Управління ресурсами і витратами

- перевірити правильність  списання втрат від браку, простоїв, нестач, тощо;

- вивчити дотримання встановленого  порядку обліку понаднормативних  втрат [18].

Технологічні особливості виробництва залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажено роботою – як повно використовується його потужність.

Важливим елементом утворення  собівартості продукції, що підлягає вивченню, є «витрати на оплату праці». Мається на увазі заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Для оцінки розміру заробітної плати застосовується показник фонду оплати праці, куди включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається  з фондів основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших  заохочувальних та компенсаційних виплат.

Фонд основної заробітної плати складається з нарахувань винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).

Фонд додаткової заробітної плати складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

Під час перевірки цього  питання досліджується правильність обов'язкових відрахувань від  затрат на оплату праці за встановленими  законодавством нормами.

До інших прямих витрат, що включаються до собівартості, належать, зокрема, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного законодавства та облікової політики підприємства.

До інших прямих витрат собівартості включаються витрати з оплати послуг сторонніх організацій, у такому разі необхідно перевірити, чи відносяться надані послуги до витрат на виробництво.

Аналіз методів розподілення загальновиробничих витрат за об'єктами калькулювання і правомірності  віднесення витрат до загальновиробничих та їх розподілу можливий лише тоді, коли підприємство має показник «нормальна потужність». В іншому разі загальновиробничі витрати не поділяються, а в повному обсязі включаються до собівартості продукції. З приводу перевірки правильності ведення обліку операцій із собівартості зазначимо, що вимоги бухгалтерського обліку передбачають таке відображення цих операцій:

- бухгалтерські  записи за дебетом на рахунках витрат за елементами (80 «Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи», 83 «Амортизація», 84 «Інші операційні витрати») прямих витрат, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), списуються за кредитом на рахунок 23 «Виробництво», а потім у кредит рахунку 90 «Собівартість реалізації», результат якого відноситься на дебет рахунку 79 «Фінансові результати»;

- за дебетом  рахунку 23 "Виробництво" відображаються  прямі матеріальні, трудові та  інші прямі витрати, а також  розподілені (або в повному  обсязі) загальновиробничі витрати і втрати від бракування продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом – вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг у дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації".

Таким чином, витрати  собівартості безпосередньо пов'язані  із фінансовим результатом підприємства. Скорочення, або хоча б стримування  зростання саме собівартості має  найбільший вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому.

 

3. Калькуляці собівартості продукції та її значеня

 

Для ефективного управління собівартістю, виникає необхідність розробки загальних підходів, економічно обґрунтованих принципів її формування. Суттєвим є те, що перелік витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), повинен визначатись самим підприємством, відповідно до економічної сутності понесених витрат і загальних принципів бухгалтерського обліку.

Собівартість, як один із основних економічних показників, використовується всіма підсистемами (планування, облік, аналіз і контроль), що формують загальну інформаційну обліково-аналітичну систему управління підприємством, оскільки калькулювання присутнє в кожній з них і на кожній стадії виробничого циклу, розглядаючи місце калькулювання в кожній із підсистем економічної інформації необхідно відмітити, що планові (нормативні) калькуляції є основою для прийняття управлінських рішень, які стосуються майбутньої діяльності підприємств по окремих господарських процесах. Призначення сформованих планових і нормативних калькуляцій різне: планові необхідні для визначення рівня окремих витрат до початку господарського процесу, а нормативні – не тільки для визначення величини витрат, а й для контролю їх рівня в системі бухгалтерського обліку. Звітні калькуляції в системі обліку відображають виконання запланованого обсягу діяльності і рівня витрат в процесі її здійснення [23].       

Аналітичне значення калькулювання проявляється при  проведенні аналізу собівартості продукції, затрат підприємства, ефективного використання його ресурсного потенціалу, оцінки і прогнозування результатів діяльності подвійно: з однієї сторони – для формування інформаційної бази(планові, нормативні, звітні калькуляції), а з іншої – як інструмент альтернативного вибору і оперативного корегування (при проведенні прогнозного аналізу беззбитковості виробництва, обґрунтування оптимального варіанту управлінських рішень по зміні виробничих потужностей, асортименту продукції, варіантів придбання матеріальних ресурсів, обладнання, вибору технологій і т. д.). Особливості калькулювання визначають його подвійну роль і в системі внутрішньогосподарського контролю: здійснення контролю даних, які формують вартісну оцінку об’єктів калькулювання з метою визначення законності і економічної доцільності здійснення витрат; використання результатів калькулювання для внутрішньогосподарського контролю (в першому випадку калькулювання виступає об’єктом контролю, а в другому – його засобом).

Методи управління собівартістю досліджують за наступними методами обліку та контролю витрат: система обліку «стандарт-кост» (відомий як нормативний метод обліку витрат), система обліку «директ-кост», системи планування виробничих ресурсів («канбан» і JIT), функціонально-вартісний аналіз (ФВА), метод аналізу і оптимізації витрат з усіх статей його застосування (кост-менеджмент), метод АВС, концепція управління витратами життєвого циклу (метод LCC). Аналізуючи всю сукупність перерахованих методів необхідно зазначити, що кожний з них покликаний вирішувати різні завдання, але вони не виключають один одного, а можуть бути реалізовані паралельно чи взаємодоповнюватися [14].

