Индивидуальная работа по налогообложению

 

 

Теоретична частина:

1. Види податків та їх класифікація.

Податки можна класифікувати за різними ознаками.

Здавна за методом встановлення податків їх почали поділяти на прямі і непрямі. Критерієм такого розподілу була теоретична можливість перекладання податків на споживача товарів. Припускається, що кінцевим платником прямих податків стає той, хто одержує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків - споживач товару, на який податок перекладається шляхом надбавки до ціни. Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника податків, а непрямі - вводять до ціни товарів (робіт, послуг). Непрямі податки називають податками на споживання.

Критерій перекладання податку на споживача для визнання його прямим чи непрямим згодом був визнаний неточним, оскільки за певних умов прямі податки також можуть бути перекладеними на споживачів продукції чи послуг через механізм зростання цін, а тягар непрямих податків, навпаки, не завжди повністю перекладається на споживача, якщо попит на реалізовані товари виявляється досить еластичним, і обсяг реалізації зменшується при підвищенні ціни. Тому для поділу податків на прямі і непрямі перестали використовувати критерій перекладання.

Сьогодні усі прибуткові і майнові податки (у тому числі на дарування, спадщину, купівлю-продаж цінних паперів і т. ін.) належать до прямих, а всі податки на споживання - до непрямих.

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платників; їхній розмір залежить від масштабів об' єкта оподатковування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливішим. Водночас, форма прямого оподатковування вимагає досить складного механізму стягування податків; виникають проблеми обліку об' єктів оподатковування і ухилення від сплати. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежитися тільки ними.

Оскільки непрямі податки вводять до ціни товарів і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Їх основний недолік, через який вони постійно зазнають критики, - їхній регресивний характер або обернено пропорційна залежність від платоспроможності споживачів. Внаслідок цієї властивості непряме обкладання товарів масового споживання важким тягарем лягає на населення з низькими доходами, оскільки велика частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування та інших товарів першої необхідності.

Зважаючи на те, що структура споживання різних верств населення значно відрізняється, принцип справедливого оподатковування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи чи послуги. Але в цьому випадку також існують певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на товари не першої необхідності і розкоші звужує сферу непрямого оподатковування і скорочує надходження доходів до бюджету. І, навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподатковування товарів повсякденного користування забезпечує державі стабільні і значні доходи.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки досить широко використовуються в усьому світі. Це відбувається через те, що при відносно простому механізмі стягування (від них важко ухилиться) вони забезпечують стійкі надходження до бюджету поза прямою залежністю від динаміки доходів. Крім того, психологічно вони легше сприймаються, ніж прямі, тому що платяться непомітно для споживачів, немає безпосереднього зв' язку між сплатою податку й усвідомленням цього.

Використання прямих і непрямих податків - характерна риса податкових систем сучасних держав. Їх оптимальна структура може значною мірою сприяти розв' язанню глибоких протиріч, притаманних цільовим установкам податкової системи. Відмінність полягає у їхньому співвідношенні.

Згідно з дослідженнями спеціалістів, у останні два десятиріччя загальна картина прямого і непрямого оподаткування в розвинених країнах мала такий вигляд:

- прямі податки переважають  в Нідерландах, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищилася їхня  роль у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді;

- непрямі податки переважають  у Франції, Австралії, Ірландії, Греції, Іспанії; зросла їх роль у Швеції;

- дещо врівноваженою структурою  прямих і непрямих податків  характеризуються Норвегія, Італія, Швеція.

Загальні тенденції у оподаткуванні реалізуються у такому напрямку: з підвищенням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується, оскільки основний фактор, який визначає співвідношення між прямими і непрямими податками, - це рівень життя основної маси населення. Низький рівень об' єктивно обмежує масштаби прямих податків з доходів юридичних і фізичних осіб. Водночас, існує й інший фактор - національні особливості окремих країн, які обумовлюють наявність різних стереотипів щодо тих чи інших податків. Так, в групі розвинених країн чітко виокремлюють такі, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях перебуває в межах 28-35% (Японія, США, Канада), і ті, де ці величини досягають 45-55% Італія, Франція).

