Міжнародне право як особлива система прав

Модуль  № 1

Змістовий модуль № 1 Загальна частина

 

Тема № 1: Міжнародне право як особлива система прав

 

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

 

І. Завдання для практичного виконання.

 

1. У чому  значення Вестфальського миру 1648 року для розвитку міжнародного права?

 

Які ж найважливіші наслідки Вестфальского  миру для міжнародного права? Насамперед побудова нового міжна¬родного правопорядку. Історія раніше не знала таких  гран¬діозних політичних катаклізмів, як розпад Священної

 

Римської Імперії, внаслідок якого на карті з'явилися б де¬сятки нових держав. У Європі склалася принципово нова ситуація, що потребувала правового вирішення. Перед твор¬цями Вестфальського миру стояло завдання створити такий міжнародний правопорядок, в умовах якого висновки Кон¬гресу зберегли б свою силу. Новий правопорядок мав ґрун¬туватися на відносинах суверенних держав, і основи таких міжнародно-правових відносин у загальному вигляді були закладені Мюнстерським і Оснабрюкським трактатами1.

 

 

 

Далі, Вестфальський мир запровадив у міжнародне пра¬во принцип політичної рівноваги, що мав зафіксувати сфор¬моване в Європі співвідношення сил2. Нові кордони бага¬тьох європейських держав стали основою для більшості укладених згодом договорів. Правові гарантії збереження політичної рівноваги мали ґрунтуватися на використанні мирних засобів вирішення міжнародних суперечок і на можливості застосування колективних санкцій проти по¬рушника. По суті це означає, що джерела сучасних міжна¬родно-правових принципів територіальної цілісності дер¬жав, непорушності державних кордонів, а також деяких інших принципів і норм сягають 1648 р. Крім цього, поло¬ження Мюнстерського й Оснабрюкського трактатів вплину¬ли на становлення та розвиток таких інститутів міжна¬родного права, як міжнародно-правове визнання, міжнарод¬но-правова відповідальність тощо. Трактати також уперше запровадили в міжнародне право деякі норми, що стосу¬ються статусу консулів, режиму міжнародних рік. За підсумками Конгресу була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів.

 

Нарешті, рішення конгресів першої половини XVII ст. вплинули й на розвиток інших норм та інститутів міжна¬родного права. У XVII—XVIII ст. отримав повсюдне визнан¬ня принцип свободи відкритого моря, виникло поняття те¬риторіального моря. Під впливом принципу суверенної рівності держав відбувався розвиток дипломатичного пра¬ва (з'явилися постійні посольства, одержали міжнародно-правове визнання дипломатичні та консульські привілеї й імунітети). Відбулися зміни в бік пом'якшення правил і зви¬чаїв ведення війни.

 

Разом із тим спосіб правління  в державах був переважно тиранічним, що навіть при найбільш прогресивних на той час міжнародно-правових нормах залишало міжнародні відносини непередбачуваними  та небезпечними. На це звер¬тали увагу  мислителі того часу. Фактично вже із другої по¬ловини XVII ст. стало очевидно, що міжнародний правопо¬рядок потребує нової перебудови. Епоха Просвітництва була джерелом епохи Великої французької революції.

 

2. У чому  полягає відмінність класичного  міжнародного права та сучасного  міжнародного права?

 

Сучасне міжнародне право  відрізняється від того, що мали на увазі держави-переможці, затверджуючи Статут ООН. Якщо класичне міжнародне право було суто міждержавним за характером, то сфера дії сучасного міжнародного права суттєво розширилась. Сьогоднішні реалії дозволяють із впевненістю стверджувати, що система міжнародного права не є виключною прерогативою політичних лідерів і «найсильніших» світу цього. Головним принципом демократичних держав, який задекларовано в їх основних законах, є принцип поваги прав і основних свобод людини. Відповідно на перше місце виступає людина, пересічний громадянин з його повсякденними проблемами. Вирішення цих проблем і становить по суті основне завдання не лише нашого національного суспільства, а й всього світового співтовариства.

