Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

Правонаступники. Правонаступник автора винаходу, корисної моделі або промислового зразка чи його роботодавця Має право на одержання патенту на відповідний об'єкт промислової власності. Правонаступник особи, що подала заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг, топографії ІМС, також має право на одержання свідоцтва на ці об'єкти інтелектуальної власності.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України - це центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Установа разом із сукупністю експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що входять до сфери її управління, становлять державну систему правової охорони інтелектуальної власності.

 

1.4. Інтелектуальна  власність та 

Інтернет (Internet) створено в США з метою надання  більш швидких та ефективних засобів  роботи військовим, дослідникам і  викладачам. Проте вже незабаром  виявилися додаткові аспекти  застосування Інтернету, завдяки яким ця мережа почала збільшуватися лавино подібно (з двох тисяч базових комп'ютерів у 1985 р. до двохсот мільйонів на початку третього тисячоліття; очікується, що в 2006 р. кількість користувачів Інтернету досягне 1,2 мільярда). Ця мережа обслуговує численну армію користувачів у всьому світі і їх кількість неперервно зростає. Інтернет дає змогу за лічені хвилини або навіть у режимі реального часу розповсюджувати й одержувати різноманітну інформацію, яка містить також і об'єкти авторського та суміжних прав: програми для ЕОМ, бази даних, аудіо-і відеозаписи тощо. Усі ці об'єкти надзвичайно вразливі, оскільки в Інтернеті величезна кількість часто дуже цінної з економічного погляду інформації перебуває в режимі вільного доступу і тому майже безплатно тиражується серед численних споживачів. Тобто на сьогодні є реальні умови порушення прав суб'єктів інтелектуальної власності в Інтернеті.

 

У Женеві 1996 р. підписано  Договір ВОІВ про авторське право  та Договір про виконання і  фонограми. Ці договори укладалися для  врахування значних змін у розповсюдженні інформації на сучасному етапі й доповненні існуючих у цій сфері договорів, а саме: Бернської та Римської конвенцій та угоди TRIPS.

Договори 1996 р. насамперед спрямовано на вирішення  питань, зумовлених сучасними цифровими  технологіями, зокрема розповсюдженням об'єктів через електронну мережу, тому їх іноді називають Інтернет-договорами.

Одним з питань, пов'язаних з використанням Інтернету, є порушення авторських прав і  прав на засоби індивідуалізації осіб - знаки для товарів і послуг, а також фірмові найменування. Суперечки про порушення прав на засоби індивідуалізації найчастіше викликають щодо неправомірного використання в найменуваннях доменів (адрес осіб в Інтернеті) - позначень, які повністю або частково відтворюють фірмові найменування або знаки для товарів і послуг.

 

Практика свідчить, що під час вибору найменувань  доменів у Інтернеті власники інформаційних ресурсів намагаються  зупинитися на максимально простих  і логічних іменах, що асоціюються  у споживачів з конкретним Учасником господарського обігу або його діяльністю, який Функціонує в конкретному географічному регіоні, державі або у всьому міжнародному інформаційному просторі.

Отже, найменування доменів - це апаратно-програмний засіб  індивідуалізації осіб, який дає змогу споживачам просто й ефективно знаходити у віртуальному просторі відомі їм у господарчому обігу найменування.

 

Можливість  вільного вибору найменування домену породжує й протиправне явище - кіберксвотинг (англ. cybersguatting), яке позначає реєстрацію найменувань доменів, що збігаються із засобами індивідуалізації або подібні до них, з їх наступним недобросовісним використанням як для власних комерційних цілей, так і для пропозиції щодо продажу самим правовласникам засобів індивідуалізації. Якщо в першому випадку подібні дії можна кваліфікувати як недобросовісну конкуренцію, то у другому притягти порушника до відповідальності досить важко, і сторона, зацікавлена в придбанні відповідного найменування домену, часто вимушена його купувати у власника цього найменування.

Беручи до уваги  стрімкі темпи розвитку Інтернету  і правові питання, що виникають  під час користування ним, ВОІВ докладає значних зусиль щодо розроблення  відповідної законодавчої бази.

 

Тема 4.

«Міжнародне співробітництво  у сфері інтелектуальної власності.»

Зміст:

Міжнародні  договори, конвенції то угоди у  сфері інтелектуальної власності.

Регіональні міжнародні організації з питань охорони  інтелектуальної власності.