Класифікація податків здійснюється і за іншими ознаками. Так, за мірою урахування фінансового становища платника податків розрізняють податки особисті і реальні. Механізм нарахування і сплати особистих податків враховує платоспроможність і сімейний стан фізичної особи, тому що сплачуються залежно від розміру доходу (прибутку), отриманого платником. Прикладом особистого податку є податок із доходів фізичних осіб. Реальними податками (на будівлі, торгово-промислові будинки, землю та ін.) обкладається майно як фізичних, так і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових обставин платника податків. Наприклад, податок на нерухоме майно громадян може складати деяку суму, обумовлену його вартістю, незалежно від того, які доходи одержує його власник.

Залежно від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні і рівні. До пропорційних належать податки, що передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці обкладання.

Ставки прогресивних податків зростають зі збільшенням одиниці обкладання. Рівний податок береться рівною сумою з усіх платників. Єдина його перевага - простота стягнення. На сьогодні застосовуються, переважно, пропорційні і прогресивні форми оподатковування; рівні податки (наприклад, подушний) широко застосовувалися в середні віки, зараз вважаються застарілою формою.

Залежно від того, якому рівню державної влади надане право встановлення, стягування і розподілу податків, вони поділяються на загальнодержавні (у федеративній державі - федеральні), регіональні і місцеві.

Залежно від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні і спеціальні. Загальні податки не мають особливого призначення і можуть бути використані для покриття будь-яких видів витрат державного і місцевого бюджетів. Спеціальні податки стягують для цільового фінансування деяких заздалегідь визначених витрат.

За економічним змістом об' єкта оподаткування розрізняють п' ять груп податків: на майно; на використання різних ресурсів (землі, води, корисних копалин і т.п.); на дохід чи прибуток; на різні дії - юридичні і господарські акти, фінансові операції, реалізацію продукції і т.п.; інші (наприклад, на споживання: ПДВ, акцизний збір, мито; місцеві: на рекламу, курортний збір та ін.)

За суб' єктами оподатковування податки розрізняють:

а) з юридичних осіб;

б) з фізичних осіб;

в) змішані (і з юридичних, і з фізичних осіб).

Непрямі податки (податки на споживання) в сучасних податкових системах представлені універсальними, індивідуальними (специфічними) акцизами і митом.

Універсальними акцизами називають податки з обороту, якими обкладається будь-який оборот товарів (продаж, постачання, купівлі), а також податок на додану вартість (ПДВ). Об'єктом оподатковування з обороту є валовий оборот торгового чи промислового підприємства. При обкладанні валового обороту на всіх етапах руху товару виникає кумулятивний ефект. У оподатковуваний товарообіг попадають суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення. Таким чином, податок стягується не тільки з обороту товарів, але і з податків, раніше сплачених по рахунках-фактурах.

Податок на додану вартість також стягується на всіх етапах руху товарів, але, завдяки тому, що об' єктом оподатковування є додана вартість (тобто новостворена певним господарюючим суб' єктом вартість), кумулятивний ефект у такому випадку відсутній.

Показник доданої вартості можна легко розрахувати як різницю між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і матеріальними витратами на її виробництво, тобто необхідно від вартості продажу відняти вартість закупівель. Можна розрахувати додану вартість і як суму її складових: заробітної плати, прибутку, амортизаційних відрахувань, відсотків за кредит, плати за землю й інших податків, що належать до витрат на виробництво. Але метод стягування ПДВ, що використовується в практиці оподатковування, дозволяє розраховувати податок без попереднього розрахунку доданої вартості:

Виручка х Ставка ПДВ - Витрати х Ставка ПДВ.

ПДВ використовують більш ніж у 40 країнах; особливо він розповсюджений у Європі. Цей податок стягується на кожному етапі виробництва і обігу товару на основі новоствореної вартості. Цілком сума ПДВ сплачується кінцевим споживачем.

ПДВ може стягуватися або за єдиною ставкою, або за декількома: зниженою - для товарів і послуг першої необхідності; стандартною - для більшості товарів і підвищеною - для предметів розкоші, тютюнових і алкогольних виробів.

