Міжнародне право як особлива система прав

В. Семенов та О. Прагнюк  зазначають, що Конституція України  не вказує прямо на те, що загальні принципи міжнародного права є частиною права  держави, які не можуть бути скасовані  державами ні індивідуально, ні за їх згодою [16].

 

Я. Малик зазначає, що Україна керується принципом  примату права у зовнішній  політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами  внутрішньодержавного права [18].

На думку С. Максимова, загальний сенс феномену загальновизнаних принципів і норм міжнародного права потрібно розуміти «як свого роду загальнолюдську конституцію в системі міжнародного права, якій повинні відповідати усі інші норми міжнародно-правової системи» [11, 158 ]. Визнання пріоритету основних принципів міжнародного права вимагає уточнення самих принципів — їх кількості та змісту.

 

 

5. Охарактеризуйте  проблему правонаступництва України  у зв’язку з розпадом СРСР.

 

У зв'язку з розпадом СРСР Україна від імені своїх вищих  органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли через міжнародне право це підлягало вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладення відповідних міжнародних угод. Так, у Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. було встановлено безперервність держави, територіальне наступництво. Це виявилось, зокрема, в заяві про розвиток України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, при діяльності вищого органу державної влади — Верховної Ради УРСР, на основі верховенства Конституції. Проголошувалося встановлення українського громадянства, основаного на законі та нормах міжнародного права, територіальне верховенство, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин.

12 вересня 1991 р. вже  у формі закону були вирішені питання правонаступництва, у тому числі неперервності української держави: неперервності органів державної влади і управління, дії Конституції та інших законів Української РСР, встановлювалася незмінність державного кордону, який відділяє територію України від іноземних держав, а також кордонів між Україною і БРСР, Республікою Молдовою і РРФСР.

Щодо міжнародних договорів, то закон встановлював два режими: незмінність обов'язків за договорами, укладеними Україною, і виборчий підхід до правонаступництва стосовно зобов'язань за договорами, укладеними СРСР. Останні зберігали силу для України у тому разі, якщо не суперечили Конституції України та її інтересам.

За боргами СРСР Україна  брала на себе зобов'язання, якщо борги  виникли до проголошення незалежності, тобто до 16 липня 1990 p., і відмовлялася від зобов'язань Союзу, що виникли до 1 липня 1991 р. без згоди України. Проголошувалось правонаступництво громадянства: всі особи, що мешкали на території України на момент проголошення незалежності, ставали громадянами України. У подальшому питання громадянства України уточнювалось рядом додаткових нормативних актів. 6 липня 1992 р. між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдовою, Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменистаном і Узбекистаном була підписана угода про розподіл всієї зарубіжної власності колишнього Союзу РСР. Предметом угоди були вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, які знаходились у володінні, користуванні й розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Це майно поділялось у процентах — від 0,7 (для Туркменії) до 61,34 (для РФ). Україна отримала 16,37 %. Поділ у натурі повинен був здійснюватися на основі окремої угоди, і сторони домовились, що він буде здійснений з урахуванням забезпечення нормального функціонування об'єктів власності. У цей самий день було підписано угоду про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР з метою утворення повноцінних архівних фондів держав — учасниць СНД. Загальним принципом цієї важливої угоди було проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Визнавалось, що учасники угоди не претендують на архіви, що знаходяться за межами їхньої території, і згодні на перехід під юрисдикцію держави тих архівів, які знаходяться на їхній території. Крім того, сторони забезпечують повернення тих фондів, котрі утворились на їхній території, але опинились за її межами. Угода передбачала можливість використання державами-учасницями архівів, що знаходяться у розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або отримання копій [5.c.187].

В Україні було прийнято ряд законодавчих актів, які реалізували  суверенітет, незалежність і правонаступництво  нової держави. До них належить Закон про економічну незалежність Української РСР, а також Постанова Верховної Ради Української РСР від 6 червня 1991 р. "Про перехід в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного значення, розташованих на території республіки".

Україна відмовилась  від застосування ряду діючих на її території нормативних приписів. Так, Постановою Верховної Ради Української  РСР від 25 грудня 1990 р. з 1 лютого 1991 р. призупинялась дія постанови  Ради Міністрів СРСР від 24 грудня 1987 р. "Про обмеження прописки громадян в деяких населених пунктах Кримської області і Краснодарського краю", оскільки зміст цієї постанови перешкоджав здійсненню конституційних прав депортованих громадян, які повертались на постійне проживання в Крим.

