Формування моделі розвитку підприємства за концепцією трансформаційного менеджменту в кризових умовах господарювання

Підприємницька  діяльність у транзитивній економіці  набуває спекулятивного характеру, коли її домінуючою рисою є не створення нових господарських активів, а перерозподіл існуючих. Елемент спекулятивності в тій чи тій мірі притаманний підприємництву завжди. Однак, якщо в ринковій економіці його спекулятивне намагання врівноважується загальною ринковою рівновагою, то в перехідній економіці ситуація дещо інша, По-перше, характерна для перехідного періоду грюндерська природа (формування багатства шляхом перерозподілу) підприємництва обумовлює домінування в ньому спекулятивних елементів. По-друге, в умовах дефіцитної економіки підприємництво заздалегідь було орієнтоване на сферу обігу і отримання доходу за рахунок різниці цін, що давало легкий і швидкий прибуток. По-третє, відсутність значних приватних нагромаджень у даний період переходу до ринку не давало можливості реалізувати підприємницькі функції завдяки виробничій діяльності. Активність підприємця концентрується в таких сферах, як торгово-посередницька і біржова діяльність. Вказані фактори мають об'єктивний характер і притаманні будь-якій національній економіці, яка здійснює перехід до ринку.

Сьогодні  на розвиток підприємництва в країнах з перехідною економікою суттєво та неоднозначно впливає розвиток процесів глобалізації виробництва та руху капіталів. На думку відомого економіста А. Гальчинського, «досліджуючи питання глобалізаційних процесів, у жодному разі не варто уникати аналізу надзвичайно гострих суперечностей, які сьогодні в системі глобалізації даються взнаки» [5, с 67].

Глобалізаційні  процеси посилюють інтеграційні зв'язки між економічними суб'єктами як по вертикалі, так і по горизонталі, внаслідок чого значно зростає кількість укладених і реалізованих зовнішніх угод. Глобалізація, охопивши всі регіони і сектори світового господарства, принципово змінює співвідношення між зовнішніми і внутрішніми чинниками розвитку економічних суб'єктів на користь перших. Жодне підприємство, регіон країна незалежно від їх розмірів та рівня розвитку не можуть бути самодостатніми, виходячи з наявних чинників виробництва, технологій та потреб у капіталі. Жодне підприємство не спроможне формувати і реалізувати стратегію розвитку, не враховуючи поведінку основних учасників ринкових відносин.

У процесі  трансформації навколишнього середовища підприємницького сектору, він перетворився з вітчизняного на глобальний. Отже, сфера функціонування підприємництва та його стратегії повинні бути міжнародними, глобальними. Це містить у собі певні загрози, але й створює нові шанси. Загрози — це глобальна конкуренція, більш складні та непостійні ринки. Сьогодні економіка України з її неймовірно низькою технологічністю, відсталою організацією виробництва і низькою продуктивністю не може витримати навантажень глобальної конкуренції. А вихід на «вільний ринок» нових суб'єктів украй ускладнений або закритий, що пов'язане із заміною натурально-фізичної форми товару на віртуальну форму інтелектуального товару у вигляді інформації або послуги, а також із розбудовою «глобального попиту» і «глобальної пропозиції», які штучно відриваються від товару, від потреб людини і держави [2, с 6].

Характерною рисою глобалізації економіки є  суперечність процесів автономізації та інтеграції, що знайшло відображення в «парадоксі Нейсбіта»: «Чим вищий рівень глобалізації економіки, тим сильніші її найдрібніші учасники». Спостерігається рух, з одного боку, до політичної незалежності і самоуправління, а з іншого — до формування економічних альянсів [12, с 15].

Отже, в умовах трансформаційної економіки в Україні підприємництво має певні особливості. Невиправдані очікування позитивних змін, значний розрив між доходами різних верств населення змінилися потребою пошуків шляхів виживання замість творчо-продуктивного підприємництва, генерування нових ідей, комерціалізації їх. Форми соціальної адаптації населення до кризової ситуації позначаються певним чином на формуванні типів підприємців, на що справедливо вказують дослідники цієї проблематики. За цих умов становлення підприємницького сектора відбувається не еволюційним, природним шляхом, а переважно штучно, під тиском зовнішніх обставин.

 

 

1.2. Науково- методологічний підхід до формування моделі розвитку підприємства за концепцією трансформаційного менеджменту

 

 

Обґрунтування можливості використання концепції трансформаційного менеджменту щодо формування моделі розвитку підприємства базується на семантичному аналізі визначення терміну «розвиток» та порівняльному аналізі його з терміном «трансформація», яке було здійснено автором у роботі [8], на підставі чого був зроблений висновок, що обидва терміни стосуються процесу переходу від старого якісного стану до нового якісного стану. Отже, трансформація віднесена до виду розвитку підприємства, що здійснюється з метою системних перетворень скерованих на удосконалення процесу виробничої діяльності, а також інших сфер діяльності підприємства.

Управління  розвитком підприємства передбачає вирішення певних проблем. У табл. 1 надано проблеми розвитку підприємств України за нових економічних умов господарювання, що потребують розв'язання, які згруповані в залежності від складових процесу розвитку підприємства.

