Управління ресурсами і витратами

 

ВСТУП

У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне із провідних місць належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської  діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Положенням  про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою  вартісну оцінку використаних у процесі  виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення  собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

Низка методик  використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях. Наслідком цього  процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості.

Мета дослідження  – обгрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Завданнями  роботи є:

• розгляд сутності та значення собівартості продукції;
• дослідити підприємство ТОВ «Альфа»;
• визначення шляхів зниження собівартості продукції.

Предметом дослідження  є сукупність процесів організації  управління ресурсами і витратами  на підприємстві.

Об’єктом дослідження  є теоретичні, методико-методологічні  та практичні аспекти управління собівартістю підприємства.

Методологічною  основою є сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних  методів та прийомів досліджень, використання яких зумовлено метою та завданнями. Основою дослідження є базові принципи, наукові положення та сучасні  здобутки в даному розділі науки.

Структура та обсяг  роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 32 сторінках. Має 1 рисунок, 3 таблиці та 29 літературних джерела.

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

1. Собівартість продукції, призначення та класифікація

 

В бухгалтерському обліку накопичують різні витрати. В  фінансовому – їх склад регламентується  державою (П(С)БО «Витрати» і відповідні галузеві методичні рекомендації), а тому вони повинні відображатися в облікових регістрах за видами, передбаченими в нормативних документах. В управлінському обліку витрати класифікують за видами у такий спосіб, щоб забезпечити надання інформації користувачам, в першу чергу управлінцям, для прийняття управлінських рішень.

Витрати – це керований  елемент, а тому їх рівень і склад  планують, обліковують, контролюють, аналізують та регулюють. Класифікують витрати  з метою вивчення їх впливу на результати господарської діяльності підприємства, пошуку шляхів і резервів їх зниження. Зменшуючи витрати та підвищуючи суму виручки, підприємство збільшує прибуток [11].

Для кожного підприємства напрямок класифікації витрат доцільно визначати керівництву самостійно і в залежності від поставленої мети, тобто від призначення одержуваної інформації.

Вдало розроблена класифікація витрат визначає організацію  і методику подальшого їх обліку. Під  час організації обліку витрат потрібно прагнути, щоб якнайбільша частина  витрат включалась у собівартість продукції прямим шляхом, оскільки непрямий їх розподіл допускає деякі умовності, що призводить до неточності у розрахунках. Облік витрат повинен трактуватися ширше ніж він трактується у вітчизняній літературі та практиці. Він повинен включати в себе не тільки документування, відображення по рахунках фактично понесених витрат і калькулювання собівартості продукції, але і все інформаційне забезпечення стратегії і тактики внутрішнього управління.

Розмір витрат на виготовлення конкретного продукту становить його собівартість, тобто собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. На відміну від витрат, у категорії собівартості відображаються не тільки взаємозв’язки і залежності, які стосуються переважно процесу виробництва, а й обігу споживчих вартостей. Проведений аналіз різних точок зору вчених-економістів на сутність поняття «собівартість» дає можливість зробити висновок, що в умовах ринкової економіки під собівартістю слід розуміти суму всіх явних витрат, пов’язаних не лише з простим відтворенням, як традиційно було прийнято у вітчизняній теорії, а й з отриманням підприємницького доходу, пов’язаного з ризиком. В бухгалтерському тлумаченні собівартість – це вартісна оцінка ресурсів, які використовуються для виробництва і реалізації продукції з метою отримання економічної вигоди.

Собівартість  продукції — це грошовий вираз  затрат підприємства на виробництво  і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше [21].

Собівартість  продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

За складом  продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють  собівартість: індивідуальну; галузеву.

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

1) одноелементні  (прості) — сировина і матеріали,  заробітна плата тощо; ці витрати  мають єдиний економічний зміст; 

2) комплексні  — різнорідні за своїм складом  і охоплюють декілька елементів  витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються  на:

1) прямі (безпосередьо  пов'язані з виготовленням даного  виду продукції і можуть бути  прямо віднесеш на її одиницю);

2) непрямі (пов'язані  з виготовленням різних виробів  і не можуть прямо відноситись  на той чи інший вид продукції;  до них належить заробітна  плата управлінського і обслуговуючого  персоналу, утримання і експлуатація  основних фондів тощо).