Заявою від 24 жовтня 1991 р. Верховна Рада проголосила без'ядерний статус України. Разом з тим були сформульовані основні принципи політики України в сфері роззброєння: повне знищення ядерної зброї і компонентів її базування, широка програма конверсії оборонної промисловості, перепрофілювання частини військово-промислового потенціалу на потреби економічного і соціального розвитку, додержання підписаного СРСР Договору між СРСР і США про скорочення ядерних стратегічних наступальних озброєнь, розташованих на території України.

Дещо інакше склалася ситуація для Росії. Йшлося, зокрема, про правонаступництво у такій  міжнародній організації, як ООН, і  її головному органі — Раді Безпеки, де СРСР був одним з п'яти постійних  членів, що мав право вето. Жодна  з колишніх союзних республік не претендувала на це місце. Тому всі, у тому числі й Україна, так чи інакше погодились з тим, що його буде займати Росія. З цим погодилися всі великі держави.

 

6. Міжнародне  визнання і Україна.

 

З-поміж першочергових  завдань для України після  проголошення незалежності стало внормування правно-політичних відносин із державами-сусідами. У цьому контексті заслуговують на увагу домовленості, досягнуті з керівництвом Росії з подальшим підписанням Дагомиської угоди щодо формування на базі Чорноморського флоту СРСР Військово-Морських Сил України та Чорноморського флоту Російської Федерації. Важливими видавалися й домовленості щодо розподілу активів і пасивів СРСР. Результатом важких переговорів стала визначена частка України в 16,37 % в закордонній власності СРСР, що на досить короткий проміжок часу розблокувало проблему розподілу майна колишнього СРСР за кордоном.

 

Принципово важливим кроком на шляху становлення України  як повноправного суб'єкта міжнародних  відносин стало запровадження атрибутів  державності, зокрема, визначення громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці, визначення кордонів тощо.

 

Період після проголошення самостійності став не лише часом  міжнародного визнання незалежної України, а й характеризувався активним процесом усталення її зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів. Формування їх відбувалося на засадах основоположних документів Декларації про державний суверенітет та Акта про державну незалежність України. Вони стали основою для створення теоретичної та політико-правової бази зовнішньополітичної концепції України.

 

7. Тестові завдання:

1. Чи можна вважати  джерелами міжнародного права:

1) резолюцію Ради Безпеки  ООН про застосування санкцій  проти держави, яка створює  загрозу міжнародному миру та  безпеці;

2) рішення Міжнародного  Суду ООН щодо спору між  двома державами;

3) рішення Комісії  Європейського Союзу про накладення  штрафу на підприємство, що порушує  антимонопольне законодавство ЄС;

4) резолюцію Генеральної  Асамблеї ООН ”Про принципи  співробітництва держав у галузі використання ядерної енергії”;

5) правила польотів  над відкритим морем, затверджені  рішенням Міжнародної організації  цивільної авіації.

2. У яких із перелічених  випадків порушується принцип  невтручання у внутрішні справи?:

1) збройна підтримка уряду в боротьбі з опозицією, що прагне його скинути;

2) економічна блокада;

3) надання виключно  гуманітарної допомоги;

4) підтримка терористичних  формувань, що ставлять неполітичні  цілі;

5) надання збройної  підтримки опозиції уряду;

6) застосування примусових заходів за рішенням Ради Безпеки з метою підтримання миру й безпеки.

3. За ст.38 Статуту Міжнародного  Суду ООН до джерел міжнародного  права не належать:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, виразно визнані державами, що спорять;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

в) національне законодавство  різних держав як допоміжні засоби для визначення правових норм.

4. Під сферу міжнародно-правового  регулювання піддають такі з наведених відносин:

1) відносини між працівником  та роботодавцем з питань нарахування  заробітної плати;

2) звернення уряду  України до Міжнародного валютного  фонду з метою одержання кредиту;

3) візит Президента  України в Польщу;

4) сесія Генеральної Асамблеї ООН;

5) звернення Росії  до Грузії про видачу викраденого  російського повітряного судна;

6) конгрес міжнародної  Демократичної федерації жінок.

8. Держава А вдалась  до масованої повітряної атаки  по об'єктах, розміщених на  території держави Б. Кваліфікувавши дії держави А як акт агресії, держава Б. вдалась до самооборони і знищила авіабазу на території держави А.

