Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

передбачає  централізовану міжнародну публікацію міжнародних заявок з міжнародними звітами про пошук, а також їх відправлення зазначеним відомствам;

надає звіт, що містить відомості про те, чи відповідає заявлений винахід певним міжнародним  критеріям патентоспроможності.

Розглянуту  сукупність дій зазвичай називають міжнародною фазою процедури РСТ, після чого настає національна фаза міжнародної заявки в кожній державі, зазначеній у заяві міжнародної заявки. Процедура національної фази міжнародної заявки в нашій державі регламентується Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Мадридська  угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода) і Протокол до Мадридської угоди (Мадридський  протокол). Мадридську угоду підписано 1891 р. і доповнено Мадридським  протоколом 1989 р. Україна — учасниця Угоди з грудня 1991 р.

Угодою передбачено  міжнародну реєстрацію знаків для товарів  і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Ця угода надає власникам знака  ряд переваг. Так, фізична або  юридична особа, яка бажає одержати охорону свого товарного знака в кількох державах, зазвичай має виконати формальні вимоги щодо реєстрації товарних знаків національних відомств кожної окремої держави (різні процедури, потреба подання заявки різними мовами, різні строки охорони та ін.). Крім того, потреба подання національних заявок у кожній державі призводить до певних матеріальних витрат (національні збори, гонорари патентним повіреним і перекладачам тощо). Мадридська угода передбачає подання однієї заявки на міжнародну реєстрацію, що поширює свою дію на держави-учасниці угоди. Цю заявку подають однією мовою (французькою), а збори, сплачують лише один раз до Міжнародного бюро ВОІВ; строк дії охорони становить двадцять років для всіх держав, на які поширюється охорона, з можливістю подовження реєстрації (кожні 20 років).

Мадридський протокол являє собою доповнення до Мадридської  угоди і прийнятий з метою  введення в систему міжнародної  реєстрації знаків деяких нових елементів, які спрощують приєднання до угоди  окремих держав (зокрема, заявки на міжнародну реєстрацію знаків можна складати не лише французькою, а й англійською мовою).

Гаазька угода  про міжнародне депонування промислових  зразків (Гаазька угода). Підписано 1925 р., після чого неодноразово переглянуто  й доповнено. Угоду відкрито для  Держав-учасниць Паризької конвенції (Україна не є учасницею угоди).

 

Основна мета угоди  — забезпечення охорони промислових  зразків у державах-учасницях  Гаазької угоди з виконанням Мінімальних  формальностей та з мінімальними витратами Шляхом подання лише однієї заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ або через національне відомство держави-учасниці, якщо цього потребує її національне законодавство.

Лісабонська угода  про охорону найменувань місць  походження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська угода). Підписано 1958 р. Україна не є учасницею Лісабонської угоди.

Угода передбачає захист зареєстрованого за міжнародною  процедурою найменування місця походження зазвичай в усіх державах-учасницях  доти, доки це найменування охороняється в державі походження.

Крім того, одна з угод, що регулює відносини щодо прав інтелектуальної власності, - Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Основи створення цивілізованої системи світової торгівлі закладено ще 1948 р., коли на Женевській конференції було підписано Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ), метою якої було розроблення та узгодження принципів створення нормативно-правової бази для лібералізації міжнародних торгових відносин. Багаторічні переговори та консультації в рамках ГАТТ завершилися створенням світової організації торгівлі (СОТ), яка почала діяти з 1 січня 1995 р.

 

У межах договору про створення СОТ і діє  Угода ТКІР5, метою якої є усунення перешкод на шляху розвитку міжнародної  торгівлі, сприяння забезпеченню ефективного  захисту прав інтелектуальної власності, з тим, щоб заходи щодо реалізації прав цієї форми власності не створювали перешкод для законної торгівлі.

