Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

 

Для того щоб  покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий  «Статус про монополії». Відповідно до цього статусу, не мали сили всі  монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися".

 

У Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р. за назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик».

З часом система  патентного права удосконалювалася, але як бачимо, вже на початку  ХVІІ ст. були закладені його основи – винятковість наданих прав і  чітко визначений термін їхньої дії. Патенти, як охоронні грамоти (документи) на деякі об’єкти інтелектуальної власності почали видаватися Патентними відомствами і видаються ними й нині.

Іншим об'єктом  промислової власності, історія  якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки  у вигляді символів зображувалися  ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін "товарні  знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в ХІХ столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували  торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

 

У 30-40-х роках  ХХ століття було в основному завершено  розвиток законодавства про торговельні  марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік).

Основні винаходи, які змінили розвиток людства

Ім’я винахідника, країна, винахід 

Короткий опис винаходу

 

Йоганн Гутенберг, Німеччина, друкарський верстат 

Приблизно у 1440 р. Гутенберг вперше розробив замінювані шрифти. Металеві частини виготовлені  для кожної літери окремо, можна  було багаторазово використовувати для друкування копій різних книжок.

 

Конрад Геснер, Швейцарія, олівець 

Десь у 1560 р. Геснер запропонував ідею розміщення шматка графіту (від грецького graphen, що означає писати)всередині дерев’яної заготовки для використання його як засобу для писання.

 

Магараджа Джей Сингх, Індія, астрономічні прилади 

У 1728 р. вчений побудував  п’ять астрономічних обсерваторій у Делі, Джайпурі, Варансі, Уджайні  та Матхурі. Прилади у цих обсерваторій працюють і досі, точно вимірюють  час і положення сонця та зірок.

 

Самюель Морзе, США, телеграф і код Морзе 

Морзе розробив телеграф і електричний алфавіт. У 1840 р. він подав заявку на патент на свій винахід.

 

Альфред Нобель, Швеція, динаміт 

У 1863 р. Нобель створив  перший винахід (динаміт), який давав  змогу здійснювати детонацію нітрогліцерину, використовуючи сильний удар.

 

Олександр Белл, Сполучене Королівство, телефон 

У 1876 р. Белл отримав  патент на свій «спосіб та апарат для  передання голосових та інших  сигналів телеграфним способом шляхом збудження електричних хвиль».

 

Гільєрмо Марконі, Італія, радіо 

Винахід являв  собою прилад, що забезпечував проходження  електромагнітних хвиль через повітряний простір, зберігаючи їх властивості. У 1886 р. Марконі подав заявку на отримання  патенту на свій винахід.

 

Орвіл і Вілбур Райт, США, аероплан 

У 1903 р. брати  Райт винайшли свій перший літальний  апарат.

 

Володимир Зворикін, Росія, електронне телебачення 

У 1929 р. Зворикін винайшов катодно-променеву трубку, необхідну для телевізійного  мовлення.

 

Ладіслао Біро, Аргентина – Угорщина, кулькова ручка 

У 1938 р. Біро отримав  патент на ручку з маленькою кулькою  на кінці. Рухаючись по аркушу паперу, кулька оберталася, підхоплювала чорнила  з картриджа і залишала слід на папері.

 

Гертруда Елісон, США, ліки для імунної системи  в боротьбі проти СНІДу 

У 1956 р. Еліон  розробила «спеціально спрямовані»  ліки для блокування розмноження  ракових клітин. У 1998 р. їй присуджено Нобелівську премію.

 

Джеймс Рассел, США, компактний диск 

У 1965 р. Рассел розробив систему, що забезпечувала запис, зберігання та відтворення музики з використанням світла (та лазерної технології), без застосування контактної технології. На свою систему Рассел отримав 22 патенти.

 

Еволюція авторського  права і суміжних прав

 

Ключовим моментом у розвитку авторського права  послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати

можливий збиток.

Із впровадженням  друкарства різко виріс обсяг  продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 (10? за Солощук, Капинос, Лерантович) році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт від англ. copyright – право копіювати): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

 

У 1791 і в 1793 роках  був закладений фундамент французької  системи авторського права. На відміну  від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних (немайнових) прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед  інших об’єктів власності було втілене  в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що “немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці”.

Сучасна форма  закону про копірайт закріплена в  законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

 

Зазначимо, що існує  концептуальне розходження у  відношенні до копірайту в країнах  загального права і країнах з  кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту  як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

 

 Еволюція  інтелектуальної власності в  Україні

 

До 1991 року в  Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство  закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час  механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура – складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість  судових справ була мізерною.

 

Після проголошення незалежності й державотворення  України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює  правовідносини у сфері інтелектуальної  власності.

Початком становлення  законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

Першим нормативним  актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність  було "Тимчасове положення про  правовий захист об'єктів промислової  власності і раціоналізаторських  пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахід¬ників і раціоналізаторів України.

 

Однак основними  джерелами права промислової  власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.

У той самий  період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).

Для розвитку зазначеного  законодавства про промислову власність  Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють  відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері  авторських і суміжних прав, став Закон  України "Про авторське право  і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах".

 

Принциповим моментом у розбудові законодавства про  інтелектуальну власність стало  прийняття у 1996 році Конституції  України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

Завершальним  акордом у розбудові законодавства  України у сфері інтелектуальної  власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Формуючи умови  надання правової охорони винаходам, корисним моделям і промисловим  зразкам, законодавці велику увагу  приділили їх відповідності суспільним інтересам та принципам гуманності і моралі. Негуманне, антиморальне технічне чи художнє рішення не може претендувати в Україні на правову охорону, хоча з технічного боку воно може бути геніальним.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності  також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

Інтелектуальну  власність за встановленою традицією  поділяють на авторське право  й промислову власність.

 

Джерела і література: 

Право інтелектуальної  власності: Академічний курс. Підручник / за ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К., 2004. – 672 с.

Бондаренко  С.В. Авторське право і суміжні  права. – К.: Інст. інтел. власн. і  права, 2004. – 260 с. //Інтелектуальна власність.

Конституція України, від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР.