Міжнародне право як особлива система прав

 

       Анексія  та контрибуція як форми міжнародної  відповідальності можуть розглядатися  лише в історико-правовому аспекті, оскільки сучасним міжнародним правом розглядаються як незаконні (суперечать нормам jus cogens) і не застосовуються. Востаннє анексія була застосована за рішенням Потсдамської конференції 1945 р., коли до СРСР було приєднане місто Кенігсберг та прилеглий до нього район Східної Прусії. Контрибуція перестала застосовуватися уже після першої світової війни.

 

2. Чи несе держава міжнародно-правову відповідальність за такі акти:

1) випадкове вбивство  іноземного громадянина офіцером  поліції під час проведення антитерористичної операції;

2) вимагання чиновником  з погрозою хабара в іноземного  громадянина;

3) затримка поліцейськими  злочинця на території іноземної  держави;

4) спалювання демонстрантами  перед посольством іноземної  держави прапора цієї держави;

5) грубе порушення  норм міжнародного етикету главою  держави, наприклад, неявка на  протокольні заходи без надання  пояснень;

6) видання урядом акта  про націоналізацію майна іноземних  громадян;

7) висадку начальником  потягу іноземного громадянина  під час прямування потягу по степу з приводу того, що він не вміє розмовляти місцевою мовою;

8) неправильне застосування  судом процесуальної (наприклад,  колізійної) норми щодо іноземного  громадянина.

Чи можна в усіх цих випадках визначити провину  держави? Які форми відповідальності можуть бути реалізовані в кожному конкретному випадку? Які санкції можуть бути застосовані з боку постраждалої держави?

 

3. Складіть розгорнутий план вашого публічного виступу на теми: «Міжнародні організації як суб’єкти міжнародної відповідальності та міжнародних претензій», «Статут Міжнародного кримінального суду ООН 1998 р.: структура, категорії міжнародних злочинів, виконання рішень суду», «Статути міжнародних трибуналів».

 

Реферат на тему:

 

«Міжнародн карні трибунали»

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ

РОЗДІЛ .3 МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО СЬЄРРА-ЛЕОНЕ

 

РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ

 

ВИСНОВОК

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

ВСТУП

 

Трибунал – це надзвичайний суд, нерідко (але не обов’язково) військовий, так чи інакше протиставлений регулярним судам загальної юрисдикції. Назву  «трибунал» носили суди інквізиції. За зразком Міжнародного військового  трибуналу в Нюрнберзі (напередодні якого відбувався Нюрнберзький процес) таку назву мають Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії, Міжнародний карний трибунал по Руанді та інші. В Польщі конституційний суд має назву Конституційного трибуналу. На деяких мовах (наприклад, французькій) слово «трибунал» означає звичайний суд, не обов’язково надзвичайний, англійською юридичною мовою це загальний термін для судів різних рівнів.

 

Міжнародна кримінальна  відповідальність фізичних осіб відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

 

Ідея створення міжнародних  кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (дал Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світово війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р., прийнятою на Московській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Ново Зеландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни [7].

 

За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний  військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєн ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) - довічне ув'язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.

 

Нюрнберзький процес - перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини [8, 9].

 

 

Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв'язанн агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 - довічне ув'язнення. Серед страчених були колишн прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету. Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР.

 

Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому  вирок був винесений 01 жовтня 1946 р., а на Токійському — 04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародно кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів і злочинів проти людства, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінально юстиції.

 

Досвід створення міжнародних  кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії. З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р. Після прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу 1945 року та винесення Вироку Нюрнберзького трибуналу 1946 року, другим етапом становлення міжнародного кримінального права стало прийняття Резолюціями Ради Безпеки ООН Статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді.

 

 

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ

 

Міжнародний карний Трибунал по колишній Югославії почав свою роботу в 1993 році, а планує завершити її до 2010 року.

