Налогообложение

      На  думку податківців удосконалення  законодавства з оподаткування прибутку (доходу) підприємств має бути спрямованим не лише на окремі, фрагментарні питання, а на весь спектр, який становить систему оподаткування. До того ж, це удосконалення має привести до кардинальних змін визначення об'єктів оподаткування, порядку визначення податкових ставок, умов надання та використання податкових пільг, порядку визначення прибутку (доходу) й нарахування на нього податку.

      Потребує  кардинального перегляду і діюча  система контролю за нарахуванням і сплатою податку на прибуток підприємства.

      Пропозиції  щодо вдосконалення оподаткування прибутку (доходу) підприємств зводяться до такого.

      По-перше, необхідно встановити такі об'єкти оподаткування:

      а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) власного основного, допоміжних і обслуговуючих виробництв;

      б) прибуток від реалізації зайвих основних фондів. товарно-матеріальних цінностей, товарів;

      в) доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов'язаннями та всіх інших, перелічених рядках 2—9 чинної «Декларації про прибуток підприємств».

      Встановлення  об'єктом оподаткування прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного виробництва сприятиме насамперед унеможливленню випуску неврахованої продукції, тобто прихованого доходу, що підлягає оподаткуванню, а отже, сприятиме росту надходжень до бюджету.

      Запровадження як об'єкта оподаткування прибутку від основної діяльності підприємства вимагатиме повернення до обліку та контролю за формуванням собівартості продукції, а також необхідності калькулювання як усієї, так і окремих видів продукції (робіт, послуг) за плановою і фактичною собівартістю. Введення такого обліку і контролю взагалі, і для податкової практики зокрема, не викликає жодних труднощів, оскільки з цього питання напрацьовано достатню кількість нормативних документів.

      По-друге, щодо ставок оподаткування прибутку (доходу) підприємств вважається за доцільне встановити:

      а) з прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) основної допоміжної і обслуговуючої виробничої діяльності — диференційовані ставки залежно від рівня прибутковості підприємства;

      б) з прибутку від реалізації зайвих основних фондів, товарно-матеріальних цінностей і всіх видів доходів — єдину ставку.

      Ці  ставки оподаткування підприємств  не можуть бути довгостроковими (як це рекомендують окремі науковці). Вони залежно  від різних обставин можуть або зростати, або зменшуватися, але протягом податкового року мають бути незмінними. Податкова ставка може змінюватися від 0 до 45 відсотків. Для цього можна використати методику, яка застосовується в США і яку запроваджено в Україні при нарахуванні прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

      По-третє, вважається за доцільне пільги з оподаткування надавати лише за прибутком з основної діяльності шляхом зменшення податкової ставки. Надання пільг за численними ознаками, які визначено в п. 1 ст. 1007 проекту Кодексу, може призвести до неправильного їх застосування і спричинити труднощі в їх нарахуванні. 
 
 

      Таблиця 3.2. Пропоновані ставки та розмір податку.[12]

Розмір  місячного прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного виробництва	Ставки і  розмір податку
від 0 до 10000 гри.	10%
від 10000 до 20000 гри.	1000 грн. +15 % від  суми, яка перевищує 10000 гри.
від 20000 до 50000 гри.	2500 грн. + 20 % від  суми, яка перевищує 20000 грн.
від 50000 до 75000 гри.	8500 грн. + 30 % від  суми, яка перевищує 50000 грн.
від 75000 до 100000 грн.	16000 грн.+ 40 % від  суми. яка перевищує 75000 грн.
від 100000 і більше	26000 грн.+ 45 % від  суми, яка перевищує 100000 грн.

 

      Кілька, зауважень і пропозицій щодо порядку  визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств. Якщо Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року, приділяв цим питанням достатньо уваги. то цього не можна сказати відносно чинного Закону, який перенесено до проекту Кодексу.

      Порядок обчислення оподатковуваного прибутку в системному вигляді у проекті Кодексу, по суті. відсутній. Він розпорошений по всіх статтях проекту, а це викликає немало запитань і непорозумінь.

      Було  б доцільним визначення прибутку (доходу), що є об'єктом оподаткування, викласти в одній статті, як це мало місце в ст. З («Об'єкт оподаткування і порядок обчислення оподатковуваного прибутку») в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року.

      Найгострішою  проблемою для економіки України  є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

      Підходи до реформування податкової системи  різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків.

      Проблема  може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

      Реформування  податкової політики необхідно провадити  шляхом послаблення податкового  тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

      Передбачається  впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

      Заслуговує  на увагу й питання прибутковості  виробництва. Традиційно прибутком  вважається різниця між ціною і матеріальними витратами (так званий балансовий прибуток).

      Було  б краще, якби прибутком вважалася  та частина коштів, яка залишається  після вирахування витрат виробництва  та витрат на впровадження новітніх технологій і обладнання, що неможливе без використання кредитів, а тому в ці витрати необхідно зараховувати відсотки за кредит та поповнення обігових коштів. Не можна забувати, що протягом десятків років не реформувались і амортизаційні відрахування на оновлення обладнання, що конче потрібно. Тому прибуток для оподаткування повинен бути "чистим", без зазначених витрат [9].

