмет оподаткування

Найчастіше в юридичній науці поняття «предмет оподатку­вання» і «об'єкт оподаткування» ототожнюють, між ними фак­тично ставлять знак рівності. Ця суперечність залежить і від стану термінології чинного законодавства. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» як об'єкти оподат­кування фактично вказані предмети. Такий підхід не можна назвати правильним.

Характеризуючи зв'язок предмета й об'єкта оподаткуван­ня, слід зазначити, що предмет є обов'язковою, невід'ємною частиною об'єкта і вони співвідносяться, як частина і ціле. Сама наявність у платника податків предмета оподаткування не оз­начає неминучого виникнення податкових правовідносин. Од­нак, якщо платника і предмет оподаткування поєднує певний юридичний стан (юридичний факт, насамперед дія), то в резуль­таті цієї взаємодії ми можемо говорити про виникнення подат­кового обов'язку. Наприклад, розглядаючи плату (податок) на землю, як предмет ми можемо виділити земельну ділянку, а як об'єкт — право власності на певну земельну ділянку.

Предмет оподаткування — різновид предметів матеріально­го світу, з якими законодавець пов'язує виникнення податко­вого обов'язку. При цьому під предметами матеріального світу слід розуміти майно, прибуток, доход, інші частини вартості або інші економічні підстави, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику.

Слід зазначити, що нагальною потребою законодавчого ре­гулювання є орієнтація на досягнення граничної чіткості і кон­кретизація при формулюванні законодавцем предмета оподат­кування. У противному разі, у ході правозастосовної діяльності виникатимуть численні негативні колізії, що призведе до роз­витку різних способів ухилення від сплати податків.

§ 2. Масштаб і одиниця оподаткування

Для визначення параметрів предмета оподаткування, його виміру, обирається яка-небудь фізична характеристика. У разі закріплення цього критерію в законодавстві, його прийнято іменувати масштабом податку. Цілком зрозуміла його практич­на значущість, бо він є тією сполучною ланкою, завдяки якій податковий процес «приземляє» об'єкт оподаткування і пере­водить у практичну площину. На встановлення бази оподатку­вання впливає насамперед масштаб податку.

Одиниця оподаткування — це умовна розрахункова харак­теристика предмета оподаткування, одиниця виміру, масштаб податку.

На вибір конкретних масштабу й одиниці оподаткування в першу чергу впливають встановлені в ході правозастосовної практики традиції і звичаї. Не останнє місце при цьому посідає і зручність їх застосування. Цілком природним у зв'язку з цим є застосування різними країнами при обкладанні фактично одного і того самого об'єкта податком різних масштабів і оди­ниць оподаткування.

Доречним буде приклад, коли в Україні при обкладанні по­датком такого майна, як автомобіль, можуть застосовувати різні масштаби: об'єм циліндрів двигуна (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механіз­мів); вартість транспортного засобу (мито). Той самий податок із власників транспортних засобів передбачає три масштаби податку:

—    об'єм циліндрів двигуна;

—    потужність двигуна;

— довжину транспортного засобу.

БАЗА ОПОДАТКУВАННЯ

§ 1. Поняття бази оподаткування

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для ви­значення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно ско-ригувати відповідно до законодавства кількісні характеристи­ки об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткуван­ня, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бю­джету.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'я­зок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприк­лад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підак­цизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначе­ними в законі діями платників податків: реалізацією підакциз­ного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньо­му ринку, ввозом товару на митну територію.

Саме ці дії і є обставинами, що зумовлюють обов'язок спла­тити акциз. Створення бази оподаткування не означає прихо­вування, відсутність обліку чи заниження предмета (тим більше об'єкта) оподаткування. Склад «заниження об'єкта» за багатьма податками взагалі не застосовується: об'єкт цих по­датків можна сховати (не враховувати) тільки цілком, але не частково. Заниження бази оподаткування не можна кваліфі­кувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об'єкта опо­даткування.

§ 2. Податковий період

Податковим періодом є період (календарний рік тощо), про­тягом і по закінченні якого визначається податкова база й об­числюється сума податку, що підлягає сплаті платником по­датків. Податковим періодом є термін, протягом якого фор­мується податкова база. Податковий період слід відрізняти від звітного періоду. Із самого початку податковий період не по­в'язується з періодом формування об'єкта оподаткування. На підставі категорії податкового періоду й особливостей його за­стосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в по­датковому періоді.

Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює певний податок. Він може дорівнювати календарному року чи стано­вити інший термін, відповідно до характеру й особливостей кон­кретного податку.

Найчастіше податковий період збігається зі звітним. Але в деяких випадках їх слід розмежовувати. Підставою для цього є збіг чи розбіжність обов'язку зі сплати податку й обов'язку звітності зі сплати цього податку.

Податкові періоди можна класифікувати за такими підста­вами.

1.              За термінами:

а)              річний податковий період;

б)              квартальний податковий період;

в)              місячний податковий період;

г)              інші (податкові періоди, пов'язані зі сплатою податку одноразово; сплатою податку за підсумками складених періодів — кілька років і т.ін.).