Правове регулювання податковоi системи

Термін сплати податку і збору змінюється за рішенням органів, до компетенції яких належить прийняття відповідних рішень. Формами зміни терміну сплати податку і збору є:

—    відстрочення;

—    розстрочення;

—    податковий кредит.

1. Відстрочення являє собою перенесення граничного тер­міну сплати повної суми податку на пізніший термін. Відстро­чення (розстрочення) зі сплати податку (збору) може бути на­дано по одному або кількох податках. Його не можуть надава­ти або встановлювати щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизних зборів, податку на додану вартість при ввезенні товарів (робіт, послуг) на митну територію України, внесків до Пенсійного фонду України чи інших внесків у межах держав­ного або обов'язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами з цих податків, зборів (обов'язкових платежів) або Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами».

Будь-який платник податків має право вимагати розстро­чення або відстрочення його податкових зобов'язань, а орган, уповноважений приймати ці рішення, зобов'язаний задоволь­нити таку вимогу, якщо підстави, надані платником податків як обґрунтування, є тотожними підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов'язань яких були прийняті відповідні рішення.

Відстроченням податкових зобов'язань є перенесення спла­ти основної суми податкових зобов'язань платника податків без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим за ставку Національного банку України. Підста­вою для відстрочення податкових зобов'язань платника по­датків є надання ним достатніх доказів щодо дії обставин непе­реборної сили, що призвели до загрози виникнення податко­вого боргу та/або банкрутства такого платника податків, а також надання економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюдже­ту внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Відстрочення податко­вих зобов'язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов'язань та нараховані на неї проценти спла­чуються рівними частками, починаючи з будь-якого податко­вого періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, що затверд­жує рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань, але не пізніше закінчення 12 календарних міся­ців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання або одноразово у повному обсязі.

2. Розстрочення являє собою розподіл суми податку на певні частини з установленням термінів їх сплати. Розстроченням по­даткових зобов'язань є надання платнику податків бюджетно­го кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим за ставку Національного банку України. Розстрочення не може бути надано платнику податків, який раніше одер­жав його на таких самих підставах.

Підставою для розстрочення є надання платником податків достатніх доказів щодо існування загрози виникнення подат­кового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свід­чить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом яко­го відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочення надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частка­ми, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зо­бов'язань у межах одного бюджетного року приймається у по­рядку:

—   стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) — керівником податкового органу та має бути затверджене керівником податкового органу (його заступником) вищого рівня;

—   стосовно місцевих податків і зборів — керівником податкового органу (його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зо­бов'язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного року, щодо загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) приймається керівником (заступником) центрально­го податкового органу за узгодженням з Міністерством фінансів України, щодо місцевих податків і зборів — керівником подат­кового органу (його заступником) за узгодженням з фінансо­вим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Договори про розстрочення, відстрочення може бути дост­роково розірвано:

а) за ініціативою платника податків — при достроковому погашенні суми податкового зобов'язання, щодо якого було до­сягнуто домовленість про розстрочення, відстрочення;

б) за ініціативою податкового органу, якщо:

—    з'ясовано, що інформація, надана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

—    платник податків визнається таким, що має податковий борг з податкових зобов'язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

—    платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу1.

3. Податковий кредит регламентує суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Зміна терміну сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку. Термін сплати змінюєть­ся на підставі договору, що укладається між платником подат­ку і податковим органом в межах його компетенції.

ДЖЕРЕЛО СПЛАТИ ПОДАТКУ

До категорій, які доповнюють або тісно пов'язані з об'єктом оподаткування, належить і поняття джерела податку.

У деяких випадках джерело податку може збігатися з об'єк­том оподаткування (доход при розрахунку податку на прибу­ток), але в більшості випадків — це два різних поняття. Дже­релом сплати основної маси податків є доходи платника. При­чому якщо для фізичних осіб можна дійсно говорити про доходи, куди увійдуть заробітна плата, пенсії, доходи від підприємницької діяльності тощо, то для юридичних осіб в ос­новному йдеться про чистий доход — прибуток. Адже із загаль­ної суми виторгу необхідно відновити засоби виробництва (ма­теріальні витрати) і витрати робочої сили (фонд заробітної пла­ти), і тільки після цього залишається прибуток.

Іноді як джерело податку розглядають капітал платника податків, що вимагає додаткової аргументації. По-перше, до­ходи вже є елементом капіталу платника. По-друге, якщо мати на увазі майно платника, а точніше — кошти, отримані за його рахунок (суми від реалізації нерухомості, накопичені кошти), то в цьому разі — ситуація екстраординарна, оскільки часто для сплати податку реалізують об'єкт оподаткування (прода­ють земельну ділянку для перерахування плати за землю) або здійснюють процеси, які в результаті все одно призводять до втрати права власності на об'єкт (податкові платежі за раху­нок коштів, призначених для розширення, реконструкції; по­зикових коштів).