 

За останні майже  шістдесят років конфлікт в колишній Югославії став чи не першим широкомасштабним конфліктом в Європі. Значну роль зіграли  й засоби масової інформації, які  донесли до широкої публіки картину  людських страждань, що призвело до створення коаліції суспільних сил на підтримку створення міжнародного карного суду. В якості тимчасових мір був створений міжнародний трибунал ad hoc. Таким чином, в історії створення міжнародного карного суду створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії стало справжнім проривом в міжнародному праві. Першим кроком РБ ООН стало засудження жорстокості, яку чинили в колишній Югославії як порушення міжнародного гуманітарного права та вказала на індивідуальну відповідальність тих, хто її коїв у своїй резолюц 764 (1993) [4]. Другим кроком стало прийняття посилених мір щодо розслідування порушень з допомогою держав та міжнародних гуманітарних організацій і коміс експертів. Однак прийняті міри не змінили ситуації, а зібраний матеріал не відповідав пред’явленим до нього вимогам. Тож, у відповідь на ініціативу ряда держав-членів ООН, Асамблеї Ради Європи, Європарламенту, доповідачів у раках Московського механізму з людського виміру ОБСЄ в Боснії, Герцеговині, Хорват та інших держав, Рада Безпеки 22 лютого 1993 року в резолюції 808 (1993) в принципі вирішила питання про створення міжнародного трибуналу для переслідування винних в скоєнні порушень міжнародного гуманітарного права. Згідно резолюції Генеральний секретар представив доповідь, в якій містився проект Статуту Трибунала [1]. В проект були враховані думки 31 країни та деяких міжнародних організацій, як представили свої коментарі щодо проекту. На основі проекту РБ ООН зробила третій крок – створення трибуналу. Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідають за суттєві порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії з 1991 року, був затверджений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року для вирішення в судовому порядку справ про суттєві порушення міжнародного гуманітарного права в регіоні. Його місцезнаходження – місто Гаага (королівство Нідерланди). Цілі Міжнародного карного трибуналу по колишній Югославії були визначені наступні:

 

1.         притягти до судової відповідальності осіб, можливо винних в порушенні міжнародного гуманітарного права;

 

2.         встановити справедливість по  відношенню до потерпілих;

 

3.         попередити нові злочини;

 

4.         сприяти відновленню миру шляхом  сприяння примиренню в колишній Югославії [1].

 

Трибунал складається  з наступних частин: судового органу, який складається з трьох Судових  камер  та однієї Апеляційної камери; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. До складу Трибуналу входять 25 суддів, з них 16 постійних та 9 суддів ad litem.

 

На даний момент Трибунал продовжує свою роботу, яку повинен  закінчити, згідно мандату, до 2010 року. Продовжується процес передачі справ  державам колишньої Югославії. У 2005 році було створено палату з військових злочинів у Державному суді Боснії та Герцеговини, що забезпечила додаткові можливості для судового переслідування за скоєння військових злочинів у цьому регіоні. Крім того слідчі справи були передані прокурору Боснії та Герцеговини. З урахуванням передачі справ місцевих судам до правила 11 bis Правил процедури та доведення Трибуналу були внесені поправки. Також поправки були внесені до правил 98 bis и 124.

 

У 2005 році Трибунал виніс  вирок дев’яти обвинувачуваним, розглядав 30 інших справ, за якими  проходять 51 обвинувачуваний. Судові камери винесли загалом три судових рішення. Апеляційна камера винесла чотири рішення. У слідчому ізоляторі Трибунала під вартою знаходились 58 чоловік, а 21 людину було звільнено умовно. Трибунал передав трьох осіб, яких було засуджено Данії, Іспанії та Об’єднаному Королівству для відбування покарання. Отже, Трибунал продовжує рухатися вперед на шляху до виконання свого мандату для забезпечення того, щоб загалом 163 особи, яким було висунено обвинувачення, були передан правосуддю.

