Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

 

Висновки Отже, мета курсу «Інтелектуальна власність» надання студентам вузів, як майбутнім новаторам, комплексу знань та умінь в сфері інтелектуальної власності.

Інтелектуальну  власність за встановленою традицією  поділяють на авторське право  та промислову власність.

Двоякість права  є головною особливістю інтелектуальної  власності.

На сьогодні в Україні вже створено законодавчу  базу, що регулює правовідносини у  сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством.

 

Тема 2.

«Основні інститути  права інтелектуальної власності»

Зміст:

Класифікація  об’єктів інтелектуальної власності.

Об’єкти авторського  права та суміжних прав.

Об’єкти промислової  власності.

Нетрадиційні  об’єкти права інтелектуальної власності.

Державна система  правової системи охорони інтелектуальної  власності.

 

Цілі та завдання вивчення теми: мати уяву про класифікацію об’єктів права інтелектуальної  власності, основні принципи авторського  та патентного права.

Охарактеризувати  такі інститути права інтелектуальної власності як „авторське право”, „суміжні права” та „патентне право”.

 

1.1. Класифікація  об’єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальну  власність, як уже зазначалося, подано трьома самостійними інститутами, які  утворюють відповідно авторське право й суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Об´єкти інтелектуальної  власності – це права юридичних  і фізичних осіб на результати або  прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах.

На мал. 2 наведена класифікація об’єктів інтелектуальної  власності, що визначені такими у  Цивільному кодексі України (при  характеристиці використовувати статті ЦКУ).

2 Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Для зручності  всі об’єкти поділені на три групи (умовно): об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної  власності, об’єкти авторського  права і суміжних прав.

Перелік об’єктів права інтелектуальної власності, наведений на мал. 2, не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об’єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо.

При цьому об’єктами інтелектуальної власності не можуть бути:

тексти законодавчих, адміністративних і судових документів, державні символи та знаки;

твори усної  народної творчості, анекдоти тощо (через  високі витрати верифікації автора – власника об’єкта інтелектуальної  власності);

спеціальне  виключення стосується окремих результатів  інтелектуальної творчості зі сфери  дії тих чи інших інститутів, шляхом прямої вказівки на таке виключення (програми для електронних обчислювальних машин).

 

1.2. Об’єкти  авторського права та суміжних прав.

 

 

Авторське право  і суміжні права регулюють  особисті немайнові права й майнові  права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням  творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права  виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з авторським правом).

Об'єднання в  одному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення й здійснення суміжних прав і прав авторів творів.

Авторське право  й суміжні права мають сприяти:

створенню умов для заняття творчою працею;

забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів;

закріплення за авторами прав на використання створених  ними творів, одержання авторами доходів тощо.

Основні завдання авторського права й суміжних прав - стимулювання творчої активності авторів творів науки, літератури й  мистецтва та створення умов для  широкого використання творів у інтересах  суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів у жодному разі має не перешкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або перешкоджати у прагненню читачів, глядачів чи слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права  й суміжних прав належать такі.

Свобода творчості. Забезпечуючи свободу творчості, авторське  право й суміжні права охороняють усі твори науки, літератури й  мистецтва незалежно від їх призначення, позитивних чи негативних якостей і  способу вираження. З цією метою  закон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком. Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних ними образів і самостійно вирішують питання щодо випуску свого твору у світ.

Невідчужуваність  особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права (право  авторства, право на авторське ім'я, тобто право використовувати  твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом або без імені (анонімно), право на оприлюднення твору, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов.

 

Принцип свободи  авторського договору. Правила, що регулюють  відносини авторів і користувачів творів, законом жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються вільним  волевиявленням самих сторін.

Поєднання особистих  інтересів автора з інтересами суспільства. Одним з головних питань авторського  права й суміжних прав є визначення розумних меж монопольного права  автора на використання створеного ним  твору. При цьому суспільство  однаковою мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні створених творів нормами авторського права й суміжних прав.

Ці об’єкти  права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві  групи – власне об’єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об’єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

 

1.3. Об’єкти  промислової власності. 

Термін «промислова  власність» використовують через те, що її об'єкти оцінюють передусім з  позиції промислової значущості, економічної ефективності, одержання  прибутку під час їх використання у виробничій діяльності. Право на об'єкти промислової власності (патентне право) регулює майнові й пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, які, як і твори науки, літератури й мистецтва, є результатами інтелектуальної діяльності людини. Але, якщо у творах науки, літератури й мистецтва основний предмет правової охорони - художня форма й мова, які визначають їх оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність полягає в змісті технічних рішень. Основні принципи патентного права такі:

Надання правової охорони лише тим розробкам, які  в офіційному порядку визнано  патентоспроможними винаходами, корисними  моделями й промисловими зразками. Дотримання всіх формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, – обов'язкова умова правової охорони.