      Метою реформування податкової політики є  зміна податкової системи для  забезпечення стабілізації економіки  і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу.

      Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України, включаючи відрахування до пенсійного фонду, не повинен перевищувати 40-45 %, що визначається Постановою Верховної  Ради України "Про основні положення  податкової політики в Україні" від 04.12.96 p. [9].

      Згідно  з Постановою, реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми регулювання і  встановлення величини і порядку  стягнення податків, зборів, інших  обов'язкових платежів у бюджети  та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх функцій.

      Перебудова  податкової системи провадиться  із врахування потреб, які забезпечили  б формування місцевих бюджетів. Причому  нормативи і порядок зарахування  податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.

      Децентралізація податків й інших обов'язкових  платежів провадиться із врахуванням  посилення ролі бюджетів усіх рівнів щодо реалізації радикальних реформ по стабілізації економіки.

      Розроблено концепцію розширення бази нарахування податків та зменшення розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при визначенні об'єктів оподаткування. Проведення цих заходів повинно забезпечити справедливий підхід держави до підприємств усіх форм власності та суб'єктів підприємницької діяльності і має спиратися на принципи податкової політики, до яких належать:

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності;
• обов'язковість;
• рівнозначність і пропорційність;
• рівність усіх суб'єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
• соціальна справедливість;
• стабільність;
• економічна обґрунтованість;
• рівномірність виплати;
• компетентність;
• єдиний підхід;
• доступність [9].

Висновки

      Отже, податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, який був введений Законом України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств». Всі попередні три роки характеризувалися коливаннями законодавця від оподаткування прибутків до оподаткування прибутку.

      Платник податку на прибуток являє собою  складну систему.

      При цьому законодавцем закладається положення, що Національний банк України і його установи сплачують до державного бюджету суму перевищення валових прибутків над витратами згідно з кошторисами витрат. Підприємства ж, що мають відособлені підрозділи без статусу юридичної особи, можуть сплачувати консолідований податок на прибуток (п. 2.3 Закону України від 22 травня 1997 року).

      Об'єкт  оподаткування можна диференціювати в залежності від території його отримання на прибутки, отримані:

• на території України;
• на континентальному шельфі;
• за межами України (із заліком сум податкових платежів, сплачених за кордоном).

      Деяким  спрощенням в Законі України від 22 травня 1997 року може розглядатися ст. 3 «Об'єкт оподаткування», яка закріпляє як об'єкт оподаткування прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

      У сучасних умовах оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється по одній ставці, без прогресії. Прибутки ж фізичних осіб – по прогресивній шкалі. У ряді випадків це набуває конфіскаційного характеру. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування повинно «накривати» не більше 20 % всіх платників податків, а максимальна ставка податку – не більше 1 % їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного опрацювання змушує законодавчо декілька разів на рік міняти шкалу оподаткування. Справа ускладнюється і широкою диференціацією величин особистих прибутків населення. Напевне, доцільно розробити шкалу прибутків, що включає біля 8-10 груп з приблизно однаковою різницею прибутків всередині кожної групи. При цьому особливо важливо виділити максимальну межу останньої, самої високої групи, яка б «включала» найвищу ставку податку.

      Найгострішою  проблемою для економіки України  є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

      Реформування  податкової політики необхідно провадити  шляхом послаблення податкового  тиску щодо тих, хто платить податки  і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

 

Література  та джерела

 

1. www. cci. hr. ua.
2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В. Д. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.
3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.
4. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.
5. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.
6. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 302 с.
7. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.: Основи, 1998.
8. Дернберг, Ричард Л. Международное налогообложение: Краткий курс. – М.: ЮНИТИ, 1997.
9. Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України. – К, 1997.
10. Загородній А.Г., Чемерис А.О. Збірник нормативних та інструктивних документів з оподаткування підприємницької діяльності: Довідник. – Львів, 1993.
11. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»
12. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Харьков: Эспада, 1996.
13. Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. – X.: Форт, 2000.
14. Налоги в развитых странах / Под ред. И.Г. Русакова. – М.: Финансы и статистика, 1991.
15. Налоговая система и налоговая политика. – Донецк: Гос. ун-т, 1992.
16. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1998. – 464 с.
17. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні: Нормативи. Коментарі. – К.: Поліграфкнига, 1994.
18. Податки в Україні: Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних актів з питань оподаткування. – К., 1995.
19. Суторміна В.М., Федосов В.М„ Андрущенко ВЛ. Держава – податки – бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.: Либідь, 1992.
20. Федосов В.М., Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. Податкова система України. – К.: Либідь, 1994.
21. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-Перспектива, 2000.
22. Финансы: Учебное пособие. – М.: ФиС, 2000.
23. Фінансове право (за законодавством України): Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995.
24. Юрій С.І. Бюджетна система України. – К.: НІОС, 2000.