Наприклад, об'єктом земельного податку є земельна ділян­ка, а предметом — конкретна ділянка землі. Джерелом цього податку може бути або доход, отриманий від використання цієї ділянки (чи інший доход платника податків), або кошти, ви­ручені від продажу цієї земельної ділянки (його частини) чи іншого майна. Податок може бути сплачений і з позикових коштів, однак позика погашається також за рахунок або дохо­ду, або виторгу від реалізації цього майна.

Якщо податок постійно виплачуватиметься за рахунок ка­піталу, то зрештою капітал вичерпається, зникне можливість

сплатити податок взагалі, тому податок необхідно сплачувати з доходів. Лише в екстраординарних ситуаціях, коли виникає погроза існуванню виробничої бази як такої, сплата податку за рахунок капіталу обґрунтована. Наприклад, в умовах стихій­ного лиха чи війни з метою збереження частини майна, що при­носить доход, може бути продано частину цього майна. У про­тилежному разі втрата може загрожувати всьому капіталу, а, отже, і можливості одержання доходів у майбутньому.

Отже, основним джерелом, за рахунок якого виплачується основна маса податків, є доход. Існує також певний порядок сплати податків за рахунок доходу.

1.   Спочатку оподаткований доход зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

2.   На другому етапі перераховуються місцеві податки, витрати по сплаті яких відносять на фінансові результати діяльності платника.

3.   На третьому етапі виплачуються всі податки, що залишилися, з тих, котрі сплачуються за рахунок доходу.

Специфічні особливості має внесення страхових внесків за рахунок доходу. Головне тут полягає в тому, що вони склада­ють частину собівартості й обчислюються за встановленими ставками фактичних витрат на оплату праці. Таким чином ре­алізуються грошові нагромадження, з допомогою яких части­на чистого доходу спрямовується на різні види обов'язкового державного страхування.

Отже, джерело податку — кошти платника (переважно — доход), що він використовує для сплати податку. Виключни­ми джерелами сплати податку є:

1)  будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;

2)  доходи й інші кошти, отримані платно чи безоплатно платником податку, в тому числі придбані за рахунок доходу;

3)  позикові кошти і кошти цільового фінансування.

Деталізований механізм, що регулює джерела сплати по­датків, закріплений ст. 7 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року. Згідно з цією статтею, джерелами самостійної оплати податко­вих зобов'язань або погашення податкового боргу платника по­датків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, ви­пуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отри­мані в позику (кредит), а також з інших джерел.

За рішенням платника податків оплату його податкових зо­бов'язань або погашення податкового боргу може бути здійсне­но шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зуст­річних грошових зобов'язань певного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податко­вого чи бюджетного законодавства або цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення подат­кових зобов'язань платника податків. Порядок проведення за­ліку визначається центральним податковим органом за пого­дженням з Державним казначейством України.

За податками, зборами (обов'язковими платежами), які відповідно до закону стягуються з об'єктів нерухомості, дже­релом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої осо­би, на яку покладений обов'язок сплати, яка здійснюється ви­ключно у грошовій формі. При цьому якщо особу, відповідаль­ну за сплату податків або зборів (обов'язкових платежів), не виявлено, податкові процедури застосовуються безпосередньо до об'єктів такої власності, які підпадають під податкову за­ставу та підлягають продажу.

Джерелами погашення податкового боргу платника по­датків за рішенням органу стягнення є будь-які активи плат­ника податків.

Не можуть бути використані як джерела погашення подат­кового боргу платника податків за його самостійним рішенням чи за рішенням органу стягнення:

а)              майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам, якщо таку заставу було належним чином зареєстровано у державних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна до моменту виникнення права податкової застави;

б)              активи, що належать на праві власності іншим особам і перебувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків;

в)              майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у тому числі права інтелектуальної (про-мислової) власності, передані в користування такому платни­кові податків без права їх відчуження;

г)              кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовувалися для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

ґ) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позич­кових рахунках, відкритих на користь такого платника по­датків;

д)              майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

е) активи, вільний обіг яких заборонений чи обмежений відповідно до законодавства. Якщо підприємницька діяльність з активами, що продаються, підлягає ліцензуванню відповід­но до закону, то покупцями таких активів можуть бути тільки особи, які отримали відповідну ліцензію.