Правове регулювання податковоi системи

2)   залежно від галузевої належності — на сільськогосподарські, промислові, торгові тощо;

3)   залежно від цільової спрямованості діяльності — на прибуткові та неприбуткові.

§ 5. Іноземні юридичні особи. Постійні представництва іноземних юридичних осіб

Самостійними платниками податків в Україні є іноземні юридичні особи (фірми, організації, компанії), що здійснюють господарську діяльність на території України як безпосередньо, так і через постійні представництва.

Для того, щоб бути платником податків і зборів в Україні, іноземна юридична особа, що здійснює діяльність на її тери­торії, насамперед повинна стати на облік у податковому органі за місцем здійснення своєї діяльності. Законодавством передбачено1, що для постановки на облік іноземній юри­дичній особі слід подати в податковий орган України оформ­лену заявку, до якої додати документи, що підтверджують факт створення і реєстрації іноземної юридичної особи відпо­відно до законодавства тієї держави, яка є місцем її реєст­рації (виписка з торгового реєстру країни постійного місця перебування, документи, що підтверджують платоспро­можність). Іноземна юридична особа, яка пройшла реєстра­цію й одержала ідентифікаційний податковий номер і в силу цього стала потенціальним українським платником подат­ків, бере на себе обов'язок сплачувати всі встановлені украї­нським податковим законодавством податки, збори (обов'яз­кові платежі) у встановлених випадках. Однак на відміну від національних юридичних осіб джерелами правового регулю-

вання оподаткування іноземних юридичних осіб є також міждержавні договори про запобігання подвійному оподат­куванню.

Чисельну групу платників податків становлять іноземні юридичні особи, компанії, фірми, організації, створені відпо­відно до законодавства інших країн, але які займаються під­приємницькою діяльністю на території України через постійні представництва.

Термін «постійне представництво», що застосовується у міжнародних угодах про запобігання подвійному оподаткуван­ню, означає постійне місце діяльності, через яке особа з постій­ним місцеперебуванням в одній договірній державі здійснює діяльність в іншій договірній державі.

Відповідно до п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств»1 постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здій­снюється господарська діяльність нерезидента на території Ук­раїни. З метою оподаткування до постійних представництв при­рівнюються резиденти, що мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента ци­вільних прав і обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту тощо).

Податкова звітність постійних представництв нерези­дентів в Україні має свої особливості. Відповідно до п. 16.12 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» податок на прибуток нерезидента обчислюється плат­ником податку і підлягає підтвердженню податковим ор­ганом за місцезнаходженням постійного представництва. Нерезидент щорічно отримує від податкового органу підтвер­дження щодо сплати податку на прибуток. Відповідно до цього Закону щорічно в обов'язковому порядку проводяться аудиторські перевірки фінансово-господарської діяльності нерезидента.

§ 6. Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи

Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (далі — група без статусу юри­дичної особи), — це окремий вид платників податків на тери­торії України, діяльність якого здійснюється на підставі дого­вору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Облік результатів спільної діяльності веде платник подат­ку, уповноважений на це іншими сторонами відповідно до умов договору, але окремо від обліку господарських результатів та­кого платника податку. Виконання обов'язку з податкової звітності покладено також на платника податків, уповноваже­ного сторонами групи без статусу юридичної особи. Податкову звітність за результатами діяльності групи без статусу юридич­ної особи платник податків—резидент подає в порядку і формі, встановлених податковим законодавством України. При цьо­му таким платником податків може бути тільки резидент (юри­дична чи фізична особа); і саме він несе відповідальність за ут­римання і перерахування до бюджету податку на доходи групи без статусу юридичної особи. Якщо платник податку групи без статусу юридичної особи (резидент) здійснює на користь нере­зидента — учасника договору про спільну діяльність виплату з доходу, отриманого таким нерезидентом від здійснення спільної діяльності на території України, то він (платник) зо­бов'язаний додатково сплачувати податок на репатріацію до­ходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок цієї виплати.