Визнання за власником патенту виняткового  права на використання запатентованого  об'єкта. Тільки власник патенту  може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати або іншим чином уводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності.

 

Надання охорони  передусім справжнім авторам  об'єктів промислової власності. Можливість отримати патент і стати  його власником надається, у першу  чергу, саме авторам технічного рішення. Якщо треба подати заявку на видачу патенту особі, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа має надати докази, які підтверджують її право на подання заявки. При цьому за авторами у кожному разі визнають безстрокові й невідчужувані особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності.

Дотримання  розумного балансу інтересів  власника патенту та інтересів суспільства. Цей баланс інтересів відображають вилучення зі сфери патентної  монополії, продиктовані суспільними  потребами (наприклад, разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту, використання запатентованих технічних рішень за надзвичайних обставин (катастроф, епідемій тощо).

Важливий елемент  економіки – індивідуалізація підприємців та виготовлюваної ними продукції, виконуваних робіт і послуг. З цією метою застосовують такі об'єкти промислової власності, як знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування, зазначення походження товарів. Крім цього, охорона інтересів власників виняткових прав на ці об'єкти ґрунтується на інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Закон не розглядає ці об'єкти як результати безпосередньо творчої діяльності й не визначає за їх конкретними авторами якихось особистих прав.

Винахід – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Корисна модель – «малий винахід», до неї не застосовують такий критерій патентоспроможності, як «винахідницький рівень», достатньо  того, що корисна модель є новою і промислово придатною.

 

Нині з інженерної точки зору відмінності від винаходом  і корисною моделлю практично  відсутні. Збереглися вони з юридичної  точки зору. Правову охорону на винахід отримати складніше, проте  термін дії довший, якщо зазначене порівнювати з корисною моделлю.

Винахід або  корисна модель може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену  до державної таємниці. Якщо винахід  чи корисна модель створений працівником  у зв’язку з виконанням службових  обов’язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом або корисною моделлю.

Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються  від товарів і послуг інших  осіб.

Географічне зазначення – це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Відповідно  до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» розрізняють:

просте позначення походження твору – будь яке словесне чи графічне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне  походження товару;

кваліфіковане позначення товару – назву місця  походження товару, особливі властивості  якого винятково або головним чином зумовлені характерними для  цього місця природними і (або) людськими  чинниками).

Сутність фірмового  найменування витікає з самої назви цього об’єкту. Відмінність від товарного знаку в тому, що підприємство може мати лише одне фірмове найменування, а товарних знаків кілька. Важливо зазначити, що предметом реєстрації є повне фірмове найменування, яке включає такі вказівка:

організаційно-правову форму підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо);

форму власності  підприємства (державне, наукове, торговельне);

власників підприємства;

відмінну, оригінальну  назву підприємства.

На практиці споживачі, як правило, зустрічаються з останньою частиною повного фірмового найменування (напр. кафе «Мрія»).

Термін «фірмове найменування» використовується в  українському законодавстві до січня 2004 р. Цивільний і Господарський  Кодекси України, що набрали чинності з 2004 р. застосовують терміни «комерційне найменування». Водночас ці документи передбачають можливість використання цих термінів нарівні. Згідно з Цивільним Кодексом України комерційне найменування є постійною та незмінною назвою юридичної особи, що вирізняє її з-поміж інших. Відповідно до ст. 489 правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо вона дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо її діяльності. Чинний ЦК передбачає також можливість передачі права на комерційне найменування за договором комерційної концесії, згідно з яким одна сторона (правовласник) зобов’язується надавати іншій стороні (користувачеві) за певну плату право користуватися належним цій стороні комерційним найменуванням відповідно до зазначених у договорі умов.

 

1.4. Нетрадиційні  об'єкти інтелектуальної власності.  

 

Вони теж  є результатом творчої діяльності людини, зазвичай належать програми для  ЕОМ і бази даних (іноді вони належать до наукових творів, охорону яких регулюють  нормами авторського права), сорти рослин, топографії ІМС, комерційна таємниця (секрети виробництва, ноу-хау та ін).

Сорт рослин – це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Топографія  інтегральної мікросхеми Зафіксоване  на матеріальному носії просторово-геометричне  розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.