Визначте правомірність  дій держав з огляду на принцип  незастосування сили або погрози  силою.

9. У Статуті ООН  та інших міжнародно-правових актах закріплене право націй на самовизначення.

Сьогодні у світі  існує близько 4 тис. національностей (етносів). Більшість держав є багатонаціональними. Водночас кількість держав не перевищує  двохсот.

Чи означає цей факт, що право націй на самовизначення не реалізоване достатньою мірою? Чи кожна нація має це право? Які форми його реалізації існують?

 

 

 

Тема  № 3. Відповідальність та санкції у міжнародному праві

 

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

І. Завдання для практичного виконання.

 

1. У вигляді схеми розкрийте питання щодо видів відповідальності держав: політична (сатисфакції, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету, декларативні рішення) та матеріальна (репарації, реституції, субституції).

 

Виділяються такі форми  нематеріальної (політичної) відповідальності:

 

       1) ресторація  – відновлення державою-правопорушницею  колишнього стану (status quo) і ліквідація  нею усіх несприятливих наслідків.  Прикладом такої форми відповідальності  може бути звільнення окупованої  території та відновлення попередньої лінії державного кордону;

 

       2) ординарна  сатисфакція – задоволення нематеріальних  вимог потерпілої сторони щодо  відшкодування шкоди, заподіяної  її честі, гідності та політичним  інтересам. Як правило, сатисфакція  полягає у формі вибачень, офіційного вираження жалю чи співчуття, запевнення у тому, що подібні правопорушення не повторяться у майбутньому і т.п.;

 

       3) надзвичайна  сатисфакція – тимчасове обмеження  суверенітету і міжнародної правосуб’єктності  держави-правопорушниці. Наприклад, згідно з Декларацією про поразку Німеччини та Рішенням Берлінської (Потсдамської) конференції Німеччина була зобов’язана визнати верховну владу Контрольного комітету замість утворення власного уряду;

 

       4) репресалії  – примусові заходи, що здійснюються державою, права та інтереси якої були порушені, щодо держави-правопорушниці. До таких заходів можуть бути віднесені індивідуальна та колективна самооборона, затримання судна за незаконний вилов риби тощо;

 

       5) реторсії  – акції у відповідь на недружні дії, що не мають ознак міжнародного правопорушення, наприклад, тимчасове відкликання свого посла внаслідок недружніх заяв з боку країни його перебування;

 

       6) санкції  – колективні дії, які застосовуються  щодо держав, котрі своїми діями створюють загрозу миру, міжнародній безпеці чи порушують права і свободи людини. Як правило, санкції застосовуються на підставі рішення Ради Безпеки ООН. Санкції можуть бути економічними (повне чи часткове зупинення економічних відносин, припинення функціонування комунікацій тощо), політичними (оголошення бойкоту), військовими (демонстрація сили, військова блокада, застосування військової сили), дипломатичні (розірвання дипломатичних відносин) та ін.;

 

       7) виключення  держави зі складу міжнародної організації за вчинення державою дій, несумісних з принципами та завданнями відповідної міжнародної організації.

 

       Формами  матеріальної відповідальності  є:

 

       1) реституція  – відновлення матеріального  стану, що існувало до вчинення  правопорушення, яке здійснюється шляхом повернення неправомірно вилученого майна. Особливістю реституції як форми міжнародно-правової відповідальності є те, поверненню підлягає не лише майно, незаконно вилучене правопорушником, а й майно, яке з різних причин опинилося у володінні третіх осіб;

 

       2) субституція  – передача потерпілому суб’єкту  майна, рівноцінного втраченому, знищеному чи пошкодженому за  значенням та вартістю;

 

       3) ординарна  репарація – грошова чи натуральна  компенсація збитків потерпілої  сторони. Така репарація найчастіше здійснюється шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг тощо;

 

       4) надзвичайні  репарації – обмеження права  держави-правопорушника вільно розпоряджатися  своїми матеріальними ресурсами.  Метою таких репарацій є не лише компенсація матеріальних збитків, а й ліквідація факторів, що сприяють вчиненню міжнародних правопорушень;

 

       5) анексія  – насильне приєднання території  однієї держави чи її частини  до території іншої держави;

 

       6) контрибуція – виплата переможеною стороною державі-переможцю витрат, пов’язаних із веденням війни, незалежно від того, з чиєї ініціативи війна була розпочата.