Звя'зок з  обсягом виробництва.

Витрати поділяються  на:

1) постійні (їх  загальна сума не залежить  від кількості виготовленої продукції  в певних межах; до них належать  витрати на утримання і експлуатацію  будівель і споруд, управління).

В складі постійних  розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

2) змінні —  загальна сума витрат за певний  час залежить від обсягу виробництва  продукції; поділяються на:

- пропорційні  — змінюються прямопропорційно  до зміни обсягу виробництва  - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

- непропорційні  — поділяються на прогресуючі  і дегресуючі.

Основною є  класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат на виробництво: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні  заходи, амортизація основних фондів, інші операційні витрати. інші витрати.

Важливою є  класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються  між собою функціональною роллю  у виробничому процесі і місцю  виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад: сировина і матеріали; паливо і енергія на технологічні цілі; заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова); відрахування на соціальні заходи виробничих робітників; загальновиробничі витрати; адміністративні витрати; підготовка і освоєння виробництва; інші виробничі витрати; витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені [19].

 

2. Перевірка формування собівартості

 

Собівартість  – одна з важливих узагальнених показників ефективності виробництва, який дозволяє здійснювати контроль над витратами та оцінювати результат  господарської діяльності підприємства. Зниження собівартості продукції актуальне  для підприємства, бо це – джерело збільшення накопичень для розширення виробництва. Важливим питанням формування та розрахунку собівартості є нормативне регулювання.

Затрати на виробництво  продукції охоплюють усі матеріальні, трудові та грошові витрати, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю.

Розрахунки  планової собівартості продукції (робіт, послуг) використовуються для визначення потреби в обігових коштах, планового  прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних  заходів, а також для формування цін і тарифів.

Перевірка законності і достовірності витрат на виробництво  і собівартість продукції допомагають  виявити невикористані резерви, непродуктивні витрати і втрати.

Перевірка виробничої діяльності і витрат на виробництво – найважливіший і водночас найскладніший етап ревізії, бо випуск продукції (послуг) та її собівартість становить один із основних показників роботи будь-якого підприємства.

Напередодні перевірки потрібно спершу ознайомитися з організаційними  і технологічними особливостями виробництва, видами продукції (послуг), що випускаються підприємством.

Перевірку витрат на виробництво  доцільно проводити у такій послідовності. Спочатку перевіряють правильність складання калькуляцій собівартості продукції за статтями витрат, потім  – питання формування витрат виробництва за їх елементами, далі розглядають правильність та обґрунтованість видатків за їх видами і, нарешті, вивчають собівартість продукції та вишукують резерви для її зниження.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за елементами включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Обґрунтованість складу матеріальних витрат на виробничі потреби і включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) перевіряється шляхом зіставлення даних складів про відпуск матеріалів у виробництво з даними цехів та інших підрозділів про надходження їх у виробництво, а також за допомогою аналізу записів за кредитом рахунку 20 «Виробничі запаси» і дебетом відповідних рахунків, які відображаються в журналі № 5.

Для перевірки правильності визначення фактичної собівартості сировини й матеріалів необхідно  дослідити первинні документи постачальника (накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні), у яких зареєстровано ціну, зокрема: націнки (надбавки), транспортні та інші видатки, пов'язані з придбанням матеріалів. Товарно-транспортні документи зіставляють з даними бухгалтерського фінансового обліку (книгою обліку надходження вантажів, журналом-ордером, відомістю), де показано кількість отриманих матеріалів та їхню вартість. Затрати на сировину і матеріали перевіряються шляхом визначення правильності застосування технічно обґрунтованих норм їх витрачання.

Правильність віднесення до собівартості матеріальних витрат доцільно перевіряти за такими напрямами:

- порівняти обсяги фактично  списаної сировини та матеріалів  із затвердженими нормами їх  витрат, а також провести аналіз  залишків, зазначених у матеріальних  звітах та під час списання за нормами;

- звернути увагу на  вартість закуплених сировини  і матеріалів, правильність застосування  націнок, комісійних винагород,  достовірність витрат на зберігання, транспортування тощо;

- перевірити законність  списання на собівартість сум ПДВ;

- дослідити правильність  оцінки і списання зворотних  відходів, супутньої продукції;