Нерезидент (чи постійне представництво нерезидента), що є учасником договору про спільну діяльність на території Ук­раїни групи без статусу юридичної особи і має переваги, відпо­відно до міжнародних договорів України про звільнення (змен­шення) від оподаткування доходу, отриманого в результаті спільної діяльності на території України, подає до податково-

го органу за місцезнаходженням платника податку відомості про доходи, що звільнені від оподаткування або обкладаються податком за ставками, встановленими таким договором, тобто обов'язок надання цих відомостей лежить не на платнику даної групи, а безпосередньо на самому нерезиденті (постійному пред­ставництві нерезидента).

§ 7. Відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи

Багато юридичних осіб здійснюють свою господарську діяльність на території різних регіонів держави у формі філій або представництв. Згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу Украї­ни юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому цивільним законодавством. Філія являє собою відокремлений підрозділ юридичної особи, що роз­ташований поза місцем його перебування і реалізує всі його функції чи їх частину, в тому числі функції представництва, тоді як представництво — це відокремлений підрозділ юридич­ної особи, розташований поза місцем її перебування, що пред­ставляє та захищає інтереси юридичної особи1. Отже, пред­ставництво створюється лише для вираження зовні інтересів юридичної особи і забезпечення їхнього захисту, ніяких вироб­ничо-господарських функцій воно не виконує. Філія ж — шир­ше поняття: вона може займатися усіма видами діяльності юридичної особи чи частиною їх, тобто безпосередньо вироб­ничо-господарською діяльністю, і поряд з цим бути представ­ником. І філії, і представництва створюються як відокремлені підрозділи, тобто вони не користуються правами юридичної особи і діють на підставі положень, що затверджуються юри­дичною особою.

Податкове законодавство неоднозначно підходить до визна­чення відокремлених підрозділів платниками податків: в од­них випадках на них покладається цілий комплекс податкових обов'язків (податкова реєстрація, сплата податку, подат­кова звітність); в інших — тільки частина такого комплексу (наприклад, обов'язок зі сплати податку виконує відокремле­ний підрозділ, а обов'язок з податкової звітності виконує юри­дична особа); у третіх — юридична особа, яка зареєструвала відокремлений підрозділ1, усі податкові обов'язки такого підрозділу виконує самостійно.

Філії і представництва юридичних осіб податкове законо­давство розглядає як самостійних платників податків тільки у разі, якщо на них покладено обов'язок сплачувати конкретні податки і збори. Відповідно до Закону України «Про оподат­кування прибутку підприємств»2 філії, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на відміну від головного підприємства на території іншої територіальної громади, є платниками податку. При цьому платниками податку є тільки ті філії, що мають банківські рахунки, ведуть окремий облік своєї діяльності і складають баланс. Якщо філія має банкі­вський рахунок, веде окремий облік своєї діяльності і скла­дає баланс, але розташована на тій самій території територі­альної громади, що і головне підприємство, то така філія не є самостійним платником податку. При цьому і головне під­приємство, і філію розглядатимуть як єдиного платника по­датків. Відповідно, головне підприємство сплачуватиме пода­ток виходячи із загального результату діяльності самого підприємства і його філій. Якщо філія відповідає критеріям платника податку, то відповідно до Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств» оподаткування можливе

за двома варіантами: або філія платить податок самостійно, або його головне підприємство переходить на сплату консолі­дованого податку. Якщо ж філія і головне підприємство не переходять на сплату консолідованого податку і сплачують податок окремо, то їх розглядають як окремих платників. У цьому разі до філії застосовуватимуть всі положення подат­кового законодавства (ведення обліку валових доходів і вит­рат, нарахування амортизації, складання декларації про при­буток).

Це не єдине положення, коли відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи є самостійним платником податків. Але в цілому обов'язок зі сплати податків і зборів, що вони ви­конують, по суті, є обов'язком тих юридичних осіб, яких вони представляють. У такому разі відокремлені підрозділи не не­суть обов'язок зі сплати податку, а лише виконують такий обо­в'язок юридичної особи у відповідній її частині.

§ 8. Консолідована група платників податків

Консолідована група платників податків — це створене і зареєстроване відповідно до національного законодавства об'єд­нання підприємств і організацій, що виступає як єдиний плат­ник податку щодо одного чи кількох податків1. Це не означає створення нової юридичної особи, а консолідовану групу роз­глядають як єдиного платника податків.