Патентування  винаходів і корисних моделей  в іноземних державах.

Охорона прав на об’єкти авторського права і суміжних прав в іноземних державах.

Міжнародна  система інтелектуальної власності.

Ключові слова: автор, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність, міжнародний договір, патент, патентування, право, право інтелектуальної власності, фізична особа.

 

1.1. Міжнародні  договори, конвенції то угоди  у сфері інтелектуальної власності. 

 

Майже до середини XIX століття одержати охорону інтелектуальної  власності, і в першу чергу  промислової, у різних державах світу  було досить важко, оскільки закони в цих державах дуже відрізнялися один від одного. Більше того, патентні заявки доводилося подавати у всіх державах, у яких здійснювалося патентування, в один і той же час з метою уникнення передчасної публікації заявок в одних державах, що позбавляло новизни об'єкта в інших. Крім того, у міру того, як дедалі більше держав водночас створювали свої системи захисту об'єктів інтелектуальної власності, виникло загальне бажання гармонізувати відповідні закони на міжнародному рівні.

Початком реалізації цих ідей вважають 1873 р., коли уряд Австро-Угорської імперії запропонував іншим державам взяти участь у першій міжнародній виставці винаходів у Відні. Тоді деякі держави відмовилися від участі в ній через неадекватну правову охорону винаходів, що демонструвалися на виставці. Занепокоєний станом у цій сфері Віденський конгрес з патентних реформ цього ж року прийняв головні принципи патентування винаходів.

 

Як наслідок Віденського  конгресу, у Парижі 1878 р. було проведено  Міжнародний конгрес з промислової власності, результатом якого було рішення про скликання міжнародної конференції з метою розроблення гармонізованих вимог до національних законодавств у цій сфері. Така конференція відбулася 1880 р. у Парижі. На ній було підготовлено проект Документа, який незабаром став основою однієї з найважливіших угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності. Цю конвенцію було остаточно схвалено й прийнято 1883 р. у Парижі.

На Дипломатичній конференції  в Стокгольмі 1967 р. підписано конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. З 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи ООН. Діяльність ВОІВ спрямовано на сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами й міжнародними організаціями, а також на забезпечення адміністративного співробітництва між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності.

 

У рамках ВОІВ функціонують різні міжнародні угоди. їх поділяють  на програмні, класифікаційні та реєстраційні. До програмних міжнародних угод належать:

Паризька конвенція про  охорону промислової власності  прийняту на Дипломатичній конференції  в Парижі 1883 р. і доповнену Мадридським  протоколом 1981 р. конвенцію неодноразово переглядали (останній раз у Стокгольмі 1979 р.).

Головна мета Паризької конвенції — "утворення Союзу з охорони промислової власності та встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання правової охорони винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг (товарним знакам і знакам обслуговування), фірмовим найменуванням, зазначенням походження або найменуванням місць походження товарів, а також запобіганню недобросовісній конкуренції.

 

Положення Паризької конвенції  можна поділити на чотири категорії:

Перша категорія положень містить норми матеріального права, які гарантують основне право, відоме як право національного режиму в кожній з держав-учасниць (згідно з ним громадяни будь-якої держави-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших державах-Учасницях Конвенції такими самими правами, які ці держави-учасниці надають своїм громадянам).

Друга категорія положень установлює ще одне основне право, відоме як право пріоритету. Це право означає, що на основі заявки на видачу охоронного документа на об'єкт промислової  власності, поданої заявником в одній з держав-Учасниць Конвенції, той самий заявник (або його правонаступник) може протягом певного періоду часу (зазвичай 12 місяців) запитувати охорону в усіх інших державах-учасницях. При цьому ці пізніші заявки розглядатимуться, як нібито їх подано в той самий день, що і першу заявку. Право пріоритету надає заявникові значні практичні переваги за його бажанням одержати охорону в кількох державах: заявнику не потрібно одночасно подавати всі заявки як вдома, так і в інших державах, оскільки в його розпорядженні є зазвичай дванадцять місяців, щоб вирішити, у яких саме державах запитувати охорону.

 

Третя категорія положень визначає ряд загальних норм у  сфері матеріального права, які  містять або норми, що встановлюють права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, або норми, що потребують або дають змогу державам-учасницям передбачати у своєму законодавстві відповідні цим нормам положення.

Четверта категорія стосується адміністративних рамок, установлених з метою реалізації Конвенції.