 

Безперечним є і той  факт, що саме міжнародне право здатне певним чином впливати на визначення шляхів подальшого розвитку світового  співтовариства. І в цьому полягає  одна з особливостей та основних функцій  міжнародного права — функція програмування розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.

 

Термін «міжнародне  право» на сьогодні є сталим і загальновизнаним, хоча науковці-міжнародники свого часу висловлювали сумніви щодо точності зазначеного терміну. Деякі з  них вважали, що не можна назвати цю систему «міжнародною», і дійсно, по суті міжнародне право регулює насамперед міждержавні відносини, а не відносини між народами, якщо дослівно розуміти запропонований термін. Хоча суб’єктний склад міжнародного права не обмежується державами, саме вони є головними, первинними суб’єктами, без яких навіть існування цієї особливої системи немислиме.

 

3. Що означають  терміни «фактичне право» і  «живе право»?

 

ЖИВЕ ПРАВО - — правова  доктрина, запропонована наприкінці 19 ст. професором Чер-нів. ун-ту Є. Ерліхом, розвинена та обгрунтована ним у кн. «Основи соціології права», вид. 1913. Ж. п. учений протиставляв праву позитивному, тобто діючим у сусп-ві нормам. Оскільки, на думку Є. Ерліха, позит. право не відбиває у своєму змісті всієї багатогранності життя, воно є мертвим. Справжнє, тобто живе право, зосереджене не в томах законод. актів, які дають лише заг. спрямування, а міститься, насамперед, у статутах підприємств, союзів підприємців, різного роду госп. договорах, угодах, що укладають між собою суб'єкти підприєм. і торг, діяльності, у колект. договорах тощо. Доктрина Ж. п. спричинила інтенсивний розвиток у 20 ст. соціологічної юриспруденції, відхід від догм, тлумачення права. Однак поряд з позит. моментами у розвитку Ж. п. (відхід у правозастосовній та ін. юрид. діяльності від схоластики і догматизму) доктрина Ж. п., як і весь соціол. напрям у правовій теорії, мала той негат. наслідок, що подекуди і в теорії, і на практиці під гаслом б-би з юрид. догматизмом ігнорувалися принципи і норми чинного 3ак-ва.

 

фактическое право —  право, как оно воплощено в  реальных международных отношениях;

 

4. Наведіть  приклади норм «м'якого» міжнародного  права та норм jus cogens.

 

М’яке право - це норма  яка взаємодії з правовими  нормами виконує те, що

останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і

закріплення не правових міжнародних норм. Вони відіграють роль передвісника

твердого права. Тому слід зазначити значну роль міжнародних  норм м’якого

права особливо в діяльності міжнародних органів і організацій котрі з їхньою

допомогою здійснюють правове  регулювання, що виходить за рамки їх

компетенції, тим самим  розширюючи межі правового регулювання  міжнародних

відносин, і впливаючи  на прогресивний розвиток МП.

 

До актів «м'якого» права відносяться, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та всі подальші підсумкові документи РБСЄ/ ОБСЄ1, Рамочний Документ «Партнерство заради миру»2, Хартія про особливе партнерство між Україною та Органі­зацією Північноатлантичного договору.

 

Більш того, може бути відмовлено у легітимному визнанні уряду або державі,

якщо вона порушила норму jus cogens, наприклад застосувала силу до іншої дер?

жави всупереч положень Статуту ООН; або відмовлено в екстрадиції до держа?

ви, яка підозрюється у нелюдському поводженні або переслідуванні [9].

Статус jus cogens означає неможливість зміни або скасування норми суб’єкта?

ми права  та загальне зобов’язання дотримуватись  її диспозиції.

 

5. Що розуміють  під моністичним та дуалістичними  методами застосування норм міжнародного права?

 

Існують три основні  концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: два  різновиди моністичної — примату  міжнародного права і примату  внутрішньодержавного права — і  дуалістична.

 

Сутність моністичної  концепції полягає у визнанні існування єдиної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне право. Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відокремлено одне від одного, що вони розвиваються за власними законами і між цими системами немає ніякої взаємодії. Помірні ж дуалісти, визнаючи самостійне існування двох систем права, припускають їх більшу або меншу взаємодію.