Угоду побудовано на підставі існуючих міжнародних конвенцій  щодо прав інтелектуальної власності. її положення стосуються таких прав інтелектуальної власності, як авторські й суміжні права, товарні знаки, географічні позначення, промислові зразки, винаходи, корисні моделі, топографії ІМС, конфіденційна інформація.

 

 

1.2. Регіональні  міжнародні організації з питань  охорони інтелектуальної власності

Одна з форм міжнародного співробітництва у  сфері охорони інтелектуальної  власності - діяльність регіональних міжнародних  організацій.

Європейська патентна організація (ЄПО). ЄПО засновано 1973 р. відповідно до Європейської патентної  конвенції. Основна мета Конвенції - запобігання дублюванню діяльності патентних служб щодо пошуку та експертизи патентних заявок. Конвенція передбачає видачу Європейського патенту Європейським патентним відомством. У кожній державі-учасниці Конвенції, за винятком держав спільного ринку, виданий Європейський патент діє як національний.

Євразійська патентна організація (ЄАПО). ЄАПО створено відповідно до Євразійської патентної конвенції, яку підписано в Москві 1994 р.

Конвенція передбачає видачу Євразійського патенту, дія якого регулюється тими самими положеннями, що і дія національного патенту, виданого в державі-учасниці. Конвенція дає можливість заявнику подати одну заявку однією мовою (російською) до одного відомства-одержувача. У 2001 р. Конвенція діяла на території дев'яти держав СНД (Азербайджану, Арменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану й Туркменистану; Україною Конвенцію не ратифіковано).

 

Міждержавна рада для координації спільної діяльності зі створення Міждержавної системи охорони промислової власності держав СНД (МДР). Підписано в Москві 1993 р. Конвенція об'єднує більшість держав - колишніх Республік СРСР. МДР створено з метою координації спільної Діяльності держав-учасниць, гармонізації національних законодавств, а також допомоги в становленні та розвитку національних патентних систем.

На Африканському  континенті діють:

Африканська організація  інтелектуальної власності (ОАРІ), створена 1977 р. для франкомовних держав Центральної  та Західної Африки;

Африканська регіональна організація промислової власності (АКІРО), створена 1976 р. для англомовних держав Африки.

 

1.3. Патентування  винаходів і корисних моделей  в іноземних 

Патент на винахід (корисну модель) надає охорону  винаходу (корисній моделі) на певній території, тобто в конкретній державі (державах), протягом певного часу. У всіх інших державах це технічне рішення може безперешкодно використовувати будь-яка особа.

За допомогою  патенту його власник (або правонаступник) - монополіст у використанні запатентованого технічного рішення в обсязі прав, що надаються йому законодавством держави, на території якої діє патент.

Комплекс заходів, спрямованих на одержання правової охорони на винахід (корисну модель), здійснюються відповідно до національних законодавств держав патентування чи міжнародних договорів, називають патентуванням. До цих заходів належать: визначення доцільності патентування; визначення об'єкта патентування; вибір держав патентування; вибір процедури патентування; підготовка заявки на винахід (або корисну модель, далі - винахід) для патентування в іноземних державах; подання заявки на патент у відповідні іноземні патентні відомства; сплата зборів за дії, пов'язані з діловодством за заявкою, а також послуг патентних повірених; ведення листування з патентними відомствами в процесі проведення експертизи заявок на патенти; одержання патентів на винахід; підтримання чинності патентів відповідно до національних законодавств; ведення листування з адміністративними й судовими органами, якщо порушено справи про патентні суперечки, а також інші дії.

 

Перше питання, яке постає під час вирішення  доцільності одержання правової охорони на технічне рішення, - це визначення можливості одержання такої правової охорони. У цьому разі слід відповісти на такі запитання:

чи відповідає технічне рішення критеріям охороноздатності;

чи можливо  скласти формулу винаходу так, щоб  вона забезпечувала правовий захист у достатньому обсязі;

чи можливо, виконуючи вимоги національного  законодавства про повноту розкриття  суті винаходу, скласти опис винаходу, не розкриваючи при цьому повністю секретів, що унеможливлює його несанкціоноване використання;

чи можливий контроль за використанням винаходу.