Поліпшення методики та організації обліку витрат надає  дієвий інструментарій для вдосконалення  управління собівартістю продукції. Проте в окремих ситуаціях для прийняття управлінських рішень необхідна різна інформація про собівартість (одним із принципів організації управлінського обліку витрат є твердження «різна собівартість для різних потреб»). З цією метою підприємствам, на основі комплексного системного підходу, необхідно розробляти власну концепцію управління собівартістю, але при її підготовці необхідно враховувати такі основні засади:

1) визнання витрат, які  формують собівартість;

2) визнання її рівня  і структури; 3) класифікація собівартості як одного із способів пізнання об’єктів залежно від інформаційних потреб керівництва;

4) розрахунок нормативної  собівартості на основі методу  обліку повних витрат та обчислення  неповної (зрізаної) собівартості з  використанням методу директ-костингу в системі управлінського обліку;

5) формування інформації  про собівартість продукції для  визначення фінансових результатів  і складання фінансової звітності;

6) аналіз структури  собівартості продукції за калькуляційними  статтями та елементами витрат для виявлення впливу специфічних техніко-економічних особливостей виробництва конкретних видів продукції;

7) визначення собівартості одиниці продукції;

8) вибору оптимальної  структури випуску і реалізації  продукції з урахуванням фактору цін (взаємозв’язок собівартості з ціноутворенням);

9) планування собівартості  продукції та аналіз ефективності  використання ресурсів підприємства;

10) контроль за формуванням  собівартості на основі децентралізації  управління та виділення центрів  витрат і центрів відповідальності [29].

Підбиваючи  підсумок, необхідно зробити висновок, що в ринкових умовах господарювання значно підвищується роль витрат і  собівартості як економічних категорій. Важливою передумовою вдосконалення  методики і організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є застосування в практичній діяльності економічно обґрунтованої класифікації витрат, яка повинна визначатися керівництвом відповідно до встановлених конкретних виробничих завдань. Ефективне управління собівартістю повинне бути орієнтоване на пошук шляхів її зниження. Щоб визначити ці шляхи необхідно знати вплив структури витрат та технологічних особливостей сільськогосподарського виробництва на рівень собівартості. Це дасть змогу аналізувати тенденції змін статей собівартості з метою прийняття виважених управлінських рішень по підвищенню прибутковості підприємств.

 

РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ СОБІВАРТІСТЮ ТОВ «АЛЬФА»

 

2.1 Характеристика  підприємства ТОВ «Альфа»

 

У 1993 р. в м. Тернопіль, колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований .

Як  юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям  діяльності, передбаченим у його статутних  документах, і нести зв'язані з  цією діяльністю обов'язку.

ТОВ «Альфа» займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємстві діє ательє.

Види тканин, що випускаються ТОВ «Альфа»:

- шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);

- вовна,  шириною 110 см. (4 відтінки);

- льон, шириною 150 см. (5 відтінків);

- трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);

- ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);

- фланель,  шириною 80 см. (6 відтінків);

- бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);

До  готової продукції, що випускається ТОВ «Альфа», відносяться:

- комплекти  постільної білизни;

- кухонні комплекти;

- кухонні  подарункові комплекти;

- рушники та серветки;

- фартухи та домашні халати.

Головну мету, заради якої і існує підприємство, називають  місією підприємства. Також місія  підприємства це його так би мовити генеральна (синоніми – глобальна, загальна) мета. Водночас місія є комплексною метою, що містить як внутрішні, так і зовнішні орієнтири діяльності підприємства. На основі цих орієнтирів і визначають перспективи, яких має досягти підприємство.

Отже, місія ТОВ «Альфа» —  стати компанією, яка лідирує в задоволенні потреб покупців виробляти якісну продукцію і надавати послуги, спрямовані на постійне задоволення запитів покупців.

  Основна загальна мета діяльності ТОВ «Альфа» чітко виражена причина існування фірми, що деталізує її статус і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій для різних структурних підрозділів.

Водночас, і це слід підкреслити, місія підприємства є самостійною особливою категорією, суть якої полягає в окресленні причини  існування підприємства, його особливої ролі в економічній системі.

Організаційна структура ТОВ «Альфа» вказана на рисунку 2.1

Рисунок 2.1 Організаційна структура ТОВ «Альфа»

На  схемі суцільними лініями показані взаємодії безпосереднього підпорядкування, крапками – функціональні взаємозв’язки, що носять непрямий, рекомендаційний  характер.

Повноваження  установчих зборів і директора товариства визначаються статутом товариства.

До  функцій технічного директора відносяться:

1) він є заступником генерального директора;

2) контроль над дотриманням техніки безпеки і вимог до охорони праці на підприємстві;

3) контроль над станом устаткування, забезпечення своєчасного ремонту і профілактичних робіт;

4) контроль якості матеріалів, моніторинг запасів матеріалів, своєчасна доставка запасів зі складу.

До  функцій економіста – маркетолога  відносяться:

1) є заступником головного бухгалтера;

2) моніторинг, аналіз і планування поточної діяльності підприємства;

3) проведення маркетингових досліджень з можливим залученням фахівців на тимчасову роботу;