 

Зараз у вітчизняній  і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід.

 

6. Проаналізуйте  особливості розвитку науки міжнародного  права в Україні.

 

Проаналізувавши діяльність вчених України у сфері розвитку науки міжнародного публічного права необхідно підсумувати, що на зламі століть в Україні з’явилася ціла плеяда блискучих представників науки міжнародного права, праці яких за науковим і практичним значенням досягли світового рівня. Особливе місце серед них займає Отто Оттович Ейхельман – відомий правник, спеціаліст у різних ділянках державного і міжнародного права, педагог, ординарний професор Університету св. Володимира у Києві.

Як учений-міжнародник, Отто Ейхельман має чимало наукових праць присвячених розробці теоретичних проблем політичного і міжнародного права.

У своїх наукових працях О. Ейхельман основну увагу зосереджує на розкритті змісту міжнародного права, виділенню його суб’єктів, а також  основних принципів його функціонування.

 

галузі міжнародного права; - сукупність юридичних норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у певній галузі міжнародного співробітництва (наприклад, право міжнародних договорів, право зовнішніх зносин, право міжнародних організацій та ін.)

Доктрина (лат. doctrina) — вчення, наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний чи політичний принцип (наприклад, військова доктрина) або нормативна формула.

імплементація норм міжнародного права в національне законодавство; Імплементація – фактична реалізація міжнародних обов’язків на внутрішньодержавному рівні, здійснювана шляхом трансформації міжнародно–правових норм у національні закони та підзаконні акти.

Імплементація міжнародно-правових норм – це сукупність цілеспрямованих організаційно- правових та інституційних заходів, що здійснюються державами індивідуально, колективно чи в рамках міжнародних організацій і спрямовані на реалізацію ними прийнятих на себе міжнародно-правових зобов’язань.

інститути міжнародного права; це сукупність (комплекс) міжнародно-правових норм, що регулюють відносини суб'єктів міжнародного права з якого-небудь обмеженому об'єкту правового регулювання або визначають міжнародно-правовий статус або режим використання будь-якого району, сфери, простору чи іншого об'єкта (наприклад, інститут мирного проходу суден через територіальне море, інститут дипломатичних імунітетів і привілеїв і ін)

 звичай; це основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього.

кодифікація основних принципів міжнародного права;

кодифікація основних принципів  міжнародного права відбувалася загалом у три етапи.

 

І етап: створення ООН  і відповідно Статуту ООН. Саме в  ньому було вперше зафіксовано сім  принципів міжнародного права (1945 р.).

 

ІІ етап: деякі з  принципів міжнародного права були викладені дуже стисло і тому в  ООН була проведена робота з формулювання змісту основних принципів. Вона завершилась прийняттям 24 жовтня 1970 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

 

III етап: після цього  1 серпня 1975 року в Гельсінкі у  Заключному акті Наради з безпеки  і співробітництва в Європі  було викладено не сім, а  десять принципів міжнародного  права. Цей документ розширив  каталог основних принципів.

"Міжнародна  ввічливість — таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною.

міжнародне  публічне право; Міжнародне публічне право — це сукупність юридичних принципів та норм, що відображають узгоджені позиції суб'єктів і призначені для регулювання відносин між державами та іншими учасниками міжнародно-правових відносин.

міжнародне  приватне право; Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжна-родні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом

міжнародний порядок -- це такий устрій міжнародних (насамперед міждержавних) відносин, який покликаний забезпечити основні потреби держав та інших інститутів. створити та підтримати умови їх існування, безпеки та розвитку.

міжнародна  система; макроявище міжнародних відносин, складовими якого є елементарні явища нижчого ієрархічного порядку: учасники та відносини між ними.

міжнародно-правовий договір; - це міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування.

міжнародно-правовий звичай; правило, що склалося в результаті тривалого застосування у відносинах між всіма або деякими державами, але не закріплені в міжнародному договорі.

«м’яке» право; М’яке право - це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і