Управління ресурсами і витратами

Розрахунок  зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності: мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Основні напрями  розв’язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.

Собівартість продукції  – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе  значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на: дослідження ринку і виявлення потреби у продукції; підготовку і освоєння нової продукції; виробництво, включаючи витрати на сировину,,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу; обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати); розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість її, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати  підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються  у собівартість, не є незмінним. Він  може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше  відображення у собівартості дійсних  витрат на виробництво продукції.

Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції  є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного  розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних  економічних принципів та законів – важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Оперативний економічний аналіз відіграє важливу роль у зниженні собівартості продукції, дає змогу своєчасно оцінити господарські ситуації, пов'язані з формуванням собівартості продукції, виявити негативні причини та недоліки, внутрішньогосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів і оперативно приймати відповідні управлінські рішення. 
Ефективність оперативного аналізу собівартості багато в чому залежить від організації оперативного планування, обліку та регулювання. Належна організація оперативного планування передбачає своєчасну розробку оптимальних планових завдань, що базуються на економічно обґрунтованих нормативах для окремих структурних підрозділів підприємства і своєчасне їх доведення до виконавців.

Дослідивши  в даній роботі питання аналізу собівартості продукції на прикладі ТОВ «Альфа» можна зробити наступні висновки.

Підсумком аналізу  собівартості має бути виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув'язані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.

Задачами аналізу  собівартості продукції є:

• оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат;
• установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості;
• визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових;
• аналіз собівартості окремих видів продукції;
• виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення  можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі  виробництва, постачання і збуту  продукції.  
Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах. 
Основними джерелами резервів зниження собівартості продукції наступні є:

1. Збільшення обсягу виробництва продукції.
2. Зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок: 
   -   зниження матеріаломісткості продукції;

• підвищення продуктивності праці;
• більш ефективного використання виробничого устаткування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник — К.: Атіка, 2004. — 480 с.
2. Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: "Молодь", 2000. — 323с.
3. Бурдюг Н.М. Конспект лекцій для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації з економічних спеціальностей. – К., 2000. с.3-14.
4. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 416 с.
5. Вігуржинська С.Ю. Економіка підприємства: конспект лекцій. — Одеса: Одеська державна академiя холоду, 2004. — 486 с. 
   Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия. — М.: ЮНИТИ, 2002. — 310 с.
6. Долинський В.П. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. – К.: Вища школа, 1999.- с.4-24
7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. Та доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 528 с.
8. Економічний словник-довідник / За ред. док.екон.наук, проф. С.В.Мочерного. — К.: Феміна, 2003. — 368 с.
9. Золоторев А.И. Эфективное использование оборотных средств. — Экономика Украины, 1999. — 280 c.
10. Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – с.11-37.
11. Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. — Фінанси України, № 11, 2003. — 245 с.
12. Кубай Н.Є. Теорія життєвого циклу фірми: стиль і стратегія управління. // Анатомія малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. — анал.-інформ. посібник. — Львів: "Діалог", 1999. — С. 300.
13. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. — К.: Ніка-Центр, 2002. — 216 с.
14. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — 304 с.: іл.
15. Петрова В.И. Системный анализ себестоимости. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 175 с.
16. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. — Тернопіль: Економічна думка, 2001. — 365 с.
17. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — К.: Вікар, 2002. — 176 с.
18. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. / Г.В. Савицкая. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 400 с.
19. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – с. 15-75
20. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. – К.: Урожай, 1995. – с. 7-39.
21. Семёнов В.М. Экономика предприятия. — М.: Филинъ, 2001. — 272 с.
22. Слав`юк Р. А. Фінанси підприємств.: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2005. — 460 с.
23. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1996 р. № 186 // Бухгалтерський облік і аудит, 1996. — № 3, с.46-59.
24. Федоренко В. Гаврилова Т. Економічне становище підприємств та інвестиційні процеси // Економіка України. — № 5. — 2003. — C. 28 — 33.
25. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 460 с., іл.
26. Чумаченко М.Г. Економічний аналіз: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – с.39-50.
27. Экономика и статистика фирм. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П., Смирнов С.А. — М.: Финансы и статистика, 2002.— 415 c.
28. Экономика предприятия / Под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М.Куприянова. — М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 2001.— 278 c.
29. Экономика предприятия / Под ред. Проф. О.И.Волкова. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 312 с.