У різних країнах використовується різна диференціація ставок ПДВ. Від ПДВ звільняються послуги освіти, медицини, суспільна і благодійна діяльність.

ПДВ доповнюється рядом специфічних (індивідуальних) акцизів, що використовуються для обкладання, зазвичай, високорентабельних, монопольних товарів, окремих предметів тривалого користування, предметів розкоші. Іноді до списків підакцизних товарів входять товари повсякденного попиту (цукор, сірники, пиво, мінеральна вода і т. п.).

Мита як різновид податків на споживання сьогодні встановлюються найчастіше не з метою поповнити доходи бюджету (хоча іноді і це має місце), а захистити внутрішній ринок, національну промисловість і сільське господарство. Мита - це інструмент державної економічної політики в зовнішньоторговельних відносинах. Вони повинні сприяти раціоналізації товарної структури увезення товарів, підтримці відповідного співвідношення ввозу і вивозу товарів, валютних доходів і витрат, створенню умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів, захисту країни від несприятливих впливів зовнішнього ринку.

Розрізняють такі види мита:

- статистичні - для обліку  експорту й імпорту товарів  в умовах вільної торгівлі; вони  відрізняються низькими ставками;

- фіскальні - для поповнення  доходів бюджету; вони мають високі  ставки. В сучасних умовах використання  фіскального мита обмежується, тому  що воно перешкоджає розвитку  міжнародної торгівлі;

- спеціальні (протекціоністські) - для захисту внутрішнього ринку  від конкуренції з боку деяких  іноземних товарів, аналоги яких  випускаються вітчизняними виробниками;

- преференційні - встановлюються  за згодою між торгуючими країнами  при ввезенні товарів, для виробництва  яких прямо чи опосередковано  використовувалися субсидії, використовуються  для врівноваження цін на іноземні  і вітчизняні товари з метою  уникнення конкуренції між ними;

- антидемпінгові - особливі  види мита, що вводяться у випадку  увезення товарів за цінами  нижчими, ніж їхня нормальна ціна  в країні вивозу, для захисту  виробництва подібних вітчизняних  товарів;

- сезонні дозволяють оперативно  реагувати на увезення і вивезення  сезонних товарів; встановлюються, зазвичай, на термін не більше  шести місяців.

Ставки мита або встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, або нараховуються у визначеному розмірі за одиницю виміру оподатковуваного товару. Іноді використовуються комбіновані ставки, що поєднує обидва підходи.

У доходах бюджетів економічно розвинених країн мита складають незначну частку. Її зниженню сприяє розширення масштабів використання режиму вільної торгівлі між країнами.

До основних прямих податків, що застосовуються в усіх країнах, належать податок із доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, майнові податки.

Індивідуальний (особистий) прибутковий податок - є основним для податкових систем багатьох країн. Об'єкт оподаткування - сукупний особистий доход платників, що поєднує заробітну плату, дохід від індивідуальної підприємницької діяльності і цінних паперів, інші доходи. Для стягування податку зазвичай використовується прогресивна шкала оподатковування і враховується неоподатковуваний мінімум доходів. Кількість ставок прибуткового податку, рівень мінімальної, максимальний, проміжних ставок і неоподатковуваного мінімуму, склад податкових пільг визначається законодавством конкретної країни.

Податок на прибуток підприємств існує у всіх країнах. Для обчислення оподатковуваного прибутку з доходу підприємства зазвичай віднімаються ПДВ, акцизи, інші податки і витрати, які згідно з законом, можна відносити на валові витрати. Таким чином, податок на прибуток виявляється завершальним з точки зору послідовності нарахування податків з підприємств. Світова практика показує, що за цим податком використовується велика кількість пільг у різних формах, наприклад прискорена амортизація, пільга на інвестиції і науково-дослідні роботи, податкові знижки для підтримки окремих галузей, стимулювання розвитку нових технологій, використання альтернативних видів енергії (сонячної і вітряної енергії - в США). Зазвичай, основою для розрахунку податку є річний прибуток підприємства, що зазначається в декларації, яка подається до податкових органів. До закінчення річних розрахунків протягом року передбачаються авансові платежі.