На сьогодні в податковому законодавстві України консолі­дація стосується саме консолідованого виконання податкових обов'язків одного платника податків2, а не утворення консолі­дованої групи платників податків. Останній варіант існує в по­датковому законодавстві Російської Федерації.

Консолідована група платників податків може бути ство­рена лише на підставі договору між її учасниками. При цьо­му тільки за умови, якщо учасниками цієї групи є підприємства й організації — податкові резиденти. Підприємство чи організація не може бути учасником більш ніж однієї кон­солідованої групи платників податків. Банки, страхові організації також можуть бути учасниками консолідованої групи платників податків за умови, що і всі інші учасники такої групи є або банками, або страховими організаціями. Після створення консолідованої групи платників податків її реєструє як таку податковий орган за місцем обліку голов­ного підприємства.

Місцем діяльності консолідованої групи платників по­датків визнається місце діяльності головного підприємства цієї групи. Консолідована група платників податків має всі права і несе всі обов'язки платника податків відповідно до актів податкового законодавства. Права й обов'язки консо­лідованої групи платників податків реалізуються головним підприємством цієї групи. На головне підприємство такої групи покладаються, зокрема, обов'язки з ведення зведе­ного обліку, необхідного для правильного обчислення і сплати податків (зборів), щодо яких вона виступає як єди­ний платник податку, з безпосередньої сплати цих податків (зборів), а також подання звіту учасниками цієї групи про виконання її податкових обов'язків. Учасники консолідо­ваної групи платників податків звільняються від обов'яз­ку безпосередньої сплати тих податків (зборів), щодо яких така група виступає як єдиний платник податку. Учасни­ки такої групи несуть солідарну відповідальність за вико­нання її податкових зобов'язань по тих податках (зборах), щодо яких така група виступає як єдиний платник подат­ку, а також зі сплати відповідних пені та штрафів при не­виконанні чи неналежному виконанні головним підприєм­ством покладених на нього відповідно до актів податкового законодавства обов'язків.

Вихід підприємства зі складу консолідованої групи плат­ників податків не знімає з нього відповідальності поряд з інши­ми учасниками цієї групи щодо виконання податкових обо­в'язків такої групи.

§ 9. Особи, що сприяють сплаті податків, зборів і мит

Під особами, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, ро­зуміються зобов'язані особи, від дій яких залежить належне виконання обов'язків платників податків, контроль за повно­тою і своєчасністю сплати податків, зборів і мит до бюджетів і надання інформації про платника податків, необхідної для на­рахування податків і зборів.

Суб'єкти, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, є зобо­в'язаними, тобто їхні обов'язки чітко встановлені законодав­ством. До суб'єктів, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, належать:

1)   банки і фінансово-кредитні установи;

2)   податкові агенти;

3)   збирачі податків, зборів і мит.

Банки і фінансово-кредитні установи як суб'єкти, що спри­яють сплаті податків, зборів і мит, виконують доручення плат­ників податків про перерахування податків і зборів у бюджет у встановлений законодавством термін. Цей обов'язок банків і фінансово-кредитних установ має законодавче закріплення. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування», банки й інші фінансово-кре­дитні установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) про перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) у Державний бюджет України і місцеві бюджети у встановлений законами України термін1. Як особи, що сприяють сплаті податків зборів і мит, банки й інші фінансово-кредитні установи відповідно до ч. 1 ст. 12 За­кону України «Про систему оподаткування» зобов'язані пода­вати державним податковим органам на їхній запит відомості про наявність і рух коштів на поточних і депозитних рахунках платників податків — клієнтів цих установ.

Банки і фінансово-кредитні установи виступають зобов'я­заними суб'єктами, оскільки їхні обов'язки підкріплюють­ся примусовою силою держави. Відповідно до ч. З ст. 12 За-

кону України «Про систему оподаткування» керівники й інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, а також за ненадання орга­нам податкової служби у встановлений законом термін по­відомлень про закриття рахунків платників податків чи по­чатку здійснення видаткових операцій по рахунку платни­ка податків до одержання документально підтвердженого повідомлення податкового органу про взяття рахунка на облік в органах податкової служби притягуються до відпові­дальності.