Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

 Тема 1.

«Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини.» 

Зміст:

Поняття інтелектуальної  власності.

Інтелектуальна  власність як право.

Еволюція інтелектуальної  власності:

а) еволюція промислової  власності;

б) еволюція авторського права і суміжних прав;

в) еволюція інтелектуальної  власності в Україні.

Ключові слова: автор, авторське свідоцтво, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність, нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної  власності, патент, право, право інтелектуальної власності, суміжні права.

 

Цілі та завдання вивчення теми: мати уяву про основні  поняття дисципліни, її становлення  та розвиток; знати основні категорії  та поняття дисципліни.

Охарактеризувати  поняття творчої діяльності та інтелектуальної  власності.

Визначити основні  відмінності об'єктів права інтелектуальної  власності від об'єктів речового права власності.

Показати роль інтелектуальної власності в  створенні сучасної ринкової економіки, а також у забезпеченні добробуту  країни.

Дати стислу характеристику джерел права інтелектуальної власності.

 

Методичні рекомендації до вивчення Теми 1:

При вивченні Розділу 1 важливо узагальнити на основі аналізу понять «автор», «авторське право», «об’єкти промислової власності» основні категорійні ознаки кожного  з понять; проаналізувати відмінності кожної групи понять. Працюючи з визначенням основних понять, можна помітити, що вони взаємопов’язані між собою. Саме тому, при їх аналізі необхідно виділити домінуючу, головну функцію кожного з них і саме на цій основі відокремити їх відмінності.

Вивчаючи Розділ 3, зупиніться на основних етапах становлення  права інтелектуальної власності, складіть запропоновані хронологічні таблиці.

Зверніть увагу, на причини, що спонукали до необхідності правової охорони об'єктів промислової власності та, що з'явилося причиною до формування системи захисту авторського права і суміжних прав. Спробуйте самостійно охарактеризувати розвиток інтелектуальної власності в Україні до і після проголошення нею суверенітету.

 

Вступ

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес у цілому, а також добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Без перебільшення можна сказати, що творча діяльність людей є наймогутнішим чинником розвитку цивілізації.

Історія людства  – це історія застосування результатів  творчої діяльності, спрямованих  на розв’язання виникаючих проблем. Усі незлічені відкриття та інновації, починаючи від ранніх писемностей  Месопотамії, друкарського верстата Гутенберга, двигунів внутрішнього згорання, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування з Південної Африки та закінчуючи напівпровідниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінантних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу.

Один з найголовніших  показників рівня будь-якого суспільства  — це увага, яку приділяють у ньому розвитку культури, науки, техніки й технології. Від інтелектуального рівня суспільства й рівня його культурного розвитку в кінцевому підсумку залежить і успіх вирішення проблем, що стоять перед ним. У свою чергу, і культура, і наука, і техніка, і технологія можуть ефективно розвиватися тільки за наявності відповідних умов, включаючи й правові передумови.

 

Сучасному інтелігенту  вже недостатньо розробити новий  технічний об'єкт, він повинен  забезпечити цьому об'єкту належну  правову охорону. Уявіть собі, яке розчарування очікує молодого й завзятого творця, коли розроблені ним нові, з його погляду, пристрої, засоби або речовини не тільки не знайдуть споживача і, відповідно, не принесуть прибутку, але й примусять відшкодувати збитки особам, чиї права були порушені. Така ситуація може раз і назавжди посіяти сумніви в думках спеціаліста щодо його професійного рівня, після чого молода та енергійна людина стає непомітним, замкненим у собі виконавцем чужих (іноді й не дуже вдалих) думок.

Отже, сучасний випускник вищого навчального закладу повинен не тільки вміти спроектувати той чи той об'єкт, але й професійно обґрунтувати вибір конструкції, дій з матеріальними об'єктами та порядок їх виконання в часі, інгредієнтів речовин та їх кількісного складу. Стає очевидною потреба викладання майбутнім творцям основ знань, пов'язаних із захистом інтелектуальної і передусім промислової власності.

Конституція України  наголошує, що «кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності». Одне з найважливіших завдань сучасної вищої школи - навчити майбутніх науковців реалізувати це право.

 

1.1. Поняття  інтелектуальної власності

Вперше термін «інтелектуальна власність» було використано 14 липня 1967 р. в Конвенції про заснування Всесвітньої організації Інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальна власність.

Інтелектуальна  власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат  інтелектуальної діяльності, подібне  до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.

 

Водночас існують  й інші відносини особистісного  спрямування, які набувають юридичної  чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином, то у відносинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?».

Майнові й немайнові  права взаємопов'язані. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок  використання об'єктів інтелектуальної власності з'являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього.

 

Інтелектуальну  власність за встановленою традицією  поділяють на авторське право  й промислову власність.

Авторське право  закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або ті види використання їхніх творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторським правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Промислова  власність охоплює права на такі об'єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та зазначення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову власність розуміють у найширшому значенні і поширюють не лише на промисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промислового чи природного походження.

 

14 липня 1967 р.  у Стокгольмі було підписано  Конвенцію, що заснувала Всесвітню  організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на такі види діяльності та їх результати:

літературні, художні  й наукові твори;

виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;

винаходи у  всіх галузях людської діяльності;

наукові відкриття;

промислові  зразки;

товарні знаки, знаки обслуговування і торгові  найменування й позначення;

припинення  недобросовісної конкуренції;

інші права, які є результатом інтелектуальної  діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях.

Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюються авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто  правами в галузях, суміжних з  авторським правом; види діяльності згідно з пп. З, 5-7 є об'єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не належать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності.

Перелік конкретних видів виняткових прав, застережених Конвенцією, приблизний і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної  діяльності. Так, нетрадиційними об'єктами інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем (ІМС), сорти рослин і комерційна таємниця

 

1.2. Інтелектуальна  власність як право

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є  об’єктом власності? Об’єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Саме через правову форму інтелектуальні продукти включаються в процес економічного кругообігу і трансформуються в економічні блага (ресурс, джерела доходів, капітал). Право інтелектуальної власності порівняно новий інститут, що був започаткований наприкінці ХVІІІ ст. у зв’язку з необхідністю залучення результатів творчої розумової праці людини до господарського обігу.

 

Це право  має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право  інтелектуальної власності є  сумою тріади майнових прав (права  володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (мал. 1).

 

1 Права  інтелектуальної власності.

 

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної  власності – це виключне право  правовласника дозволяти або  забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої  діяльності взаємозалежні і найтіснішим  чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

 

 

1.3. Еволюція  інтелектуальної власності

Еволюція промислової  власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної власності  полягає в тому, що вона повинна  приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий  від використання інтелектуальної  власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь  від права на об’єкт інтелектуальної  власності (ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

Формування  промислової власності як галузі інтелектуальної власності почалося з ХІІ ст., практично одночасно  з розвитком промисловості, науки, мистецтва. Венеціанський закон  від 1474 р. містить згадування першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особистості, що вперше обмежує суспільну сферу інтересів. Перший патентний закон був прийнятий в Англії. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. При королі Якові Стюарті в 1628 р. був прийнятий «Статус про монополії», яким установлювалося виняткове і незалежне право кожного, хто створить і застосовує технічне нововведення, монопольне користуватися його вигодами і перевагами протягом 14 років. У цьому Статусі вперше пролунало поняття патентна грамота. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

 

Такі права  закріплювалися документом, що називався  патентною грамотою, що означало "відкритий  лист", оскільки він мав печатку  в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому привілей користатися таким ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому як на початку люди королівства перебувають у незнанні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його".