Проблема  розвитку підприємств України за складовою «модель розвитку» (табл. 1.1) відповідно [19, с 75] може бути вирішена за типовим підходом, в основі якого лежить класична модель розвитку підприємства, що визначається виробничою функцією, яка виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів і їх конфігурації (розмірів і співвідношення), а також за підходом, запропонованим О. В. Раєвнєвої там же щодо вирішення проблем на основі підприємницької моделі розвитку, яка припускає ініціативну й інноваційну поведінку керівництва підприємства, що забезпечує ефективну взаємодію трьох рівнів: зовнішніх зв'язків, матеріально-фінансових потоків, виробництва.

В сучасних умовах турбулентних змін зовнішнього оточення підприємств вважаємо за доцільне формувати  підприємницьку модель розвитку підприємства, система механізмів управління розвитком якої, що була запропонована О. В. Раєвнєвою [19, с 252] і включає три локальних механізми, має бути доповнена структурним компонентом, який би забезпечив можливість здійснення управління трансформаційними змінами (рис. 1.1).

Таблиця 1.1

Проблеми  розвитку підприємств України за нових економічних умов господарювання

Складові  процесу розвитку підприємства	Проблеми, що потребують розв'язання
Мета  розвитку	1) проблема поєднання філософії організації, що має суспільну значущість, й інтересів власників, співробітників і споживачів продукції; 2) проблема ствердження власного обличчя фірми, що додає їй неповторності і сприяє створенню корпоративного духу
Продовження таблиці 1.1
Структура підприємста	1) проблема  відповідності  структури   підприємства його стратегії розвитку; 2) проблема   поєднання   цілісності  підприємства   зі свободою його підрозділів; 3) проблема   адекватного   фінансування   підрозділів підприємства; 4) проблема  управління   інформаційними  потоками шляхом розподілу повноважень по підрозділах
Стратегія розвитку	1) проблема формування стратегії на основі відповідності ступеня гнучкості системи управління підприємством рівню активності зовнішнього конкурентного середовища
Модель  розвитку	1) проблеми адекватності обраної моделі розвитку стратегії розвитку підприємства, а також комплексу сформованих зовнішніх умов і його внутрішнім, генетично зумовленим обмеженням
Модель  мотивації й стимулювання ефективної діяльності працівників	1) проблема ефективного сполучення матеріальних і моральних стимулів; 2) проблема збалансованості потреб (внутрішніх цілей) працівників з цілями і завданнями розвитку підприємства в цілому; 3) проблема формування нового типу господарчого керівника та топ-менеджера

 

 

Рис.1.1. Система механізмів підприємницької моделі управління розвитком підприємства за концепцією трансформаційного менеджменту

 

Кожен з наведених  на рис. 1.1 механізмів являє собою  систему взаємозв'язку комплексних блоків, призначення, задачі і методичне забезпечення яких скеровані на вирішення цільових завдань цих механізмів по управлінню розвитком підприємства. В табл. 1.2 приведені основні блоки трьох механізмів загального механізму управління розвитком підприємства.

Склад механізму управління трансформаційними змінами загального механізму управління розвитком підприємства пропонується автором сформувати на підставі концепції трансформаційного менеджменту, відповідно до якої слід виділити такі компоненти, як: блок 1. Формування цілей організаційно-управлінських трансформацій; блок 2. Вирішення задач трансформаційного менеджменту; блок 3. Реалізація загальних функцій трансформаційного менеджменту; блок 4. Розробка структури об'єкту трансформації; блок 5. Ресурсне забезпечення організаційно-управлінських трансформацій; блок 6. Технологічне забезпечення організаційно-управлінських трансформацій.

Таблиця 1.2

Зміст локальних механізмів загального механізму  управління розвитком підприємства

 

Механізм	Зміст блоків
Діагностика	Блок 1. Ретроспективної оцінки Блок 2. Перспективної оцінки Блок 3. Аналізу
Управління  цілями розвитку підприємства	Блок 1. Формування матриці цілей розвитку Блок 2. Вибір адекватної цілі розвитку підприємства Блок 3. Визначення стратегії розвитку підприємства залежно від стадії й циклу його розвитку Блок 4. Оцінка досяжності цілі розвитку
Прийняття рішень з управління розвитком підприємства	Блок 1. Визначення точок кризи у циклі розвитку підприємства Блок  2.   Формування  комплексу  управлінських рішень Блок 3. Розробка сценаріїв розвитку Блок 4. Оцінка доцільності рішень з управління розвитком

 

Відповідно  трансформаційному підходу, запропонованому  автором щодо розробки проектів організаційного розвитку [10] і який покладений в основу концепції трансформаційного менеджменту,   формування  моделі  розвитку   підприємства необхідно здійснювати на підставі наступних постулатів:

1. Зміни, які здійснюються в організації як під впливом зовнішнього середовища, так і внутрішніх процесів, явищ і компонентів (у першу чергу, людей), — це природне явище і умови її функціонування.
2. Керівництво (менеджмент) організації не повинно боротися 
   зі змінами, а повинно навчитися ними управляти.
3. Ті методи, якими традиційно володіють керівники підприємств, пристосовані до централізованого впливу на об'єкт управління (сфери і процеси), а не на управління змінами. Тому необхідний  новий управлінський   інструментарій,який відповідає концепції управління змінами.
4. Здібність до корінних змін (трансформації) стає умовою 
   розвитку організації.
5. Організацію необхідно розглядати як систему, що навчається, тобто підходити до неї як до системи, яка не тільки враховує 
   зміни і здійснює перетворення, але і готова управляти трансформаційними процесами, що пов'язані з цими змінами.

Відповідно трансформаційному підходу організаційний розвиток слід розглядати як процес «навчання», який у даному випадку слід розглядати як довгостроковий процес накопичення відповідних знань і вмінь вирішення організаційних задач, які постійно змінюються. А процес управління розвитком підприємства в такому випадку здійснюється в своєрідній системі «самонавчання», основним компонентом якої повинні стати керівники — менеджери вищого рівня і спеціалісти з аналізу (експерти з організаційного розвитку), які будуть виявляти і надавати оцінку факторам змін, а також формувати відповідну модель управління змінами.

Таким чином, формування моделі управління розвитком  підприємства має здійснюватися на основі підприємницької моделі з урахуванням наукових засад загального менеджменту, в тому числі стратегічного менеджменту, та трансформаційного менеджменту, а також концепції розвитку підприємства і стратегічних пріоритетів розвитку, що дозволяє взяти до уваги специфіку трансформаційних процесів як ззовні, так і всередині підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ за концепцією трансформаційного менеджменту в кризових умовах господарювання

 

 

2.1 Загальна характеристика підприємства

 

 

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) "Електромаш", яке  вже більш

70-ти років успішно  працює на ринку автотракторної  електроустаткуванні, і є єдиним  в Україні розробником і виробником  стартерів і генераторів для  автомобільних, тракторних і мотоциклетів  двигунів, електровентиляторів системи  охолоджування двигунів автомобіля, магнето для тракторних пускових двигунів.

ВАТ "Електромаш" почало свою біографію в 1930 році, коли був заснований Херсонський завод електромашинобудування на базі майстерних по ремонту електроустаткуванні тракторів підприємця Батенко. Почавши з ремонту магнето для американських тракторів "Фордзон", завод випускав перші радянські динамо "КК" і магнето марки БОШ. Згодом (1934г.) завод освоїв виробництво і випуск стендів для випробування якорів динамо, індукційних апаратів, апаратів, що намагнічують, і намотувальних верстатів. В роки Великої Вітчизняної війни завод був повністю зруйнований. В 1946 році завершено відновлення заводу, налагоджений випуск довоєнної продукції. В 1947 році початий випуск приладів електровимірювань: амперметрів, вольтметрів, трансформаторів струму. В період з 1950 по 1960 pp. освоєно виробництво генераторів постійного струму ІШ-10 потужністю 0,8-1,5 кВт (для освітлення молотильних струмів в нічний час), польових электростригальных апаратів РСА 12 і АСХ для стрижки овець. У свою чергу, на базі электростригальных апаратів випускалися пересувні електростанції ЕС-5 (220В 4,5   кВт),   електродвигуни   змінного   струму   універсального   застосування. Продукція заводу користувалася широким попитом в Україні і в інших республіках колишнього СРСР. В 1958 р. на базі Запорізького заводу "Комунар" був початий випуск першого в Україні автомобіля "Запорожець". На Херсонський завод була покладена задача освоїти виробництво запасних частин - полюсних котушок, якорів, колекторів (стартери і генератори поставляв Московський завод АТЕ-1), а в 1960 році заводу було повністю передано виробництво стартерів і генераторів для автомобіля "Запорожець". В шістдесятих роках, з введенням нових потужностей, завод перетворився на сучасне підприємство з достатньо високим для того часу рівнем техніки і технології і повністю перейшов на розробку і випуск автотракторної електроустаткуванні (стартери, генератори) і комплектуючих виробів для електронних систем запалення. Вперше у галузі ATE завод освоїв торцевий колектор для стартерів, що дав значну економію міді і зменшення ваги стартера. В цей період випуск стартерів досяг рівня 1 млн. 250 тис. шт., генераторів - до 620 тис. шт. в рік, збут продукції заводу розподілявся таким чином: Україна - 68%, Росія - 27%, Білорусь - 5%. Експортні поставки продукції призначили 15 країнами світу. Після розпаду СРСР на початку 90-х років, в результаті прорахунків і помилок в реформуванні незалежної Української економіки, а також недосконалість митних правил і норм валютного регулювання між країнами СНГ, хронічної неплатоспроможності споживачів, різко впав попит на вироби заводу від традиційних споживачів. Значно зменшився експорт продукції, частка експорту скоротилася до 8,6%) до Росії і 0,2%) до Білорусі. Новим етапом в історії підприємства стало перетворення його в 1994 році у відкрите акціонерне товариство.