Станом на 22.03.2001 учасниками Паризької конвенції є 161 держава. Україна – її учасниця з грудня 1991 р. Паризька конвенція відкрита для  всіх держав.

Найробський договір про  охорону олімпійського символу. Договір підписано 1981 р. Усі держави-учасниці договору зобов'язані захищати олімпійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання в комерційних цілях (у рекламі, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.

Будапештський договір про  міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури. її підписано 1977 р. Україна - член договору з 2 липня 1997 р.

Договір дає змогу заявнику винаходу в галузі генної інженерії  й мікробіології замість депонування  мікроорганізму в кожній окремій  державі депонувати лише один раз і сплачувати одне мито.

 

Мадридська угода про  недопущення неправдивих або  таких, що вводять в оману, зазначень  походження товарів. Підписано 1891 р. і  неодноразово переглянуто (останній раз  у Стокгольмі 1967 р.).

Відповідно до цієї Угоди  на всі товари, які містять неправдиве або таке, що може ввести в оману, зазначення походження, яке прямо чи опосередковано вказує на одну з держав-учасниць Мадридської угоди або на місце, що знаходиться в такій державі, як на сторону або місце походження товару, треба накласти арешт у разі ввезення в будь-яку державу-учасницю Мадридської угоди.

Договір про  закони щодо товарних знаків. Підписано у Женеві 1994 р. Головна мета Договору - зробити національні й регіональні системи реєстрації товарних знаків (знаків для товарів і послуг) зручнішими для користувачів.

 

Міжнародна  конвенція про охорону селекційних  досягнень. Підписано 1961 р. і неодноразово переглянуто. Україна - учасниця Конвенції.

Мета Конвенції - сприяння розвитку міжнародного співробітництва  й надання допомоги державам-учасницям  в гармонізації законодавства у  сфері охорони сортів рослин.

 Страсбурзька  угода про Міжнародну патентну класифікацію (Страсбурзька угода). Підписано 1971 р.

Угодою введено  міжнародну патентну класифікацію - засіб  досягнення уніфікованого класифікування патентних документів на винаходи та корисні моделі в міжнародному плані. З 1 січня 2000 р. уведено в дію сьому редакцію МПК, яка розподіляє всю техніку на 8 розділів, 118 класів, 624 підкласи й понад 67 000 дробових рубрик.

Україна не є  членом Страсбурзького союзу, проте  МПК використовується на її території.

Ніццька угода  про міжнародну класифікацію товарі6 і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода). Угоду підписано 1957 р.

Угодою введено  міжнародну класифікацію товарів і  послуг з метою їх реєстрації, що містить 42 класи: 34 для товарів і 8 для послуг. З 1 січня 1997 р. введено  сьому редакцію МКТП.

Віденська угода про введення Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків для товарів (Віденська угода). Підписано 1973 р.

Угодою введено  класифікацію для знаків, що містять  образотворчі елементи або які є  такими.

Локарнська  угода про введення Міжнародної класифікації промислових зразків (Локарнська угода). Підписано 1968 р.

Угодою введено  Міжнародну класифікацію промислових  зразків (МКПЗ), яка містить 32 класи  і 223 підкласи. З 1 січня 1999 р. діє сьома  редакція МКПЗ.

І, нарешті, до реєстраційних  міжнародних угод належать:

Договір про  патентну кооперацію підписано 1970 р. у  Вашингтоні (переглянуто в 1979 і 1984 рр.). На 17.05.2001 учасницями договору є 110 Держав. Україна бере участь у договорі з 26 серпня 1992 р.

Договір РСТ  значно спрощує процедуру одержання патентів на певний винахід (корисну модель) або на групу винаходів (корисних моделей) у різних державах.

Договір РСТ:

установлює  міжнародну систему, за допомогою якої через подання однієї заявки («міжнародної заявки») до одного патентного відомства («відомство-одержувач») однією мовою будь-якої держави-учасниці РСТ, яку заявник зазначає у своїй заяві («зазначені держави»);

передбачає  проведення формальної експертизи міжнародної  заявки одним патентним відомством - відомством-одержувачем;

піддає кожну міжнародну заявку міжнародному пошуку, результати якого наводять у звіті про пошук, який містить перелік посилань на опубліковані патентні документи, що можуть впливати на патентоспроможність винаходу за міжнародною заявкою;