 

15 жовтня 2007 року делегати 62-ої Генеральної Асамблеї на пленарному засіданні заслухали доповіді щодо результатів діяльності міжнародних карних трибуналів по колишній Югославії та Руанді. Голова міжнародного трибуналу по колишній Югославії Фаусто Покар повідомив, що головною перешкодою на шляху здійснення міжнародного правосуддя є труднощі, пов’язані з арештом головних підозрюваних. Фаусто Покар відмітив, що прокурор Трибунала продовжувала наполягати на арешті осіб, які все ще переховуються від правосуддя. Протягом минулого року були заарештовані – Здравко Толімир та Властимир Джоржевич. «Нездатність заарештувати інших чотирьох обвинувачуваних, які укриваються від правосуддя, особливо Радована Караджича та Ратко Младича, все ще викликає серйозні занепокоєння», – заявив голова. Він повідомив, що з моменту свого створення Трибунал завершив судове розглядання у справах 109 обвинувачуваних зі 161 особи, яким були висунені обвинувачення. Голова розповів, що вперше в історії Трибуналу з минулого року в трьох судових камерах одночасно йдуть сім судових процесів. По трьох з них проходять одразу декілька обвинувачуваних, число яких, загалом, складає 26. Чекають на судовий розгляд чекають лише 12 обвинувачуваних.

 

В період з 1 серпня 2006 року до 31 липня 2007 року судд продовжували приділяти велику увагу розгляду справ високопосадових осіб, яких звинувачують в найтяжчих злочинах. Судова колегія з передачі справ внесла рішення про передання справ 13 обвинувачуваних нижньої та середньої ланки в національних судових органах. У 2003 році Рада Безпеки розробила стратегію поступового припинення діяльності міжнародного Трибуналу по колишній Югославії. Планується, що до 2010 року Трибунал закінчить роботу, яку почав у 1993 році .

 РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ  КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ

 

За створенням Трибуналу по колишній Югославії було створено аналогічний орган у зв’язку з ситуацією, що склалася в Руанді. 30 квітня 1994 року Голова РБ ООН в своїй заяві засудив порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді та поставив питання про необхідність розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. В резолюціях 918 (1994) та 925 (1994) Рада Безпеки знову засудила масові вбивства, які продовжувались на території Руанди. 1 червня 1994 року в своїй резолюції 935 (1994) Рада Безпеки постановила, що геноцид та інші, систематичні та широкомасштабні порушення міжнародного гуманітарного права загрожують міжнародному миру та безпеці. Згідно ц резолюції була затверджена комісія експертів для розслідування порушень.

 

У вересні 1994 року було вирішено створити міжнародний трибунал, не дивлячись на початкові наміри обмежитися національними судами. До Ради Безпеки надійшло прохання від руандійського уряду про створення трибуналу, з урахуванням якого й було створено в 1994 році Міжнародний карний Трибунал по Руанді.

 

За статтею 1 Статуту  Міжнародного карного трибуналу  по Руанді: «Міжнародний трибунал по Руанді повноважний згідно з положеннями  даного Статуту здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за серйозн порушення між народного  права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за подібні порушення, скоєні на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року» [2]. Трибунал було створено у відповідності до резолюції 955 (1994) Ради Безпеки від 8 листопада 1994 року. Його місцезнаходження – місто Аруша (Об’єднана Республіка Танзанія). Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з двох Судових камер    та однієї Апеляц.; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату.

 

Спочатку комісія експертів  по Руанді запропонувала розширити  юрисдикцію Трибуналу по колишній Югославії, включивши до неї злочини, скоєні в Руанді. Однак це викликало побоювання того, що так зникне різниця між  постійним судом та механізмом ad hoc. Щоб не створювати прецедент по розповсюдженню Радою Безпеки юрисдикції органу ad hoc на зовсім нову ситуацію, було прийнято рішення про створення окремого органу. Проте, Трибунал по Руанд точною копією Трибуналу по колишній Югославії з деякими відмінностями в статуті. Це зробило непотрібною підготовку спеціального проекту Статуту. Таке рішення є цілком логічним, адже трибуналам потрібно було розглядати однаков процесуальні проблеми. Виходячи з міркувань практичності та адміністративно ефективності було вирішено, що Прокурором Трибуналу по Руанді призначено Прокурора Трибуналу по колишній Югославії з додатковим персоналом, включаючи додаткового заступника Прокурора. Члени Апеляційної камери Трибуналу по колишній Югославії стали членами Апеляційної камери Трибуналу по Руанді.