Якщо на ці запитання  можна дати позитивні відповіді, то виникають нові:

яка конкретна  мета патентування;

у яких державах доцільно патентувати технічне рішення;

яку процедуру  патентування доцільно використати;

на який вид  об'єктів промислової власності  доцільно одержати правову охорону;

на які кошти  здійснювати патентування.

Отже, одержання  охорони технічного рішення містить три головні аспекти:

функціональний - вид правової охорони (патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок, свідоцтво на топографію ІМС або  охорону ноу-хау), строки й системи  патентування;

географічний - у яких державах доцільно одержати правову охорону;

фінансовий - на які кошти здійснювати заходи щодо охорони технічного рішення.

З якою ж метою  найчастіше здійснюють патентування технічних  рішень в іноземних державах?

Патентування  доцільне з метою експорту продукції. Патентна охорона підвищує шанси виходу на ринок із запатентованою продукцією, а у випадку недобросовісної конкуренції дає змогу вжити цивілізованих заходів щодо її припинення. Проте патентування доцільне не у разі будь-якого експорту, а найчастіше у разі стабільного експорту в державу патентування. У випадку разового контракту незначного обсягу патентування зазвичай недоцільне.

Велике значення. має патентна охорона науково-технічних  розробок під час планування продажу  ліцензій на технології, які розроблені на основі таких розробок і мають патентоспроможності об'єкти промислової власності.

Іноді особа  проводить патентування технічних  рішень з метою створення сприятливого клімату для подальшого виходу на ринок. У цьому разі патентування зазвичай здійснюють з метою спостереження за потенційними конкурентами й досить ефективної реклами нового товару.

 

Патентування  можливе з метою витіснення конкурентів  і захоплення ринку (реалізація політики «експансії»).

Патентування  здійснюють для експонування продукції  на виставках, ярмарках тощо з можливістю наступної реалізації продукції за кордоном.

Вибір виду правової охорони залежить від об'єкта правової охорони (винахід, корисна модель, промисловий  зразок, знак для товарів і послуг тощо) і від національних законодавств держав, у яких визначено доцільність отримати правову охорону.

Процедуру патентування вибирають залежно від передбачуваних ринків збуту технічного рішення, строків  оформлення та умов одержання охоронного документа, участі держав у міжнародних  і регіональних договорах з охорони промислової власності, наявності коштів на патентування та інших чинників.

Слід пам'ятати, що одержання охоронних документів на технічне рішення передбачає витрати  коштів не тільки на саму процедуру  оформлення заявок і одержання цих  документів, а й на щорічне підтримання чинності охоронних документів зазвичай у кожній державі, на території яких діють ці документи.

 

 

1.4. Охорона прав  на об’єкти авторського права  і суміжних 

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Україна. Це найдавніший міжнародний договір у сфері авторського права, відкритий до приєднання всім державам. Після прийняття Конвенції її текст неодноразово переглядався з метою вдосконалення міжнародної системи охорони (останній раз у Парижі у 1971 р.).

В основу Бернської  конвенції покладено три принципи:

Принцип національного  режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян.

Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за національним режимом надається автоматично  без будь-яких формальних умов реєстрації тощо.

Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учасницях незалежно від наявності охорони в країнах походження твору.

Міжнародно-правова  охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права  виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди виконавця), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдження примірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм).

 

Основним принципом  Римської конвенції є принцип  національного режиму. Так, виконання  охороняється за національним режимом  країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.

Якщо міжнародним  договором, учасником якого є  Україна, встановлено інші правила  охорони, ніж ті, котрі містяться  в Законі України "Про авторське  право і суміжні права", то застосовуються норми міжнародного договору.